Постанова № 74406713, 01.06.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року справа №419/4055/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., Гайдара А.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 01 лютого 2018 року у справі № 419/4055/17 (головуючий суддя І інстанції Мартинюк В.Б.), складеного в повному обсязі 06 лютого 2018 року в смт. Новоайдар Луганської області, за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Новоайдарського районного суду Луганської області з позовом до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дії управління щодо відмови у перерахунку пенсії позивача у розмірі 90 % згідно заяви позивача від 11 грудня 2017 року № 1411 2017 року в залежності від суми заробітної плати на відповідній посаді слідчого районної прокуратури станом на 01 грудня 2015 року у відповідному розмірі та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату призначеної позивачу пенсії у розмірі 90% від сум заробітної плати на відповідній посаді в районній прокуратурі Луганської області станом на 01 грудня 2015 року у розмірі згідно відповідної довідки Прокуратури Луганської області, починаючи з 01 червня 2017 року (а.с. 2-7).

Постановою Новоайдарського районного суду Луганської області від 01 лютого 2018 року у справі № 419/4055/17 позовні вимоги позивача задоволено частково. Визнано протиправними дії Старобільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови у перерахунку позивачу пенсії у розмірі 90 % згідно його заяви від 11 грудня 2017 року №1411 2017 року в залежності від суми його заробітної плати на відповідній посаді слідчого районної прокуратури станом на 01 грудня 2015 року у відповідному розмірі. Зобов`язано Старобільське об`єднане управління Пенсійного фонду України у Луганській області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії у розмірі 90% від суми заробітної плати на відповідній посаді в районній прокуратурі Луганської області станом на 01 грудня 2015 року у розмірі згідно відповідної довідки прокуратури Луганської області, починаючи з 01 грудня 2017 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю (а.с. 66-69).

Не погодившись із судовим рішенням, Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило суд скасувати постанову суду першої інстанції та відмовити у задоволені позовних вимог.

Апелянтом зазначено, що з набранням чинності Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII (з 15 липня 2015 року) положення ч. 17 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII від 05 листопада 1991 року, втратили чинність та не можуть застосовуватись до спірних правовідносин (а.с. 72-73).

Позивач та представник відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області разом із апеляційною скаргою надало клопотання про розгляд справи за відсутності представника управління (а.с. 73). Крім того, 10 та 15 травня 2018 року до канцелярії Донецького апеляційного адміністративного суду від управління надійшло аналогічне клопотання (а.с. 111).

04 травня 2018 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якому він також просив залишити рішення суду першої інстанції без змін (а.с. 110).

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставину справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є пенсіонером за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ (а.с. 2, 8).

У грудні 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з більшого заробітку відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 1013 від 09 грудня 2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», виходячи з Довідки Прокуратури Луганської області про заробітну плату від 27 листопада 2017 року № 18-61661 вх-17.

11 грудня 2017 року Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області прийнято рішення (викладене у формі листа) № 9607/03-10 про відмову у перерахунку пенсії з більшого заробітку у зв'язку з відсутністю права на перерахунок пенсії працівникам прокуратури після 01 червня 2015 року на підставі положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року (а.с. 13-14).

Спірним питанням у справі, є правомірність відмови у перерахунку пенсії.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що управління не дотрималось вимог чинного законодавства, оскільки на думку суду перерахунок пенсії має здійснюватись на нормами закону, який діяв на момент призначення пенсії, а зміни до законодавства, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02 березня 2015 року, є суттєвим зменшенням прав позивача та порушенням ст. 58 Конституції України. При цьому, судом зазначено, що ці зміни стосуються нових призначень пенсії, а не перерахунку раніше призначеної пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції не погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15 липня 2015 року визначалися Законом від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789).

Зокрема, ч. 13 ст. 50-1 Закону № 1789, за якою позивачу призначено пенсію, визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті).

Частиною 18 статті 50-1 Закону №1789-ХІІ визначено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховувалися у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадився з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадився з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VIII), яким, зокрема, частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ викладено у такій редакції: "Умови на порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Таким чином, повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01 січня 2015 року законодавець делегував Уряду.

Урядом відповідний нормативно-правовий акт не прийнято і умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено.

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру", згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ "Про прокуратуру", крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Однак, діючи частини третя, четверта, шоста та одинадцята статті 50-1 Закону, не регулюють питання перерахунку пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що положення ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ, які визначали умови та порядок перерахунку пенсії працівникам прокуратури у зв'язку з підвищенням заробітної плати, втратили чинність з дня набрання чинності Законом № 1697-VII, а саме, з 15 липня 2015 року.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013«Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», з прийняттям якої позивач пов'язує виникнення у нього права на перерахунок пенсії, а також на час його звернення до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії положення статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ "Про прокуратуру", що регулювали порядок перерахунку пенсій, втратили чинність.

За частиною двадцятою статті 86 Закону №1697-VІІ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів", якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII, якими частину вісімнадцяту статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-XII та частину 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII викладено у новій редакції, не були визнані неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини". У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмудсон проти Ісландії").

Європейський суд з прав людини у рішенні "Великода проти України" від 3 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Враховуючи наведені положення джерел права, з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1013 та у зв'язку з набранням у подальшому чинності Законом України "Про прокуратуру" № 1697-VII, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за статтею 50-1 Закону України № 1789-ХІІ, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року (справа №711/6019/16-а), від 2 березня 2018 року (справа №264/1617/17 та №761/21804/17), від 15 березня 2018 року (справа № 372/2316/17).

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача законних підстав для здійснення позивачу перерахунку пенсії, відповідно до статті 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ "Про прокуратуру", оскільки положення цієї статті втратили чинність, у зв'язку з чим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо неправомірності відмови у зазначеному перерахунку позивачу, оскільки відмова у такому перерахунку пенсії позивача не призвела до зменшення розміру пенсії, яку він отримував до цього, і не є звуженням обсягу вже набутих ним прав та/або позбавленням його права на соціальний захист які закріплені в Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність своїх дій відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про правомірність дій управління щодо відмови у перерахунку пенсії, відтак, рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - задовольнити.

Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 01 лютого 2018 року у справі № 419/4055/17 у справі № 419/4055/17 за позовом ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії у повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 червня 2018 року.

Судді Т.Г.Арабей

Г.М. Міронова

А.В. Гайдар