Постанова № 74407056, 30.05.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1171/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Лях О.П.

суддів: Яковенка М.М. , Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання Жданюк А.О.,

за участю представника відповідача Мудаліге Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 року (повний текст складено 22.03.2018 року, м.Харків, головуючий суддя І інстанції Бабаєв А.І.) по справі № 820/1171/18 за позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство (далі - Ізюмське КВВКП), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області (далі- ГУ ДФС у Харківській області), в якому просив суд: (а.с.5-6)

- скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області № 0018561208 від 06.02.2018 року на суму 7123,21 грн.;

- стягнути з ГУ ДФС у Харківській області нак користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано необгрунтованістю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача як винесеного з порушенням діючого законодавства.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 року задоволено адміністративний позов Ізюмського КВВКП. (а.с.40-43)

Не погодившись із судовим рішенням, ГУ ДФС у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необгрунтованість , просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову. (а.с.49-52)

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що зменшення абсолютного значення податкового боргу відбулось внаслідок фактичної сплати. При цьому, апелянт наполягає на тому, що нарахування контролюючим органом штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання відбулось у період, що не перевищує 1095 днів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи, ГУ ДФС у Харківській області було проведено камеральну перевірку Ізюмського КВВКП з питання дотримання термінів сплати податкових зобов'язань з рентної плати за спеціальне використання води, за результатами якої складено акт №667/20-40-12-08-20/24673063 від 18.01.2018 року (далі- Акт перевірки). (а.с.7-8, 29-33)

Згідно висновків вищевказаного Акту перевірки дані камеральної перевірки свідчать про несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань по рентній платі за спеціальне використання води за період з 19.11.2013 року по 31.10.2017 року по звітному розрахунку з рентної плати за спеціальне використання води за III квартал 2013 року та за період з 20.12.2013 року по 31.10.2017 року по уточнюючому розрахунку за III квартал 2013 року, чим порушено п. 328.4 ст. 328 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (в редакції ПКУ, що діяла до 01.01.2015 року), п. 257.5 ст.257 Податкового Кодексу (в редакції ПКУ, що діє після 01.01.2015 року).

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0018561208 від 06.02.2018 року, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 20% за несвоєчасну сплату ренти за спеціальне використання води на суму 7123,21 грн. (а.с.9, 26-28)

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що штрафні санкції за період - ІІІ квартал 2013 року не підлягають нарахуванню, оскільки, вони знаходяться поза межами граничного строку сплати грошових зобов'язань передбаченого п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Положеннями п.п.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.54.1 ст.54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п.126.1 ст.126 Податкового кодексу України (далі - ПК України) у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Як свідчать матеріали справи, підставою для нарахування штрафних (фінансових) санкцій слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України внаслідок несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань з рентної плати за спеціальне використання води.

Зокрема, податковим органом встановлено, і це не заперечується позивачем, що Ізюмським КВВКП самостійно визначено суму грошового зобов'язання згідно розрахунку з рентної плати за спеціальне використання води за ІІІ квартал 2013 року №9067745813 від 24.10.2013 року та згідно уточнюючого розрахунку з рентної плати за спеціальне використання води за ІІІ квартал 2013 року № 9082673675 від 20.12.2013 року.(а.с.7-8)

При цьому, граничним строком сплати таких узгоджених зобов'язань були 19.11.2013 року та 20.12.2013 року відповідно, а фактично відповідні суми грошового зобов'язання було сплачено 18.01.2017 року, 24.01.2017 року, 30.08.2017 року, 25.09.2017 року, 25.10.2017 року, 30.10.2017 року та 31.10.2017 року.

Враховуючи вказане, податковий орган дійшов висновку про несвоєчасну сплату позивачем податкових зобов'язань по рентній платі за спеціальне використання води на суму 36764,55 грн. із затримкою більше, ніж на 30 днів.

Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на приписи положень п.31.1 ст.31 та п.57.1 ст.57 ПК України позивачем несвоєчасно було сплачено самостійно визначене податкове зобов'язання, що відповідно до п.126.1 ст.126 цього Кодексу тягне за собою відповідальність у вигляді штрафу у розмірах в залежності від кількості календарних днів затримки сплати зобов'язання.

Таким чином, обставини справи свідчать про наявність складу податкового правопорушення, яке полягає у несвоєчасній сплаті позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання.

Проте, колегія суддів вважає, що нарахування податковим органом штрафних санкцій має відбуватись з урахуванням строків давності, встановлених положеннями ст.102 ПК України.

Так, відповідно до п.102.1 ст.102 ПК України контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку зокрема подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, із аналізу змісту зазначеного положення ПК України вбачається, що відлік строку давності пов'язаний саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань.

Як свідчать матеріали справи, позивачем визначені податкові зобов'язання у поданих Підприємством розрахунку з рентної плати за спеціальне використання води за ІІІ квартал 2013 року №9067745813 від 24.10.2013 року та уточнюючому розрахунку з рентної плати за спеціальне використання води за ІІІ квартал 2013 року № 9082673675 від 20.12.2013 року із граничними строками сплати таких узгоджених зобов'язань відповідно 19.11.2013 року та 20.12.2013 року.

Враховуючи дати граничних строків сплати грошових зобов'язань та дату прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення (06 лютого 2018 року), яким до позивача застосовано штрафні санкції (які законодавець відносить до визначення поняття «грошове зобов'язання»), колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом поза межами 1095 днів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року по справі № 820/3544/17.

Згідно із ч.ч.1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, а судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального тп процесуального права , підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача- відсутні.

Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 року по справі № 820/1171/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку, а у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року.

Головуючий суддя (підпис)О.П. ЛяхСудді(підпис) (підпис) М.М. Яковенко М.І. Старосуд