Рішення № 74415076, 31.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2018 року Чернігів Справа № 825/1797/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.,

за участі секретаря Стасюк Т.В.,

представника позивача Москалець О.І.,

представника відповідача Купрієнка М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Полісся" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулося до суду з адміністративним позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Полісся" (далі - СВК "Полісся"), в якому просить стягнути з відповідача 51 488,78 грн адміністративно-господарських санкцій та 61,78 грн пені.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік відповідач вказав, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2017 році становила 98 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 3 осіб, при нормативі 4 особи. Оскільки, на думку позивача, товариством не було створено одне робоче місце для працевлаштування інвалідів, відповідно до норм чинного законодавства у відповідача утворилась заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 51 488,78 грн та пені за порушення строків сплати зазначеної суми санкцій у розмірі 61,78 грн, що разом складає 51 550,56 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, з наданням додаткових пояснень.

Представник відповідача позов не визнав, пояснивши, що відповідачем належним чином виконуються вимоги нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для інвалідів, в зв'язку з чим, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають. Також зазначає, що підприємством було вжито всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів на вільні посади, проте серед влаштованих 14 осіб, направлених з центру зайнятості, осіб із встановленою інвалідністю не було.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

СВК "Полісся" подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 98 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України від 21.03.1991 № 875 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 4 особи (а.с.9).

Як передбачено ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. У ч.1 ст.20 даного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

За змістом ч.3 ст.50 Закону України від 05.07.2012 № 5067 "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Форма звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п.5 Розділу І Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ч.3 ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов'язок роботодавця створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості. При цьому, законодавством не встановлено обов'язку для роботодавця здійснювати пошук працівників (інвалідів) самостійно. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Як вбачається з матеріалів справи, на протязі 2017 року відповідач неодноразово подавав звітність за формою 3-ПН про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів (а.с.23-28). При цьому, згідно пояснень представника відповідача, останній постійно телефонував до центру зайнятості, повідомляючи про актуальність вакансій та цікавився про наявність претендентів за їх зайняття. Наведене також підтверджується показами свідка, допитаного в судовому засіданні. З пояснень представника відповідача також вбачається, що останній неодноразово приймав участь у семінарах, які проводилися центром зайнятості разом з працівниками Чернігівського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, приймав участь у ярмарці вакансій, де висвітлювалось питання законодавчого забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, де була проведена презентація господарства та наголошено на існуванні вакансій для осіб з інвалідністю.

Крім того на спростування помилкової позиції позивача щодо порушення відповідачем обов'язку самостійно здійснювати працевлаштування осіб з інвалідністю, суд зазначає, що зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік за формою №10-ПІ встановлено: при середньообліковій кількості штатних працівників - 98, кількість створених робочих місць для інвалідів склала - 4 і зазначені посади були зайняті працюючими інвалідами - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а.с.29).

Серед іншого, суд також приймає до уваги, що відповідачем у 2018 році самостійно працевлаштовано ще двох осіб з інвалідністю: ОСОБА_7 - різноробочий, ОСОБА_8 -агроном.

З наведеного слідує, що відповідачем було виконано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема, створені робочі місця для інвалідів та неодноразово поінформовано центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування.

Разом з тим, суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Так, відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Таким чином, суд вважає, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Як вже зазначалось, згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції до 18.03.2006) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23.02.2006 №3483 зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" доповнено ст.18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює саме державна служба зайнятості.

Отже, суд встановив, що позивачем не надано суду доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів збоку відповідача, а також, не надано доказів, що органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів направляли інвалідів для працевлаштування відповідачу, окрім тих, які самостійно працевлаштовані відповідачем на підприємство. Також не надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні. Позивач не надав жодного доказу, який би свідчив про порушення відповідачем вимог чинного законодавства. Відповідно не врахування позивачем факту працевлаштування на підприємстві осіб, які мають інвалідність, оскільки такі пропрацювали не повний календарний рік, взагалі не ґрунтується та не відповідає правовим нормам Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

З урахуванням системного аналізу положень законодавства України, на підставі наданих доказів в їх сукупності, згідно ч.1 ст.77 та ч.2 вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що в задоволенні адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне рішення суду складено 04 червня 2018 року.

Суддя Л.О. Житняк