Рішення № 74405269, 31.05.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4347/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В. за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю), представника Головного територіального управління юстиції в Одеській області - Давидової К.І. (за довіреністю), представника третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, ТОВ "Кей-Колект", про визнання протиправним рішення про реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

22 серпня 2017 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_5 з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому просить визнати протиправним рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 08.12.2016 року, індексний номер 32798173, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 08.12.2016 Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.12.2016 року, підписаного між TOB «КЕЙ-КОЛЕКТ» та ОСОБА_3, посвідченого цим же нотаріусом, було проведено реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблений запис про право власності №17895728.

Позивач зазначила, що дізналася про вказане вище 14.03.2017 року з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.

Позивач вказала, що набула права власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 24.11.2003 року, який підписаний між нею та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко H.A., та зареєстрований в реєстрі за №8777. Вказаний договір був зареєстрований 25.11.2003 року в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості за №544, стр. 160, кн. 489 пр.

Також позивач зазначила, що вона, будучи власником квартири, стала майновим поручителем громадянки України ОСОБА_11 (позичальник) за наступними правочинами. 27.09.2006 року ОСОБА_11 уклала договір з АКІБ «УкрСиббанк» про надання споживчого кредиту №11047555000, відповідно до якого позичальник повинен був отримати кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 10000 доларів США. Між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» був підписаний іпотечний договір від 02.10.2006 року, який посвідчений Главацьким В.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №2507. Відповідно до п.п. 1.1,1.2,1.4 вказаного іпотечного договору, в якості забезпечення зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 02.10.2006 року №11047555000 в іпотеку була передана квартира.

Також ОСОБА_11 (позичальник) 03.08.2007 року уклала із АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту №11193893000, відповідно до якого позичальник повинен був отримати кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 50000 доларів США. Між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» був підписаний іпотечний договір від 03.08.2007 року, який посвідчений Главацьким В.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №2236. Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 вказаного іпотечного договору, в якості забезпечення зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 03.08.2007 року №11193893000 в іпотеку була передана квартира.

Позивач зазначила, що була позбавлена права власності на квартиру на підставі договору купівлі-продажу та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32798173 від 08.12.2016 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3.

Також позивач зазначила, що їй стало відомо, що виходячи з положень п. 1.3 договору купівлі-продажу, між АКІБ «УкрСиббанк» та TOB «Кей-Колект» був укладений договір факторингу від 11.06.2012 року №4, у т.ч. договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки №1 та договором іпотеки №2, посвідчений Саєнко Е.В., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області 11.06.2012 року за реєстровим номером 2459-2460. Відтак, внаслідок укладення вказаних правочинів TOB «Кей-Колект» набуло статусу іпотекодержателя за договором іпотеки №1 та договором іпотеки №2.

Також позивач вважала, що квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, загальна площа не перевищує 140 кв.м.

Ухвалою суду від 28 серпня 2017 року, посилаючись на правову позицію колегії суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладену у постанові від 14 червня 2016 року по справі № 826/4858/15 (в ЄДРСР № 59205451), по якій предметом оскарження також було рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, прийняте на підставі застереження в іпотечному договорі, судом відмовлено у відкритті провадження у справі за вказаним адміністративним позовом. Судом було зазначено, що встановлюючи наявність в даному позові спору про право, суд також виходив із того, що крім порушень відповідачем законодавства про державну реєстрацію речових прав, позивач посилається на порушення умов ст.5 Договору іпотеки №1, порушення мораторію на стягнення майна громадян. Крім того, підставою реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 є договір купівлі-продажу, а тому оскаржуване рішення відповідача є похідним від цієї цивільно-правової угоди. При цьому, до Головного управління юстиції в Одеській області позовних вимог взагалі не заявлено.

Позивачу було роз'яснено, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 року за апеляційною скаргою позивача з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2017 року у справі № 816/1774/15, реєстраційний номер рішення 68428047, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що у рамках цієї справи виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Позовні вимоги ОСОБА_5 ґрунтуються на протиправності дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у зв'язку з недотриманням ним вимог Порядку. Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Ухвалою від 20 жовтня 2017 року відкрито провадження у вказаній справі.

Ухвалою від 20 жовтня 2017 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3.

Ухвалою від 20 жовтня 2017 року витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради докази.

Ухвалою від 20 жовтня 2017 року закінчено підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 01.11.2017 року на підставі п.4 ч.2 ст.156 КАС України (в редакції від 06.07.2005 року) було зупинено провадження у справі до 21.11.2017 року у зв'язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення відповідачів та третьої особи та ненадання Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міськради витребуваних судом доказів.

У судовому засіданні 21.11.2017 року після поновлення провадження ухвалою суду за заявою ТОВ "Кей-Колект" останнє було залучено до участі у справі відповідно до ч.2 ст.53 КАС України (в редакції від 06.07.2005 року) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 21.11.2017 року на підставі п.4 ч.2 ст.156 КАС України (в редакції від 06.07.2005 року) було зупинено провадження у справі до 13.12.2017 року у зв'язку з необхідністю виклику залученої третьої особи ТОВ "Кей-Колект" до суду, ненадання Управлінням державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міськради витребуваних судом доказів.

Ухвалою суду від 13.12.2017 року після поновлення провадження витребувано докази від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та на підставі п.4 ч.2 ст.156 КАС України (в редакції від 06.07.2005 року) зупинено провадження у справі до 25.01.2018 року у зв'язку з необхідністю витребування доказів від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, з метою дотримання процесуальних прав сторін на участь у судовому розгляді справи.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 року №2147-VIII.

Вказаним Законом вводиться в дію нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Відповідно до ч.3 ст.3 КАС України (в редакції від 15.12.2017 року), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на зазначене, ухвалою суду від 21.02.2018 року поновлено провадження у справі та продовжено її розгляд за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 22.03.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ "Кей-Колект" про закриття провадження у справі, враховуючи, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 року скасовано ухвалу суду першої інстанції по цій справі про відмову у відкритті провадження з тих самих підстав.

Ухвалою від 22.03.2018 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 23 квітня 2018 року о 10:00 год.

Ухвалою від 23.04.2018 року залишено без розгляду клопотання представника відповідача Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про закриття провадження у справі.

У судове засідання, призначене на 21 травня 2018 року на 15:30 год., з'явились представник позивача, представник відповідача - Головного територіального управління юстиції в Одеській області та представник третьої особи - ОСОБА_3

Відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилась, повідомлена у встановленому законом порядку. 16.05.2018 року через канцелярію суду надала клопотання про розгляд справи за її відсутністю.

Представник третьої особи - ТОВ «Кей-Колект» у судове засідання також не з'явився, повідомлений у встановленому законом порядку. 21.05.2018 року через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Під час судового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача - Головного територіального управління юстиції в Одеській області в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, відповідно до наданих заперечень зазначив, що між Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області та позивачем не виникало спірних правовідносин, а тому не могло бути порушено права та законні інтереси позивача, будь-яких позовних вимог до ГТУЮ в Одеській області не заявлено.

Представник третьої особи - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позову також заперечував, відповідно до наданих письмових пояснень зазначив, що 08.12.2016 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим № 363. Вказаний договір було укладено на підставі ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Представник ОСОБА_3 вказав, що договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до ст.38 Закону України «Про іпотеку» є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Також представник ОСОБА_3 зазначив, що оскільки стягнення було здійснено на підставі застереження, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, то відповідне відчуження вважається таким, що здійснене за згодою власника, а отже положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не можуть бути застосовані.

Відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 відзив на позов не надала.

Представник третьої особи - ТОВ «Кей-Колект» 26.01.2018 року через канцелярію суду надав відзив на позов, відповідно до якого вважає, що позов не підлягає задоволенню. Представник ТОВ «Кей-Колект» зазначив, що позивач уклав з АКіБ «УкрСиббанк» кредитний договір №11193893000 від 03.08.2007 року, згідно з яким отримав кредит, зобов'язався сплачувати проценти за користування, повернути кредити і виконати інші зобов'язання. З метою забезпечення виконання зазначених зобов'язань, між позивачем та банком було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, в іпотеку було передано нерухомість. Банк відступив TOB «Кей-Колект», відповідно до договору факторингу та договору про відступлення прав за іпотечними договорами, свої права за кредитним та іпотечним договорами, а зміна іпотекодержателя була належним чином зареєстрована в Державному реєстрі.

Заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 02.10.2006 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_11 укладено договір про надання споживчого кредиту №11047555000, відповідно до якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 10000 доларів США (а.с. 21-30, т. 2).

Відповідно до п.2.1 вказаного договору, у забезпечення зобов'язання позичальника за даним договором банком приймається застава нерухомості, а саме: однокімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та порука фізичної особи - ОСОБА_5.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 02.10.2006 року між позивачем та АКІБ "УкрСиббанк" був підписаний іпотечний договір, що посвідчений Главацьким В.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу. В якості забезпечення зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 02.10.2006 року №11047555000 в іпотеку була передана квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-17, т. 2).

03.08.2007 року між ОСОБА_11 та АКІБ "УкрСиббанк" було укладено договір про надання споживчого кредиту №11193893000, відповідно до якого позичальник повинен був отримати кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 50000 доларів США (а.с. 48-52, т. 2).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 03.08.2007 року між позивачем та АКІБ "УкрСиббанк" був підписаний іпотечний договір, що посвідчений Главацьким В.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі (а.с. 18-19, т. 2). В якості забезпечення зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 03.08.2007 року №11193893000 в іпотеку була передана квартира за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 5.1, 5.2, 5.3, 5.5 іпотечних договорів від 02.10.2006 року та від 03.08.2007 року, сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язнання у порядку, встановленому ст.37 Закону України "Про іпотеку"; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України "Про іпотеку".

