Постанова № 74406550, 31.05.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

31 травня 2018 рокусправа № 808/317/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Семененко Я.В.

судді: Бишевська Н.А. Добродняк І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Луганській області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року (суддя Конишева О.В., дата складання повного тексту 26.03.2018) у справі №808/317/18 за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

в с т а н о в и В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 31.08.2016 про скасування рішення від 28.01.2015 про оформлення набуття громадянства позивачем за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України "Про громадянство України".

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 28.01.2015 рішенням Управління ДМС України в Луганській області йому було оформлено набуття громадянства України за територіальним походженням, відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України" і був виданий паспорт громадянина України серії ЕН №996778. 01.09.2016р. відповідачем видано довідку №10 про припинення громадянства України, у зв'язку з визнанням документів, на підставі яких видано паспорт, фальшивими. Позивач вказував на те, що для набуття громадянства України ним подавалася заява та всі необхідні дійсні документи, передбачені п.22 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215. Позивач вважає, що громадянство України набув на законних підставах, будь-яких суттєвих фактах, які б перешкоджали набуттю громадянства України не приховував.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року позов задоволено. Рішення суду фактично мотивоване встановленими обставинами справи, які, на думку суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про те, що позивачем, для оформлення набуття громадянства України, надано фальшиві документи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, управління Державної міграційної служби України у Луганській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування вимог

апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суду було надано переконливі докази, які свідчать про те, що з метою оформлення набуття громадянства України позивачем надано документи, які не відповідають дійсності та є фальшивими. Вказані обставини є законодавчо визначеними підставами для скасування рішення про оформлення набуття громадянства. Судом першої інстанції зроблено необґрунтовані висновки про те, що надані відповідачем докази не свідчать про наявність підстав для прийняття оскарженого рішення. Заявник апеляційної скарги вказує на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки встановленими обставинам, не прийнято до уваги доводи відповідача, зокрема, про те що позивачу не видавався паспорт громадянина Азербайджану (попереднє його громадянство), який ним надано під час оформлення набуття громадянства України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду без змін з огляду на його законність і обґрунтованість.

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що 28.01.2015 УДМС у Луганській області було прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1

УДМС у Луганській області на ім'я ОСОБА_1 було оформлено довідку про реєстрацію громадянином України № 44/72.

На підставі цієї довідки ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданий 28.01.2015 Старобільським РВ УДМС у Луганській області.

В заяві про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням №44/72 від 27.12.2014 зазначено, що мати ОСОБА_3 проживала на території України з 27.07.1989 по 11.04.1990 за адресою: 92700, АДРЕСА_2. До заяви додану свідоцтво про народження позивача, копія домової книги.

Наказом Державної міграційної служби України від 23 червня 2016 № 111/АГ призначено проведення безвиїзної (дистанційної) перевірки Управління ДМС України у Луганській області щодо дотримання вимог законодавства при прийнятті рішень про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про громадянство України" за період з 01.09.2014 по 31.12.2015.

За наслідками проведеної перевірки складено довідку. Як зазначено у Довідці в ході проведення перевірки було виявлено низку порушень законодавства України про громадянство під час формування справ про набуття громадянства України за територіальним походженням та під час прийняття рішень стосовно, у тому числі, позивача ОСОБА_1 (п.20 Довідки), а саме:

- підписи у заяві про оформлення набуття громадянства України та заяві - анкеті на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон належать різним особам;

- зобов'язання припинити іноземне громадянство подає громадянин Республіки Грузія, але особа надає паспорт громадянина Азербайджанської Республіки;

- свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 та свідоцтво про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_3- видані одним і тим самим органом в один день - 10.07.2013;

- назва області (Луганська) в штампах прописки та виписки (реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання) у будинковій книзі - не відповідає назві області на той час (Ворошиловградська).

Крім цього, в ході перевірки встановлено факт реєстрації місця проживання позивача за одними й тим ж адресами, а саме за адресою: АДРЕСА_2, місце реєстрації позивача, зареєстровані також інші чотири іноземних громадянина, які не мають відношення до позивача та не є родичами між собою, та які також подали до УДМС України у Луганській області заяви про оформлення набуття громадянства України.

