Постанова № 74424843, 22.05.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.у. № 330/1199/17 Головуючий у 1-й інстанції: Гусарова В.В. № провадження 22-ц/778/381/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Маловічко С.В., суддів Крилової О.В., Кухаря С.В.

при секретарі: Буримі В.В.

за участі:

прокурора Євтушок Ю.С.

представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року у справі за позовом Керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах Запорізької обласної державної адміністрації до Якимівської райдержадміністрації, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року керівник Мелітопольської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Запорізької ОДА до Якимівської РДА, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження в частині, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням голови Якимівської РДА від 21.12.2009р. № 1060 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» двадцяти п’яти громадянам, зокрема, відповідачу ОСОБА_2, передані у власність земельні ділянки, розташовані на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту. На підставі цього розпорядження ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 815646, виданий 09.02.2010р., який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011026400023, ставши власником земельної ділянки з кадастровим номером 2320380200:11:007:0089 площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради, Якимівського району, Запорізької області з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

Вказуючи на те, що розпорядження голови Якимівської РДА від 21.12.2009р. № 1060 є незаконним, оскільки прийняте з порушенням ст. 19 Конституції, ст.ст. 59, 83, 84, 122 ЗК України, ст. 88 ВК України керівник Мелітопольської місцевої прокуратури просив суд: визнати незаконними та скасувати пп. 1, 2 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області № 1060 від 21.12.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» в частині затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення та передачі їй у власність земельної ділянки площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт на ім’я ОСОБА_2 серії ЯИ № 815646 та зобов’язати відповідача повернути у власність держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації земельну ділянку кадастровий номер 2320380200:11:007:0089, площею 2,0000 га, яка розташована на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що всі вказані керівником прокуратури в позові порушення вимог земельного та водного законодавства знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, але позивачем було пропущено строк позовної давності, про застосування якого просили відповідачі, що є підставою для відмови в позові.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заступник прокурора Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно визначив момент, з якого слід обліковувати початок перебігу строку позовної даності та пов»язані з цим обставини, у зв»язку з чим необгрунтовано застосував наслідки його спливу.

Відповідачі рішення суду в частині встановлених судом порушень законодавства при виданні розпорядження № 1060 від 21.12.2009р. головою Якимівської РДА не оскаржили.

Ухвалою судді Апеляційного суду Запорізької області Трофимової Д.А. від 30 листопада 2017р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області ( а.с. 202) та ухвалою колегії від 06 грудня 2017р. справу призначено до розгляду на 13 лютого 2018р. (а.с. 204).

У період з 19.01.2018р. суддя Трофимова Д.А. перебувала на неодноразових лікарняних, тому апеляційний розгляд справи не здійснювався ( а.с. 219, 232-233).

Розпорядженням керівника апарату суду № 249 від 16.04.2018р. у зв»язку з тривалою хворобою судді-доповідача ОСОБА_4 призначено повторний авторозподіл цієї цивільної справи № 22-ц/778/381/18 ( Т. 2 а.с. 31).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу цієї цивільної справи від 16.04.2018р. суддею-доповідачем було визначено суддю Маловічко С.В., яка ухвалою від 16.04.2018р. прийняла справу до свого провадження ( Т. 2 а.с. 32, 33).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Євтушок Ю.С., яка підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити її, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3, який просив відмовити в задоволенні скарги заступника прокурора, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що вона підлягає задоволенню.

Справа розглянута судом першої інстанції під час дії цивільно-процесуального кодексу у редакції від 18.03.2004р. Проте 15.12.2017р. набув чинності ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017р., яким до нього внесені зміни, тому в ході апеляційного розгляду слід перевіряти дотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України в ред. від 18.03.2004р., а здійснювати апеляційний розгляд справи та ухвалювати судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги у відповідності до положень п. 9 ч. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» слід за вимогами

цивільно-процесуального кодексу у новій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Судом установлено, що розпорядженням голови Якимівської РДА від 21.12.2009р. № 1060 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» двадцяти п’яти громадянам, зокрема, відповідачу ОСОБА_2, передані у власність земельні ділянки, розташовані на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області за межами населеного пункту.

