Рішення № 74415441, 25.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 травня 2018 року 11:12 № 826/3959/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі позивачів, представника відповідача 2 - Дузь Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 до Лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва Голови лікарсько-консультативної комісії, заступника директора з ЕТН Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва Матусевич Г.І.про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_6, в якому просять суд :

«Визнати протиправним та скасувати Висновок ЛКК № 120 від 20.09.2017р.», виданий лікарсько-консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району м.Києва, яким ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано дитиною-інвалідом.

Визнати протиправним та скасувати «Висновок центральної ЛКК №117 від 29.11.2017р.». виданий лікарсько-консультативною комісією Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району м.Києва, про відсутність підстав для призначення підгрупи «А» ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати дійсним Медичний висновок на дитину-інваліда віком до 18 років, видані Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського Оболонського району м.Києва, яким ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано дитиною-інвалідом підгрупи А, та направити цей висновок до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Стягнути з Відповідача-1 на нашу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, користь моральну шкоду в загальній сумі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок в рівних долях на кожного з Позивачів.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині направлення Медичного висновку на дитину-інваліда віком до 18 років, виданого Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району м.Києва, яким ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано дитиною-інвалідом підгрупи А, до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.»

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачами було подано заяву про визнання дитиною - інвалідом підгрупи «А», натомість, відповідачами протиправно, на думку позивачів, цю заяву задоволено не було. При цьому, позивачі стверджують про те, що дитина потребує постійного моніторингу цукру в крові, рівня фізичних навантажень та спожитого харчування, і не здатна до самообслуговування.

Від Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва судом було отримано відзив, за змістом якого позовні вимоги запере6чуються з підстав правомірності дій. При цьому вказаний відповідач стверджує, що для прийняття рішення про встановлення підгрупи «А» було запропоновано здійснити додаткові консультації у профільному закладі третинного рівня з метою визначення показань.

Відповідачем зазначено, що дільничного лікаря - педіатра та завідувача філії було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за подання на затвердження висновку без наявності обов'язкових, на думку відповідача, обстежень та консультацій.

Представник вказаного відповідача в судовому засіданні дані заперечення проти позову підтримав, проте, не повідомив суду наявність яких саме показань мала бути встановлена додатковою консультацією, які саме обставини потягли за собою неможливість встановлення підгрупи «А» відповідачем.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1

Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не спростовується, що дитині позивачів було встановлено діагноз «цукровий діабет 1 тип важка форма ( код класифікатора Е 10.9)».

Позивачі звернулися за направленням на медико-соціальну експертизу їхнього сина щодо встановлення ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалідності за діагнозом: «цукровий діабет 1 тип важка форма вперше виявлений глікемічний контроль з високим ризиком для життя (Е 10.9)». У виписці було зазначено, що встановлене захворювання відповідає класифікатору за п.п.3,3 п.З розділу II, передбаченого Наказом №454/471/516 від 08.11.2001 року Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України «Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років».

На засіданні лікарсько-консультативної комісії 20 вересня 2017 року було затверджено висновок, про стан здоров'я, вік та кінцевий діагноз: «цукровий діабет 1 тип важка форма вперше виявлений глікемічний контроль з високим ризиком для життя (Е 10.9)», який відповідає п.п.3.3. п. З розділу II Переліку медичних показань, що дають право на одержання соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, затвердженому наказом МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 року № 454/471/516. Даний висновок №120 дійсний до 08 березня 2033 року із запланованою датою перегляду - лютий 2033 року.

Позивачі звернулися у жовтні 2017 року до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва з проханням надати їхньому синові категорію «дитина-інвалід підгрупи А».

Як стверджує вказаний відповідач, лікарем ОСОБА_7 та завідувачем філії ОСОБА_8 без попередніх консультацій із членами комісії, будь-яких додаткових обстежень, керуючись лише наявною медичною документацією, на підставі якої встановлювалась категорія «дитина-інвалід», було складено медичний висновок, який було подано на затвердження комісії.

Матеріали були передані на розгляд лікарсько - консультативної комісії, яка, повторно вивчивши медичну документацію, 23.11.2017р. вирішила: «для прийняття кінцевого рішення необхідна консультація районного ендокринолога. Результати розгляду комісії будуть повідомлені батькам 29.11.2017 року».

Після вивчення медичної документації лікарем-ендокринологом, комісія 29.11.2017 року прийняла рішення, оформлене протоколом від 29.11.2017р.:

«...на підставі спільного листа Міністерства соціальної політики від 07.06.2013 р. №6140/0/14-13/19 та МОЗ України від 18.06.2013 р. N°04.04-42-16/1271/17720 «Про організацію змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства» та постанови КМУ від 21.11.2013 р. №917 «Про порядок встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям» та враховуючи, що у витягу з стаціонарної картки хворого шифр діагнозу Е10.9, згідно Міжнародного класифікатору хвороб цукровий діабет без ускладнень, станом на теперішній час показань для встановлення дитині ОСОБА_6 категорії «дитина з інвалідністю підгрупи А» немає. Рекомендовано консультація ендокринолога у профільному закладі третинного рівня (консультативній поліклініці Охматдит м. Києва або міського ендокринологічного диспансеру м. Києва) з метою визначення показань для встановлення «підгрупи А». При наявності консультативного включення в разі необхідності прийняте рішення буде переглянуте.»

Суд щодо вищезазначених обставин висловлює наступну правову позицію.

