Ухвала суду № 74404367, 30.05.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

30 травня 2018 р. Справа № 802/1580/17-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Фурмана В.В.

представника позивача: Варцаби С.А.

у відсутність інших учасників справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про закриття провадження у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯЛАТІНВЕСТ"

до: Жмеринської районної державної адміністрації, Севиринської сільської ради Жмеринського району, державного реєстратора Северинівської сільської ради Жмеринського району Скрупської Олени Василівни, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача -ТОВ "Одемо" та ОСОБА_3

про: скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯЛАТІНВЕСТ" до Жмеринської районної державної адміністрації, Севиринської сільської ради Жмеринського району, державного реєстратора Северинівської сільської ради Жмеринського району Скрупської Олени Василівни, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача -ТОВ "Одемо" та ОСОБА_3 про скасування рішень, розгляд якої призначено на 30.05.18 р.

30.05.18 р. відповідачі та треті особи в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується відповідними доказами.

Відповідно до частини третьої статті 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи положення наведеної норми та належне повідомлення інших учасників судового процесу про дату та час розгляду справи, суд протокольною ухвалою від 30.05.18 р. прийняв рішення про розгляд справи за відсутності останніх.

В ході розгляду справи судом поставлено на розгляд питання про закриття провадження у справі, оскільки даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Представник позивача проти закриття провадження заперечив, вказуючи, що оскільки ОСОБА_3 не має підтверджуючих документів, якими посвідчується право власності на спірну земельну ділянку, такі (документи) не є можливим оскаржити, відтак оскаржується саме рішення суб'єкта владних повноважень. В свою чергу, рішення про реєстрацію право оренди за ТОВ "Одемо", яке є похідним від рішення про реєстрацію право власності, прийнято державним реєстратором із порушеннями, отже є протиправним та підлягає скасуванню. Представник позивача зазначив, що при вирішенні даної справи дослідженню підлягають лише дії державного реєстратора, які вчинені при прийнятті оскаржуваних рішень, відтак дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до положень статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Згідно матеріалів справи та обґрунтування адміністративного позову, 01.05.2016 року між ТОВ «Поділлялатінвест» та Жмеринською районною державною адміністрацією укладено договір №18 оренди землі, строком на 14 років, але до моменту отримання власником земельної ділянки (його спадкоємцем) документу про право власності на земельну ділянку відповідно до чинного законодавства, і не раніше закінчення польових робіт поточного сільськогосподарського року.

Разом з тим, державним реєстратором спірним рішенням зареєстровано за ОСОБА_3 право на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 на підставі розпорядження №82 від 27.02.2006 року Жмеринської РДА Вінницької області, сертифікату на право на земельну частку (пай) НОМЕР_2, виданого 03.04.1997 р. Жмеринською РДА, свідоцтва про право на спадщину №1081, виданого 11.10.2016р.

В подальшому, на підставі договору оренди, укладеного між власником землі та ТОВ "Одемо", проведено державну реєстрацію права оренди згідно рішення, індексний номер 32633120 від 30.11.2016 р.

Вирішуючи питання про закриття провадження, суд вказує на наступне.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 ЗК України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі, на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Згідно 80 ЗК України установлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Отже, як видно із процитованих вище норм, відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Як слідує з мотивів адміністративного позову, свідоцтво про право на спадщину №1081, виданого 11.10.2016, державним нотаріусом Тиврівської державної нотаріальної контори Зданевич С.А. підтверджує право власності на земельну частку (пай) у землі, що перебувала в колективній власності КСП "Діброва" села Потоки, Жмеринського району, Вінницької області, розміром 4,16 умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало ОСОБА_5 на підставі сертифікату на земельну частку (пай) НОМЕР_2, виданого 03.04.1997 Жмеринською РДА.

Однак, позивач акцентує увагу, що право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 зареєстровано за відсутності належних документів, а саме без належного рішення Жмеринської РДА щодо передачі земельної ділянки у власність фізичної особи та внесення змін до сертифікату на право власності на земельну ділянку (пай) у звязку з передачею права власності на земельну ділянку частку (пай).

Відтак суд доходить висновку, що пред'явлений позов жодним чином не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, має очевидний цивільно-правовий характер, оскільки виник з приводу державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3

Тобто, права позивача в такому разі порушуються як орендаря, так як за умовами Договору №18, останній укладений строком на 14 років, але до моменту отримання власником земельної ділянки (його спадкоємцем) документу про право власності на земельну ділянку відповідно до чинного законодавства.

Відтак, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права особи, в тому рахунку і право оренди, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, в тому числі у випадку, якщо до порушення такого права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позов, предметом якого є перевірка правильності та належності спірної земельної ділянки на праві власності іншій особі, а також формування волі однієї зі сторін стосовно визнання відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, як видно спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди, відтак цей спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Суд окремо акцентує увагу на тому, що скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації тправа власності та права оренди вплинуть на майнові права третіх осіб. Тому спірні правовідносини, пов'язані з порушенням прав третіх осіб на розпорядження і користування земельною ділянкою підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна позиція викладена в постанові ВСУ від 18.04.2018 р.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і вимога про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за укладеним договором між власником земельної ділянки та ТОВ "Одемо" також, оскільки вказані реєстраційні дії є похідними, а первинним є виникнення права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_3

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?а;…&?м; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?р;…&g";". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За таких обставин, беручи до уваги, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 238 КАС України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо неналежності розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, провадження по даній справі підлягає закриттю. При цьому, суд роз'яснює позивачу, що даний спір підлягає вирішенню у порядку цивільної юрисдикції.

Керуючись ст. ст. 238, 295 КАС України

УХВАЛИВ:

провадження у справі закрити.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна