Рішення № 74412359, 29.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/7434/18

Провадження № 2/127/1309/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2018 Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Короля О.П.,

за участі секретаря судового засідання Бондарчук А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» про стягнення недоплачених сум при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Барлінек Інвест» та просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3073 грн., 1185 грн. заробітної плати та середній заробіток в розмірі 16 783,69 грн. Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2017 року її поновлено на посаді та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19856,76 грн. Рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання, однак не виконане. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15.11.2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 16.11.2017 року відповідачем виданий наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Позивач вказує, що відповідач не повідомив її про виконання рішення суду, а коли 21.11.2017 року вона звернулася із заявою про виконання рішення, їй було запропоновано надати пояснення про відсутність її на роботі після поновлення. Позивач вважає, що оскільки її не повідомили про поновлення, вона перебувала у вимушеному прогулі до 21.11.2017 року. 22.11.2017 року вона була звільнена з роботи за згодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України та їй було виплачено суму в розмірі 28147,30 грн. Позивач вважає, що з нею неповністю проведений розрахунок. Вона неодноразово зверталася до відповідача про надання їй обґрунтування розрахунку, однак відповіді не отримала. Разом з тим, вважає, що з урахуванням того, що її середній заробіток становить 236,39 грн., їй недоплачено компенсації за невикористану відпустку в розмірі 3073,00 грн., а також не проведена повністю оплата за період з 16.11.2017 року по 22.11.2017 року в розмірі 1181,95 грн. та з урахуванням цих недоплат середній заробіток за час затримки розрахунку становить 16783,69 грн.

Відповідач, подавши відзив на позовну заяву, заперечував проти її задоволення. Свою позицію обґрунтовував тим, що 16.11.2017 року був скасований наказ про звільнення позивача з роботи, а тому при обрахунку компенсації за невикористану відпустку слід застосовувати п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористану відпустку, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, відповідно до якого справжній розмір середньоденного заробітку позивача становитиме 102,86 грн., а компенсація за 13 днів відпустки становитиме 1337,18 грн. При проведенні розрахунку при звільненні оплата заробітної плати позивача проведена виходячи із її посадового окладу та кількості відпрацьованих днів та відповідно становить 236,36 грн. Вказані суми і були виплачені в день звільнення.

Позивач, подавши відповідь на відзив, вказує, що відповідач не вірно застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та вважає, що з урахуванням заробітної плати вказаної відповідачем, компенсація за невикористану відпустку становитиме 1702, 35 грн, тобто недоплата становить 365,17 грн. Крім того зазначає, що їй не виплачена компенсація за 10 днів відпустки як матері, що має двох і більше дітей, в розмірі 1309,40 грн., а тому відповідно недоплата компенсації за невикористану відпустку становить 1674,57 грн. Вважає також, що хибним є розрахунок відповідача про здійснення їй виплати заробітної плати, оскільки її було допущено до роботи 21.11.2017 року, відповідно період з 16.11.2017 року по 20.11.2017 року є періодом вимушеного прогулу, а тому заробітна плата за вимушений прогул становить 709,17 грн. (236,39 грн. х 3 р. дні). За 2 робочих дні заробітна плата їй була нарахована нижче мінімальної заробітної плати, що не відповідає нормам трудового законодавства, а тому недоплата заробітної плати за вказаний період становитиме 73,08 грн. Також з урахуванням положень ст.117 КЗпП України з відповідача підлягає відшкодуванню середній заробіток за весь час затримки належних до виплати сум.

07.05.2018 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог та просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1674,57 грн., недоплачену заробітну плату в розмірі 782,25 грн. та середній заробіток за час затримки належних до виплати сум в розмірі 22 220,66 грн.

21.05.2018 року позивач подала заяву про збільшення позовних вимог та просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1674,57 грн., недоплачену заробітну плату в розмірі 782,25 грн. та середній заробіток за час затримки належних до виплати сум в розмірі 24 111,78 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.04.2018 року у відповідача витребувано розрахунок нарахованих, виплачених сум внаслідок виконанням рішення суду в справі №127/12085/17 та у зв’язку із звільненням ОСОБА_1

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.05.2018 року (без винесення окремого процесуального документа) заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог прийнята до розгляду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.05.2018 року (без винесення окремого процесуального документа) заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог не прийнята до розгляду як подана після першого судового засідання в справі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини врегульовані нормами трудового законодавства щодо нарахування та виплат сум при звільненні працівника з роботи та наслідків їх несвоєчасної виплати.

Позивач ОСОБА_1 з 19.06.2007 року працювала в ТОВ «Барлінек Інвест» на посадах менеджера-логіста, начальника відділу транспорту, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с.9).

10.05.2017 року позивач була звільнена з роботи у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, ліквідації, реорганізації, банкрутства підприємства, скорочення чисельності чи штату, п.1 ст.40 КЗ пП України.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2017 року у справі №127/12085/17 визнано звільнення ОСОБА_1 незаконним та поновлено на посаді начальника відділу транспорту ТОВ «Барлінек Інвест», стягнуто на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19856,76 грн., рішення в частині поновлення на роботі допущене до негайного виконання (а.с.11-13).