Згідно ст. 7 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів встановлюється категорія "дитина-інвалід", а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров'я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина-інвалід" підгрупи А.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №917 від 21.11.2013 року визначено Порядок встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям.

Так, пункт 3 зазначеної постанови передбачає, що особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія "дитина-інвалід", а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров'я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина-інвалід підгрупи А".

Пунктом 13 даної постанови визначено, що комісія під час проведення медико-соціальної експертизи використовує класифікацію, яка визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлених захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження.

П. 19 Постанови визначає, що категорії «дитина-інвалід» або «дитина-інвалід підгрупи А» встановлюються дитині залежно від міри втрати здоров'я та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.

Перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення інвалідності дітям, затверджується МОЗ. (п.20 Постанови).

До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров'я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму І та II ступеня їх вираження (незначні та помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії І ступеня її;вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Підставою для встановлення дитині категорії "дитина-інвалід підгрупи А'" є виключно висока міра втрати здоров'я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.

Суд вважає, що вищезазначені критерії можуть бути оцінені з правової точки зору, оскільки нормативний акт прямо визначає обставини, від наявності чи відсутності яких може бути встановлено наявність чи відсутність підстав для встановлення категорії.

При цьому, суд доходить висновків, що встановлення даних критеріїв має здійснюватися комісією, якій надано на це відповідні повноваження чинним нормативним актом, з наданням оцінки як поданим документам, так і посиланням батьків хворого.

Відповідач - Лікарсько-консультативна комісії Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва і є такою комісією, якою мало бути надано оцінку наявним матеріалам та посиланням заявників - позивачів.

Натомість, всупереч вимогам вищезазначеного Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, комісією рішення прийнято не було.

Суд зауважує, що поданий на затвердження комісії висновок дільничного лікаря - педіатра, підписаний завідувачем філії відповідав всім вимогам, нормативно встановленим для таких висновків, і мав бути розглянутий комісією з винесенням відповідного рішення.

Натомість, комісією, всупереч вищенаведених вимог чинного законодавства, жодного рішення прийнято не було. При цьому, вся аргументація комісії, наявна в матеріалах справи, заперечення відповідача та пояснення представника відповідача в судовому засіданні зводяться до необхідності проведення консультації лікаря - ендокринолога та проведення додаткових обстежень.

Суд звертає увагу відповідачів на те, що відповідачам, нормативними актами надано відповідні повноваження, тобто наділено певною суспільною функцією, якою обґрунтовується мета існування комісії. При виконанні цієї функції, на думку суду, комісія не може ухилятися від прийняття рішень, за наявності повноважень на його прийняття, та достатності для цього даних.

Суд вважає, що недостатність даних для прийняття певного рішення має бути обґрунтована та не викликати сумнівів щодо необхідності встановлення додаткових обставин, та неможливості прийняти рішення без їх встановлення.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36 від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Натомість, визначення, наведені в оспорюваному рішенні не містять, на думку суду, жодних пояснень щодо того, яких саме підстав для встановлення категорії немає, які саме дані можуть (мають) бути зібрані та надані, та які саме підстави підтверджувати.

Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Всупереч наведеному, ні матеріали справи, ні відзив, ні оспорюване рішення, ні пояснення представника відповідача, не містять жодних обставин, для встановлення яких відповідачам необхідно було отримати додаткові консультації та обстеження, які документи, отримані за наслідками цих консультацій та обстежень, мають бути надані позивачами, які ці документи мають містити дані.

Відсутні також будь - які посилання щодо того, якими саме дослідженнями та обстеженнями має бути підтверджена міра втрати здоров'я, надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування у дитини, щодо якої заявлено вимоги, порівняно зі здоровою.

При цьому, саме наведені критерії є підставою для встановлення категорії, і саме наявність або відсутність цих критеріїв мала бути розглянута відповідачами, саме щодо обґрунтованості тверджень позивачів відносно їх існування комісією мало бути прийнято рішення.

В свою чергу прийняття обґрунтованого рішення за зверненням позивачів є належним виконанням комісією вимог чинного законодавства та зробить можливим або задоволення вимог позивачів, або надасть позивачам можливість скористатися процедурою оскарження, передбаченою Порядком №917.

Так, згідно з приписами частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, згідно з абзацом 2 вказаної правової норми, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом скасування оскаржуваного рішення №117 від 29.11.2017 р. та зобов'язання розглянути заяву позивачів.

Вимоги про скасування висновку ЛКК № 120 від 20.09.2017р., лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Оболонського району м.Києва задоволенню не підлягають, оскільки позивачі звернулися за отриманням іншого висновку, щодо якого й виник спір.

Вимоги про визнання дійсним висновку задоволенню не підлягають, оскільки проект висновку комісією затверджено не було, й такого засобу захисту порушеного права як визнання проектів певних документів судом жодною нормою чинного законодавства не передбачено.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що позивачами не надано суду належних обґрунтувань та доказів заподіяння їм моральної шкоди в заявленому в позовній заяві розмірі, тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати висновок №117 від 29.11.2017 р., виданий консультативно - лікарською комісією Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва щодо ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1.

3. Зобов'язати лікарсько - консультативну комісію Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Оболонського району м. Києва переглянути висновок Лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" від 20.09.2017р. з урахуванням правової оцінки, наведеної у мотивувальній частині даного рішення.

4. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 04.06.2018.

Суддя С.К. Каракашьян