Рішення № 74424269, 24.05.2018, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________ Справа № 299/3686/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.05.2018 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого-судді Трагнюк В.Р., при секретарі Конар В.М., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача (Виноградівської міської ради) ОСОБА_3, представника відповідача (ТОВ “Виноградівська взуттєва фабрика”) ОСОБА_4, третіх осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виноградівської міської ради, ТОВ “Виноградівська взуттєва фабрика”, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, КП “Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації”, Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання недійсним та скасування п. 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області № 54 від 24.02.2009 року “Про визнання права власності на будівлі”, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2009 року та відповідну державну реєстрацію права власності Відкритого акціонерного товариства “Виноградівська взуттєва фабрика” на 4 квартирний житловий будинок № 48 по вул. Локоти в м. Виноградів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виноградівської міської ради, ТОВ “Виноградівська взуттєва фабрика”, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, КП “Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації”, Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання недійсним та скасування п. 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області № 54 від 24.02.2009 року “Про визнання права власності на будівлі”, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2009 року та відповідну державну реєстрацію права власності Відкритого акціонерного товариства “Виноградівська взуттєва фабрика” на 4 квартирний житловий будинок № 48 по вул. Локоти в м. Виноградів (а.с. 2-13 т.1).

Треті особи: КП “Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації”, Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, залучені до участі у розгляді справи ухвалою суду 25.04.2018 року (а.п.155-156 т.1).

Поданий позов обґрунтовується тим, що відповідно до виписки із протоколу № 49 від 16 січня 1997 року спільного засідання профкому та адміністрації Виноградівська взуттєва фабрика, зокрема, позивачу було виділено квартиру в фабричному будинку по вул. Локоти.

Це стверджується відповідними ордерами на вселення, що не заперечується відповідачем.

07 липня 1998 року між позивачем ОСОБА_1, а також ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та Виноградівською взуттєвою фабрикою було укладено договір про сумісну діяльність, відповідно до якого вони дійшли до згоди організувати будівництво чотириквартирного будинку по вищевказаній адресі у місті Виноградів.

Зокрема, даним договором було передбачено наступне: Сторони прийшли до згоди організувати будівництво чотириквартирного будинку по Локоти у м. Виноградові. Будівництво проводитиметься на базі належного підприємству недобудованого будинку. Сторони здійснюють будівництво шляхом об'єднання спільних зусиль та фінансових ресурсів. Відносини між сторонами носять зобов'язальний характер.

Право фізичних осіб-учасників даного договору на викуп частки підприємства, передбаченого в п.2.2. цього договору, реалізується наступним чином:

ОСОБА_10 має право на викуп квартири №1 корисною площею 75,96 кв.м.;

ОСОБА_8 має право на викуп квартири №2 корисною площею 61,56 кв.м.;

ОСОБА_9 має право на викуп квартири №3 корисною площею 75,96 кв.м.;

ОСОБА_1 має право на викуп квартири №4 корисною площею 61,56 кв.м.

Сторони зобов'язані:

виконувати взяті на себе по договору зобов'язання, в тому числі здійснювати вклад в сумісну діяльність, в строки, порядку і засобами, передбаченими цим договором;

не допускати дій, які протирічать цілям і задачам сумісної діяльності;

сприяти іншим учасникам договору у здійсненні ними умов сумісної діяльності;

приймати участь у покритті збитків, які виникли в результаті сумісної діяльності пропорційно цього внеску у загальне майне Сторін.

Крім обов'язків, передбачених цього договору, фізичні особи-учасники даного договору додатково зобов'язані:

здійснювати власними силами будівництво будинку;

забезпечувати будівництво належними будівельними матеріалами та достатніми грошовими коштами.

Для організації спільної діяльності сторони здійснюють вклади, під якими розуміються:

вклад підприємства у вигляді об'єкту незавершеного будівництва, що розташований в м. Виноградово по вул. Локоти. Вартість об'єкта сторони оцінено на суму сімдесят тисяч дев'ятсот гривень.

вкладом фізичних осіб-учасників договору визнається їхня праця, грошові кошти та будматеріали, які будуть задіяні при виконанні умов даного договору.

Вартість прикладеної фізичними особами-учасниками договору праці визначається по розцінкам на будівельно-монтажні роботи, що діють на момент введення об'єкту в експлуатацію.

Крім прав, передбачених в п.2.1. цього договору, фізичні особи-учасники даного договору додатково мають переважне право перед третіми особами на викуп (в т. ч. на умовах приватизації) майнової частки підприємства після здачі будинку в експлуатацію.

Позивач та інші фізичні особи договору взяті на себе зобов'язання виконали в повному обсязі. Зокрема, здійснили все будівництво, витратили кошти на ремонт приміщень, будівництво, оплату будівельних робіт та матеріалів, що підтверджується первинними фінансовими документами. Фабрика не вклала жодних коштів, а надала тільки 4-х квартирний нежитловий будинок у аварійному стані.

Факт здійснення будівельних робіт позивачем та їх оплати підтверджується договорами, актами, накладними та квитанціями про оплату будівельних робіт та матеріалів. Ці первинні документи виписані на ім'я позивача. Після чого було виготовлено технічні паспорти на відповідні квартири. Даний 4-х квартирний (вже житловий) будинок було введено в експлуатацію.

Розпорядженням голови Виноградівської РДА № 489 від 26 грудня 2008 року було затверджено акт державної приймальної комісії від 22 грудня 2008 року закінченого будівництвом 4-х квартирного житлового будинку за адресою м. Виноградів, вул. Локоти.

Даним розпорядженням було зобов'язано забудовника (заступника директора взуттєвої фабрики ОСОБА_9В.) передати, а Виноградівській міській раді (міському голові - ОСОБА_11З.) взяти на баланс 4-х квартирний житловий будинок, з метою подальшої приватизації квартир громадянами з урахуванням умов договору від 07.07.1998 року «Про сумісну діяльність».

Однак, даним розпорядженням жодним чином не було вказано на необхідність у визнанні права власності на даний об'єкт за взуттєвою фабрикою.

Проте, рішенням № 54 від 24 лютого 2009 року Виноградівської міської ради за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» визнано право власності на 4-х квартирний будинок в місті Виноградів, вул. Локоти, 48.

Відповідно до даного рішення Виноградівською міською радою видано відповідне свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яке було зареєстроване у Виноградівському РБТІ.

24.11.2010 року Виноградівська міська рада написала лист до Міністерства промислової політики, наступного змісту: У відповідності з листом Мінпромполітики України № 24/6-2-252 від 16 08.2010 року, незавершене будівництво 4-ох квартирного житлового будинку ВАТ "Виноградівська взуттєва фабрика числиться в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності. Враховуючи, що данин об'єкт не увійшов до статутного фонду ВАТ "Виноградівська взуттєва фабрика" та у відповідності із наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області від 09.10.2000 року № 02-09/319 про завершення процесу приватизації відкритого акціонерного товариства "Виноградівська взуттєва фабрика", міська рада міста Виноградова просить прийняти рішення щодо передачі незавершеного будівництва 4-ох квартирного житлового будинку у власність територіальної громади міста для завершення будівництва.