На підставі цього розпорядження ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 815646, виданий 09.02.2010р., який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011026400023, ставши власником земельної ділянки з кадастровим номером 2320380200:11:007:0089 площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради, Якимівського району, Запорізької області з цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

За змістом ч. 1 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

У відповідності до ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до п. «д» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції від 15.12.2009) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Як випливає зі змісту ст. 59 Земельного кодексу України, чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Так, хоча у ч. 1 ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим ст. 59 Земельного кодексу України у частинах 2-4 закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до п. «2» ч. 3 ст. 83 ЗК України та ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, з вищенаведеного аналізу норм земельного та водного законодавства, у редакціях законів, які були чинними на час набуття права власності відповідачем на витребувану на тепер за цим позовом земельну ділянку, землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема, зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК та ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60 - 62 ЗК України та ст.ст. 1, 88 - 90 ВК України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Такі ж положення законів щодо заборони набуття у приватну власність громадян земель водного фонду, зокрема, земель, що віднесені до прибережних захисних смуг, є чинними до теперішнього часу.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно із п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2004 за № 1470/10069 у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок, нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Також згідно з п. 2.5 вказаного Порядку до основних питань, на яких необхідно акцентувати увагу при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, належать, у тому числі, й недопущення погіршення стану територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших особливо цінних земель, земель, зарезервованих для заповідання, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, водно-болотних угідь, інших територій та об'єктів, які є складовими екомережі.

Відповідно до п. 11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996р. № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України, на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Отже, прибережна захисна смуга – це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно з п. 11 висновку Мелітопольського сектору регулювання природокористування від 27.12.2009р. № 2623, який міститься у проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам (згідно переліку) для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, вибір земельної ділянки (погодження місць розташування об’єктів), відведення земельної ділянки проводиться на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 427 від 31.03.2004р.

Разом з цим, вказаною постановою затверджено порядок, який визначає механізм вибору юридичними особами земельних ділянок для розміщення об'єктів.

Таким чином, при погодженні проекту відведення спірної земельної ділянки для її надання ОСОБА_2 природоохоронним органом не дотримано вимоги вказаного Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок.

Відповідно до інформацій відділу Держгеокадастру у Якимівському районі проект землеустрою щодо відведення прибережної захисної смуги на території Атманайської сільської ради не розроблявся.

Разом з цим, існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено нормами закону, а саме, ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України. Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Тобто, сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі вздовж моря суперечить нормам ст.ст. 59, 83, 84 ЗК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19.11. 2014р. у справі № 6-175цс14 та від 21.05.2014р. у справі № 6-14цс14, яку судом вірно враховано як обов»язкову у відповідності до положень ст. 360-7 ЦПК України, яка діяла на час постановлення рішення судом першої інстанції.

Також судом встановлено, що під час позапланової перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства у частині виконання екологічних вимог при наданні Якимівською районною державною адміністрацією Запорізької області земельних ділянок у власність, проведеної 23.12.2016р. Державною Азовською морською екологічною інспекцією, з»ясовано, що земельна ділянка, надана у власність ОСОБА_2, знаходиться в межах водоохоронної зони і прибережної захисної смуги Утлюкського лиману (Азовське море), а тому відповідності до ст. 58 Земельного кодексу України входять до складу земель водного фонду.

Крім цього, відповідно до схеми відстані цієї земельної ділянки від урізу води Утлюк-ського лиману, виготовленої Якимівським РВВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК», спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2320380200:11:007:0089, власником якої є ОСОБА_2, знаходиться на відстані від 12,38 метри до 12,43 метри від урізу води Утлюкського лиману.

Таким чином, земельна ділянка, надана ОСОБА_2 у власність, належить до земель водного фонду, оскільки вона знаходиться на землях водного фонду, зокрема, в межах прибережної захисної смуги Утлюкського лиману, й не може бути передана в приватну власність згідно з чинним національним законодавством, системний аналіз якого наведено вище.

Оскільки правовою підставою для виникнення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2320380200:11:007:0089, площею 2,0000 га, яка розташована на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, є розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації № 1060 від 21.12.2009р., то суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у відповідності до положень ст. 19 Конституцій, ч. 1 ст. 43, ст. 50 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», ч. 1 ст. 393 ЦК України, ст.ст. 122, 152 ЗК України це розпорядження має бути визнано незаконним, та виданий на його підставі ОСОБА_2 державний акт на право власності на цю ділянку - недійсним, а тому земельна ділянка у відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України належить до повернення державі.