У разу настання обставин, зазначених в п.4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

В повідомленні, про яке йдеться в п.5.2, іпотекодержатель зазначає який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч.3 ст.36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

У разі застосування права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 3 ч.3 ст.36 Закону України "Про іпотеку"), іпотекодержатель реалізує норми ст.38 Закону України "Про іпотеку" і повідомлення, про яке йдеться в п.5.2, вважається повідомленням іпотекодавцю про намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки.

11.06.2012 року ПАТ «УкрСиббанк» уклав договір факторингу №4 з ТОВ «Кей-Колект» та передав всі права вимоги за кредитними договорами факторинговій компанії від 02.10.2006 року №11047555000 та від 03.08.2007 року №11193893000 (а.с. 75-77, т. 2).

11.06.2012 року ПАТ «УкрСиббанк» уклав договір відступлення права вимоги з ТОВ «Кей-Колект» та передав ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за договорами іпотеки між банком та ОСОБА_11 від 02.10.2006 року №11047555000 та від 03.08.2007 року №11193893000 (а.с. 71-73, т. 2).

08.12.2016 року ТОВ "Кей-Колект" (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири (а.с. 12-13, т. 2).

Відповідно до п.1.1. договору купівлі-продажу від 08.12.2016 року, продавець, діючи відповідно до ст.38 Закону України «Про іпотеку», розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, як фізичного так і морального, продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 08.12.2016 року, зареєстровано в реєстрі за №363.

Згідно п.1.3 вказаного договору, право на відчуження вказаної квартири будь-якій особі належить "Продавцю" на підставі договору іпотеки, посвідченого 02 жовтня 2006 року Главацьким В.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за №2507, та договору іпотеки, посвідченого 03 серпня 2007 року Главацьким В.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, та зареєстрованого в реєстрі за №2236.

Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений Саєнко Е.В., приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Киїаської області, 11.06.2012 року за реєстровим №2459-2460.

Договору факторингу №4 від 11.06.2012 року, укладеного між ПАТ "Укрсиббанк" та ТОВ "Кей-Колект".

Право власності на зазначену квартиру належить ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4) на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левченко Н.А., 24.11.2003 року за реєстровим номером 877 та зареєстрований 25.11.2003 року в Одеському МБТІ та реєстрації об'єктів нерухомості за реєстраційним №15485977.

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.12.2016 року, 08.12.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 110), про що в Державному реєсті речових прав на нерухоме майно зроблений запис про право власності № 17895728.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець, приватний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону, а також у разі державної реєстрації припинення іпотеки у зв'язку з придбанням (передачею) за результатом прилюдних торгів (аукціонів) нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Згідно ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; 4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; 7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує реєстраційні справи у паперовій формі; 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст.33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно ч.ч. 1-3 ст.36 Закону України «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ст.38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Пунктом 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 встановлено додаткові вимоги для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Так, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Як вбачається з п.4.1. Розділу 4 «Звернення стягнення» договору іпотеки, звернення стягнення здійснюється іпотеко держателем у: випадках, зазначених у п.п.2.1.1-2.1.2 цього договору; у разу порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності або визнання банком іпотекодавця та/або боржника; у разу порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Відповідно до п. 4.2. Розділу 4 «Звернення стягнення» договору іпотеки, звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про застосування вимог іпотекодержателя.

В силу положень п.4.6 Розділу 4 «Звернення стягнення» договору іпотеки, звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 цього іпотечного договору та відповідно до ст.36 Закону України "Про іпотеку".

Згідно з пунктом 5.1 розділу 5 "Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя" договору іпотеки, у разі настання обставин, визначених в п.4.1 цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Той факт, що сторони домовилися про застосування позасудового порядку звернення стягнення на предметом іпотеки свідчить про те, що сторони дійшли згоди, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя в один чи іншій спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, який передбачений Законом України "Про іпотеку". При цьому, можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки.

Згідно з пунктом 5.2 договору іпотеки, в повідомленні, про яке йдеться в п.5.1, іпотекодержатель визначає який зі способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч.3 ст.36 Закону України "Про іпотеку", застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

Відповідно до документів нотаріальної та реєстраційної справи, наданої Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, підтверджено, що відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_5 було направлено повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 20.10.2016 року (а.с. 81, т. 2). Вказане повідомлення також було направлено ОСОБА_11 24.10.2016 року (а.с. 83, т. 2).

На підтвердження спливу 30-денного строку від моменту отримання повідомлення ТОВ «Кей-Колект» надало Приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 два рекомендованих повідомлення про вручення вищезазначеної вимоги ОСОБА_11 - дата вручення 02.11.2016 року (а.с. 84, т. 2) та ОСОБА_5 - дата вручення 01.11.2016 року (а.с. 82, т. 2).

Отже, оскільки договір купівлі-продажу з ОСОБА_3 посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 08.12.2016 року, то є очевидним, що з часу отримання іпотекодавцем (позивач) та боржником (ОСОБА_11) повідомлень про намір звернути стягнення на предмет іпотеки сплинув 30-денний строк, останнім днем цього строку є 02.12.2016 року.

Суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що дані поштові повідомлення про отримання повідомлень про намір звернути стягнення на предмет іпотеки містять, на її думку, дефекти, відносно того, що вказане повідомлення підписано в графі «за довіреністю», і що позивач його особисто не підписувала, оскільки відповідно до п. 89, 90 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку", реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються одержувачам за умови пред'явлення ними паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, військового квитка для військовослужбовця строкової служби, посвідчення народного депутата України, документа, що замінює паспорт, паспорта іноземного громадянина з візою або посвідки на постійне чи тимчасове проживання на території України іноземного громадянина. Адресат може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення, коштів за поштовим переказом за довіреністю, що оформляється в установленому законодавством порядку.

Тобто, вручення рекомендованого листа відбувається за умови пред'явлення одержувачем документа, що посвідчує особу.

При цьому, у поштовому повідомленні (а.с. 82, т. 2) позначка у графі "за довіреністю" відсутня, зазначене прізвище "ОСОБА_11". Тому твердження представника позивача про отримання повідомлення іпотекодержателя не позивачем, а іншою особою не підтверджене доказами.

Також суд враховує, що чинним законодавством не передбачено обов'язку нотаріуса перевіряти справжність підпису адресата на поштовому повідомленні про вручення рекомендованої кореспонденції.

Щодо посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд зазначає наступне.

Підпунктом 1 пункту 1 зазначеного Закону встановлено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Отже, мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", встановлено тільки щодо примусового відчуження такого майна без згоди власника.

Вказаний Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, а тому існує тільки правова підстава, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та проводять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, спори щодо звернення стягнення на предмет іпотеки не розглядалися, виконавчі надписи нотаріусом не вчинялися, виконавче провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і примусове виконання виконавчих документів не здійснювалося. Таким чином, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки не відбувалося.

Крім цього, на відповідача ані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ані іншим нормативно-правовим актом не покладено обов'язку перевірки наявності іншого житла у іпотекодавця.

Норми вказаного закону не можуть бути підставою для визнання спірності рішення. Законодавством встановлений порядок примусового виконання рішень, він визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно ст.ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку", відповідне застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або право продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі, прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Наведена вище ст.38 Закону України "Про іпотеку" передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваденняіпотекодавця.

Підписавши іпотечний договір з відповідним іпотечним застереженням (розділ 5 договору іпотеки), іпотекодавець фактично надав свою добровільну згоду на продаж предмета іпотеки іпотекодержателем за певних умов, передбачених договором іротеки.

Отже положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не можуть бути застосовані.

Також слід зазначити, що оскаржуване рішення про реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_3 прийняте Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на підставі посвідченого нею договору купівлі-продажу від 08.12.2016 року, який залишається чинним та судом недійсним не визнавався. Тому у Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 були усі законні підстави для прийняття рішення від 08.12.2016 року №32798173 про реєстрацію права власності за покупцем нерухомого майна - ОСОБА_3

Крім того, суд зауважує, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа №522/10782/17, в якій ОСОБА_5 у позові до ТОВ "Кей-Колект", ОСОБА_3 просить визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 08.12.2016 року, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (зареєстрований за №363), а також скасувати записи про реєстрацію прав власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 (а.с. 128-135, т. 2), тому суд в даному рішенні не надає оцінку доводам сторін, що стосуються права цивільного, пов'язаного з іпотечним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_5 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 є безпідставними та не підлягають задоволенню, а рішення відповідача відповідає критеріям, викладеним у ч.2 ст.2 КАС України та не підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача до другого відповідача, як вже зазначалося вище, такі вимоги до Головного територіального управління юстиції в Одеській області в позові взагалі відсутні, і представник позивача у судовому засіданні не зміг пояснити, чим вказаний відповідач порушив права чи інтереси позивача.

Тому в задоволенні позову ОСОБА_5 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області також належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_5, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 (адреса: АДРЕСА_6), Головного територіального управління юстиції в Одеській області (адреса: 65007, місто Одеса, вул.Богдана Хмельницького, 34, код ЄДРПОУ 34929741), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2), ТОВ "Кей-Колект" (адреса: 04080, місто Київ, вул..Кирилівська, 69, код ЄДРПОУ 37825968), про визнання протиправним рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 08.12.2016 року, індексний номер 32798173, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_3, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31 травня 2018 року.

Суддя В.В. Андрухів

.