У відповідь на даний лист, Мінпромполітики України зазначило, що ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» створено відповідно до наказу Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 25.07.2010р. №164, шляхом корпоратизації Виноградівської взуттєвої фабрики згідно з Указом Президента України від 15.06.1993р. №210/93 «Про корпоратизацію підприємств» та відповідно до Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.1993 р. №508.

Під час проведення корпоратизації будівля незавершеного чотирьохповерхового будинку не ввійшла до статутного фонду ВАТ « Виноградівська взуттєва фабрика» і є об'єктом державної власності.

Порядок передачі об'єктів права державної власності в комунальну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст, районів у містах або спільну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст визначений Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» 03.03.98р. №147/98- BP.

Відповідно до ст. 2 зазначеного закону об'єктами передачі є: житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури, які перебувають у повному віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі завершені будівництвом.

Згідно із положеннями статті 4-1 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» від 03.03.98р. №147/98 - BP. прийняття Мінпромполітики рішення пропередачу зазначеного майна до комунальної власності можливе лише за наявності згоди районних або обласних рад.

Одночасно повідомляємо, що пропозиції щодо передачі у комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), не потребують погодження з такими підприємствами та і трудовими колективами, що передбачено абзацом другим зазначеної статті.

Враховуючи вищевикладене, для передачі незавершеного будівництва 4-ох квартирного житлового будинку у власність територіальної громади міста, виконавчому комітету Виноградівської міської ради необхідно надати до Мінпромполітики рішення міськради про прийняття житлового будинку у власність територіальної громади міста.

При отриманні зазначеного документу Міністерством промислової політики України буде прийнято рішення про передачу об'єкту права державної власності у комунальну власність.

Відповідно до даної відповіді, Виноградівська міська рада надіслала рішення міської ради від 13.01.2011 року №70 «Про надання згоди на прийняття незавершеного будівництвом 4-ох квартирного житлового будинку у власність територіальної громади м. Виноградів» і направила дане рішення до Мінпромполітики України листом від 20.01.2011 року.

04 березня 2011 року Мінпромполітики видано наказ № 58 «Про передачу у комунальну власність житлового будинку», згідно якого «Наказую: 1. Директору Відкритого акціонерного товариства «Виноградівська взуттєва фабрика» ОСОБА_12 передати у комунальну власність територіальної громади м. Виноградів об'єкт незавершеного будівництва - 4-ох квартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Виноградів, вул. Локоти, 48, який в процесі корпоратизації не увійшов до статутного фонду товариства і знаходиться на його балансі. 2. Передачу здійснити відповідно до вимог чинного законодавства України. Передачу оформити актом приймання - передачі і подати його у місячний термін до Міністерства промислової політики України. На підставі затвердженого акта приймання - передачі у місячний термін внести відповідні зміни в облік майна Відкритого акціонерного товариства «Виноградівська взуттєва фабрика». Врегулювати в установленому порядку право на користування земельною ділянкою з урахуванням цього наказу. 3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра ОСОБА_13В.».

Однак, посадові особи Виноградівської взуттєвої фабрики не виконали вимоги даного наказу.

Так, Виноградівська міська рада надіслала лист до Мінпромполітики України наступного змісту: Виноградівська міська рада, на виконання Наказу міністерства політики України від 04.03.2011 року №58 «Про передачу у житлового будинку», Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» надіслала на адресу дирекції ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» листа №02-24/560 від 18.03.2011 р. з пропозицією надіслати на адресу Виноградівської міської ради документи необхідні для прийому-передачі у комунальну власність 4-ох квартирного житлового будинку за адресою: Виноградів, вул. Локоти, 48, та прізвище, ім'я, по-батькові, та посади осіб, які можуть бути включені до комісії з передачі-приймання.

Станом на 14.03.2011 року ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» не надіслала на адресу міської ради жодних документів, що унеможливлює виконати Наказ Міністерства промислової політики України від 04.03.2011 року №58 «Про передачу у комунальну власність житлового будинку».

Однак, 18 квітня 2011 року ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» надіслала відповідь на адресу Виноградівської міської ради, в якій зазначила, що виконати умови наказу Мінпромполітики України неможливо, так-як на даний момент, об'єкт, що визначений у наказі (незавершений будівництвом 4-ох квартирний будинок) не існує, натомість існує завершений будівництвом і зданий в експлуатацію житловий будинок, який зареєстрований на праві приватної власності за товариством і на нього не поширюються правовідносини Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Відповідно до п.2.1.1 та п.2.1.2 Наказу Фонду державного майна України Міністерства економіки України № 908/68 від 19.05.1999 року «Проуправління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі» «Приватизація державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, здійснюється відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про Державну програму приватизації", інших нормативно-правових актів з питань приватизації. Приватизація об'єктів незавершеного будівництва, які не ввійшли до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, здійснюється відповідно до Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва". Отже зазначена в наказі процедура не дотримана, а тому ТзОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не являється законним власником.

Крім того, звертає увагу суду на той факт, що ТзОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не може пред'явити жодних підтверджуючих документів про свої фінансові затрати на завершення будівництва...».

За таких обставин, заступник директора ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не виконав та проігнорував положення п.2 Розпорядження голови Виноградівської РДА від 26 грудня 2008 року, оскільки вже 7 років такий не передає на баланс Виноградівської міської ради 4-х квартирний житловий будинок за вказаною адресою, чим позбавив територіальну громаду права власності на даний будинок, а позивача - як потенційного отримувача та забудовника даного майна. Позивач багато років працював на Виноградівській взуттєвій фабриці, стояв на черзі, згідно укладеного договору за свої кошти добудовував квартиру. Однак на даний час не є власником квартири, так як власником є ТзОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», яка відмовляється виконувати розпорядження Виноградівської РДА і передавати на баланс даний будинок Виноградівській міській раді, для продовження приватизаційних процесів.

ОСОБА_14, позивач позбавлений права приватизувати квартиру і повинний викуповувати квартиру, що вважає незаконним.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика» створено шляхом перетворення відкритого акціонерного товариства «Виноградівська взуттєва фабрика» відповідно до рішень загальних зборів акціонерів ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (протокол № 01/10 від 24.03.2010 року та протокол № 03/10 від 25.11.2010 року) та відповідно до рішень Установчих зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика» (протокол 01/10 від 25.11.2010 року), що підтверджується копією статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика».

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 17527652 від 08.02.2014 року) Товариство з обмеженою відповідальністю «Виноградівська взуттєва фабрика» є власником 4-х квартирного житлового будинку.

Відповідно до ОСОБА_15 оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виноградівської взуттєвої фабрики, складеного комісією з корпоратизації, затвердженого Державним комітетом України з легкої і текстильної промисловості від 25.07.1994 року, із вартості цілісного майнового комплексу була вилучена вартість майна всього на суму 300227 тис. крб., у тому числі державний житловий фонд на суму 297727 тис. крб., що відповідає вартості незавершеного будівництва чотирьохквартирного житлового будинку. Незавершене будівництво житлового будинку ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» числилось в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, що підтверджується листом Міністерства промислової політики України №24/6-2-252 від 16.08.2010 року.

