Рішення № 74412969, 17.05.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 813/945/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2018 року м. Львів

16 год. 39 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії, -

у с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог та пояснень позивач заявив вимоги:

- визнати дії Головного управління Національної поліції в Львівській області щодо не призначення та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі передбаченому ст. 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII від 20.12.1990р., протиправними;

- визнати протиправним та скасувати рішення щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги оформлене листом Головного управління Національної поліції в Львівській області від 15 січня 2018 року № 4-1/05/17-18, який ґрунтується на висновку Головного управління Національної поліції в Львівській області від 28 грудня 2017 року;

- зобов’язати Головне управління Національної поліції у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку із встановленням другої групи інвалідності відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII від 20.12.1990р. у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб, станом на дату встановлення інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що Головним управлінням Національної поліції в Львівській області протиправно відмовлено ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку із інвалідністю, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію», оскільки право на отримання такої допомоги гарантоване позивачу нормами Закону України «Про міліцію» та Постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.07.2015р. «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції».

Ухвалою суду від 12.03.2018 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, просили суд позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення адміністративного позову заперечив, надав письмовий відзив в якому зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України № 850 від 21.07.2015р. затверджено «Порядок та умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції», яка прийнята відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію», який втратив чинність відповідно до Закону України «Про Національну поліцію». В той же час Постанова Кабінету Міністрів України № 850 від 21.07.2015р. «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції» та Закон України «Про міліцію» не поширюються на працівників поліції, які отримали захворювання пов’язане зі службою в органах внутрішніх справ, відповідач не має права призначати одноразову грошову допомогу на підставі зазначених нормативних актів, тому відсутні правові підстави для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги по інвалідності. Також за твердженням відповідача позивач не має права на одноразову грошову допомогу за ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію». У зв’язку з цим, листом від 15 січня 2018 року № 4-1/05/17-18 відповідач повідомив позивача про відсутність законних підстав для призначення одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності. Представник відповідача вважає таку відмову Головного управління Національної поліції у Львівській області у виплаті одноразової грошової допомоги правомірною, тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача та представника відповідача, з’ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, а також ті, які мають значення для вирішення справи, повно, всебічно та об’єктивно дослідив докази у справі та встановив наступне.

12 травня 2016 року згідно з наказом відповідача №134/ос від 10.05.2016р. старшого сержанта поліції ОСОБА_1, поліцейського батальйону поліції особливого призначення Головного управління Національної поліції звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» через хворобу, про що свідчить витяг із зазначеного наказу.

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12 ААА № 352019 від 16 травня 2016 року, виданої Комунальним закладом Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» Обласна МСЕК №3 позивачу встановлено ІІ-гу групу інвалідності. Причина інвалідності-захворювання по зору, пов’язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серія 12ААА № 000789 від 16.05.2016р. позивач втратив 75 % професійної працездатності у зв’язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

У зв’язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності 18 травня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції у Львівській області із заявою (рапортом) про призначення одноразової грошової допомоги. До заяви було долучено наступні документи: довідку МСЕК про втрату працездатності; копію довідки МСЕК до акту огляду МСЕК про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках; копію свідоцтва про хворобу; копію паспорта та ідентифікаційного коду; копію рахунку.

18 липня 2017 року позивач звернувся з повторною заявою (рапортом) до відповідача про призначення одноразової грошової допомоги, до якої долучив ті ж документи, що й до первинної заяви (рапорту).

Листом від 15.01.2018р. № 4-1/05/17-18 відповідач повідомив позивача про те, що у призначенні одноразової грошової допомоги відмовлено, у зв’язку з відсутністю у статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» випадку встановлення інвалідності в період проходження служби.

Зазначений лист-повідомлення від 15.01.2018р. № 4-1/05/17-18 відповідач надіслав позивачу у зв’язку із оформленням відповідачем висновку про відсутність підстав для призначення допомоги, який затверджений заступником начальника ГУНП у Львівській області 28.12.2017р.

Позивач вважає такий лист рішенням Головного управління Національної поліції у Львівській області про відмову у нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв’язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в міліції, а тому оскаржив таке рішення та дії відповідача до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до абз. 2, 3 п.15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. № 580-VIII (надалі – Закон про поліцію) за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990р. № 565-XII (надалі – Закон про міліцію), зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом про поліцію.

Вказаними абзацами п.15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про поліцію доповнено згідно із Законом № 900-VIII від 23.12.2015р., який прийнято з метою відновлення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей, реалізації конституційних принципів рівності, справедливості, пропорційності й недискримінаційності під час унормування Законом соціального й правового захисту як поліцейських, так і колишніх працівників міліції, у тому числі пенсіонерів, інвалідів, а також членами їх сімей, інших осіб.

Таким чином, особа, яка втратила працездатність у зв’язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, однак, продовжувала проходити публічну службу в органах Національної поліції, не повинна позбавлятися права на отримання одноразової грошової допомоги та ставитися у менш вигідне становище порівняно з працівниками міліції, які змогли реалізувати своє право після звільнення з органів внутрішніх справ, або поліцейськими, які втратили працездатність під час проходження служби в поліції.

Отже, за позивачем, як за колишнім працівником міліції, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом про міліцію, відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом про поліцію й, виходячи з положень якого обов’язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року № 808/1866/16, від 13 лютого 2018 року № 806/845/16, від 28 лютого 2018 року № 286/2478/17 та від 13 березня 2018 року № 822/2597/17, від 24 квітня 2018 року №712/8827/17.