25.08.2016 провідним спеціалістом Управління ДМС в Луганській області складено подання №10 про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відносно ОСОБА_1, в якому зазначено, що підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України згідно зі статтею 21 Закону України "Про громадянство України" - подання свідомо неправдивих відомостей та фальшивих документів.

За наслідками розгляду подання прийняте рішення від 31 серпня 2016 року: рішення Управління Державної міграційної служби України у Луганській області від 28.01.2015 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, скасувати у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей та фальшивих документів.

01.09.2016 Управлінням ДМС у Луганській області складено довідку №10 про припинення громадянства України відносно ОСОБА_1.

Правомірність та обґрунтованість рішення відповідача від 31.08.2016р. про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, є предметом спору, який передано на вирішення суду.

За наслідками перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Так, суд першої інстанції дійшов правильно виходив із того, що у відповідності до ст..21 Закону України «Про громадянство України», набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України, є підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.

Надаючи оцінку підставам для прийняття відповідачем оскарженого рішення, судом першої інстанції зроблено наступні висновки.

Щодо підписів позивача у заяві про оформлення набуття громадянства України та заяві - анкеті на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон, суд зазначив, що доказів того, що підписи були проставлені різними особами, відповідач суду не надав, тому даний факт судом не прийнято до уваги.

З приводу посилання відповідача на те, що позивач подавав заяву про оформлення громадянства України як громадянин Республіки Грузія, але надав паспорт громадянина Азербайджанської Республіки, суд зазначим наступне. У зазначеній заяві позивач чітко зазначив, що місце народження позивача м. Сухумі Грузія, а громадянство зазначено Азербайджанська Республіка, що підтверджується паспортом позивача та свідоцтвом про народження (копії яких містяться в матеріалах справи), що спростовує доводи відповідача.

Відповідач зазначав, що згідно дати-штампу ДПС України, проставленому у паспорті громадянина Азербайджану НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, копія якого долучені до справи, останній прибув на територію України 08.06.2014 через пункт пропуску "Лантратівка", але перевіркою особи ОСОБА_1 за обліками Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обліку інформації з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" було встановлено, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, не значиться, державний кордон України не перетинав, що також свідчить про не справжність проставленого дата-штампу.

З цього приводу суд зазначив, що відповідачем не заперечується той факт, що 29.12.2014 до УДМС Луганської області зі Старобільського РС УДМС у Луганській області надійшло клопотання та матеріали справи про оформлення набуття позивачем громадянства України. 28.01.2015 позивач був документований паспортом громадянина України та для таких дій йому було необхідно бути присутнім на території України. Таким чином судом зроблено висновок, якщо відповідач вважав, що дата-штампу є не справжньою, а позивач по факту знаходиться на території України, останній повинен був довести суду, коли саме позивачем перетинався кордон, чи були зафіксовані порушення перетину кордону або надати суду будь-які інші докази в обґрунтування своєї правової позиції.

Щодо свідоцтва про народження ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та свідоцтва про народження ОСОБА_6. Судом встановлено, що позивач отримав свідоцтво про народження 10.07.2003 та має номер бланку 533538, а громадянин ОСОБА_6 отримав свідоцтво 10.07.2013 за номером бланку 538858. З цих підстав, суд погодився з позицією позивача, що різниця між нумерацією даних свідоцтв про народження, пояснюється проміжком між їх видачею у 10 років. З огляду на викладене, суд вказав на те, що дане твердження відповідача не обґрунтованим.

Щодо назви області (Луганська) в штампах прописки та виписки (реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання) у будинковій книзі - не відповідає назві області на той час (Ворошиловградська) суд зазначив наступне.

Підставою для набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням є факт постійного проживання на території України до 24.08.1991 його матері - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджувалося записом у будинковій книзі: "зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 27.07.1989", копія якої долучена до справи. Однак, відповідач зазначав, що назва області - "Луганська" в штампах прописки та виписки (реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання) матері заявника у будинковій книзі не відповідає назві області, яка на той час була - "Ворошиловградська", що свідчить про не справжність проставленого штампу місця реєстрації ОСОБА_3

Указом Президії Верховної Ради УРСР "Про перейменування м. Ворошиловграда та Ворошиловградської області" від 04.05.1990р. № 9169-ХІ (тобто через 10 місяців після реєстрації мами) Ворошиловградська область була перейменована в область Луганську.