Рішенням №804 22-ї сесії міської ради 6-го скликання Виноградівської міської ради Закарпатської області від 17.10.2013 року "Про скасування п. 3 рішення МВК №54 від 24.02.2009 року "Про визнання права власності на будівлі", відповідно до п.15 ч.І статті 26,ч.9 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сесія міської ради вирішила: 1. Скасувати пункт 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради № 54 від 24.02.2009 року "Про визнання права власності на будівлі", а саме: п. 3 - "Визнати право власності на 4-х квартирний житловий будинок в м. Виноградів, вул. Локоти, за Відкритим акціонерним товариством "Виноградівська взуттєва фабрика". 2. Дане рішення довести до відому КП "Виноградівське бюро технічної інвентаризації" та Реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції.

Виконавчий комітет Виноградівської міської ради, визнаючи за Відкритим акціонерним товариством "Виноградівська взуттєва фабрика" право власності на чотирьох квартирний житловий будинок в м. Виноградів, вул. Локоти, який був виключений з ОСОБА_15 оцінки вартості цілісного майнового комплексу Виноградівської взуттєвої фабрики, складеного комісією з корпоратизації, затвердженого Державним комітетом України з легкої і текстильної промисловості від 25.07.1994 року, із вартості цілісного майнового комплексу, і який числився в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, прийняв рішення №54 від 24.02.2009 року "Про визнання права власності на будівлі", яке не відповідає ст. 41 Конституції України, ст. ст. 318, 321, 326 ЦК України.

Враховуючи, що посадові особи взуттєвої фабрики постійно виселяють позивача та фізичних осіб із їх квартир, вчиняють перешкоди в їх користуванні, подають різноманітні заяви про злочин за самоправство, протидіють їм у приватизації квартир, вважає за доцільне скасувати рішення виконкому, шляхом подання власного позову до суду і поновити порушені права та обов'язки.

Позивач, представник позивача позов підтримали, просили такий задовольнити. Додатково свої пояснення виклали письмово. Так, Виноградівською міською радою, Виноградівським РБТІ та Виноградівською РДА порушено положення статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (а.с.192-194 т.2). Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти "громадян власності”. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані ЄСПЛ, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.

ЄСПЛ виходить із того, що положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде до держано.

А. Втручання держави в право власності фабрики на спірний об'єкт є законним, чітко передбачено статтями ст.ст. 328-329, 331, 376, 396 ЦК України, які передбачають, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Фабрика набула право власності на багатоквартирний будинок всупереч вимогам договору про сумісну діяльність від 07.07.1998 року та вимогам ст. ст. 430-434 ЦК УРСР та ст. ст. 1130-1131 ЦК України, оскільки не мала право користування чи власності на земельну ділянку під спірним будинком та всупереч вимогам Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке передбачає окрему процедуру реєстрації права власності у разі пайової участі в будівництві об'єкта нерухомості декількома особами.

Б. Втручання переслідує «суспільний інтерес», оскільки наявна об'єктивна необхідність у формі публічного, загального інтересу (public, general interest), який включає інтерес трьох сімей: ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, які тривалий час віддавали останні кошти для облаштування своїх помешкань та будинку в цілому.

ОСОБА_14 втручання є пропорційним, оскільки досягає «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами юридичної особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Серед засобів, які просить позивач застосувати до Фабрики (спосіб судового захисту) є скасування розпорядження голови Виноградівської РДА та рішення виконкому про оформлення права власності, з метою, щоб відновити стан, який існував до порушення прав позивача і змусити Фабрику виконати вимоги ОСОБА_16 про сумісну діяльність 07.07.1998 року (визначити кінцеві величини часток в праві власності на будинок на основі внеску кожного із жителів будинку перед введенням об'єкта в експлуатацію).

Вважає, що довів суду всі вагомі умови виправданості втручання у право власності: втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Позбавлення Виноградівської взуттєвої фабрики права власності на спірний об'єкт переслідує легітимну мету, адже відновлення прав та інтересів всіх жителів будинку, які багато років будували, ремонтували та вкладали грошові кошти для завершення будівництва є вирішальним для досягнення зазначеної мети.

Що стосується суспільного інтересу, то слід зазначити, що в ЗМІ опубліковані декілька статей щодо неправомірної діяльності Фабрики та описано, яким чином підприємство намагається виселити всіх жителів, які, власне, і створили об'єкт нерухомості.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Щодо порушеного права та інтересу позивача та третіх осіб по справі, зазначає наступне:

Позивач ОСОБА_1 та інші мешканці будинку, що здійснювали будівництво будинку з 1998 року мали обґрунтовані очікування щодо набуття права власності (в т.ч. на умовах приватизації) на свої квартири.

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані - очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання охоронюваних законом її прав, свобод чи інтересів. Конституційним Судом України у Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 надано тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Як ОСОБА_1, так і мешканці інших квартир мають обґрунтовані очікування (прагнення) до оформлення права власності на збудовані ними же квартири, і такі потреби не суперечать законодавству.

Представник відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Виноградівська взуттєва фабрика” проти позову заперечував, у його задоволенні просив відмовити з підстав наведених у запереченні (а.с.32-37 т.2).

Подане заперечення обґрунтовується тим, що сторонами у договорі про сумісну діяльність від 07.07.1998 року, на який посилаються позивачі, є ОСОБА_9, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_8 та ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика». ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є сторонами такого договору, а тому не могли здійснювати спільну діяльність по будівництву спірних квартир за таким. У цих осіб не могло виникнути жодного права щодо квартир у спірному будинку, адже правової підстави для цього не існує - відсутній Договір про спільну діяльність між Підприємством та ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Окрім того п. 5.4. даного ОСОБА_16 виключає можливість передачі своїх прав і обов'язків сторонами даного договору особам без письмової на те всіх сторін. Оскільки письмових згод на таке не існує, права у ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на квартири не могли виникнути із підстав доручення/спадкування/дарування/тощо.

Тому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не можуть бути сторонами в даній справі.

Позивач вказує, що звертається до суду за захистом свого порушеного права на приватизацію квартир у спірному будинку. Згідно ч.2, ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» об'єктами такої приватизації визначені квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму та належать до Державного житлового фонду.

Згідно п.1.2. ОСОБА_16 будівництво проводилося на базі належного Підприємству недобудованого будинку. Враховуючи повне ухилення від виконання обов'язків, покладених на позивачів ОСОБА_16, будинок, після введення в його в експлуатацію, перейшов у приватну власність Підприємства. За таких умов процес приватизації є не можливим, про що позивачів неодноразово інформувало Підприємство.

Більш того, позивачі, включаючи і тих, які не мають прав щодо спірного будинку, проживають у ньому безоплатно, двоє з позивачів - на підставі ордерів про вселення, не сплачують жодних внесків та не укладали договір найму/оренди житла. ОСОБА_14 обставини виключають можливість посилання на положення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Позивач, називаючи себе забудовником, стверджує, що фабрика не вклала жодних коштів у таке будівництво, а будівництво здійснювалося лише ними, за власний кошт та в повному обсязі. На ряду з цим у позові зазначено, що Підприємством, на момент укладення ОСОБА_16, було надано для будівництва 4-х квартирний нежитловий будинок. Позивачі одночасно називають себе особами, що збудували даний будинок та визнають той факт, що будівництво проводилося на основі вже існуючого, належно Підприємству 4-х квартирного будинку, тим самим суперечать своїм же словам.

