Постанова № 74397634, 24.05.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2018 року

м.Суми

Справа №592/1653/18

Провадження № 22-ц/788/796/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О.І., Криворотенка В. І.,

з участю секретаря судового засідання – Пархоменко А.П.,

представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2018 року в складі судді Князєва В. Б., ухваленого у м. Суми, повний текст якого складений 26 березня 2018 року, -

в с т а н о в и в:

Статтею 351 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

16 лютого 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитного боргу, вимоги якого обґрунтовані тим, що з відповідачем 25 вересня 2012 року був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 1600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов’язань з вчасного їх повернення ОСОБА_2 не виконала, тому станом на 24 січня 2018 року утворився борг на загальну суму 12381,67 грн., який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 вересня 2012 року у розмірі 2254 грн. 90 коп., з яких: 2205 грн. 98 коп. заборгованість за кредитом, 48 грн. 92 коп. заборгованість по процентам, а також 320 грн. 89 коп. судового збору.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

ПАТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду не погодилось і, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати в частині стягнення заборгованості по процентам та стосовно відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії та пені і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що суду були надані належні письмові докази для підтвердження кредитної заборгованості та всіх її складових, однак, відповідач вказаної заборгованості не спростував, а суд вказаних обставин не врахував. Також позивач послався на те, що відповідач, на його думку, погодилася на запропоновані банком умови договору, у тому числі і з розміром процентів за користування кредитом та штрафними санкціями, оскільки відповідних дій банку не оскаржувала, а продовжувала користуватися кредитними коштами на запропонованих умовах.

В частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту судове рішення не оскаржується.

Відзив від відповідача на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника банку ОСОБА_1 про задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Із матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2012 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 8).

Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_2 погодилася з тим, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчила, що вона ознайомилася і погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані заявнику для ознайомлення в письмовому вигляді. Одночасно, як вбачається з анкети-заяви, заявника було проінформовано, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. Заявник зобов’язалась виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за кредитним договором № б/н від 25 вересня 2012 року станом на 24 січня 2018 року утворилась заборгованість на загальну суму 12381,67 грн., яка складається з 2205,98 грн. заборгованості за кредитом, 2743,13 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 6366,77 грн. пені, а також 1065,79 грн. судового штрафу (а.с. 6 – 7).

З довідки банку також вбачається, що кредитна картка ОСОБА_2 неодноразово перевипускалася, зокрема, відповідачу надавались картки «Універсальна GOLD, 55 днів пільгового періоду» за №№ 4149625808342768, 5457082231779765, 5168755319539488, з терміном дії: червень 2017 року, лютий 2018 року та червень 2018 року, відповідно.

Частково задовольняючи позовні вимоги Банку щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитом за обліковою ставкою Національного банку України та, відмовляючи у стягненні з неї суми комісії та штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що Тарифи стосовно обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Умови та Правила надання банківських послуг, які регулюють розмір річної процентної ставки за кредитом, якими передбачена відповідальність позичальника у випадку неналежного виконання зобов’язань за договором, відповідач ОСОБА_2 не підписувала, у зв’язку з чим, як вважав суд, їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору.

З такими висновками суду колегія суддів в повній мірі погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов’язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Факт отримання і використання ОСОБА_2 кредитних коштів підтверджується проведеним нею частковим розрахунком щодо заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем, в якому відображений рух коштів з отримання, використання і часткового повернення кредитних коштів позичальником.

Як зазначалось вище, ОСОБА_2, підписавши 25 вересня 2012 року анкету-заяву, приєдналася до Умов і Правил надання банківських послуг Приватбанком, а також погодилася із запропонованими банком умовами використання кредитних коштів.

Водночас, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги в частині права банку на стягнення процентів за користування кредитом відповідно до Умов і Правил надання банківських послуг та Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», поданих банком разом з позовом, і які, до того ж, як вказав суд, не підписані відповідачем, тому визначив розмір заборгованості по процентам на рівні облікової ставки Національного банку України.

При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 10 лютого 2014 року по 30 листопада 2017 року, з якого вбачається, що з 10 лютого 2014 року по 27 листопада 2017 року позичальник частково погашала борг, тобто, користувалася кредитними коштами і, відповідно, погоджувалася з встановленою банком на момент підписання анкети–заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні 30% річних (а.с. 5 -7).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з положеннями ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частинами першою-третьою ст. 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами, є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи з вимог частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Встановивши з наданих суду копії анкети-заяви ОСОБА_2 від 25 вересня 2012 року разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг Приватбанком та з розрахунку заборгованості, що відповідач погодилася із запропонованими банком умовами використання кредитних коштів і сплачувала за певний період 30 % річних за користування ними, ураховуючи, що вказані обставини відповідачем не оспорювались, колегія суддів дійшла до висновку, що кредитний договір позичальником частково виконувався. До того ж, згідно зі ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами на рівні 30 % річних.