Зазначаючи про дану обставину відповідач не посилався на діючий на час реєстрації місця проживання нормативно-правовий акт, яким було передбачено обов'язкове ведення домової книги із одночасним внесенням до неї відомостей про реєстрацію відповідної особи. Тому дана обставина, за позицією суду, пояснюється внесенням до домової книги відомостей про реєстрацію мами ОСОБА_1 за відповідною адресою після перейменування назви області з Ворошиловградська на Луганська.

Також суд зазначив, що посилання відповідача на вищезазначений факт, як на підставу винесення оскаржуваного рішення є неналежним доказом, оскільки ґрунтується лише на припущенні відповідача про порушення під час реєстрації ОСОБА_3 Однак, належних доказів, які б підтверджували цей факт відповідачем до суду не надано.

Також суд вказав на те, що реєстрація позивача та ще чотирьох осіб за адресою: АДРЕСА_2, які не є родичами між собою та не мають жодного відношення до позивача, не свідчить про свідомо неправдиві відомості або подання фальшивих документів та ніяким чином не може бути перешкодою для оформлення громадянства позивачу.

Позивач зазначав, що його було знято з реєстрації за вищевказаною адресою та місце проживання зареєстровано за новою адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується дослідженою судом та наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України позивача.

Таким чином, проаналізувавши підстави прийняття відповідачем спірного рішення, суд першої інстанції вказав на те, що з наданих суду письмових пояснень та матеріалів справи можливо дійти висновку про те, що документи, які надані позивачем ОСОБА_1 для оформлення набуття громадянства за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про громадянство України" не містять у собі неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, відповідач вказує на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги той факт, що паспорт громадянина Азербайджанської Республіки на і'мя позивача не видавався, що підтверджено офіційною відповіддю посольства Азербайджанської Республіки в Україні; позивач або інша особа із паспортом громадянина Азербайджанської Республіки НОМЕР_4 державний кордон України не перетинав, що свідчить про не справжність проставленого штампу у паспорті; відомості про місце реєстрації матері позивача є сфальшованими, оскільки запис у будинковій книзі не відповідав назві області, яка існувала на той час, при цьому, відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги пояснення відповідача щодо правил ведення будинкової книги, які існували на той час, та які передбачали обов'язкову реєстрацію прибувших осіб протягом 3-х днів, у зв'язку з чим такий запис, у випадку фактично проживання матері позивача, повинен був містити назву Ворошиловоградська область, а не Луганська.

Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про те, що надані докази, у їх сукупності, свідчать про те, що позивачем набуто громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей та фальшивих документів.

Як зазначено вище, громадянство України позивачем набуто за територіальним походженням з огляду на надані ним документи про те, що його матір проживала на території України з 27.07.1989 по 11.04.1990 за адресою: 92700, АДРЕСА_2.

В той же час, на вказаний період проживання матері позивача Луганської області не існувало.

Указом Президії Верховної Ради УРСР "Про перейменування м. Ворошиловграда та Ворошиловградської області" від 04.05.1990р. № 9169-ХІ Ворошиловградська область була перейменована в область Луганську.

Обгрунтовуючи свою позицію щодо такої невідповідності запису у домовій книзі, позивач вказував на те, що відповідач не зазначає будь-який нормативно-правовий акт, який би існував на той час та який би зобов'язував здійснювати реєстрації місця проживання особи саме в день її прибуття. Тобто, позивач вказує на те, що запис до будинкової книги про місце і час проживання його матері міг бути внесений і після перейменування Ворошиловоградської області на Луганську.

Такі доводи позивача, які, до речі, жодними доказами не підтверджені, суд апеляційної інстанції вважає непереконливими.