До набрання чинності Законом про поліцію порядок виплати одноразової грошової допомоги врегульовувався нормами ст. 23 Закону про міліцію та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (надалі – Порядок № 850).

Так, відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону про міліцію у разі інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

А відповідно до п. 2 Порядку № 850 у разі встановлення працівнику міліції інвалідності днем виникнення права на отримання грошової допомоги є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

ОСОБА_1 того, згідно з п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Позивач, отримавши інвалідність ІІ групи, яка виникла внаслідок захворювання, що пов’язане зі службою в органах внутрішніх справ відповідає визначеним у ст. 23 Закону про міліцію та п. 3 Порядку № 850 критеріям для отримання одноразової грошової допомоги.

Положення статті 97 Закону про поліцію на дату звернення позивача із заявою (рапортом) від 18 травня 2016р. про призначення одноразової грошової допомоги не передбачали права працівникам поліції на отримання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, яка виникла внаслідок захворювання, під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

ОСОБА_1 того, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11 січня 2016 року зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 163/28293 затверджено Порядок та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок № 4).

Положення Порядку № 4 на момент встановлення позивачу інвалідності з яким пов’язане виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги також не передбачали призначення працівникам поліції одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, яка виникла внаслідок захворювання, під час проходження служби в органах внутрішніх справ.

Лише, Наказом МВС України № 916 від 12.09.2016р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22.09.2016р. внесені зміни до Порядку 4, пункт 5 розділу 1 доповнено підпунктом 4 такого змісту:

« 4) пов’язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ - обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ».

Суд зазначає, що правовідносини, які виникають в процесі реалізації права на встановлену державою гарантію для осіб органів внутрішніх справ як складової їхнього правового статусу, мають будуватися на принципі юридичної визначеності.

Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності.

При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, то держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відтак, на дату встановлення позивачу інвалідності (травень 2016 р.) обставини отримання одноразової грошової допомоги позивачем були визначені статтею 23 Закону про міліцію та нормами Порядку № 850.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип верховенства права, (елементами якого є законність, юридична визначеність, заборона свавільності, доступ до правосуддя в незалежних і безсторонніх судах, повага до прав людини, недискримінаційність та рівність перед законом).

За статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У статті 19 Конституції України зазначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім того, згідно позицією Конституційного Суду в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999р. № 8-рп/99, від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 20.12.2016р. № 7-рп/2016).

В своєму Рішенні від 06.07.1999р. № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» (справа про ветеранів органів внутрішніх справ) Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов’язана з ризиком для життя і здоров’я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або у відставку.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, &l";…&g>; від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За частинами першою, четвертою статті 6 цього Кодексу суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов’язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).

Враховуючи вищевказані конституційні принципи про те, що звуження права позивача на соціальний захист не допускається, та враховуючи вказані рішення Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до абз. 2, 3 п.15 Прикінцевих та Перехідних положень Закону про поліцію та ст. 23 Закону про міліцію.

За приписами пункту 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського визначено Порядком №4.

Пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 4 обумовлено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського.

Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 4 для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу:

1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності;

2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії, які звіряються з оригіналом документа: 1) довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 2) постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

3) акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, зокрема про те, що воно не пов'язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; 4) сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; 5) документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).

Пунктом 1 розділу IV Порядку № 4 передбачено, що фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги; висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський.

За правилами встановленими пунктом 2 розділу IV Порядку № 4 керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у п'ятнадцятиденний строк приймає рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови.

Таким чином, як Порядком № 850, так і Порядком № 4 регламентовано, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності подається за останнім місцем служби, виплата такої допомоги також проводиться за останнім місцем служби.

При цьому, положення Порядку № 4 не суперечать положенням Порядку № 850.

Таким чином, заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності має бути подана працівником за останнім місцем служби.

Отже, органом, до якого позивач мав звернутися з заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги, є Головне управління Національної поліції у Львівській області.

При прийнятті рішення суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року №712/8827/17.

Таким чином, внаслідок помилкового застосування норм законодавства, відповідачем порушено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі, визначеному Законом України «Про міліцію», тому суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить задовольнити.

Відповідно до ч. 4 ст. 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України при вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003р. N 3-рп/2003 викладено правову позицію згідно з якою «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Відповідно до ст. 245 КАС України адміністративний суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження – п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Останнім днем виготовлення повного тексту судового рішення у цій справі є 26.05.2018, яке є вихідним днем. 27.05.2018 – святковий день, 28.05.2018 – вихідний день.

В період з 29.05.2018 по 01.06.2018 включно суддя перебувала у відрядженні. 02.06.2018 та 03.06.2018 – вихідні дні.

Таким чином, повний текст цього рішення складено та підписано у перший робочий день судді 04.06.2018.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо непризначення та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі передбаченому ст. 23 Закону України «Про міліцію».

3. Визнати протиправним рішення щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оформленої листом Головного управління Національної поліції у Львівській області за вих. № 4-1/05-17-18 від 15.01.2018, який ґрунтується на висновку Головного управління Національної поліції від 28.12.2017.

4. Зобов’язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3; ЄДРПОУ 40108833) призначити та виплатити ОСОБА_1 (79054, м. Львів, вул. Виговського, 45А/112 (гуртожиток), ЄДРПОУ 40108833) одноразову грошову допомогу у разі втрати працездатності відповідно до ст. 23 Закону України «Про міліцію», Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року № 850, у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму, станом на дату встановлення інвалідності.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2018.

Суддя Качур Р.П.