Проте суд, встановивши вказані обставини, визнав, що уповноважені державою органи не виконали покладених на них законом обов»язків щодо усунення цих порушень протягом строку позовної давності, про застосування якого просили відповідачі, і тому, визнавши позов обґрунтованим, відмовив в його задоволенні у зв»язку з пропуском строку позовної давності.

Заступник прокурора вказував, що суд неправильно встановив обставини щодо обізнаності Запорізької обласної державної адміністрації про незаконне розпорядження Якимівського РДА № 1060 від 21.12.2009р. у зв»язку із здійсненням з 2008р. щотижневого моніторингу всіх розпоряджень районних державних адміністрацій області, оскільки такі висновки суду не узгоджується з наданими матеріалами справи.

Перевіривши вказані доводи прокурора, апеляційний суд визнає їх такими, що заслуговують на увагу.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно із статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов»язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 ЗУ «Про прокуратуру» покладено здійснення представництва інтересів держави у випадках, визначених законом.

Оскільки відповідачами не оскаржено рішення суду по суті вирішених позовних вимог щодо встановлення судом незаконності оспореного прокурором розпорядження та щодо незаконності набуття на його підставі земельної ділянки ОСОБА_2, то справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги заступника прокурора, які полягають лише у неправомірності застосування строку позовної давності судом, який ані прокурором, ані Запорізькою обласною державною адміністрації не пропущено.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( стаття 257 ЦК України).

У відповідності до чч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України, позовна давність є строком пред»явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб»єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред»явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред»явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, норми, встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Між тим, наведений аналіз законодавства, що унормовує правила застосування строку позовної давності, судом першої інстанції здійснено правильно, але є помилковими подальші висновки суду в тій частині, що перебіг позовної давності для прокурора починається від дня прийняття оскаржуваного розпорядження, оскільки для прокурора в силу наданих йому ст. 19 ЗУ «Про прокуратуру» повноважень з нагляду, предметом якого, зокрема, може бути відповідність вимогам Конституції та чинним законам актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, презюмується об»єктивна можливість дізнатись про порушення земельного законодавства одразу після прийняття Якимівською РДА оскаржуваного рішення.

Щодо обізнаності самого органу в особі Запорізької обласної державної адміністрації про розпорядження Якимівської РДА № 1060 від 21.12.2009р. суд на підставі існуючого розпорядження Запорізької ОДА № 314 від 20.08.2008р. «Про організацію моніторингу розпоряджень голів районних державних адміністрацій», згідно з яким всі копії таких розпоряджень щотижня спрямовувались до Запорізької ОДА, зробив висновок про те, що про оспорюване у цій справі розпорядження обласній адміністрації було відомо вже протягом тижня з дня його прийняття Якимівською РДА.

Рішення в частині вказаних висновків суду оскаржуються заступником прокурора в апеляційній скарзі, в якій він зазначає, що Запорізька обласна державна адміністрація не була обізнана про обставини порушення інтересів держави розпорядженням Якимівської РДА № 1060 від 21.12.2009р., оскільки остання їй цього розпорядження не направляла, а такі висновки суду не підтверджені належними і допустимим доказами у справі.

Також в скарзі зазначається, що суд зробив свої висновки про обізнаність прокурора про вказане розпорядження Якимівської РДА на припущеннях, виходячи лише із наявних у нього повноважень, передбачених ст. 19 ЗУ «Про прокуратуру», але дійсні обставини в цій частині суд не з»ясовував. Між тим, вказує, що прокурору стало відомо про порушення вказаним розпорядженням чинного законодавства лише з моменту опрацювання Схеми відстані земельних ділянок від урізу води Утлюкського лиману, виготовленої та наданої до місцевої прокуратури Якимівським РВВ ЗРФ «Центр ДЗК» 22.12.2016р. та наступного її аналізу.

