
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/614/18Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Григорова А.М.
суддів: Подобайло З.Г. , Тацій Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду, м. Харків, від 21.03.2018, суддя Зінченко А.В., , повний текст складено 21.03.18 по справі № 820/614/18
за позовом ОСОБА_1
до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області
про зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ізюмського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Харківської області, в якому просить зобов'язати Ізюмське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити виплату пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що з 1989 р. позивач знаходиться на пенсії.
Її місце проживання зареєстроване в м. Перевальськ Луганській області, де вона і отримувала зазначені виплати.
У зв'язку із тим, що м. Перевальськ Луганської області відноситься до територій на яких державні органи не здійснюють своїх повноважень, в 2014 р. позивач вимушена була виїхати до м. Ізюм Харківської області. Управлінням соціального захисту населення Ізюмської міської ради в 2014 р. їй видана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи із місцем фактичного перебування в м. Ізюм, вул. Григорія Жуковського, 6/44.
Пенсійне забезпечення осіб, які мешкають в м. Ізюм здійснює Ізюмське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Донецької області.
Із липня 2014 р. по березень 2017 р. відповідачем виплачувалась пенсія.
Однак, із 01.04.2017 р. виплата пенсії призупинена.
Позивач зверталась до відповідача щоб дізнатись із якої причини зупинена пенсія, та позивачу було пояснено, що управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради скасувало довідку про взяття на облік, як особи, переміщеної із тимчасово окупованої території, не підтверджене її місце мешкання в м. Ізюм, що позивач нібито виїхала до свого постійного міста проживання на окуповану територію.
В листопаді 2017 р. позивач звернулася до адвоката, який здійснив адвокатський запит на отримання інформації стосовно причин невиплати пенсії, часу із якого вона не виплачується та про надання рішень, на підстави яких припинені пенсійні виплати.
На запит адвоката відповідачем надано відповідь № 17219/14-02 від 18.12.2017 р. в якій повідомив, що позивач дійсно знаходиться у нього на обліку із 01.07.2014 р., однак виплату пенсії призупинено з 01.04.2017 р. згідно Рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради № 41 від 23.03.2017 р. у зв'язку із скасуванням довідки про облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону "V країні ttYYfto загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058). Враховуючи наведені норми, вважає, що судом порушені вимоги ч. 1 ст. 49 Закону №1058, оскільки не здійснюється виплата пенсії без прийняття відповідного рішення пенсійним фондом і за відсутності законодавчо встановлених підстав, скасування довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону № 1058. Також посилається на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.111.1952), положення Конституції України, практику Європейського Суду з прав людини. На підставі вищевикладеного просить скасувати в повному обсязі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 р. по справі за моїм позовом до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Харківської області. Постановити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Харківської області поновити виплату мені пенсії із 01 квітня 2017 р.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
При цьому відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаному Управлінні Пенсійного фонду України Харківської області з 01.07.2014 р. як внутрішньо переміщена особа на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з тимчасово окупованої України та районів проведення антитерористичної операції.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовної заяви суд першої інстанції виходив з того, що призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам врегульовано постановою КМУ № 365 від 08.06.2016р. «Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Суд першої інстанції зазначає, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа, зокрема, повернулася до покинутого місця проживання. Відповідно до п.18 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, у разі скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, повторне призначення соціальних виплат можливе лише через шість місяців після припинення виплат та скасування дії довідки про взяття на облік. Для поновлення виплати пенсії за віком Позивача з 01.04.2017року відсутні правові підстави у зв'язку з відсутністю відповідного рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. З врахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову , виходячи з наступного.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно ст. 5 Закону № 1058-IVцей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно ст. 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Приписами ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Колегія суддів зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закон № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Судовим розглядом встановлено, що виплату пенсії позивачу з 01.04.2017 року призупинено у зв'язку з надходженням рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області № 41 від 23.03.2017р. у зв'язку зі скасуванням довідки про облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористочної операції.
Відповідач обґрунтовуючи прийняте рішення посилається на ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 року. Вказує, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків передбачених статтею 12 цього Закону. Також посилаються на ст. 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» , якою визначено повноваження Кабінету Міністрів України з питань забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Посилається на п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365, яким встановлені підстави припинення соціальних виплат.
Колегія суддів зазначає, що вказані приписи підзаконного нормативно-правового акту, яким встановлено інші випадки припинення соціальних виплат, не можуть бути застосовані до виплати пенсії, оскільки не відповідають нормам ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якого виплата пенсії може припинятися виключно з підстав, встановлених законом.
Тобто конкретна підстава призупинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо законом.
Керуючись положеннями ч.3 ст.7 КАС України суд апеляційної інстанції застосовує до спірних правовідносин Закон "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який має вищу юридичну силу, а тому посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016, колегією суддів не приймається до уваги.
Наявність підстав для припинення виплати позивачу пенсії відповідно до ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", передбачених саме законом, відповідач не обґрунтовує.
Колегія суддів зазначає, що пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначаються саме Пенсійним фондом України і саме Пенсійний фонд України відповідає за їх призначення та виплату.
Виплата пенсії може бути припинена, як зазначено вище, лише у випадках прямо передбачених Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а не на підставі постанови Кабінету міністрів України, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні підстави для припинення виплати пенсії позивачу на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №46 від 13.11.2017р.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пункті 33.3 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратистський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".
Відповідно до встановлених у справі обставин, враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: "Пічкур проти України" колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в діях відповідача вбачаються ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України в залежності від міста проживання.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії за віком з 01.04.2017 року підлягають задоволенню.
Дана позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 03.05.2018 року у справі № 805/402/18-а ухваленій за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Частиною 2 статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому , пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, виконуються негайно.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.
Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені також у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 243/4732/17 , від 07.03.2018 у справі № 242/3044/17 та від 13.03.2018р. у справі № 325/4162/17, які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховуються судом при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Також колегія суддів зазначає, що ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2018 року відстрочено ОСОБА_3 сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року до ухвалення судового рішення.
З огляду на той факт, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року підлягає скасуванню, а позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволенню, з урахуванням ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягає стягненню з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, згідно квитанції № 92649 від 08.02.2018р, яка міститься в матеріалах справи (а.с.19), сплатив судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп. Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати в сумі 704,80 грн.
Керуючись ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 по справі № 820/614/18 скасувати.
Прийняти нову постанову , якою позов задовольнити .
Визнати неправомірними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсію з 01.04.2017.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.04.2017.
Допустити до негайне виконання постанову суду в частині присудження виплати позивачеві пенсії у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області на користь ОСОБА_1 704 грн. 80 коп. витрати по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Л.В. Тацій
Судове рішення № 74407044, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 31.05.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 820/614/18. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: