Ухвала суду № 74409544, 29.05.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

У Х В А Л А

"29" травня 2018 р.

Справа № 902/1090/16

за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" (вул. Мандролька, б.19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, код 20101499) в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Томашука Миколи Савелійовича (АДРЕСА_2)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Роська" (вул. Заводська, б.43, с. Якимівка, Оратівський район, Вінницька область, 22622, код 39761917)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент.№ НОМЕР_1)

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 902/1090/16

за заявою: Немирівської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області (вул. Шевченка, 14, м. Немирів, Вінницька область, 22800, код 39470601)

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" (вул. Мандролька, б.19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, 21009, код 20101499)

про банкрутство

Суддя Лабунська Т.І.

Секретар судового засідання Матущак О.В.

Представники сторін не з'явились

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1090/16 за заявою Немирівської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області про банкрутство Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту - СТОВ) "Довіра", смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область.

14.12.2017 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (№ 02-05/291 від 14.12.2017 року) СТОВ "Довіра" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Томашука М.С. про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме комплекс будівель та споруд, загальною площею 5125,4 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Заводська, б.43, с. Якимівка, Оратівський район, Вінницька область.

Ухвалою суду від 14.12.2017 року визначено, що позовна заява СТОВ "Довіра" в особі арбітражного керуючого (ліквідатора) Томашука М.С. до ТОВ "Роська" про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає розгляду в межах провадження справи про банкрутство № 902/1090/16.

Ухвалою суду від 14.02.2018 року задоволено вищезазначений позов, зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Роська", с. Якимівка, Оратівський район, Вінницька область повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Довіра", смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область комплекс будівель та споруд, загальною площею 5125,4 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Заводська, б.43, с. Якимівка, Оратівський район, Вінницька область. В тому рахунку, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роська" в доход Державного бюджету України 5 700,00 грн. - судового збору.

На виконання даної ухвали суду видано відповідні накази.

16.05.2018 року до Господарського суду Вінницької області від арбітражного керуючого Томашука М.С. надійшла заява (№ 02-05/45 від 16.05.2018 року) про видачу дублікату наказу, в зв'язку з його втратою при пересилці.

Ухвалою суду від 21.05.2018 року вказану заяву залишено без руху.

22.05.2018 року до суду від арбітражного керуючого Томашука М.С. надійшло клопотання про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 24.05.2018 року призначено судове засідання на 29.05.2018 року.

В судове засідання 29.05.2018 року учасники судового процесу не з'явились, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 24.05.2018 року.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, дослідивши матеріали заяви арбітражного керуючого Томашука М.С., судом встановлено наступне.

Як вбачається із змісту поданої заяви арбітражного керуючого Томашука М.С. остання мотивована втратою виданого Господарським судом Вінницької області наказу від 14.02.2018 року при пересилці.

Із наявних матеріалів справи, судом встановлено, Господарським судом Вінницької області на виконання ухвали суду від 14.02.2018 року по справі № 902/1090/16 було видано накази. Зокрема наказ, яким встановлено: "Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Роська" (вул. Заводська, б.43, с. Якимівка, Оратівський район, Вінницька область, 22622, код 39761917) повернути Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Довіра" (вул. Мандролька, б.19, смт. Ситківці, Немирівський район, Вінницька область, код 20101499) комплекс будівель та споруд, загальною площею 5125,4 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Заводська, б.43, с. Якимівка, Оратівський район, Вінницька область", який надіслано на адресу СТОВ "Довіра" .

На підтвердження втрати наказу Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 року арбітражним керуючим Томашуком М.С. надано довідку. Крім того, до заяви долучено докази про сплату судового збору за видачу дубліката наказу.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Відповідно до статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі ст.327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до п.19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

В обґрунтування вимог заяви арбітражним керуючим (стягувач) додано довідку про втрату наказу.

При цьому розглядаючи заяву арбітражного керуючого (стягувач) про видачу дублікату наказу судом враховується необхідність з'ясування дати закінчення строку пред'явлення виконавчого документа у даній справі до виконання.

Зокрема, як вказувалось вище у п.19.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (чинна редакція на момент розгляду даної заяви) зазначено, що у разі втрати виконавчого документа суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Аналогічні за змістом положення містила ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017 р.) відповідно до якої у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання

Надаючи оцінку строку пред'явлення наказу у даній справі до виконання, в контексті встановлених обставин, суд зазначає наступне.

Як вказувалось вище, 14.02.2018 року на виконання ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 року видано наказ, строком пред'явлення до виконання протягом трьох років.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону України від 02.06.2016 р. виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно із ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження" строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Судом встановлено, що наказ Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 року у справі № 902/1090/16 видано на виконання ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 року.

Таким чином, враховуючи викладене, строк пред'явлення наказу у даній справі до виконання, становить три роки з моменту набрання законної сили ухвали Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 року, тобто до 14.02.2021 року включно.

Аналогічна позиція стосовно пред'явлення строку наказу до виконання з моменту вступу Закону України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII в силу викладена у постановах Вищого господарського суду України від 28.09.2017 р. у справі № 921/70/13-г та від 27.11.2017 р. у справі № 41/904/334/2013.

За вказаних обставин, заяву про видачу дублікату наказу подано в межах строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

З огляду на вказане у своїй сукупності, суд дійшов висновку про задоволення заяви про видачу дублікату наказу Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 року.

Дійшовши висновку про видачу дублікату наказу судом взято до уваги наступне.

Значення обов'язковості виконання рішення суду висловлено в правовій позиції Європейського суду з прав людини в Рішенні у справі "Деркач та Палек проти України" (Заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21.12.2004 р. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. "Бурдов проти Росії", заява №589498/00, п. 34). Аналогічний висновок міститься і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції", Reports of Judgments and Decisions, 1997-II, с. 510, п.40).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у рішенні "У справі за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" № 5-рп/2013 від 26.06.2013 р. послався на практику Європейського суду з прав людини, який в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 р. вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

У вирішенні питання про відновлення строку для пред'явлення наказу до виконання суди повинні враховувати правові принципи, визначені Конвенцією, які знаходять своє розширене тлумачення в рішеннях Європейського суду.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України (заява № 48553/99) від 25.07.2002 р. зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 р. існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009 р.).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002 р.; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р., рішення у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р. (заява № 67534/01).

У рішенні від 17.05.2005 р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 р. у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00), яке загадувалось вище, суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.18, 46, 232, 233, 234, 235, 326, п.п.19.4 п.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Заяву арбітражного керуючого Томашука М.С. про видачу дублікату судового наказу від 14.02.2018 року задовольнити.

2. Видати арбітражному керуючому Томашуку М.С. дублікат наказу Господарського суду Вінницької області від 14.02.2018 року у справі № 902/1090/16.

3. Копію ухвали надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя Лабунська Т.І.

Згідно з приписами ст.235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею - 04.06.2018 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - СТОВ "Довіра"( вул. Мандролька, 19, смт. Ситківці, Немирівський р-н, Вінницька обл., 22865)

3 - арбітражному керуючому Томашуку М.С.( вул. Соборна, буд. 25, м. Вінниця, 21050)

4 - ТОВ "Роська" (вул. Заводська, б.43, с. Якимівка, Оратівський район, Вінницька область, 22622)

5 - ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)