22 грудня 2017р. Якимівська районна державна адміністрація направила на адресу апеляційного суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому вказувала, що суд вірно застосував строк позовної давності, оскільки з моменту видання оспорюваного розпорядження № 1060 від 21.12.2009р. минуло 7 років. Крім того, прокурору було відомо про це розпорядження, оскільки всі розпорядження голови райдержадміністрації надавались на його запити, а відомості про це знищені за спливом 5 років ( а.с. 213-214).

Перевіривши доводи апеляційної скарги в межах наданих матеріалів справи та урахувавши письмові заперечення Якимівської адміністрації, надані у відзиві, а також усні заперечення проти апеляційної скарги адвоката ОСОБА_3, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Як наголошується у правових позиціях Верховного Суду, висловлених у постановах від 08.02.2018р. у справі № 359/9596/15-ц ( пров. № 61-4513св18), від 21.02.2018р. у справі № 488/5476/14-ц (пров. № 61-5857св18), від 06.02.2018р. у справі № 367/3877/15-ц ( пров. № 61-1693св18), з огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України в ред. Закону України від 18.03.2004р., суди мають з»ясовувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави. Це право пов»язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено, стало відомо про таке порушення.

Слідуючи вказаній правовій позиції, у справах за позовами прокурора в інтересах держави судам слід з»ясовувати, коли саме відповідний орган держави довідався або міг довідатись про порушення його права, чи пропустив він строк позовної давності та чи є поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов»язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів.

Судом установлено, що 29.06.2017р. керівник Мелітопольської місцевої прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації щодо визнання незаконним та скасування пп. 1, 2 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області № 1060 від 21.12.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» в частині затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення та передачі їй у власність земельної ділянки площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, для ведення особистого селянського господарства; визнання недійсним державного акту на ім’я ОСОБА_2 серії ЯИ № 815646 та зобов’язання відповідача повернути у власність держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації земельну ділянку кадастровий номер 2320380200:11:007:0089, площею 2,0000 га, яка розташована на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області.

На позови такої категорії поширюється трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, який обчислюється саме для особи, права якої порушено, тобто для Запорізької обласної державної адміністрації..

Проте суд, у порушення вимог статей 212-214 ЦПК України у ред. ЗУ від 18.03.2004р. на зазначене уваги не звернув, та фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня видання Якимівської РДА розпорядження від 21.12.2009р., що не відповідає вимогам частини першої статті 261 ЦК України про початок перебігу строку позовної давності з часу, коли особа, в чиїх інтересах прокурор звернувся до суду, тобто Запорізька обласна державна адміністрація, довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Апеляційним судом за матеріалами справи встановлено, що відповідно до розпорядження Запорізької обласної державної адміністрації від 20.08.2008р. № 314 «Про організацію моніторингу розпоряджень голів районних, державних адміністрацій», копії розпоряджень надавались до Запорізької обласної державної адміністрації протягом тижня після їх прийняття.

На підставі розпорядження голови Запорізької ОДА № 402 від 27.10.2008р. вищенаведене розпорядження № 314 від 20.08.2008р. втратило чинність. Натомість пунктом 4 вищезазначених розпоряджень Головному управлінню земельних ресурсів у Запорізькій області було рекомендовано в межах повноважень організувати якісний аналіз розпоряджень голів адміністрації. Отже, здійснювати вказаний моніторинг було вмінено Головному управлінню земельних ресурсів у Запорізькій області.

Відповідно до повідомлень Запорізької обласної державної адміністрації керівнику Мелітопольської місцевої прокуратури за № 00126/08-41 від 12.01.2017р. ( а.с. 54) обласній державній адміністрації не було відомо про видання розпорядження Якимівською РДА № 1060 від 21.12.2009р., та, зокрема, що воно прийнято з істотними порушеннями вимог земельного та водного законодавства, та з перевищенням повноважень щодо передання у власність земель прибережної захисної смуги.

Вказане підтверджується наступними обставинами.

Так, з тексту оскаржуваного розпорядження неможливо встановити, що воно прийнято із зазначеними порушеннями законодавства, що було встановлено лише під час проведення досудового розслідування в межах кримінального провадження у 2016р. після опрацювання схеми земельної ділянки, виготовленої та наданої до місцевої прокуратури Якимівським РВВ ЗРФ «Центр ДЗК» 22.12.2016р. та наступного її аналізу, за наслідками якого встановлено, що відстань земельних ділянок від урізу води Утлюкського лиману становить від 12,38 метри до 12,43 метри.