12.09.2017 року позивач зверталася із заявою до відповідача про виконання рішення суду в частині поновлення на роботі. Доказів його виконання в цей період суду не надано.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15.11.2017 року у цій справі рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с.14-18).

Наказом генерального директора ТОВ «Барлінек Інвест» від 16.11.2017 року №245-з скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1, наказано забезпечити допуск до роботи на посаді начальника відділу транспорту з 16.11.2017 року та виплатити компенсацію за час вимушеного прогулу в розмірі 30 967,09 грн. за період з 11.05.2017 року по 15.11.2017 року.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_1 приступила до роботи 21.11.2017 року. Дану обставину не оспорює і позивач по справі.

22.11.2017 року ОСОБА_1 звільнена з посади за угодою сторін, п.1ст.36 КЗпП України (наказ від 22.11.2017 року №З/К-0002919 із зазначенням невикористаної відпустки в кількості 13 календарних дні ) та їй виплачено 28147,30 грн., що підтверджується копією відомостей на виплату грошей від 22.11.2017 року №30000000315.

Відповідно до даних розрахункового листа за листопад 2017 року в суму розрахунку включено: оклад травень (з 11 по 31 число), оклади червень - жовтень 2017 року, оклад за листопад з 1 по 15 число в сумі 2600,29 грн. та за два відпрацьованих дні в сумі 236,36 грн., компенсація за 13 днів невикористаної відпустки в сумі 1337,18 грн., а також сума індексації заробітної плати.

Позивач, звертаючись до суду, вказує, що відповідач невірно застосував положення постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р. та відповідно не вірно визначив суму компенсації за невикористану щорічну відпустку. Тобто спір виник щодо порядку обчислення середньої заробітної плати при виплаті компенсації. При цьому спору щодо кількості днів невикористаної саме щорічної відпустки між сторонами не існує.

Порядок обчислення середньої заробітної плати регулюється постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 р.

Відповідно до п. 2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до п. 7 цього Порядку нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством).

ОСОБА_1 звільнена з роботи 22.11.2017 року. Таким чином для розрахунку компенсації за невикористану відпустку береться період - листопад 2016 року – жовтень 2017 року. Із вказаного періоду слід виключити святкові та неробочі дні, а також період, коли особа знаходилася у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею 3 років. В даному періоді слід врахувати 231 календарний день (365 днів - 11 святкових і неробочих днів відповідно до ст.73 КЗпП України - 63 днів (період, коли позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною). Сумарний заробіток за цей період, що включає виплати з п. 3 Порядку № 100 та без урахування одноразових виплат, становив 38571,98, грн. Відповідно середньоденна зарплата дорівнює 166,98 грн. (38571,98 грн. : 231 календ. днів). Сума компенсації за невикористані 13?календ. днів щорічної основної відпустки становитиме 2170,74 грн. (166,98 грн. х 13 календ днів). Фактично за вказаний період виплачено 1337,18 грн., тобто недоплата складає 833,56 грн.

Суд не погоджується з доводами позивача щодо кількості календарних днів в цьому періоді, оскільки позивач допустилася арифметичної помилки.

Суд критично відноситься до доводів відповідача щодо порядку нарахування компенсації за невикористану відпустку, оскільки ним при проведенні нарахування не вірно враховано положення Порядку, зокрема щодо виключення з розрахункового періоду часу, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково.

Щодо компенсації за невикористану соціальну відпустку як матері, яка має двох дітей віком до 15 років, то суд відмічає, що відповідно до ст.182-1 КЗпП України та ст.19 Закону України «Про відпустки», жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).

При цьому суд відмічає, що право на цю соціальну відпустку мають працівники, які працюють. Тобто право на соціальну відпустку на дітей виникає лише у працівників, які відпрацювали у відповідному календарному році хоча б один день, у працівників не виникає право на соціальну відпустку на дітей за роки, в яких вони повністю перебували у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 6 років. При цьому відпустка повної тривалості виникає незалежно від тривалості відпрацьованого часу у цьому році. На вказане також звертає увагу Мінсоцполітики в листі від 20.10.2011 р. № 307/13/133-11.

Як слідує з матеріалів справи, зокрема табеля обліку робочого часу, розрахункових листів про оплату праці позивач працювала в 2017 році, позивач також має двоє дітей : дочку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, а отже має право на вказаний вид відпусток в повному обсязі.

Статтею 24 Закону України "Про відпустки" передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Таким чином, позивач має право на компенсацію за невикористану соціальну відпустку, розмір якої становитиме 1669,80 грн. (166,98 грн. х 10 календ. днів).

Відповідно недоплата компенсації за дні невикористаних відпусток становитиме 2303,36 грн. (1669,80 грн. +833,56 грн.).

