Рішення № 74413807, 25.05.2018, Сумський окружний адміністративний суд

С У М С Ь К И Й О К Р У Ж Н И Й А Д М І Н І С Т Р А Т И В Н И Й С У Д

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 р. Справа № 818/1503/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шаповала М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Іуткіної І.С.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 818/1503/18 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 в своєму позові просить суд: визнати протиправним та скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.12.2017 № 133 в частині відмови йому в призначенні одноразової грошової допомоги; зобов'язати Міністерство оборони України (далі - відповідач, МО України) призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі, що визначається у відсотках 33-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що він має статус учасника ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії та є інвалідом Ш групи. Вважає, що відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (далі - Постанова КМУ № 499) має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІІ групи інвалідності, як військовозобов’язаному, призваному на збори, внаслідок захворювання, яке пов’язане з виконанням обов'язків військової служби, однак протоколом комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.12.2017 ОСОБА_2 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Позивач вважає таке рішення Комісії протиправним.

Також позивач зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України суд може зобов’язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, оскільки для прийняття такого рішення виконані всі умови, визначені законом, і прийняття його не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд. А тому зобов’язання відповідача виплатити позивачу одноразову грошову допомогу не буду втручанням суду в дискреційні повноваження відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, до суду надіслав письмовий відзив на позов (а.с. 22-25), у якому зазначив, що на момент встановлення позивачу інвалідності чинним законодавством України не передбачено виплати одноразової грошової допомоги військовозобов’язаним яких було призвано на навчальні (спеціальні) збори в разі встановлення останнім інвалідності після спливу тримісячного строку після закінчення ними зборів, а тому позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги. Позовну вимогу щодо зобов’язання прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги відповідач вважає втручанням в дискреційні повноваження МО України, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Позовні вимоги вважає незаконними та безпідставними.

Позовну вимогу щодо зобов’язання прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги відповідач вважає втручанням в дискреційні повноваження МО України, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 з 23.05.1988 по 23.08.1988 виконував завдання по ліквідації наслідків аварії в зоні ЧАЕС, що підтверджується довідкою Ямпільського районного військового комісаріату від 02.04.2018 № 40 (а.с. 14). Згідно з копією довідки до акта огляду МСЕК від 05.09.2012 серії 10 ААБ № 213126 (а.с. 12) ОСОБА_2 встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У 2017 році позивач звернувся до Ямпільського районного військового комісаріату з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та надав всі необхідні документи.

Листом від 07.02.2018 № 108 (а.с. 15) Ямпільський районний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що рішенням МО України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.12.2017 № 133 йому відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. До листа була додана копія витягу з протоколу засідання МО України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.12.2017 № 133 (а.с. 16). Відмова обґрунтована тим, що ОСОБА_2 інвалідність встановлено понад 3-місячний строк після закінчення зборів.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначення основних засад державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).

Статтею 1 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент прийняття протоколу Комісії від 22.12.2017) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент прийняття протоколу Комісії від 22.12.2017) дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

У силу положень ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент прийняття протоколу Комісії від 22.12.2017) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент прийняття протоколу Комісії від 22.12.2017) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-XI (у редакції, чинній на момент прийняття протоколу Комісії від 22.12.2017) порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Згідно з п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК 05.09.2012 позивачу встановлено інвалідність ІІІ групи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 р., здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Тобто на момент встановлення позивачу інвалідності діяв Порядок № 499.

Відповідно до пп. 3 п. 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовозобов'язаним чи резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, проходять службу у військовому резерві, у разі інвалідності, що настала в період проходження зазначених зборів, служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках від 12-місячного грошового забезпечення, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках 33-місячного грошового забезпечення.

Судом встановлено, що інвалідність ОСОБА_2 є наслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У той же час суд зазначає, що право на одноразову грошову допомогу у військовозобов’язаного виникає й у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня закінчення зборів, але внаслідок захворювання, яке мало місце в період проходження таких зборів.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 18.11.2014 по справі № 21-446а14.

Верховний Суд України неодноразово усував розбіжності у застосуванні норм статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", висловивши правовий висновок, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

Вказана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 22.03.2018 по справі № 288/349/17.

Суд вважає, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того, чи пройшов 3-місячний термін з часу закінчення зборів, оскільки першочерговим є встановлення факту, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок виконання обов'язків військової служби. Таке право гарантоване ст.ст. 17, 22, 46 Конституції України та не може бути скасоване, звужене та обмежено.

Відтак, суд зазначає, що оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби, то він має право на виплату одноразової грошової допомоги, котра повинна обчислюватися з розміру грошового забезпечення на момент встановлення йому групи інвалідності, як це зазначено у вищевказаному Порядку № 499.

Твердження відповідача про те, що зобов’язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача суд вважає безпідставними.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 № 475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявнику такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 , заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права та одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Тому суд дійшов до висновку, що зобов’язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу не буде втручанням у дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення та встановлення в судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

На підставі вищевикладеного суд визнає, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.12.2017 № 133 в частині відмови ОСОБА_2 в призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6, ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_2 (41226, Ямпільський район, смт. Свеса, вул. Тургенєва, 7, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу в розмірі, що визначається у відсотках 33-місячного грошового забезпечення як інваліду ІІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складено 04.06.2018.

Суддя М.М. Шаповал