Зі змісту розпорядження вбачається, що земельні ділянки, зокрема, ОСОБА_2, надаються для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Атманайської сільради, та більше ніякої інформації воно не містить.

Навіть у висновку відділу Держкомзему у Якимівському районі від 18.12.2009р. про погодження проекту відведення земельних ділянок громадянам, який зроблено на підставі розпорядження № 1050 від 16.12.2009р., до яких увійшла і відповідач ОСОБА_2, зазначено, що надаються земельні ділянки пасовищ із земель сільськогосподарського призначення, інформації про приналежність земельних ділянок до водного фонду не мається.

Тобто, незважаючи на зазначення в розпорядженні про надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Атманайської сільради, що не дає можливості ідентифікувати ці земельні ділянки як землі водного фонду, вона одночасно відноситься за своїм місцем розташуванням до земель водного фонду та знаходиться в межах прибережної захисної смуги та водоохоронної зони.

Таким чином, з самого розпорядження неможливо було визначити, що земельна ділянка надавалась з порушеннями водного та земельного законодавства, та взагалі не могла бути надана у приватну власність громадянам.

Отже, апеляційний суд визнає вказані доводи апеляційної скарги обґрунтованими, оскільки вони підтверджуються матеріалами справи, зокрема, наданими у грудні 2016р. на вимогу процесуального прокурора – прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури від 28.11.2016р. документами із землеустрою відділом Держгеокадастру в Якимівському районі Запорізької області ( а.с. 46-50), результатом проведенням на вимогу прокурора геодезичної зйомки – схемою розташування земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 по відношенню до Утлюкського лиману ( 51-52), а тому відправним моментом для відліку строку позовної давності для прокурора слід вважати саме дату 22.12.2016р. – момент виявлення прокурорською перевіркою в межах порушеного кримінального провадження № 42016081280000056, внесеного до ЄРДР 24.11.2016р., місця розташування земельних ділянок, зокрема ділянки відповідача ОСОБА_2, в межах прибережної захисної смуги, а для Запорізької обласної державної адміністрації – з дати звернення Мелітопольської місцевої прокуратури – 05.01.2017р., оскільки саме таким зверненням було проінформовано обласну адміністрації про проблемність вказаного розпорядження з огляду на зміст запиту прокурора ( а.с. 54).

Зважаючи на вказані обставини, апеляційній суд вважає, що, звернувшись до суду з цим позовом 29.06.2017р., керівник Мелітопольської прокуратури та орган виконавчої влади – Запорізька обласна державна адміністрації не пропустили строк позовної давності, як помилково вважав суд першої інстанції. Тому їх законні і обґрунтовані вимоги, про що було наведено вище, та рішення суду першої інстанції в цій частині відповідачами не оскаржено, підлягають задоволенню шляхом визнання незаконним та скасування п.п. 1, 2 розпорядження Якимівської РДА № 1060 від 21.12.2009р. та визнання недійсним виданого на його підставі державного акту ЯИ № 815646 на ім.»я ОСОБА_2

Відповідно до протоколу огляду від 15.12.2016, проведеного за участю представника Атманайської сільської ради, земельна ділянка з кадастровим номером 2320380200:11:007:0089, площею 2,0000 га, яка розташована на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області – вільна. На земельній ділянці об’єкти нерухомості, огорожа, будівлі, споруди, фундаменти відсутні. Земельна ділянка знаходиться в занедбаному стані, сліди будь-якого сільськогосподарського обробітку відсутні.

Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 29 червня 2017р. на вказану земельну ділянку було накладено арешт, та ця ухвала була виконана, що слідує з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, де на час арешту власник земельної ділянки не змінився ( а.с. 87).

Враховуючи, що правові підстави для збереження права власності на вказану земельну ділянку у відповідача ОСОБА_2 відплати, позовні вимоги про покладення на неї зобов»язання у відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України повернути земельну ділянку державі в особі Запорізької обласної державної адміністрації є законними і обґрунтованими.