Разом з тим, позивач пред’явила вимогу у розмірі 1674,57 грн.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу,в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення суми в розмірі 1674,57 грн. підлягає задоволенню.

Щодо виплати заробітної плати позивач вважає, що за період з 16.11.2017 (дата видачі наказу) по 21.11.2017 році (день, коли працівник приступила до роботи) їй підлягає виплата середньомісячного заробітку як за час вимушеного прогулу.

В загальному порядку поновлений працівник має право на середній заробіток за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням. При ухваленні рішення про поновлення на роботі суд відповідно до ст.235 КЗпП України прийняв відповідне рішення. Проте у разі несвоєчасного поновлення працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Як встановлено судом, відповідачем виданий наказ 16.11.2017 року. При цьому суд відмічає, що роботодавець самостійно до 15.11.2017 року виплатив позивачу середній заробіток (судом було ухвалене рішення про виплату середнього заробітку до 08.09.2017 року). ОСОБА_1 була відсутня на роботі 3 робочих дні і лише 21.11.2017 року з’явилася на роботі, тому роботодавець обґрунтовано не провів оплату за вказані дні.

Суд не погоджується з твердженнями позивача про віднесення вказаних днів до часу вимушеного прогулу, оскільки положення КЗпП не вимагають від роботодавця повідомляти поновленому працівнику про прийняття наказу. Судове рішення виконується негайно, а тому працівник вважається таким, що вже повідомлений судом. У разі, якщо працівник не з’явиться на роботі, то роботодавець не несе жодної відповідальності за нез’явлення працівника на робочому місці.

Відсутність позивача на роботі в ці дні відображена в табелі обліку робочого часу без нарахування заробітної плати, вказане відповідає встановленим обставинам справи, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, оплата за 2 відпрацьованих дні позивачу була проведена відповідно до її посадового окладу, а саме 2600,00 грн.

Суд погоджується з позицією позивача, що оплата цих днів проведена з порушенням норм трудового законодавства. Адже, відповідно до ст.3-1 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

З огляду на вказані положення оплата за 2 робочих дні повинна бути проведена з урахуванням доплати до розміру мінімальної заробітної плати, яка станом на 2017 рік становить 3200,00 грн.

Позивач провела розрахунок такої доплати, однак суд не погоджується з таким розрахунком, оскільки такий розрахунок проведений при застосуванні мінімальної заробітної плати у погодинному розмірі, однак у відповідача погодинна оплата праці не застосовується. Її ж застосування відповідно до ст.3-1 Закону України «Про оплату праці» можливе в разі наявності відповідного рішення.

Відповідно доплата становитиме 54,54 грн. (290,90 грн. (3200:22) - (236,36( 2600:22), яка і підлягає стягненню з відповідача.

Щодо стягнення середнього заробітку у зв’язку з невиплатою всіх належних сум, то суд враховує, що відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Якщо судом частково задоволені вимоги працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов:

наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення;

виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв’язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем;

прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду. Позиція суду з цього питання узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові у справі № 6-259цс17 від 13.03.2017 р.

Як встановлено судом при звільненні ОСОБА_1 не була виплачено 1729,11 грн. (1674,57грн. (сума вимог заявлена позивачем як компенсація за невикористані відпустки, та 54,54 грн. - доплата до мінімальної заробітної плати). Вказана сума є досить незначною порівняно із середнім заробітком розміром, а тому враховуючи розмір спірної суми, частковість задоволення позову, суд вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку до 1729,11 грн.

Відповідач в своїх поясненнях від 29.05.2018 р. зазначив про те, що позивачу помилково не донараховано 883,54 грн. компенсації за невикористану відпустку, проте, крім пояснення, письмового доказу про цю суму як заборгованість на користь позивача суду не подав.

Таким чином, підлягає стягненню компенсація за невикористану відпустку в розмірі 1674,57 грн., 54,54 грн. – заробітної плати та 1729,11 грн. – середнього заробітку. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення, що відповідає роз’ясненням, викладеним в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Розподіл судових витрат суд проводить відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 116,117, Законом України, Про відпустки», Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 4, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест»

(21000,м.Вінниці, вул.Чехова,7-В, код ЄДРПОУ 34004579) на користь ОСОБА_1 (21050, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 1674,57 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят чотири грн. 57 коп.), 54,54 грн. (п’ятдесят чотири грн.54 коп.) - заробітної плати та 1729,11 грн. (одна тисяча сімсот двадцять дев’ять гривень 11 коп.) – середнього заробітку за час затримки розрахунку (без визначення податків та інших обов’язкових платежів).

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» (21100, м. Вінниця, вул.Чехова,7-В, код ЄДРПОУ 34004579) в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України повні відомості про учасників справи :

Позивач – ОСОБА_1, адреса місця проживання: 21050 АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1;

Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест», адреса місцезнаходження : 21100 м. Вінниця, вул. Чехова, 7-В, код ЄДРПОУ 34004579.

Повне рішення суду складено 01.06.2018 р.

Суддя