Рішення № 74415741, 25.05.2018, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/3251/17

РІШЕННЯ

іменем України

"25" травня 2018 р. м. Вознесенськ

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Висоцької Г.А.,

при секретарі судового засідання - Радєвій Н.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника ТОВ СП «Нібулон» - Дмитрієвої Т.В.

третьої особи та відповідача- Манжелєй О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вознесенська із застосуванням звукозаписувальної техніки цивільну справу № 473/3251/17 за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН», треті особи які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївської області про визнання договору про внесення змін до договору оренди землі недійсним,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

В С Т А Н О В И В :

27.09.2017 року ОСОБА_1 в інтересах позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» ( далі ТОВ СП «НІБУЛОН» ) в якому просить визнати недійсним договір від 15.04.2015 року про внесення змін до договору оренди землі від 26.09.2006 року, посилаючись на положення ст. ст. 15, 16, 317, 626, ч. 2-3 ст 203, 215 ЦК України.

В обґрунтування вимог представник позивача зазначив, що 26.09.2006 року ОСОБА_3, як власник земельної ділянки 5,5649 га., що розташована в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, передала її в користування ТОВ СП «НІБУЛОН» на умовах оренди строком на 10 років.

Вказує, що термін дії договору закінчився 26.09.2016 року, тому 11.08.2016 року позивач отримав витяг з Державного земельного кадастру і пересвідчився, що відносно земельної ділянки яка належить йому на праві власності обмежень не зареєстровано і уклав договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_4 23.08.2016 року строком на 49 років.

Також представник позивача вказує, що ОСОБА_3 15.04.2015 року не підписувала і відповідно не укладала договір про внесення змін до договору оренди землі від 26.09.2006 року, оскільки проживає за адресою АДРЕСА_1 і в квітні 2015 року з території анексованого Криму не виїздила, з урахуванням викладеного просив позов задовольнити.

До початку розгляду справи по суті представником відповідача подано зустрічний позов до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому відповідач з посиланням на положення ст. ст. 125-126, 152 ЗК України, ст. ст. 15,-16, 203, 204, 215, 317, 626-627, 638 ЦК України, ст. 6 закону України «Про оренду землі», ст. 3, 10, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» просив визнати недійсним договір оренди землі від 23.08.2016 року, який укладений між відповідачами за зустрічним позовом, за умовами якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 на умовах оренди в користування земельну ділянку площею 5,5649 га. (кадастровий номер НОМЕР_3), яка розташована в межах Прибужанівської сільської об'єднаної територіальної громади Вознесенського району Миколаївської області, та згідно з яким за орендарем зареєстровано право оренди даної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.03.2017 року ( індексний номер 81743476).

Представник відповідача, зазначає, що строк дії договору, від 26.09.2006 року, укладеного між товариством і ОСОБА_3 станом на 23.08.2016 ще не закінчився, оскільки його реєстрація відбулася пізніше і відповідно оспорюваний ними договір є недійсним.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснювалося відповідно до ч 2 ст. 247 ЦПК України.

Ухвалою суду від 02.10.2017 року позовну заяву було залишено без руху для виконання вимог ст. 121 ЦПК України.

Ухвалами суду від 03.10.2017 року провадження у справі було відкрито, вона призначена до судового розгляду на 24.10.2017року.

24.10.2017 року представником відповідача ОСОБА_2 подано заперечення на позовну заяву про визнання договору про внесення змін до договору оренди від 15.04.2015р. недійсним.

24.10.2017 року представником відповідача ОСОБА_5 подано зустрічну позовну заяву про визнання договору оренди від 23.08.2016року недійсним.

Ухвалою суду від 24.10.2017 року прийнято зустрічну позовну заяву та об'єднано з первісним позовом в одне провадження.

Ухвалою суду від 04.12.2017року клопотання представника позивача ОСОБА_1 про витребування доказів з Державної прикордонної служби України було задоволено.