Позивач, ОСОБА_1 надає суду документи, які, на його думку, свідчать про будівництво ним квартири у спірному будинку. Усі надані ним фінансові документи та договори щодо надання послуг по обладнанню квартири датовані починаючи з вересня 2007 року по 2009 рік. Оскільки будинок був введений в експлуатацію 22 грудня 2008 року, докази щодо витрат на ремонт квартири після цієї дати не можуть бути прийняті до уваги, адже ОСОБА_16 обумовлено, що право на викуп квартир у сторін виникає після здачі будинку в експлуатацію. Усі подальші витрати сторін на ремонт квартир не є такими, що здійснені на виконання ОСОБА_16, а є особистими витратами кожного.

Щодо підтверджених ОСОБА_19 витрат датованих 2007 - 2008 роками. Згідно письмового зобов'язання ОСОБА_1, наданого Підприємству 07.07.1998 року, він зобов'язався добудувати виділену квартиру протягом трьох років з дня написання таких зобов'язання тобто до 2001 року. Надані ОСОБА_1 документи є додатковим доказом невиконання ним умов ОСОБА_16, а саме порушення строку його виконання на 6 років.

Згідно ч.1, п.3.1. згаданого вище ОСОБА_16 про спільну діяльність, станом на 1998 рік, вклад Підприємства у вигляді об'єкту незавершеного будівництва, що розташований в м. Виноградово, вул. Локоти. Вартість об'єкту сторонами оцінено на суму 70 900, 00 грн.

У Протоколі спільного засідання профкому і адміністрації підприємства № 49 від 16.01.1997 року, при розгляді питання щодо розподілу квартир спірного будинку вказано, що через брак коштів у підприємства, розпочате будівництво 4-х квартирного будинку для працівників не може бути завершений, а тому існує необхідність розподілу цих квартир за для завершення будівництва самими особами. В Протоколі чітко вказано, що основа будинку збудована, необхідно лише здійснити оздоблювальні роботи.

ОСОБА_14 наявні ОСОБА_15 прийому - передачі виконаних робіт від липня 1993 року, вересень 1993 року, жовтень 1994 року, грудень 1995 року, серпень 1996 року, вересень 1996 року, наданих МП «Спектр ЛТД», що надані Підприємству в результаті виконання будівництва спірного будинку. У цих актах містяться відомості щодо робіт, які проводилися на замовлення Підприємства. Це є доказом того, що, на момент укладення ОСОБА_16, позивачам було надана будівля 4хквартирного житлового будинку для внутрішньої добудови кожної з квартир та спростовує їх твердження про те, що будинок був побудований ними з самого початку.

При прийнятті даного будинку в експлуатацію, згідно ОСОБА_15 державної приймальної комісії про прийняття а експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 22.12.2008 року, вартість основних фондів, прийнятих в експлуатацію була оцінена у сумі 1 221 840, 00 грн., що являється вартістю будівельно-монтажних робіт.

Згідно наданих суду ОСОБА_1 доказів, ним, на виконання робіт по добудові квартири у спірному будинку витрачено 48 832 грн. 24 коп. та, виходячи зі змісту наданих послуг за цими документами, ці кошти витрачені на внутрішні ремонтні роботи в квартирі, а не на роботи по будівництву будинку. Іншими позивачами участь у будівельних роботах не доведена, так як така не здійснювалась. Так, витрати Підприємства на будівництво до укладення ОСОБА_16 та добудову спірного будинку після укладення ОСОБА_16 склали 1 292 691,17 грн.

Позивач вважає умову пільгового викупу такої квартири незаконною, називаючи себе «потенційними отримувачами та забудовниками даного майна» (ст. 5, абз.7 та ст. 6, абз. 1 тексту позовної заяви). Згідно п.2.2 ОСОБА_16 про спільну діяльність сторони договору наділені переважним правом перед третіми особами на викуп (в т.ч. приватизацію) майнової частки Підприємства після здачі будинку в експлуатацію. Положення договору були узгоджені та підписані сторонами. Жодної згадки про те, що на основі цього ОСОБА_16 у особи виникне право власності не існує і усіх наявних документах. Жодної з умов ОСОБА_16 позивачами виконано не було, а тому і переважно права на викуп, чи то приватизацію, як вважають позивачі, виникнути не могло.

Звинувачення позивачем посадових осіб Підприємства щодо того, що їх постійно виселяють з їх квартир, вчиняють перешкоди і їх користуванні, подають різноманітні заяви про злочин за самоправство, протидіють у приватизації квартир є безпідставними та недоведеними. Позивачі, навіть ті, які на це права не мають, проживають у квартирах спірного будинку на безоплатній основі, жодних дій щодо виселення їх з приміщень Підприємством ніколи не вчинялось. Навіть після визнання права власності на будинок за Підприємством, позивачі продовжили проживати в будинку.

Договір про спільну діяльність укладався з метою створення кожним з контрагентів майна та, по закінченню будівництва, викупу такого майна на пільгових умовах, а саме - переважне право викупу квартир перед іншими особами, та придбання їх за ціною, з урахування їх фінансовою та особистої участі у будівництві. Позивач стверджує, що такий Договір не містить положень, що створене в результаті спільної діяльності майно не є спільною частковою власністю учасників договору. ОСОБА_14 вказують на те, що, не зважаючи на природу договору, такий Договір породжує за собою наслідки створення спільної власності.

ОСОБА_14 твердження суперечать нормам законодавства.

Договір про спільну діяльність передбачає участь контрагентів своєю працею та коштами у добудові будинку. При виконанні усіх його умов у сторін з'являється правова підстава набуття права власності - право на викуп, але аж ніяк не право власності. Для того, щоб таке право на викуп сторони могли реалізувати, Підприємство, як власник майна, на основі якого створювалося будівництво, повинно зареєструвати право на будинок.

У разі, якщо б таке право зареєстровано не було, Підприємство, як сторона ОСОБА_16, порушило б свої обов'язки за таким ОСОБА_16, а правової підстави набуття права власності на квартири (права пільгового викупу) не існувало б для сторін.

Цитована позивачем ст. 17 Закону України «Про власність» не може застосовуватися до даних правовідносин, адже ОСОБА_16 обумовлено право викупу квартир у спірному будинку саме в результаті участі у їх добудові. З ОСОБА_16 не вбачається виникнення права спільної власності в результаті таких робіт, а визначено за кожною особою право викупу конкретної житлової площі.

Право на звернення до суду.

Згідно з ст.1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст. 3 ЦПК).

З даних правових норм висновком є те, що у них мається на увазі порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права конкретної особи або осіб. Це відбувається тоді, коли внаслідок протиправної дії або бездіяльності іншої особи або осіб чиниться порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права конкретної особи або осіб.

Задоволення позовних вимог позивача, жодним чином не вплине на його права та обов'язки. Більше того, задоволення такого позову зашкодить інтересам безпосередньо позивача по справ, так як у останнього не залишиться жодної підстави займати квартиру №4 у 4-х квартирному житловому будинку за адресою: м.Виноградів, вул.Локоти, 48.

За таких умов, у позивача не виникло ніяких прав та підстав для заявлення даної позовної заяви.

Виходячи зі змісту позовної заяви, вбачається позиція позивача про те, що нібито строки позовної давності ним не є пропущеними, так як з 2009 року по сьогодні, а перебіг позовної давності переривався.

ОСОБА_14 позицію категорично відповідач заперечує.

На рахунок твердження, що перебіг позовної давності неодноразово переривався заявляє, що таке не відповідає нормам національного права.

Цивільним кодексом наведено вичерпний перелік обставин, за яких перебіг позовної давності перериваються.

Так, згідно ст.264 ЦК України: Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Жодної з таких підстав переривання перебігу позовної давності позивач не зазначив.

Виходячи з вищенаведеного, у відповідності з нормами цивільного законодавства України, як висновок є те, що перебіг позовної давності не переривався, а строки позовної давності є пропущеними, ще у 2013 році. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності, а отже даний позов, за відсутності такого клопотання є таким, що не підлягає розгляду.

За поданими запереченнями відповідач ТОВ “Виноградівська взуттєва фабрика” просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача — Виноградівської міської ради проти позову не заперечував, оскільки міській раді при прийнятті оскаржуваного рішення не було відомо про укладений договір про сумісну діяльність 07 липня 1998 року.

Треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 обставини та вимоги позову підтримали.

Третя особа ОСОБА_7 в судове засідання повторно не з”явилася.

Представник Виноградівської РДА в судове засідання не з”явився, згідно поданої заяви просить справу розглянути у відсутності представника та позов задовольнити, свою позицію з приводу позову висловив у письмових поясненнях (а.с.191, 238- 240 т.1).

Так, відповідно до розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації №30 від 18.02.2007 року, було створено державну комісію з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що не є державною власністю, однак згідно з витягу з Єдиного реєстру майно належить Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, а отже відноситься до державної власності, а тому комісія не була повноважною і не мала права здійснювати будь-які дії з приводу спірного майна.

Вважає такі твердження позивача хибними, оскільки прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на момент введення в експлуатацію оспорюваного житлового будинку здійснювалося на підставі Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (далі - Порядку) затвердженого Постановою КМУ від 22 вересня 2004 року №1243 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», на виконання якого Виноградівською районною державною адміністрацією видано Розпорядження від 08.02.2007 року № 30 «Про створення державної комісії з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, які не є державною власністю».

Згідно ч. 3 п. 11 Порядку, Державна комісія з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта із залученням коштів державного бюджету або республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, у розмірі до 30 мільйонів гривень, або місцевих бюджетів, а також коштів з інших джерел фінансування утворюється відповідною обласною та районною держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради міст обласного значення.

Згідно п. 12 Порядку, до складу державної приймальної комісії включаються представники органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що утворив комісію, виконавчого комітету місцевої ради, на території якого розташовано закінчений будівництвом об'єкт, замовника, генерального підрядника, генерального проектувальника, експлуатаційної організації, інспекції архітектурно-будівельного контролю, органів державного санітарно-епідеміологічного та державного нагляду.

За змістом копії акту введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єктів, доданого позивачем до позовної заяви, вимоги до складу комісії дотримані в повному обсязі.

Згідно п. 18 Порядку, головою державної Приймальної комісії призначається представник органу державної виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що утворив комісію.

ОСОБА_15 державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта затвердженого розпорядженням голови Виноградівської райдержадміністрації від 26.12.2008 року №489 відповідає змісту затвердженого Наказом Держбуду від 27.01.2005 року №21. Зокрема, у ньому міститься інформація про об'єкт який вводиться в експлуатацію та його адреса розташування (титульна сторінка), відомос і і про державну приймальну комісію та її склад, перелік документації представленої державній приймальній комісії (п. 9), відомості про генерального підрядчика та субпідрядні організації (п.3), відомості про розробника проектно-кошторисної документації (п.4), відомості про затвердження архітектурно-планувального завдання та проектно-кошторисної документації (п.5,6), термін виконання будівельно-монтажних робіт (п.8) тощо.

Згідно п. 19 Порядку, замовник, генеральний підрядник разом із генеральним проектувальником подають державній приймальній комісії проектну та виробничу документацію, пред'являють виконані монтажні роботи, змонтоване технологічне обладнання та документальне підтвердження відповідності виконаних робіт вихідним даним на проектування об'єкта. Перелік документації наданий державній приймальній комісії при прийнятті в експлуатацію оспорюваного об'єкта зазначений у п. 9 ОСОБА_15, а саме архітектурно-планувальне завдання і проектно-виконавча документація згідно п.п. 2.7, 2.10 ДБН A3.1-3-94, оскільки у примітці Переліку виконавчої та іншої документації, що надається державній приймальній, робочій комісіям при прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, зазначено, що у разі якщо ДБН, СНиП, ДСТУ, ТУ передбачена інша документація, вона також надається державній приймальній, робочій комісіям.

ОСОБА_14, просить врахувати, що з метою забезпечення прав громадян, які уклали з Фабрикою договір про спільну сумісну діяльність від 07.07.1998 року, та на його виконання, п. 2 Розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації від 26.12.2008 року №489, забудовника зобов'язано передати, а Виноградівській міській раді взяти на баланс 4-х квартирний житловий будинок за адресою: м. Виноградів, вул. Докоти, з метою подальшої приватизації квартир громадянами з урахуванням умов договору від 07.07.1998 року «Про спільну сумісну діяльність». Однак посадовими особами ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», дане положення проігноровано та не передано на баланс Виноградівської міської ради 4-х квартирний житловий будинок, з метою подальшої приватизації квартир громадянами.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

За наведених підстав позов просить задовольнити.

Представник Виноградівського РБТІ в судове засідання не з”явився, згідно поданої заяви просить справу розглянути у відсутності представника (а.с.226 т.1).

Представник Міністерства економічного розвитку і торгівлі України в судове засідання не з”явився, згідно поданої заяви просить справу розглянути у відсутності представника та позов задовольнити, свою позицію з приводу позову висловив у письмових поясненнях (а.с.28-29 т.2).

За поясненнями. Предметом спору є право власності на будинок, який був побудований його мешканцями спільно з ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» на підставі договору про сумісну діяльність.

ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» (на даний час - ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика») створено наказом Державного комітету України з легкої і текстильної промисловості від 25.07.1994 № 164 шляхом перетворення Виноградівської взуттєвої фабрики у відповідності з Указом Президента України від 15.06.1993 № 210 «Про корпоратизацію підприємств» та Положенням про порядок корпоратизації підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508.Відповідно з моменту завершення процедури корпоратизації державне підприємство вибуло з державної власності.

Мінекономрозвитку відповідно до статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» є суб'єктом управління об'єктами державної власності. При цьому, Мінекономрозвитку здійснює управління саме тими об'єктами державної власності, що віднесені до їхньої сфери управління.

Враховуючи, що державне підприємство після корпоратизації вибуло з державної власності, то до сфери управління подальших міністерств, в тому числі і до Мінекономрозвитку, воно не передавалось. Відповідно документація стосовно як корпоратизації, так і безпосередньо спірного майна, до Мінекономрозвитку не передавалась.

Проте, за наявною інформацією їх правопопередником - Міністерством промислової політики України був виданий наказ від 04.03.2011 № 58 «Про передачу у комунальну власність житлового будинку» яким передбачалося здійснити відповідну передачу державного житлового фонду, який у процесі корпоратизації не увійшов до статутного фонду акціонерного товариства, у комунальну власність.

Інформацією щодо виконання зазначеного наказу Мінекономрозвитку не володіє.

Крім того, повідомляють, що відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» та постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 № 1121 «Про затвердження ОСОБА_4 проведення інвентаризації об'єктів державної власності» з метою надання відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності, наказом Мінекономрозвитку від 21.08.2015 № 1031 «Про проведення щорічної інвентаризації державного майна та надання відомостей до Єдиного реєстру об'єктів державної власності» прийнято рішення провести, зокрема, інвентаризацію державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, утворених у процесі корпоратизації, та функції з управління яким здійснює Мінекономрозвитку.

Мінекономрозвитку листом повідомило керівників суб'єктів господарювання, у тому числі ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика», про необхідність проведення інвентаризації та надання відповідних відомостей. Але відповідь від ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» не надходила.

Крім того, Мінекономрозвитку повідомляє, що законність реєстрації права власності на спірне майно за товариством є предметом перевірки правоохоронних органів за зверненням Мінекономрозвитку.

З наведених підстав позов просить задовольнити.

В судовому засіданні заслухано пояснення сторін, їх представників, досліджено письмові докази на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень. За наслідками суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

07 липня 1998 року між позивачем ОСОБА_1, а також ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ВАТ “Виноградівська взуттєва фабрика” уклали договір про сумісну діяльність, відповідно до якого вони дійшли до згоди організувати будівництво чотириквартирного будинку по вищевказаній адресі у місті Виноградів (а.с.14-18 т.1). Відповідно до письмового зобов”язання, ОСОБА_1 зобов”язався виділену квартири добудувати за свій рахунок протягом 3 років (а.с.95 т. 2).

Зокрема, даним договором було передбачено наступне: Сторони прийшли до згоди організувати будівництво чотириквартирного будинку по Локоти у м. Виноградові. Будівництво проводитиметься на базі належного підприємству недобудованого будинку. Сторони здійснюють будівництво шляхом об'єднання спільних зусиль та фінансових ресурсів. Відносини між сторонами носять зобов'язальний характер (п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4.).

Право фізичних осіб-учасників даного договору на викуп частки підприємства, передбаченого в п.2.2. цього договору, реалізується наступним чином:

ОСОБА_10 має право на викуп квартири №1 корисною площею 75,96 кв.м.;

ОСОБА_8 має право на викуп квартири №2 корисною площею 61,56 кв.м.;

ОСОБА_9 має право на викуп квартири №3 корисною площею 75,96 кв.м.;

ОСОБА_1 має право на викуп квартири №4 корисною площею 61,56 кв.м.

Сторони зобов'язані:

виконувати взяті на себе по договору зобов'язання, в тому числі здійснювати вклад в сумісну діяльність, в строки, порядку і засобами, передбаченими цим договором;

не допускати дій, які протирічать цілям і задачам сумісної діяльності;

сприяти іншим учасникам договору у здійсненні ними умов сумісної діяльності;

приймати участь у покритті збитків, які виникли в результаті сумісної діяльності пропорційно цього внеску у загальне майне Сторін.

Крім обов'язків, передбачених цього договору, фізичні особи-учасники даного договору додатково зобов'язані:

здійснювати власними силами будівництво будинку;

забезпечувати будівництво належними будівельними матеріалами та достатніми грошовими коштами.

Для організації спільної діяльності сторони здійснюють вклади, під якими розуміються:

вклад підприємства у вигляді об'єкту незавершеного будівництва, що розташований в м. Виноградово по вул. Локоти. Вартість об'єкта сторони оцінено на суму сімдесят тисяч дев'ятсот гривень.

вкладом фізичних осіб-учасників договору визнається їхня праця, грошові кошти та будматеріали, які будуть задіяні при виконанні умов даного договору.

Вартість прикладеної фізичними особами-учасниками договору праці визначається по розцінкам на будівельно-монтажні роботи, що діють на момент введення об'єкту в експлуатацію.

Крім прав, передбачених в п.2.1. цього договору, фізичні особи-учасники даного договору додатково мають переважне право перед третіми особами на викуп (в т. ч. на умовах приватизації) майнової частки підприємства після здачі будинку в експлуатацію.

Твердження позивача про те, що він виконав у повному обсязі взяті на себе зобов'язання за договором, зокрема, здійснив все будівництво, витратив кошти на ремонт приміщень, будівництво, оплатив будівельні роботи та матеріали, що підтверджується первинними фінансовими документами, а фабрика не вклала жодних коштів, а надала тільки 4-х квартирний нежитловий будинок у аварійному стані, в судовому засіданні не доведено та спростовується, зокрема, і документами які позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Зокрема, не доведено, що зазначений будинок 07.07.1997 року перебував у аварійному стані, фотознімки не містять інформацію щодо предмета доказування, фінансові документи стосуються проведення оздоблювальних робіт, датовані 2007-2015 р.р. (а.с.79-110, 111-113 т.1). Крім цього, прізвище позивача ОСОБА_20 містить тільки у накладній № 90 від 24 вересня 2007 року про оплату на суму 1441,80 грн., квитанціях до прибуткового касового ордера №№ 43, 87 від 21.09.2007 року, 25.09.2007 року (а.с.86 т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, подані позивачем документи на підтвердження обставин позову не є належними доказами в розумінні зазначеної норми Закону.

Як встановлено судом, так як вбачається із рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 29.03.2017 року (Справа 299/2240/16-ц), яке набрало законної сили, та встановлені цим рішенням суду обставини не доказуються у справі, яка вирішується, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України (а.с.44-46 т.3).

Так, за заявою заступника директора ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» ОСОБА_9 від 12 листопада 2008 року (замовлення N 7365) Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації була проведена поточна інвентаризація житлового будинку, за результатами якої оформлена інвентаризаційна справа на будівлю житлового будинку.

Згідно з ОСОБА_15 державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту від 22.12.2008 року, затвердженим розпорядженням голови Виноградівської РДА від 26.12.2008 року N 489, об'єкт 4-х квартирний житловий будинок по вул. Локоти, 48 у м. Виноградові прийнятий в експлуатацію.

Суд встановив, що зміст даного ОСОБА_15 державної приймальної комісії відповідає змісту ОСОБА_15, затвердженого Наказом Держбуду від 27.01.2005 року №21. Зокрема, у ньому міститься інформація про об'єкт який вводиться в експлуатацію та його адреса розташування (титульна сторінка), відомості про державну приймальну комісію та її склад, перелік документації представленої державній приймальній комісії (п. 9), відомості про генерального підрядчика та субпідрядні організації (п. 3), відомості про розробника проектно-кошторисної документації (п.4), відомості про затвердження архітектурно-планувального завдання та проектно-кошторисної документації (п.5,6), термін виконання будівельно-монтажних робіт (п.8) а також інші відомості зазначені у типовому акті.

Склад комісії сформований на підставі та у складі у відповідності до ч.1 п.12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою КМУ від 22.09.2004 року №1243.

Згідно ст. 25 Житлового Кодексу Української РСР, для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку.

Житлово-експлуатаційні організації забезпечують схоронність житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території.

Жилий будинок може експлуатуватися тільки однією житлово- експлуатаційною організацією. Якщо для експлуатації будинків відомчого або громадського житлового фонду не може бути створено житлово-експлуатаційну організацію, експлуатація будинків здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією.

Для експлуатації даного житлового будинку, не утворювалось жодних житлово-експлуатаційних організацій.

Згідно архітектурно-планувального завдання, затвердженого районним архітектором 11.10.1989 року, забудовником виступала Виноградівська взуттєва фабрика, тому представник даного підприємства - заступник директора фабрики ОСОБА_9 виступав від імені експлуатаційної організації, про що і вказано у акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженому розпорядженням голови Виноградівської райдержадміністрації від 26.12.2008 року №489.

Згідно п. 9 ОСОБА_15 державній приймальній комісії було надано наступну документацію: архітектурно-планувальне завдання і проектно-виконавча документація згідно п.п. 2.7, 2.10 ДБН A3.1-3-94, що відповідає примітці Переліку виконавчої та іншої документації, що надається державній приймальній, робочій комісіям при прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, де вказано, що у разі якщо ДБН, СНиП, ДСТУ, ТУ передбачена інша документація, вона також надається державній приймальній, робочій комісіям.

Також суд встановив, що з метою забезпечення прав громадян, які уклали з Фабрикою договір про спільну сумісну діяльність від 07.07.1998 року, та на його виконання, п. 2 Розпорядження голови Виноградівської районної державної адміністрації від 26.12.2008 року №489, забудовника зобов'язано передати, а Виноградівській міській раді взяти на баланс 4-х квартирний житловий будинок за адресою: м. Виноградів, вул. Локоти, з метою подальшої приватизації квартир громадянами з урахуванням умов договору від 07.07.1998 року про спільну сумісну діяльність.

Згідно з п. 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 24.02.2009 року N 54 визнано за ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» право приватної власності в цілому на 4-х квартирний житловий будинок по вул. Локоти, 48 у м. Виноградові.

Рішенням виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 24.02.2009 року N 54 "Про визнання права власності на будівлі" (п. 8) доручено Виноградівському районному бюро технічної інвентаризації провести необхідну реєстрацію, а саме - оформити свідоцтво про право власності на підставі проведеної технічної інвентаризації відкритому акціонерному товариству "Виноградівська взуттєва фабрика" на вказаний будинок.

26.02.2009 року виконавчим комітетом Виноградівської міської ради видано ВАТ «Виноградівській взуттєвій фабриці» свідоцтво на право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ N 029817 на 4-х квартирний житловий будинок по вул. Локоти, 48 в м. Виноградові.

26.02.2009 року Виноградівським районним бюро технічної інвентаризації проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно ВАТ "Виноградівська взуттєва фабрика" на 4-х квартирний житловий будинок по вул. Локоти, 48 в м. Виноградові, що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 22000581, реєстраційний номер 26565775, номер запису 453 в книзі 2-ф.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 23.08.1994 року № 223 ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» було виділено земельну ділянку площею 2.31 га у постійне користування для обслуговування адмінбудинку, бази відпочинку, та господарських і виробничо-технічних приміщень.

На підставі даного рішення ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» було видано Державний акт на право постійного користування І-ЗК №001366 від 07.12.1994 року.

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру від 02.06.2016 року зазначено, що земельна ділянка, на якій розташовано 4-х квартирний житловий будинок по вул.Локоти, 48 у м.Виноградів не відносить до землі наданої у постійне користування ВАТ «Виноградівська взуттєва фабрика» згідно Державного акту на право постійного користування серії І-ЗК №001366.

На вказаній земельній ділянці знаходиться Фабрика.

Судом встановлено, що спірний 4-х квартирний житловий будинок по вул.Локоти, 48 у м.Виноградів знаходиться на іншій земельній ділянці, яка належить Фабриці на підставі рішення виконавчого комітету Виноградівської міської Ради народних депутатів Закарпатської області №380 від 01.12.1988 року, згідно п.1 якого вирішено виділити ділянку по вул.Локоти Виноградівській взуттєвій фабриці під будівництво п'яти 4-х квартирних житлових будинків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» володіє спірним 4-х квартирним житловим будинком по вул. Локоти, 48 у м. Виноградів на законних підставах і даний будинок об’єктом державної власності не являється.

Отже, такі обставини виключають можливість посилання на положення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

На час укладення договору про сумісну діяльність 1999 року правовідносини щодо сумісної діяльності для досягнення спільної господарської мети, як то будівництво будівлі, були врегульовані главою 38 "Сумісна діяльність" Цивільного кодексу Української РСР.

На час завершення будівництва спірного об'єкта та введення його в експлуатацію набрав чинності Цивільний кодекс України (редакція 2003 року).

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо цивільних зідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони золоділи на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Згідно ч. 3 ст. 1134 ЦК України користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду.

У Протоколі спільного засідання профкому і адміністрації підприємства № 49 від 16.01.1997 року, при розгляді питання щодо розподілу квартир спірного будинку вказано, що через брак коштів у підприємства, розпочате будівництво 4-х квартирного будинку для працівників не може бути завершений, а тому існує необхідність розподілу цих квартир за для завершення будівництва самими особами. В Протоколі чітко вказано, що основа будинку збудована, необхідно лише здійснити оздоблювальні роботи.

ОСОБА_14 наявні ОСОБА_15 прийому - передачі виконаних робіт від липня 1993 року, вересень 1993 року, жовтень 1994 року, грудень 1995 року, серпень 1996 року, вересень 1996 року, наданих МП «Спектр ЛТД», що надані Підприємству в результаті виконання будівництва спірного будинку. У цих актах містяться відомості щодо робіт, які проводилися на замовлення Підприємства. Це є доказом того, що, на момент укладення ОСОБА_16, позивачем було надана будівля 4-х квартирного житлового будинку для внутрішньої добудови кожної з квартир та спростовує його твердження про те, що будинок був побудований ним та іншими фізичними особами (а.с.78-85 т.2).

При прийнятті даного будинку в експлуатацію, згідно ОСОБА_15 державної приймальної комісії про прийняття а експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 22.12.2008 року, вартість основних фондів, прийнятих в експлуатацію була оцінена у сумі 1 221 840, 00 грн., що являється вартістю будівельно-монтажних робіт (а.с.88-92 т.2).

Позивач вважає умову пільгового викупу такої квартири незаконною, називаючи себе «потенційними отримувачами та забудовниками даного майна» (ст. 5, абз.7 та ст. 6, абз. 1 тексту позовної заяви). Поряд з цим, згідно п.2.2 ОСОБА_16 про спільну діяльність сторони договору наділені переважним правом перед третіми особами на викуп (в т.ч. приватизацію) майнової частки Підприємства після здачі будинку в експлуатацію. Положення договору були узгоджені та підписані сторонами. У договорі не передбачений інший порядок набуття права власності на квартиру позивачем.

Договір про спільну діяльність передбачає участь контрагентів своєю працею та коштами у добудові будинку. При виконанні усіх його умов у сторін з'являється правова підстава набуття права власності - право на викуп.

Ст. 17 Закону України «Про власність» не може застосовуватися до даних правовідносин, оскільки ОСОБА_16 обумовлено право позивача на викуп квартири у спірному будинку в результаті участі у його добудові. З ОСОБА_16 не вбачається виникнення права спільної власності в результаті таких робіт, а визначено за кожною особою право викупу конкретної житлової площі.

Відповідно до ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР, яка діяла на момент підписання договору про спільну діяльність договір вважався укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.

ОСОБА_16 про сумісну діяльність повинні укладатись у письмовій формі, тобто шляхом складання одного документа, підписаного сторонами (ст. 44 Цивільного кодексу Української РСР).

Відповідно до ч. 1 ст. 430 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво й експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства чи установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Статтею 432 ЦК УРСР передбачено, що для досягнення мети, зазначеної у ст. 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю.

Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою в спільному майні без згоди інших учасників договору.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 17 Закону "Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.95 N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" роз'яснено, що, розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність").

Як встановлено в судовому засіданні належними й допустимими доказами, спірний будинок не був створений внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності.

Отже до даних правовідносин не підлягає до застосування правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 25.06.2011 року № 3- 58гс11, Постанові ВГСУ від 03.08.2011 року № 7/221-09.

За встановлених в судовому засіданні обставин, не доведення позивачем обставин на які він посилається, як на підставу заявлених вимог, заявлений позов задоволенню не підлягає. Пояснення третіх осіб не спростовують встановлені судом обставин, й такі, у даному спорі, не можуть слугувати для задоволення позову.

Поряд з цим, суд погоджується з доводами позивача в частині того, що право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності, у тому числі й позбавляти "громадян власності”. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані ЄСПЛ, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.

ЄСПЛ виходить із того, що положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Однак, позивач не довів суду умови виправданості втручання у право власності: втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах, як наслідок правове позбавлення відповідача ВАТ “Виноградівська взуттєва фабрика” права власності на спірний об'єкт, яке б переслідувало легітимну мету.

Вирішуючи порушену представником відповідача вимогу про застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності, суд прийшов до наступних обґрунтувань.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Однак, як визначено статтею 258 цього Кодексу до окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У відповідності з вимогами частин 1 та 5 статті 261 ЦКУ, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 29.12.2015 року. Вимоги позову стосуються визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради від 24.02.2009 року, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2009 року та відповідну державну реєстрації 26.02.2009 року (а.с.2-13 т.1).

Позивачем не заперечувалось твердження представника відповідача про те, що він дізнався про існування у підприємства права власності на спірний будинок у 2010 році, коли звернувся до підприємства із заявою про надання довідки - дозволу на приватизацію квартири № 4 у спірному будинку та про надання довідки щодо сплачених ним коштів, як частки у будівництві даної квартири (19 липня 2010 року). На таку заяву йому надіслана відповідь № 21 від 10 серпня 2010 року, якою відмовлено у наданні такої документації через відсутність погодження на такі дії Загальних зборів акціонерів та через відсутність факту сплати ОСОБА_1 коштів, як частки у будівництві. 06 вересня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора Виноградівського району із скаргою та вимогою зобов'язати Підприємство надати документи, необхідні для проведення приватизації квартири № 4 у спірному будинку.

У той же час, як зазначає позивач на обґрунтованість строків звернення до суду, після прийняття оскаржуваного рішення виконкому міськради № 54 від 24.02.2009 року, Виноградівська міська рада поновила його порушені права та інтереси, шляхом самостійного скасування незаконного рішення.

Рішенням №259 Виноградівської міської ради Закарпатської області від 22.09.2011 року "Про скасування п.З рішення МВК №54 від 24.02.2009 року "Про визнання права власності на будівлі", сесія міської ради вирішила: 1. Скасувати пункт 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради № 54 від 24.02.2009 року "Про визнання права власності на будівлі", а саме: п.3-"Визнати право власності на 4-х квартирний житловий будинок в м. Виноградів по вул. Локоти, за Відкритим акціонерним товариством "Виноградівська взуттєва фабрика". 2. Дане рішення довести до відому КП "Виноградівське бюро технічної інвентаризації" та Реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції.

Пізніше, це рішення міської ради було скасоване постановою Виноградівського районного суду від 05.11.2012 року.

Так, Рішенням №804 22-ї сесії міської ради 6-го скликання Виноградівської міської ради Закарпатської області від 17.10.2013 року "Про скасування п.З рішення МВК №54 від 24.02.2009 року "Про визнання права власності на будівлі", відповідно до п.15 ч.І статті 26,ч.9 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сесія міської ради вирішила: 1. Скасувати пункт 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради № 54 від 24.02.2009 року "Про визнання права власності на будівлі", а саме: п.З- Визнати право власності на 4-х квартирний житловий будинок в м. Виноградів по вул. Локоти, за Відкритим акціонерним товариством "Виноградівська взуттєва фабрика". 2. Дане рішення довести до відому КП "Виноградівське бюро технічної інвентаризації" та Реєстраційної служби Виноградівського районного управління юстиції.

Таким чином, у позивача не було необхідності у зверненні до суду із відповідними позовними вимогами, оскільки міська рада знову поновила порушені права.

Однак, в 2014 році "Виноградівська взуттєва фабрика" звернулася повторно до суду з вимогою про скасування рішення сесії міськради від 17.10.2013 року як незаконного.

Постановою Виноградівського районного суду від 11.07.2014 року у задоволенні позову було відмовлено.

Таким чином права позивача не були порушені, оскільки ТОВ «Виноградівська взуттєва фабрика» була все ще позбавлена права власності».

І тільки 28 січня 2015 року постановою Львівського апеляційного адміністративного суду по справі № 876/7403/14 рішення суду першої інстанції було скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову і скасування рішення сесії міськради від 17.10.2013 року як незаконного.

Позивач участі в суді апеляційної інстанції не брав, а тому дізнав про порушення свого права та інтересів після надіслання постанови зі Львова 02.02.2015 року.

У зв'язку із тим, що рішення сесії міськради від 17.10.2013 року скасоване, а рішення виконкому 2009 року набуло знову чинності — його права та інтереси знову порушені і саме з 02.02.2015 року слід відраховувати початок перебігу строків позовної давності для звернення.

Поряд з цими, зазначені обставини не є обставинами, які свідчать про переривання перебігу позовної давності, відповідно ст. 264 ЦК України.

Однак, враховуючи встановлені обставини, позов не підлягає до задоволення з підстави недоведеності заявлених вимог.

Оскільки рішення ухвалюється не на користь позивача, понесені ним судові витрати в сумі 487,20 грн. слід покласти на нього, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України (а.с.1 т. 1).

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265, 267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Відмовити повністю ОСОБА_1 у задоволенні позову до Виноградівської міської ради, ТОВ “Виноградівська взуттєва фабрика”, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, КП “Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації”, Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання недійсним та скасування п. 3 рішення виконавчого комітету Виноградівської міської ради Закарпатської області № 54 від 24.02.2009 року “Про визнання права власності на будівлі”, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.02.2009 року та відповідну державну реєстрацію права власності Відкритого акціонерного товариства “Виноградівська взуттєва фабрика” на 4 квартирний житловий будинок № 48 по вул. Локоти у м. Виноградів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття безпосередньо до Апеляційного суду Закарпатської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

ГоловуючийОСОБА_21

Повне рішення суду складено 04.06.2018 року