Рішення № 74402398, 31.05.2018, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/637/18

Єдиний унікальний № 742/1322/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

у складі: головуючого-судді Павлова В.Г.,

при секретарі Назаренко О.О., Тищенко О.М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області цивільну справу за позовом ПАТ «Укрнафта» в особі структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління «Чернігівнафтогаз» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення вартості нестачі пально-мастильних матеріалів -

ВСТАНОВИВ:

25.04.2018 року представник позивача звернувся до Прилуцького міськрайонного суду з цивільним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення вартості нестачі пально-мастильних матеріалів /а.с.2-6/.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі по справі, будучи матеріально-відповідальними особами, порушуючи покладені на них трудові обов’язки, не забезпечили зберігання матеріальних цінностей та заподіяли товариству матеріальну шкоду.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні з вище наведених підстав.

Відповідачі та їх представник категорично заперечували щодо задоволення позовних вимог, стверджуючи про невідповідність оформлення нестачі паливо-мастильних матеріалів вимогам чинного законодавства. Як вбачається з відзиву на позовну заяву, позиція останніх фактично базується на відсутності актів інвентаризації від 01.04.2017 року, 27.04.2017 року, а також розписок в підтвердження відсутності у них претензій до посадових осіб НГВУ «Чернігівнафтогаз», що здійснювали відповідну перевірку ПММ. Окрім того, представником відповідача вказано і на недоведеність позивачем вини працівників як однієї з складових для стягнення матеріальної відповідальності за пряму дійсну шкоду /а.с.152-156/. Відповідачі по справі взагалі не визнають факт встановленої позивачем нестачі ПММ, а також вказують на бездоганне виконання ними трудових обовязків.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв’язку, об’єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до змісту п.3 ч.2 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд, на виконання вимог ч.5 ст.12 ЦПК України, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, забезпечив сторонам змагальність процесу, створив їм відповідні умови для реалізації своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків, попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, проте останні, відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України, скористались на власний розсуд своїми правами щодо предмету спору.

Згідно з ч.1 ст.130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

При цьому відповідно до ст.138 КЗпП України тягар доказування в суді наявності умов, передбачених ст.130 КЗпП України, покладається на власника.

Згідно з п.1 ст.134 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст.135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Наказом Держкомпраці СРСР N 447/24 від 28.12.77 затверджено Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва.

До розділу II вищевказаного Переліку включені, зокрема, роботи з приймання на зберігання, обробки, зберігання, відпуску матеріальних цінностей на складах, базах, автозаправних станціях.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 30.11.2006 року був прийнятий на посаду «оператора заправної станції 3 розряду» та укладено договір про повну особисту матеріальну відповідальність /а.с.7,35/, а відповідач ОСОБА_3 - відповідно з 25.11.2010 року /а.с.8,36/. Як вбачається з укладених договорів відповідачі по справі взяли на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання доручених їм базою матеріальних цінностей.

Відповідно до ст.135-2 КЗпП України при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються Міністерством праці України.

Положеннями ч.2 п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року N 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" визначено, що умови колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються письмовим договором, укладеним між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади) на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Пунктом 3 Переліку робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, затвердженого наказом Мінпраці України від 12 травня 1996 року N 43 визначено роботи, пов'язані з прийманням на зберігання, обробкою, зберіганням, видачею матеріальних цінностей на складах, базах (нафтобазах), автозаправних станціях, в автогосподарствах тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2010 року між членами бригади АЗС N 1, яка складалась зокрема і з відповідачів, бригадиром якої зазначено ОСОБА_3, та БМТЗ НГВУ «Чернігівнафтогаз» було укладено договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність /а.с.37-39/. Згідно з умовами п.12 вказаного договору, підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, заподіяна розкраданням, нестачею, умисним знищенням або зіпсуттям матеріальних цінностей, а також їх знищення або зіпсуття через недбалість, що підтверджується інвентаризаційними документами.

ОСОБА_5 обставина, а саме - укладення з відповідачами договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, в силу ч.1 ст.82 ЦПК України, визнається учасниками справи, а в суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Суд, з метою всебічного та повного з’ясування обставин справи, які є передумовою для вирішення питання про покладання матеріальної відповідальності та про розмір її шкоди, що підлягає відшкодуванню, проаналізував ОСОБА_5 перевірки №06.2.1.-09/18.Ч від 14.06.2017 року, згідно виявлено нестачу ПММ на загальну суму 14 067 грн 83 к. (з ПДВ) бензину А-92 в кількості 471 л на суму 9 693 грн 18 к. (з ПДВ), дизпалива в кількості 218 л на суму 4 311 грн 17 к. (з ПДВ) та мастила М10Г2К в кількості 3 л на суму 63 грн 48 к. (з ПДВ) /а.с.19-27/.