Ухвалою суду від 16.01.2018 року по даній справі за клопотанням представника позивача було призначено судову почеркознавчу експертизу, виконання якої доручити експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, провадження по даній цивільній справі було зупинено.

27.02.2018 року на адресу суду від Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України - надійшла цивільна справа № 473/3251/17 та висновок експерта № 29 від 19.02.2018 року.

Ухвалою суду від 02.03.2018 року провадження по цивільній справі № 473/3251/17 відновлено.

Ухвалою суду від 26.03.2018 року в задоволенні клопотання представника позивача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи - відмовлено.

Позивач ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, зазначила, що не бажала продовжувати строк договору оренди від 26.09.2006 року з ТОВ СП «НІБУЛОН», тому ніякого договору про внесення змін від 15.04.2015 року не підписувала і взагалі у 2015 році приїздила для отримання орендної плати з Криму влітку, а не на весні 2015 року, просила позов задовольнити.

Представник позивача зазначив, що відповідач зареєстрував договір в Державному реєстрі земель тільки 15.06.2007 року, але строк дії договору оренди закінчився 26.09.2016 року, тому позивач як власник земельної ділянки мала право на свій розсуд розпорядитись своїм нерухомим майном.

Щодо зустрічного позову позивач та її представник ОСОБА_1 пояснили, що договір, між позивачем та ОСОБА_4 укладений вже по закінченню строку дії попереднього договору оренди від 26.09.2006 року із здійсненням передбаченого законодавством комплексу дій і зареєстрований у відповідності до чинного на час його укладення законодавства, тому він не є недійсним.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову з підстав зазначених у письмовому запереченні, вказує, що право оренди на належну ОСОБА_3 земельну ділянку виникло у товариства з моменту державної реєстрації договору оренди землі від 26.09.2006 року, тобто з 15.06.2007 року та було чинним до 15.06.2017 року.

Договір від 15.04.2015 року про внесення змін до договору оренди від 29.09.2006 року укладений між сторонами у відповідності до вимог цивільного законодавства за власної волі ОСОБА_3, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи і доказів того, що позивач не перебувала в той час ( 15.04.2015 року) на території України суду не надано.

Обгрунтовуючи відсутнісь реєстрації права оренди по договору про внесення змін від 15.04.2015 року представник відповідача вказувала на тривалу процедуру зміни кадастрових номерів орендованих земельних ділянок, а в березні 2017 року дізналася про наявність оспорюваного ним іншого договору оренди.

Зустрічний позов представником ТОВ СП «НІБУЛОН» підтримано із посиланням на ту обставину, що договір оренди між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено 23.08.2016 року, тобто на час, коли діяв попередній договір оренди від 26.09.2006 року, укладений між позивачем і сільськогосподарським підприємством, тому оспорюваний ними договір є недійсним, до того ж вони користуються предметом оренди, відповідно сплачують орендну плату і податки.

ОСОБА_4, як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору по первісному позову і відповідач по зустрічному позову, в судовому засіданні надав покази аналогічні поясненням позивача і його представника щодо первісного позову і заперечення відносно зустрічного позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про слухання справи, заяв на адресу суду не надходило, свою позицію щодо вимог сторін не висловив.

Дослідивши також письмові докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_3 належить відмовити, а зустрічний позов ТОВ СП «НІБУЛОН» підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 26.09.2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ СП «НІБУЛОН» укладено договір оренди землі за умовами якого орендодавець надала в оренду земельні ділянки, загальною площею 6,48 га., що розташовані в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, (складається з земельних ділянок площею 0.92 га., 5.56 га.), належні їй на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельні ділянки від 29.03.2002 року, строком на 10 років.

Цей договір було зареєстровано 15.06.2007 року у Державному реєстрі земель Вознесенським реєстраційним округом за реєстровим номером 040701100315.

