Рішення № 74411615, 01.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2018 р. Справа№805/2947/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, місце реєстрації: Донецька область, Мар`їнський район, м. Мар`їнка, вул. Москалевського, 51) до Управління Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області (ЄДРПОУ: 22014014, Донецька область, м. Мар`їнка, вул. Заводська, 24) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, Управління соціального захисту населення Мар`їнської райдержадміністрації (ЄДРПОУ: 26019853, Донецька область, м. Курахове, вул. Енергетиків, 2) про захист порушеного невизнаного права та зобов`язання поновлення та виплатити пенсії,-

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, Управління соціального захисту населення Мар`їнської райдержадміністрації про захист порушеного невизнаного права та зобов`язання поновити та виплати пенсії з 01.04.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно довідки від 25.06.2015 року №7197 позивача було взято на облік, як особу тимчасово переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

Позивач з 05.04.2017 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області, як громадянка України. Постіним місцем реєстрації та проживання позивача, є місто Мар`їнка, Мар`їнського району, Донецької області улиця Москалевського/51.

З квітня 2017 року позивачу нарахована та призупинена виплата пенсії по особовому рахунку, після встановлення факту безпідставної виплати пенсії за відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб.

Після того, як відповідач повідомив листом позивача, щодо припинено виплату пенсії. Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації у Донецькій області з метою виконання дій, які були зазначені у відповідному листі відповідача.

Довідка про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19.10.2017 року №2412 була надана позивачем на адресу відповідача.

З 01.04.2017 року виплати пенсії припинено.

Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати пенсії протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 03 травня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 07.08.2017 року позивач звернувся з заявою про виплату пенсії та взяття на облік в Управління Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області. До заяви надано копію паспорту в якому зазначена реєстрації позивача на адресою: вул. Москалевського, 51, м. Мар`їнка.

В додатках до адміністративного позову надано копію довідки №2412 від 19.10.2017 року виданої Управлінням соціального захисту населення Мар`їнської районної державної адміністрації згідно якої позивачу відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у зв`язку з реєстрацією за адресою: вул. Москалевського, 51, м. Мар`їнка.

Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати до управління довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач є пенсіонером, отримує пенсію по втраті годувальника.

Позивач знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області.

05.04.2017 року позивач зареєструвався за постійним місцем проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, м. Мар`їнка.

Листом від 07.09.2017 року №14830/03 Управлінням Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області позивачу зупинено виплату пенсіїЇ відповідно якого для поновлення виплати пенсії позивачу слід було надати до управління довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За зверненням позивача довідкою Управління соціального захисту населення Мар`їнської райдержадміністрації позивачу з 05.04.2017 року відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, у зв`язку з тим, що він зареєстрован за адресою: м. Мар`їнка, вул. Москалевського, 51.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати виплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Зокрема суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (п.83 Рішення від 12 липня 2001 року справа „ОСОБА_4 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини; п.22 Рішення від 08 листопада 2005 року справа „Кечко проти України; п.20-24 Рішення від 10 березня 2011 року справа „Сук проти України; п.41 Рішення від 07 листопада 2013 року справа „Пічкур проти України; п.31 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України), кожній фізичній або юридичній особі гарантується право мирно володіти своїм майном, яке включає в себе, серед іншого, як майнові права (у тому числі право вимоги уплати боргу), так і матеріальний (або ж майновий) інтерес, до якого входять так звані законні очікування (або ж іншими словами законні сподівання).

З точки зору Конвенції, з огляду на те, що суб`єкт страхової виплати у вигляді пенсії, її отримувач, розмір, строки і період її виплати, на момент виникнення спору між сторонами були визначені, і спору щодо цього між сторонами не було, суд вважає щомісячну пенсію позивача, яку він повинен був отримувати кожного місяця, у тому числі з 01.04.2017 року правом позивача.

За положеннями статті 1 Протоколу №1 Конвенції, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, право на мирне володіння своїм майном не є абсолютним, воно може бути обмежене або піддано іншому втручанню з боку держави, у тому числі особу може бути і позбавлено її майна.

Проте, стала практика Європейського Суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить, що втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном, буде сумісною з гарантіями статті 1 Протоколу №1 до Конвенції тільки при дотриманні державою трьох обов`язкових умов, таких як:

- законність втручання (іншими словами, підстави для обмеження або позбавлення майна повинні бути передбачені законом). При цьому тут, суд враховує, що під визначенням "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом (тобто не обов`язково тільки законом), так і правила, що сформувались у прецедентному праві (п.37 Рішення від 13 липня 1995 року справа „Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства);

- втручання має переслідувати легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси;

- втручання у право на мирне володіння своїм майном повинно бути пропорційним поставленій меті (іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи - п.53 Рішення від 26 червня 2014 року справа „Суханов та Ільченко проти України).

Згідно статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Посилання представника Управління на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а також на порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 суд не приймає до уваги, з огляду на наступне. Вказані постанови не є законом, а є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем. Отже, зазначені відповідачем підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.

При таких обставинах суд, виходячи з пріоритетності норм, застосовує вимоги ст.49 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та не приймає до уваги доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, щодо невиплати заборгованості пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 з 01.04.2017 року є неправомірними.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що відповідач невиплачуючи пенсію позивачу, діяв у спосіб, не передбачений законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з Правилами реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться, зокрема, до паспорта громадянина України.

Як вбачається з копії паспорта ОСОБА_1 серія ВС 311688, позивач з 05 квітня 2017 року зареєстрований за адресою: м. Мар`їнка, вул. Москалевського, буд. 51.

При цьому суд наголошує, що набуття статусу внутрішньо переміщеної особи є правом, а не обов’язком особи. Набуття такого статусу є необхідним лише якщо особа бажає скористатися ним, зокрема для отримання будь-яких пільг, соціальних виплат. Позивач знаходится на обліку в УправліннІ Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області не як внутрішньо переміщена особа, а як особа, яка змінила місце проживання та зареєструвала це у визначеному законодавством порядку.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо невиплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність дій органу владних повноважень щодо невиплати пенсії позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов’язання суб’єкта владних повноважень виплатити пенсію позивачу.

З урахуванням вище викладеного, оскільки дії щодо невиплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов`язати здійснити позивачу нарахування і виплату пенсії з 01.04.2017 року

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, місце реєстрації: Донецька область, Мар`їнський район, м. Мар`їнка, вул. Москалевського, 51) до Управління Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області (ЄДРПОУ: 22014014, Донецька область, м. Мар`їнка, вул. Заводська, 24) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, Управління соціального захисту населення Мар`їнської райдержадміністрації (ЄДРПОУ: 26019853, Донецька область, м. Курахове, вул. Енергетиків, 2) про захист порушеного невизнаного права та зобов`язання поновлення та виплатити пенсії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості пенсії 01.04.2017 року.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області здійснити нарахування та виплату належної пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 року,

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України в Мар`їнському районі Донецької області (ЄДРПОУ: 22014014, Донецька область, м. Мар`їнка, вул. Заводська, 24) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1, місце реєстрації: Донецька область, Мар`їнський район, м. Мар`їнка, вул. Москалевського, 51) судовий збір у розмірі 1 409 (тисяча чотириста дев`ять) грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаш Г.П.