ОСОБА_5 перевірки був сформований, зокрема і на підставі данних акту контрольних замірів від 31.03.2017 року та 27.04.2017 року, які містять необхідну інформацію щодо марки та видів ПММ, а також їх залишків в ємностях відповідно до документів бухгалтерського обліку. Суд звертає увагу на той факт, що результати проведених на АЗС замірів від 31.03.2017 року були засвідчені ОСОБА_3, а від 27.04.2018 року - ОСОБА_2 без жодних зауважень. Дана обставина свідчить про об’єктивну можливість зазначення відповідачами інформації щодо руху ввірених їм ПММ на АЗС №1, в тому числі і про не враховані прибуткові чи видаткові документи /а.с.28-34/. Надані позивачем акти контрольних замірів від 31.03.2017 року та 27.04.2017 року є належними доказами, оскільки безпосередньо стосуються предмету доказуванні в справі, а відповідна в них інформація підлягає встановленню при ухваленні судового рішення.

Твердження відповідачів щодо не надання доказів правильно оформленої нестачі ПММ, зокрема через відсутність серед доказів саме інвентаризації за 01.04.2017 року та 27.04.2017 року, а також копій розписок ОСОБА_2, ОСОБА_3 не спростовують правильність проведення контрольних замірів. Окрім того, незважаючи на можливість безпосередньо в судовому засіданні пояснити причини виявленої нестачі, тим самим відновивши, на їх думку порушене право, останні не змогли надати логічно-узгоджені та переконливі доводи, взагалі заперечуючи факт виявленої нестачі ПММ.

Суд також звертає увагу і на обставини, що були вже встановлені в цивільних справах за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укрнафта» про визнання незаконними, скасування наказів про оголошення їй доган та позбавлення премій за квітень-червень 2017 року, та за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Укрнафта» про визнання наказу про звільнення незаконним, як такі що не спростовані відповідачами в даному провадженні щодо порушення покладених на них посадових обов’язків у виді неналежного ведення облікової та звітної документації, допущення виникнення нестач нафтопродуктів /а.с.73-93/.

Статтею 137 КЗпП України встановлено, що суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

З наданих в розпорядження суду письмових доказів вбачається, що відповідачі були забезпечені всім належним для пломбування ємностей та іншого обладнання АЗС, якісного та своєчасного проведення замірів. Відповідними службами підприємства проводиться технічне обслуговування АЗС, перевірки правильності видачі кількості ППМ пально-роздавальними колонками.

На час проведення відповідних перевірок жодних повідомлень з боку операторів про порушення цілісності чи герметичності трубопроводів, з’єднань, слідів підтікань, пошкодження чи відсутності пломб, інших проявів стороннього проникнення на території АЗС № 1 не надходило. 20 та 26 квітня 2017 року були проведені перевірки пально-роздавальних колонок на АЗС №1 щодо точності видачі доз пального, які підтвердили їх видачу у межах норм похибки. ОСОБА_5 обставини свідчать, що роботодавцем було створено належні умови збереження матеріальних цінностей, а відтак – підстав для зменшення розміру покриття суд не вбачає.

Згідно до ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням встановлених обставин і вимог ст.ст.12,81,89 ЦПК України, враховуючи те, що позивачем доведено факт не забезпечення відповідачами зберігання матеріальних цінностей, внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків, та заподіяння матеріальної шкоди, наявні обґрунтовані підстави для її відшкодування на підставі ст.ст.130,135-2 КЗпП України, стягнувши з ОСОБА_2 в розмірі 7 153 грн 04 к, а також ОСОБА_3 в розмірі 2 280 грн 40 к.

Інші доводи відповідачів жодним чином не спростовують правомірність заявлених позивачем позовних вимог та вище наведені висновки суду, а відтак не враховуються при ухваленні рішення. Суд звертає увагу, що надані позивачем в розпорядження суду письмові докази, з огляду на превалювання сутності облікованих операцій під час актів контрольного обліку над формою, виходячи з принципів бухгалтерського обліку, зазначених в ст.4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», абсолютно нівелюють позицію відповідачів.

За змістом ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, згідно платіжного доручення №1736 від 18.04.2018 року позивачем було сплачено 1762 грн. 00 коп. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок) судового збору, який підлягає стягненню з відповідачів /а.с.1/.

По справі позивачем заявлено вимогу з загальною ціною позову в розмірі 9433 грн 44 к., з яких було задоволено вимогу на загальну суму 7153 грн 04 к. з ОСОБА_2 і 2 280 грн 40 к. з ОСОБА_3, що становить 76 % і 24%, а відтак сума судового збору, яка підлягає стягненню з останніх на користь НГВУ «Чернігівнафтогаз», становить 1 339 грн 12 к. і 422 грн 88 к. відповідно.

Керуючись ст.ст.130,134,135-2,137,138 КЗпП України, ст.ст.76-79,259,264 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ПАТ «Укрнафта» в особі структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління «Чернігівнафтогаз» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення вартості нестачі пально-мастильних матеріалів – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІДН № НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 17500) на користь НГВУ «Чернігівнафтогаз» (код ЄДРПОУ № 001353926654, місце знаходження: вул. Вокзальна 1, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500) вартість нестачі пально-мастильних матеріалів в розмірі 7 153 грн 04 к. та 1339 грн 12 к. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІДН № НОМЕР_2, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) на користь НГВУ «Чернігівнафтогаз» (код ЄДРПОУ № 001353926654, місце знаходження: вул. Вокзальна 1, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500) вартість нестачі пально-мастильних матеріалів в розмірі 2 280 грн 40 к. та 422 грн 88 к. судового збору.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області шляхом подання апеляційної скарги через Прилуцький міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя В.Г.Павлов