У ст. 628 ЦК України йдеться про те, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною 3 цієї ж статті ЦК України у тій же редакції було передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, правила застосування банком змінюваної процентної ставки відповідно до ч. 4 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) не були дотримані, а саме: позичальник письмово не повідомлявся банком про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовувалась нова процентна ставка; також у кредитному договорі, зокрема, в анкеті-заяві не був встановлений порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу.

Відтак, слід вважати, що ОСОБА_2 мала обов’язок перед банком сплачувати не більше, ніж 30 % річних за користування кредитними коштами, тому позовні вимоги в частині стягнення з неї 2743,13 грн. заборгованості по процентам за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню, а рішення суду в цій частині – зміні.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Із зробленого апеляційним судом розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 25 вересня 2012 року станом на 24 січня 2018 року, про що також наголошується і в позовній заяві банку, вбачається, що заборгованість відповідача зі сплати процентів становить 107 грн., виходячи з процентної ставки 30 % річних, встановленої для кредитних карт «Універсальна GOLD, 55 днів пільгового періоду» (2205,98 грн.х59днів:365днівх30%).

При цьому, колегія суддів враховує обставини того, що визначаючи заборгованість за процентами, суд першої інстанції, взявши до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, вважав, що період, за який виникла спірна заборгованість, обліковується з 27 листопада 2017 року по 24 січня 2018 року. Також, як вбачається з матеріалів справи, сторони не спростовують висновків суду у вказаній частині і в апеляційній скарзі позивача визначений судом період заборгованості не оскаржується.

Отже, доказів на спростування вищевказаного розрахунку кредитної заборгованості суду не надано. До того ж, як вважає колегія суддів, визначений апеляційним судом розрахунок заборгованості по процентам узгоджується з умовами кредитного договору, на які погодилася відповідач, підписавши 25 вересня 2012 року анкету-заяву та, погашаюючи у подальшому кредит, виходячи з узгодженого розміру процентів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, виходячи із облікової ставки Національного банку України, суд першої інстанції, тим самим, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки в цій частині не відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь банку заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в сумі 107 грн., а не 48,92 грн., як вказав суд першої інстанції.

Крім того, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача неустойки, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.546 та ст.549 ЦК виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК).

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з позичальника пені та штрафу, позивач посилався на Умови та Правила надання банківських послуг, які надані суду разом з позовною заявою, а саме на:

- п. 2.1.1.12.6.1, згідно з яким при непогашенні простроченого кредиту на суму від 100 грн. клієнт сплачує Банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті;

- п. 2.1.1.7.6, яким встановлено, що при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов’язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн.+5% від суми позову.

Тобто, як вбачається з матеріалів справи, за одне й те саме порушення зобов'язання фактично передбачена подвійна відповідальність позичальника. При цьому, в ст.61 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З урахуванням того, що позов банку в частині стягнення процентів за користування кредитом задоволений частково, а відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом, наданого банком, заборгованість за судовим штрафом в розмірі 1065,79 грн. нарахована, виходячи із загальної суми заборгованості, яка складає 4949,11 грн. (2205,98 грн. заборгованість за кредитом+2743,13 грн. проценти), тому колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача пеню за несвоєчасність сплати боргу, яка нарахована банком в сумі 1300 грн. (а.с. 6 - 7), що також узгоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення на користь банку штрафу в розмірі 1065,79 грн.

При цьому, колегія суддів не може взяти до уваги суму пені, нараховану банком за прострочене зобов’язання (стовпчик 12 розрахунку а.с. 6 - 7), оскільки вказаний розмір неустойки свідчить про притягнення відповідача до подвійної відповідальності у вигляді пені.

Таким чином, позов банку в частині стягнення неустойки підлягає частковому задоволенню.

Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3612,98 грн. (2205,98 грн. заборгованість за кредитом + 107 грн. заборгованість за процентами + 1300 грн. пеня) в якості заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення судових витрат необхідно змінити також.

Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 29 %, тому на підставі ч. 1, ч. 2, ч. 13 ст. 141 ЦПК України сплачені ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати в суді першої інстанції у сумі 510 грн. в якості судового збору (29 % від 1762 грн.), а не 320,89 грн., як помилково вказав суд першої інстанції, та в апеляційному суді – у сумі 766,50 грн. (29% від 2643 грн.), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог, слід компенсувати позивачу за рахунок відповідача ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування кредитними коштами змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 107 грн. боргу по відсоткам за користування кредитом.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 6366 грн. 77 коп. скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» пеню в сумі 1300 грн.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 березня 2018 року в частині стягнення судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 510 грн. судового збору, а не 320 грн. 89 коп., як вказав суд першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 766 грн. 65 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: С.Г. Хвостик

Судді: О.І. Собина

ОСОБА_3