Згідно акту прийому-передачі об'єкта оренди ( земельної ділянки) від 16.06.2007 року ОСОБА_3, як власник земельних ділянок з кадастровими номерами : НОМЕР_4 та НОМЕР_5, загальною площею 6,48 га., передала, а орендар- ТОВ СП «НІБУЛОН» прийняв зазначені земельні ділянки в оренду.

14.04.2015 року відповідач ТОВ СП «НІБУЛОН» уклав з позивачем договір про внесення змін до договору оренди землі від 15.06.2007 року за № 040701100315 в якому мова йде про те, що сторони домовились викласти п. п. 2.1., 2.2., 3.1. в новій редакції, доповнити розділ 8 п. 8.3., розділ 12 п. 12.8., його зміст містить посилання на умови договору 26.09.2006 року, очевидно дата зазначена помилково, оскільки це дата реєстрації і реєстровий номер з Державного реєстру земель Вознесенського реєстраційного округу.

Так пунктом 3.1. було обумовлено строк дії договору становить 15 років. Зазначений договір не було зареєстровано орендарем в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

23.08.2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору по первісному позову і відповідач по зустрічному позову уклали інший договір оренди землі відносно однієї земельної ділянки площею 5,5649 га., що належить позивачу, строком на 49 років, та склали акт прийому передачі від того ж числа. Зареєстровано це право оренди на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 34129428 від 03.03.2017 року.

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України за № 29 від 19.02.2018 року підпис від імені ОСОБА_3 на другій сторінці договору про внесення змін від 15.04.2015 року до договору оренди землі, зареєстрованого у Вознесенському реєстраційному окрузі 15.06.2007 за № 040701100315, у графі «Орендодавець» розділу « Підписи сторін» виконаний ОСОБА_3.

Згідно із ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з вимогами частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України дійсним є договір, який відповідає вимогам ст.203 ЦК України, а сторони при його укладенні в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.

Частиною 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом ч. 2ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства -ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно доположень ст. ст. 13, 16 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно із частиною пятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації, що відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від13.06.2016 року (справа №6-643цс16) та 18.01.2017 року (справа №6-2777цс16), від 30.01.2018 року ( справа № 61-913св18).

Як вже зазначалося 26.09.2006 року між сторонами по справі у письмовій формі було укладено договір оренди земельних ділянок, що належить позивачу, його реєстрація відбулася 15.06.2007 року. Сторони погодили строк дії договору -10 років,

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Факт державної реєстрації є дуже важливим для правильного обчислення строку оренди та можливості захисту своїх прав у суді в разі, якщо недобросовісний орендодавець ще до закінчення договору передасть ділянку в оренду іншій особі.

Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, тобто з 15.06.2007 року, а не з моменту його укладення, на чому наполягає позивач і його представник і відповідно мав діяти до 15.06.2017 року, тобто договір оренди від 23.08.2016 року між відповідачами по зустрічному позову позову не міг укладатися під час дії іншого, чинного договору оренди, тому він має бути визнаний недійсним.

Суд оцінює докази відповідно до положень ст. ст. 77 - 78, ч.ч. 3,4 ст. ст. 61, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, відповідно до положень ст. ст. 2,4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року має статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, де встановлений особливий правовий режим і на який поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території.

Відповідно до ст. 10 зазначеного Закону України громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в'їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в'їзду-виїзду за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Доводи ОСОБА_3 та її представника щодо того, що на час укладання 15.04.2015 року з відповідачем, договору про внесення змін до договору оренди землі від 26.09.2006 року вона перебувала з місцем проживання - на території анексованого Криму суд сприймає критично, оскільки доказів на підтвердження зазначених обставин сторона позивача суду не надала, а інформація головного центру обробки спеціальної інформації від 04.12.2017 року свідчить тільки, про відсутність інформації в базі данних щодо перетину нею державного кордону України в зазначений період.