Інститут «прописки», який існував за часів колишнього СРСР, був направлений саме на встановлення жорсткого та тотального контролю за переміщенням осіб на території країни. Документом, який підтверджував факт прописки у приватних будинках, була будинкова книга, порядок ведення якої був зазначений у самій будинковій книзі та який, зокрема, передбачав те, що прописці по будинковій книзі підлягають усі громадяни, прибувші у будинок на постійне чи тимчасове проживання (параграф 5); будинкова книга із внесеними відомостями про прибулих осіб, їх паспорти надаються у місцеве відділення міліції для оформлення прописки не пізніше 24 годин з часу прибуття в будинок осіб, які підлягають прописці. У сільській місцевості, де не відсутні відділення міліції, будинкова книга та паспорти надаються в районне відділення міліції не пізніше 3 діб з часу прибуття особи (параграф 8).

Таким чином, ведення будинкової книги, із внесенням в неї відомостей про прибувших осіб, за часів СРСР було обов'язковим.

Отже, враховуючи правила прописки осіб, тотальний та жорсткий контроль за переміщенням осіб, який існував у колишньому СРСР, неможливо уявити те, що запис про прибувшу матір позивача (її місце та період проживання) був зроблений не у визначені строки, про які прямо зазначено у правилах ведення будинкової книги, а через декілька місяців.

При цьому, викликає обґрунтований сумнів і сама необхідність внесення до будинкової книги запису про час і місце проживання матері позивача після того, як вона там вже не проживала.

Щодо дати-штампу Державної прикордонної служби України, проставленної у паспорті про перетинання позивачем державного кордону України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно дати-штампу ДПС України, проставленому у паспорті громадянина Азербайджану НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, останній прибув на територію України 08.06.2014 через пункт пропуску "Лантратівка", але перевіркою особи ОСОБА_1 за обліками Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обліку інформації з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон "Аркан" було встановлено, що громадянин Азербайджану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, не значиться, державний кордон України не перетинав.

Тобто, цей факт підтверджує те, що ані особа з персональними даними ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ані інша особа з паспортними даними НОМЕР_4 громадянина Азербайджану, не перетинали державний кордон України.

Надаючи оцінку цим обставинам, суд першої інстанції фактично виходив з того, що визначальним є фактична присутність позивача на території України на час оформлення набуття громадянства України, а не час та місце перетинання останнім державного кордону України.

З такими висновками суду першої інстанції неможливо погодитися з огляду на те, що визначальним у цій справі є встановлення на підставі яких документів позивач набув громадянство України. А наданий позивачем паспорт, з відміткою ДПС України про місце та час перетинання позивачем державного кордону, свідчить про те, що такі документи містять неправдиві відомості.

Крім цього, під час розгляду справи, суд першої інстанції взагалі не звернув уваги на пояснення відповідача та надані докази щодо того, що паспорт громадянина Азербайджанської Республіки на ім'я ОСОБА_1 не видавався.

Так, з метою проведення перевірки щодо правомірності набуття громадянами Азербайджанської Республіки громадянства України, зокрема, громадянином ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, Державною міграційної службою України зроблено запит до посольства Азербайджанської Республіки в Україні щодо надання інформації про перебування зазначених громадян в громадянстві Азербайджану.

З листа посольства Азербайджанської Республіки в Україні від 15.11.2016р. вбачається, що паспорт на ім'я ОСОБА_1 не видавався, а відправлені копії паспортів не ідентичні з виданими.

Таким чином, надані відповідачем докази свідчать і про те, що паспорт громадянина Азербайджанської Республіки на ім'я ОСОБА_1 не видавався.

Обгрунтовуючи свої заперечення проти таких доводів відповідача, представник позивача вказував на те, що вказана відповідь Посольства датована 15.11.2016р., в той час, як спірне рішення відповідачем прийнято 31.08.2016р., тобто вказані обставини, не були підставою для прийняття відповідачем рішення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що зазначені обставини не були відомі відповідачу при прийнятті спірного рішення, а отже, такі обставини не були підставою для прийняття рішення від 31.08.2016р. В той же час, вказані обставини, з урахуванням наданих відповідачем доказів, підтверджують факт того, що набуття позивачем громадянства України відбулося внаслідок подання останнім свідомо неправдивих відомостей та фальшивих документів.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість рішення відповідача від 31.08.2016р. про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Луганській області - задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі №808/317/18 - скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строки, визначені ст.329 КАС України

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 31.05.2018р.

Повне судове рішення складено 01.06.2018р.

Головуючий суддя: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк