Рішення № 74405080, 01.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2018 р. Справа№805/1622/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2018 року шляхом надсилання поштою позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, про зобов'язання вчинити певні дії. Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач безпідставно відмовив йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення у власність земельної ділянки площею 2 га на території Марківської сільської ради Костянтинівського району Донецької області. З посиланням на статті 8, 19 Конституції України, статті 16, 21 Цивільного кодексу України, статті 18, 19, 20, 21, 93, 116, 118, 121, 124, 136, 186-1 Земельного кодексу України, позивач просив:

- зобов'язати відповідача розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою споруд протягом 1 місяця з часу проголошення остаточного рішення за цим позовом;

- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача, не інакше як у спосіб, передбачений приписами спеціальних норм Земельного кодексу України, що у подальшому унеможливить здійснення відповідачем порушення прав позивача.

16 березня 2018 року позовна заява була залишена без руху і позивачу був наданий строк для усунення її недоліків.

2 квітня 2018 року відкрито провадження у справі та її призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

3 квітня 2018 року від відповідача витребувані докази.

В позовній заяві, позивач зазначив, що він звернувся із клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, проте ГУ Держгеокадастру у Донецькій області листом від 31.08.2017 №П-3983/0-2843/6-17 відмовило йому з огляду на те, що вказана земельна ділянка відсутня в переліку земельних ділянок, який формується та оприлюднюється на веб-сайтах органів Держгеокадастру. Позивач вважає дану відмову незаконною, оскільки вона не ґрунтується на приписах статей 23, 116, 117, 118, 122 Земельного кодексу України. На думку позивача, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, за результатами клопотання мав прийняти саме рішення, а не направляти лист про відмову.

У відзиву на позовну заяву відповідач покликався на те, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", якою затверджено «Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», в якій зазначено, серед іншого, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації з землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах з норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру, а згідно розміщеній на офіційному веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області інформації про земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть бути передані у власність громадян у ІІІ кварталі 2017 року, на території Донецької області, обрана позивачем земельна ділянка в означеному переліку відсутня. Відповідач вважає, що при наданні відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області діяло в межах та у відповідності з чинним законодавством, а саме, прийняте спірне рішення є обґрунтованим, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогам прийнято відповідно до Земельного кодексу України, нормативно-правового акту -Стратегії. Також, відповідач зазначив, що право надавати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні є його дискреційним повноваження, а тому, задоволення вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є втручанням в повноваження державного органу. Також зазначив, що жодним нормативно-правовим актом не визначено форму відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Дослідивши письмові заяви по суті спору, та докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

21 червня 2017 року до Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області виданий наказ №148 «Про затвердження переліку земельних ділянок, які пропонуються передавати в межах норм безоплатної приватизації у власність».

21 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га пасовищ, що розташована на території Марківської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.

До заяви позивачем було додано: копії паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, викопіювання з проекту реформування колишнього КСП «Дружба» Марківської сільської ради Костянтинівського району Донецької області щодо бажаного місця розташування витребуваної земельної ділянки.

31 серпня 2017 року відповідач листом за №П-3983/0-2843/6-17 повідомив позивача, що відповідно до «Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року № 413, Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації з землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах з норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру, зазначивши, що оскільки бажана позивачем земельна ділянка відсутня в наведеному переліку, тому, надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є неможливим. Зважаючи на відсутність бажаної до відведення земельної ділянки в наведеному переліку, відповідач не вбачає правових підстав для надання дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою для її відведення.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Частинами 1, 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Абзацом 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4 статті 122 Земельного кодексу України).

За правилами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно спірної земельної ділянки відповідачем надано відповідь про неможливість надати відповідного дозволу на зазначену позивачем земельну ділянку, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", якою затверджено «Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» (надалі - Постанова № 413), в якій зазначено, зокрема, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації повинні надавати дозволи на розроблення документації з землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах з норм безоплатної приватизації, відповідно до переліку земельних ділянок, який формується щоквартально та оприлюднюється на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру, зазначивши, що бажана позивачем земельна ділянка у наведеному вище переліку відсутня.

Тобто, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно спірної земельної ділянки відповідач зазначив, що місце розташування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам Постанови № 413.

Разом з тим, суд зазначає, що Постановою № 413 не встановлено заборону надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати інші ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.

Вказаною постановою лише затверджено «Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними».

Затверджена Стратегія не встановлює нових норм права, а лише вказує на певні можливі напрямки удосконалення управління землями. Пунктом 3 Постанови № 413, серед іншого, доручено Міністерству аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у двомісячний строк проект постанови Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до Типового договору оренди землі; у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії, затвердженої цією постановою.

Таким чином, оскільки позивачем подані відповідні документи, то у відповідача не було законних підстав відхиляти його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, посилаючись лише на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними".

Посилання відповідача на те, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області діяло в межах та у відповідності з чинним законодавством, а саме, прийняте спірне рішення є обґрунтованим, оскільки місце розташування об'єкта не відповідає вимогам прийнято відповідно до Земельного кодексу України, нормативно-правового акту Стратегії, суд не приймає до уваги, оскільки будь-яких змін до порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено.

Окрім того, Постанова № 413 є підзаконним нормативно-правовим актом, а за вимогами частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами виключно відповідно до закону.

До того ж, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою особі при дотриманні нею вимог Земельного кодексу України.

В даному випадку, будь-які законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність - відсутні.

Суд не погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач не прийняв рішення за результатами розгляду його заяви, оскільки направив йому листа, а не рішення. Оскільки чинне законодавство не встановлює спеціальної форми у якій має бути прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, лист від 31 серпня 2017 року за №П-3983/0-2843/6-1 за своє суттю є рішенням за результатами розгляду відповідного клопотання позивача.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Беручи до уваги, що відповідачем розглянуто клопотання позивача, належним способом захисту прав позивача у спірних відносинах буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачу, оформлене листом від 31 серпня 2017 року за №П-3983/0-2843/6-17.

Відповідна правова позиція збігається з висновками Донецького апеляційного адміністративного суду, що викладені у рішенні від 26 лютого 2018 року у справі №805/3998/17-а.

Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті 5 та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ефективним засобом правого захисту у даній справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21 червня 2017 року (зареєстроване в Головному управлінні Держгеокадастру у Донецькій області 21.06.2017 за № П-3260/0/5-17) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га пасовищ, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Марківської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області підлягають частковому задоволенню.

Оскільки суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 139 КАС України).

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 258, 262, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (місцезнаходження: 85102 Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Європейська, 13, код ЄДРПОУ - 39767332) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, викладене в листі №П-3983/0-2843/6-17 від 31 серпня 2017 року, про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває в запасі, для ведення особистого селянського господарства на території Марківської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 21 червня 2017 року, яке зареєстровано 21 червня 2017 року №П-3260/0/5-17, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га пасовищ, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, на території Марківської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП - НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (місцезнаходження: 85102 Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Європейська, 13, код ЄДРПОУ - 39767332.)

Повний текст рішення складений 01 червня 2018 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Циганенко А.І.