Постанова № 74416903, 24.05.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 рокуЛьвів№ 876/3070/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року, ухвалене суддею Коморним О.І. у м. Львові о 15:10, повний текст якого складений 26 березня 2018 року, у справі №813/3055/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1494 про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації, -

ВСТАНОВИВ:

31 серпня 2017 року позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача – Військової частини 1494, у якому просив стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби в загальній сумі 92470,00 грн в період з 04.07.2014 по 21.08.2017 та компенсацію втрати частини доходів у зв’язку з порушення термінів їх виплати в сумі 897,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно Контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі від 01.06.2012 ОСОБА_1 проходив службу в Державній прикордонній службі України. Наказом начальника 93 прикордонного загону (1 категорії) Західного регіонального управління (1 категорії) ДПС України №101-ос від 01.07.2014 був достроково звільненим з військової служби в запас Збройних Сил України на підставі ст.26 ч.6 п. «е» Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (через службову невідповідність), а наказом №103-ос-1 від 03.07.2014 – виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.

Пр звільненні позивачу належало до виплати із врахуванням компенсації за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) 1738,68 грн грошового забезпечення та 4293,68 грн – компенсації за недоотримане речове майно. Зазначені кошти відповідачем вчасно виплачені не були. Грошове забезпечення за період з 01.07.2014-03.07.2014 та компенсація за невикористану відпустку виплачені згідно грошової відомості на виплату грошей №83 за липень 2014 року – 15.07.2014, а компенсація за недоотримане речове майно згідно поштового переказу – 28.08.2014.

Окрім того, при проведенні остаточного розрахунку при звільненні відповідачем не було виплачено 944,72 грн компенсації сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна, про стягнення яких позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Постановою Львіського окружного адміністративного суду від 24.04.2017, яку ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 залишено без змін, у справі №469/4794/16-а адміністративний позов задоволено; стягнуто із Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 944,72 грн податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна. Рішення суду, яке набрало законної сили, відповідачем виконано лише 22.08.2017.

Позивач вважає, що має право на стягнення з відповідача грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.

На думку позивача, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказує, що відповідачем в порушення вимог п. 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України № 1115/2009 від 29.12.2009, статей 116 та 117 КЗпП України, розрахунок проведено не в день виключення із списків особового складу (день звільнення з військової служби) 03 липня 2014 року, а лише 22 серпня 2017 року, тобто є факт затримки розрахунку при звільненні позивача із військової служби, за що наступає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Також зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає компенсації, яка проводиться відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.

Зокрема, покликаючись на п. 2 Порядку №159 вказує, що поведення компенсації громадянам частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 92470,20 грн та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму 897,48 грн за період з липня 2014 року по липень 2017 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що для встановлення відповідальності роботодавця за ст.116-117 КзПП України підлягає дослідженню наявність на час звільнення належних до виплати працівникові сум та вини роботодавця щодо їх невиплати. Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку про відсутність передумов для настання відповідальності військової частини, оскільки виплата спірних сум не визначалась нормативними актами, а стягнення таких визначено судом через значний час після звільнення військовослужбовця, що в контексті ст.ст. 116-117 КзПП України вказує на відсутність вини роботодавця.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник позивача оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з неповним з’ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що в межах спірних правовідносин визначальними обставинами є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Вказує, що вина відповідача щодо невиплати оспорюваних сум визначена рішенням в адміністративній справі №460/4794/16-а, а тому відповідно до ст.ст.116-117 КзПП України за період з дня виключення позивача із списків особового складу військової частини по дату фактичного проведення розрахунку за рішеням суду підлягає стягненню середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Оскільки виплата доходів (належних працівникові сум при звільненні) відповідачем здійснена із порушенням строку більше, ніж на один місяць, вважає, що відповідно до п.2 Порядку №159 позивачу належить до виплати компенсація втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати за період з липня 2014 року по липень 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №101-ос від 01.07.2014 ОСОБА_1 достроково звільнено з військової служби в запас Збройних сил України на підставі пункту "е" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через службову невідповідність).

Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №103-ос-1 від 03.07.2014 позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 03.07.2014 у зв'язку з звільненням з військової служби.

При звільнені позивачу належало до виплати із врахуванням компенсації за невикористану відпустку (15 діб основної та 7 діб додаткової) 1738,68 грн грошового забезпечення, та 4293,68 грн компенсації за недоотримане речове майно. Однак у день виключення із списків особового складу загону та зняття з усіх видів забезпечення остаточний розрахунок з позивачем по грошовому забезпеченню відповідачем не дійснено.

Такий розрахунок відповідачем було проведено 15.07.2014, а виплату компенсації за недоотримане майно - 28.08.2014.

У зв’язку з наведеним ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні його зі служби за період за 04 липня 2014 року по 28 серпня 2014 року у розмірі 4814,60 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі № 813/1001/17 адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в сумі 3123,2 грн. Дану постанову ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року – скасовано та адміністративний позов ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без розгляду.

Крім того, у 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 944,72 грн компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих при звільненні з військової служби із сум нарахованої компенсації за недоотримане речове майно.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2017 року у справі 460/4794/16-а, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2017 року, позов задоволено повністю та стягнуто із Мостиського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 944,72 грн податку з доходів фізичних осіб та військового збору утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна.

На виконання судового рішення Мостиським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 22.08.2017 здійснено виплату ОСОБА_1 податку з доходів фізичних осіб та військового збору утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна, в сумі 944,72 грн.

Позивач, вважаючи, що виплату належного йому при звільнені грошового забезпечення відповідачем здійснено із затримкою, звернувся до суду із позовом про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в період з 04 липня 2014 року по 21 серпня 2017 року та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі – Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону № 2232-XII, в редакції, що діяла на час звільнення позивача з військової служби, порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються, як цим Законом, так і відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 26 Закону № 2232-XII визначено підстави припинення військової служби. Відповідно до п.«е» ч.6 цієї статті контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: через службову невідповідність.

В розумінні ч.2 ст. 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, відповідно до статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Указом Президента України затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України №1115/2009 від 29.12.2009 (далі – Положення №1115/2009), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

З урахуванням вимоги п.п. 36, 280 Положення№1115/2009 начальником прикордонного загону видано наказ № 103-ос-І від 03.07.2014 "По особовому складу" про виключення із списків особового складу прикордонного загону та зняття з усіх видів забезпечення сержанта ОСОБА_1 з 03.07.2014.

Відповідно до п.293 Положення №1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та підпункту 1.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425 (далі - Інструкція), грошове забезпечення - це гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів; визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

До складу місячного грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія).

Таким чином, з аналізу наведених норм слідує, що компенсація за не отримане речове майно до грошового забезпечення військовослужбовця не входить.

Відповідно до ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, що діяла на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби (03.07.2014), речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби Безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, яким визначено механізм виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.

Водночас Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2008 № 727 "Про речове забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби у мирний час", яка діяла на час звільнення позивача встановлено, що: військовослужбовцям, що звільняються в запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за недотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, який минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту (п.26); у разі звільнення військовослужбовця за службовою невідповідністю, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, утримується з нього з урахуванням зносу (п.27).

З наявних в матеріалах справи слідує, що підставою звільнення позивача з військової служби є службова невідповідність військовослужбовця. Розрахунок виплати позивачу здійснено після підписання наказу про виключення із списків прикордонного загону.

Оскільки Військова частина 1494 не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань, відповідач телеграмою №Т-723-3210 від 07.07.2014 звернувся до головного розпорядника коштів для проведення розрахунку, що узгоджується з нормами ч.1 ст.22 Бюджетного кодексу України, згідно якої для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Бюджетного кодексу України головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

При цьому ч.1 ст. 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Судом встановлено, що при розрахунку стягнення суми податку, утриманого з суми компенсації замість не отриманого речового майна, відповідач керувався роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України (лист №10980/5/17-1116 від 02.08.2012) та Державної фіскальної служби України (лист №7058/5/99-99-17-03-03-16 від 17.11.2014) щодо оподаткування доходів фізичних осіб, у тому числі військовослужбовців (а.с.198,199).

Зі змісту наданих роз'яснень слідує, що статтею 165 Податкового кодексу України (далі – ПК України) не передбачено звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб грошової компенсації, яка виплачується військовослужбовцям, що звільняються у запас або відставку за не отримане майно.

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку згідно з пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПК України (пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. ПК України).

Водночас, згідно з п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Оскільки після звільнення в запас або відставку фізична особа - платник податку не виконує обов'язків несення служби, дохід у вигляді грошової компенсації за не отримане речове майно включається до складу загального місячного оподатковуваного доходу платника податку згідно з пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПК України як інші доходи та оподатковується на загальних підставах.

Таким чином, лише на виконання судового рішення у справі 460/4794/16-а, Мостиським прикордонним загоном Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України 22.08.2017 здійснено виплату ОСОБА_1 утримані при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна податок з доходів фізичних осіб та військовий збір в сумі 944,72 грн.

Строки розрахунку при звільненні встановлені статтею 116 Кодексу Законів про працю України, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КзПП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Слід зазначити, що відповідальності за затримку розрахунку при звільненні в силу приписів ст.117 передує встановлення вини роботодавця щодо невиплати працівнику належних на час звільнення сум у встановлені законом строки.

Оскільки визначене судовим рішенням зобов’язання відповідача щодо виплати позивачу податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна в сумі 944,72 грн, виникло із спливом значного строку після звільнення з військової служби та на виконання рішення суду зазначені суми виплачені позивачу в повному обсязі, колегія суддів приходить до виснову про відмову в задоволенні позову в частині зобов’язання відповідача виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у зв’язку з відсутністю вини роботодавця.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з військової частини 1494 компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати (податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, утримані при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримане речове майно в сумі 944,72 грн) за період з липня 2014 по липень 2017 в сумі 897,48 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

У відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затриманні строки їх виплати.

Оскільки виплата позивачу на виконання рішення суду податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за недоотримання речового майна, які станом на час його звільнення нараховані не були, не свідчить про затримання строків виплати грошових доходів, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 березня 2018 року у справі №813/3055/17 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова складена в повному обсязі 01.06.2018.