Заперечення позивач та її представника щодо підписання ОСОБА_3 договору від 15.04.2015 року спростовуються висновком судової почеркознавчої експертизи, інших доказів сторона позивача суду не надала.

Щодо посилання представника позивача на відсутність державної реєстрації договору про внесення змін від 15.04.2015 року то суд встановив наступне.

Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» № 1878-VІ встановлено, що до 1 січня 2012 року, (9 грудня 2011 року дію вказаної норми продовжено до 1 січня 2013 року), державна реєстрація, зокрема договорів оренди земельних ділянок проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Згідно з ч.1 п.2.8 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України 02.07.2003 р. №174, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.07.2003 р. за № 641/7962, оператор (реєстратор) здійснює видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та видачу договорів оренди (суборенди) землі. Видача державного акта на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договору оренди (суборенди) землі супроводжується внесенням запису про державну реєстрацію до відповідних розділів книги реєстрації. При цьому оператор (реєстратор) відображає дані державної реєстрації на всіх примірниках державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди (суборенди) землі.

Так, відповідно до оспорюваного позивачем договору від 15.04.2015 року дійсно не було проведено державну реєстрацію права оренди, але, як вже було встановлено судом, оспорюваний за зустрічним позовом договір оренди землі від 23.08.2016 року було вчинено під час дії іншого договору оренди, до речі ОСОБА_4 також більше ніж через півроку (тільки в березні 2017 року) звернувся до уповноваженої особи з приводу реєстрації права оренди.

Згідно ч 3 ст 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації- з моменту державної реєстрації.

Факт державної реєстрації договору оренди землі має вирішальне значення для чинності такого договору відповідно до положень ст. ст. 18, 20 Закону України про оренду землі.

Відповідно до п 8 Постанови Пленуму ВСУ від 06.09.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Первісний позов містить посилання на закінчення терміну дії договору оренди від 26.09.2006 року саме 26.09.2016 року, відсутність зареєстрованих обмежень у використанні земельної ділянки площею 5.5649 га, що належить ОСОБА_3 та відсутність волі позивача на укладання договору про внесення змін від 15.04.2015 року.

Позовна заява не містить посилань і правового обґрунтування порушень відповідача - ТОВ СП «НІБУЛОН» щодо оспорюваного позивачем договору оренди в сфері відносин, що виникають з приводу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, тільки в судових дебатах представник посилався на зазначені порушення з посиланням на ст. 2, 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 638 ЦК України, ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

З урахуванням викладеного, суд не може визнати недійсним в силу приписів ст. ст. 203, 215 ЦК України договір про внесення змін до договору оренди землі від 15.04.2015 року з урахуванням порушень щодо державної реєстрації права користування( оренди), оскільки він неукладеним.

Право відповідача ТОВ СП «НІБУЛОН» по зустрічному позову, як орендаря земельної ділянки є порушеним і підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 23.08.2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В силу ст. 141 ЦПК України у зв'язку із задоволенням позовних вимог з відповідачів слід стягнути на користь позивача витрати по оплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» про визнання договору про внесення змін до договору оренди землі від 15.04.2015 року недійсним - відмовити.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 23.08.2016 року, який був укладений між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, як орендодавцем та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, як орендарем, відносно земельної ділянки площею 5.5649 га. - кадастровий номер НОМЕР_6, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Прибужанівської сільської об'єднаної територіальної громади Вознесенського району Миколаївської області, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.03.2017 року за індексним номером 81743476.

Стягнути з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, місце реєстрації АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, та та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3, місце реєстрації АДРЕСА_4, ідентифікаційний номер 2423706712- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «НІБУЛОН» місцезнаходження м. Миколаїв, Каботажний спуск, № 1, код ЄДРПОУ 14291113- судовий збір 1600 грн., з кожного по 800 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги через місцевий суд протягом 30 днів з дня складення повного його тексту.

Повний текст рішення складено 04.06.2018 року.

Суддя: Висоцька Г.А.