Постанова № 74416794, 30.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/8535/17 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Епель О.В.,

Карпушової О.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

позивачів ОСОБА_3,ОСОБА_4,

представника позивачів ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до Київської міської ради (КМР), Київської міської державної адміністрації (КМДА) про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися до суду з даним позовом, в якому просили:

- зобов'язати КМДА та КМР вчинити дії у вигляді надання у приватну власність квартири ОСОБА_3 в обсязі не менше 48,21 кв.м. та не більше 63,41 кв.м. інвестованої площі взамін квартири, переданої іншій особі по об'єкту АДРЕСА_1 у термін не пізніше з початку дати підписання попередніх договорів з потерпілими при першому розподілі квартир, що має відбутись;

- зобов'язати КМДА та КМР вчинити дії у вигляді надання у приватну власність квартири ОСОБА_4 в обсязі не менше 46,01 кв.м. та не більше 63,41 кв.м. інвестованої площі взамін квартири, переданої іншій особі по об'єкту АДРЕСА_2 у термін не пізніше з початку дати підписання попередніх договорів з потерпілими при першому розподілі квартир, що має відбутись.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 грудня 2017 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить постанову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В судовому засіданні позивачі та їх представник доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи інші учасники до суду не прибули, що, відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачів та їх представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які інвестували кошти у будівництво житла в місті Києві, визнані потерпілими у кримінальній справі, порушеній за результатами злочинної діяльності групи будівельних компаній «Еліта-Центр».

Рішенням від 16.10.2008 року №498/498, прийнятим ІІ сесією VI скликання Київрада затвердила Порядок відшкодування відповідно до законодавства вартості інвестицій, внесених постраждалими громадянами для будівництва житла групою будівельних компаній «Еліта-Центр» та прийнято рішення про затвердження списку осіб для першочергового отримання житла та подання його до КМДА.

За позивачами, які були включені до вказаного списку, були закріплені певні квартири.

В подальшому, Рішенням Київської міської ради від 13.11.2014 року №360/360 внесено зміни до Додатку 1 рішення Київської міської ради від 28.12.2010 року №580/5320 «Про деякі питання надання у власність потерпілим громадянам від діяльності групи будівельних компаній «Еліта-Центр» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не були включені до списку потерпілих, з якими укладаються договори про участь у будівництві житла для потерпілих від діяльності групи будівельних компаній «Еліта-Центр», та закріплені за ними квартири передані іншим особам.

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивачі звернулися до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій відповідачів як суб»єктів владних повноважень.

Колегія суддів не повною мірою погоджується з таким рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час звернення до суду з позовом) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на час звернення до суду з позовом) визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Частиною другою статті 4 цього Кодексу передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої цієї статті).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, прав у сфері публічно-правових відносин шляхом зобов'язання КМР та КМДА вчинити дії у вигляді надання у приватну власність квартири взамін квартири, переданої іншій особі, суперечить зазначеним вище положенням КАС та ЦК.

Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому, статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.

Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав громадян, зокрема, прав на отримання житла у приватну власність, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Права, за захистом яких звернулись до суду позивачі, виникають із житлових правовідносин.

Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що відповідачами є Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.

При цьому, як вбачається з Порядку відшкодування відповідно до законодавства вартості інвестицій, внесених постраждалими громадянами для будівництва житла групою будівельних компаній «Еліта центр», затвердженого рішенням Київської міської ради від 16 жовтня 2008 року №498/498, а саме відповідно до п. 2.12 Згідно з постановами старшого слідчого Головного слідчого управління МВС України від 17.10.2006, 16.03.2007, 18.02.2008 по кримінальних справах N N 24-134, 24-01 та 07-4690, виконавчий орган Київради (Київську міську державну адміністрацію) визнано цивільним відповідачем з вимогою відшкодування збитків на суму 401 млн. 328 тис. 110 грн.

Відповідно до п. 2.11, 2.13 вказаного Порядку за своїм змістом відповідно до ст. 630 та 631 Цивільного кодексу України договори (угоди) виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) з потерпілими є договорами приєднання.

Договори про переуступку права вимоги та поновлення прав потерпілих до прийняття рішення суду з цього питання та набуття таким рішенням законної сили за своїм змістом є попередніми договорами, передбаченими ст. 635 ЦК України.

У випадку прийняття судом рішення про визнання виконавчого органу Київради (КМДА) цивільним відповідачем попередній договір про переуступку права вимоги та поновлення права потерпілого від злочинної діяльності групи будівельних компаній «ЕлітаЦентр» на отримання житла втрачає свою чинність з дня набуття рішенням суду законної сили.

Як зазначено відповідачем у запереченнях на позовну заяву (а.с. 69) 06.01.2010 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження за №140-р «Про додаткові заходи щодо комплексного розв'язання проблем інвесторів, які зазнали збитків внаслідок діяльності групи будівельних компаній «»Еліта-центр», у якому визначено, що відносини КМДА та інвесторів, які зазнали збитків внаслідок діяльності групи будівельних компаній «»Еліта-центр», пов'язані із забезпеченням інвесторів житлом, регулюються актами цивільного законодавства; укладення КМДА з інвесторами договорів відступлення прав вимоги, згідно з якими адміністрація зобов'язується в обмін на відступлені права вимоги передати у власність інвесторів житло або відшкодувати завдані внаслідок діяльності групи будівельних компаній «»Еліта-центр» збитки, надає можливість забезпечити захист житлових та інших майнових прав інвесторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 року (справа № 826/6244/15).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &l ;…&?о; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір випливає із цивільних правовідносин, а тому він не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і, відповідно до ч.1 ст.319 КАС України, є підставою для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14 грудня 2017 року - скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 04 червня 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді О.В.Епель

О.В.Карпушова