Представник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_3 вказував, що в такий спосіб порушуються її права, оскільки вона не може відповідати за незаконність рішень органів державної влади шляхом втрати своєї власності.

Але суд з цього приводу правильно визнав з посилання на правову позицію ВСУ у постанові від 19.03.2013р. у справі № 6-57цс13, що ст. 140 ЗК України встановлено перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в установленому законом порядку.

Разом з тим, якщо право власності на земельну ділянку набуто на підставі незаконного рішення органу державної влади, то документ, який підтверджує право власності на земельну ділянку, підлягає визнанню недійсним без урахування вимог ст. 140 ЗК України.

З цього приводу також мається практика Європейського суду з прав людини, яка висвітлює відповідні порушення статті І Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до рішень ЄСПЛ від 23 вересня 1982р. в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», від 21 лютого 1986р. в справі «ОСОБА_4 та інші проти Сполученого Королівства», положення статті І Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге – стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє – визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитись у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: право вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті І Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті І Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не було додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватись на підставі закону – нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об»єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Апеляційний суд дійшов висновку, що у цій справі держава в особі прокурора здійснює законне втручання у право на мирне володіння майном – земельною ділянкою відповідачем ОСОБА_2, звернувшись з відповідним позовом у судовому порядку, підставами якого є пряма заборона чинним національним законодавством набувати у власність громадянами України земельних ділянок державного підпорядкування у прибережних захисних смугах морів та водоохоронних зонах, а тому такий захід як покладення обов»язку на відповідача повернути таку земельну ділянку державі з метою задоволення суспільного та загального інтересу колегія вважає виправданим втручанням.

При цьому, норми законів, якими встановлено таку заборону є загально доступними та загальновідомими та не підлягають двоякому чи різному тлумаченню. Так, п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України чітко передбачено, що землі водного фонду не можуть перебувати у приватній власності. А згідно з ч. 4 ст. 59 ЗК України, громадянам із земель водного фонду земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватись лише на умовах оренди.

Також, у відповідності до ч. 1 ст. 90 ВК України, прибережна захисна смуга уздовж морів, заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов»язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Частиною 2 вказаної норми водного кодексу також встановлено обмеження господарської діяльності у прибережній захисній смузі. Так, у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється, зокрема, застосовування стійких та сильнодіючих пестицидів; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичення стічних вод; влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод.

В той час як земельна ділянка відповідача призначена для ведення особистого селянського господарства, що передбачає застосування її хімічної обробки, але є неприпустимим. Тому посилання адвоката ОСОБА_5 на порушення права ОСОБА_2 на мирне володіння майном є неспроможними у цій ситуації.

Скасовуючи оскаржуване рішення суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, апеляційній суд вирішує згідно з положеннями статті 141 ЦПК України питання про розподіл судових витрат у справі. Так, за подання позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 6400 грн. ( а.с. 3), а за подання апеляційної скарги – 7 040 грн. ( а.с. 195), тому з Якимівської РДА та ОСОБА_2 підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 14 240 грн., тобто по 7120 з кожного відповідача.

Керуючись ст.ст. 384, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 04 вересня 2017 року у цій справі скасувати.

Позов Керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації задовольнити.

Визнати незаконними та скасувати пункти 1 та 2 розпорядження голови Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області № 1060 від 21.12.2009р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Атманайської сільської ради» в частині затвердження ОСОБА_2 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, розташованої на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області, для ведення особистого селянського господарства, та передачі її у власність.

Визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 815646 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2320380200:11:007:0089, виданий 09.06.2010р. ОСОБА_2, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011026400023.

Зобов»язати ОСОБА_2 повернути на користь держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації земельну ділянку кадастровий номер 2320380200:11:007:0089 площею 2,000 га, яка розташована на території Атманайської сільської ради Якимівського району Запорізької області.

Стягнути з ОСОБА_2 та Якимівської районної державної адміністрації на користь Прокуратури Запорізької області сплачений судовий збір у загальній сумі 14 240 (чотирнадцять тисяч двісті сорок) гривень, по 7120 (сім тисяч сто двадцять) гривень з кожного.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня отримання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений 04 червня 2018р.

Головуючий:

Судді: