Постанова № 74397133, 29.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«29» травня 2018 року

м. Харків

справа № 623/2417/17

провадження № 22-ц/790/2712/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Щербань Р.М.,

учасників справи:

представника позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» - ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» - ОСОБА_5 на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року, постановленого суддею Герцовим О.М.,-

ВСТАНОВИВ:

05 жовтня 2017 публічне акціонерне товариство ОСОБА_4 «ПриватБанк» (далі - банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 14 вересня 2011 року в розмірі 33 854,73 грн., з яких: 510,00 грн. – заборгованість за кредитом; 26 861,90 грн. – заборгованість по процентах;4 394,51 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1 588,32 грн. – штраф (процентна складова), а також судові витрати в розмірі 1 600,00 грн.

В обґрунтування позову банк зазначив, що відповідно до укладеного договору без номеру від 14 вересня 2011 року, відповідач отримав кредит в розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом в заяві. При укладенні вказаного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою врегульовано норми щодо договорів приєднання.

Відповідач свої зобов’язання щодо повернення кредиту належним чином не виконував, у зв’язку з чим у нього станом на 31 серпня 2017 року виникла заборгованість в розмірі 33 854,73 грн., з яких: 510,00 грн. – заборгованість за кредитом; 26 861,90 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 4 394,51 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1 588,32 грн. – штраф (процентна складова).

27 листопада 2017 року представником відповідача подано заперечення на позов, в якому зазначив, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений позивачем в односторонньому порядку. Умови договору щодо права позивача змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемним. Що стосується стягнення пені та штрафу, то штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором є подвійною цивільно-правовою відповідальністю. Крім того, пеня та штраф, нараховані за період пізніше 14 квітня 2014 року, не підлягають стягненню.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено з мотивів пропуску строку позовної давності.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник банку подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування посилається на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що оскільки умовами кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Аналіз умов Кредитного договору свідчить, що зобов’язання сплатити проценти за час фактичного користування кредитним коштами у відповідача виникає щомісячно, в зв’язку з чим позовна давність за вимогами щодо повернення процентів повинна обчислюватись з моменту строку погашення чергового платежу, а оскільки заборгованість наявна, то відповідач повинен щомісячно сплачувати щомісячний платіж до погашення заборгованості в повному обсязі. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у повному обсязі починається зі спливом останнього дня місяця дії картки, тобто з 31 липня 2015 року. Зважаючи на те, що кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня підлягають стягненню з відповідача в межах строку позовної давності.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року відкрито апеляційне провадження в даній цивільній справі (а.с. 138-139).

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 08 травня 2018 року закінчено підготовку апеляційного розгляду цивільної справи, справу призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з викликом учасників справи на 15 травня 2018 року (а.с.145).

У зв’язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи відкладено на 29 травня 2018 року.

В суді апеляційної інстанції представник банку - ОСОБА_1 апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає не повною мірою.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, останню банківську операцію відповідачем було здійснено 12 червня 2014 року. Позов поданий до суду 29 вересня 2017 року, в зв’язку з чим станом на день пред’явлення позову сплив передбачений законом трирічний строк позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, не заперечувалось сторонами та підтверджується матеріалами справи, 14 вересня 2011 року відповідачем власноруч було заповнено та підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 7).

З тексту даної анкети-заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_2 висловила свою згоду на те, що дана анкета-заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг. Також в анкеті-заяві зазначено, що відповідач ознайомилась та погоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Крім того, відповідачем було зазначено, що вона зобов’язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «Приватбанк».

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання, було укладено в письмовій формі кредитний договір.

Відповідач свої зобов’язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за його користування належним чином не виконувала, у зв’язку з чим у неї станом на 31 серпня 2018 року виникла заборгованість в розмірі 31766,41 грн., з яких: 510,00 грн. – заборгованість за кредитом; 26861,90 – заборгованість за процентами; 4394,51 грн. – заборгованість з комісії за користування кредитом, що підтверджується даними розрахунку заборгованості (а.с. 5-6).

27 листопада 2017 року представником відповідача до суду першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності, в якій зазначено на застосуванні позовної давності до вимог банку (а.с. 53).

22 лютого 2018 року представником відповідача до суду першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності, в якій зазначено, що відповідно до наданого банком розрахунку остання операція по картковому рахунку проводилась 29 вересня 2014 року. В зв’язку з наведеним представник позивача просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (а.с. 114).

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з правових позицій, викладених в Постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі № 6–14 цс 14, яка була ухвалена за наслідками перегляду цивільної справи за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Згідно п. 2.1.1.2.11. Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 03 березня 2010 року № СП-2010-256, які були додані банком до позовної заяви, картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевому боці картки, включно. Забороняється використання картки зі строком дії, що сплив.

Відповідно до п. 2.1.1.2.12. вказаних Умов та правил надання банківських послуг, по закінченню строку дії відповідна кредитна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), за зверненням клієнта.

З доводів представника банку, які відповідачем не заперечувались та спростовані не були, а також наданої банком довідки (а.с. 129), вбачається, що строк дії кредитної картки відповідача було встановлено до 31 липня 2015 року та вказана картка не продовжувалась шляхом надання відповідачу нової кредитної картки.

За таких обставин, враховуючи вказані вище правові позиції Верховного Суду України, перебіг позовної давності щодо кожного з місячних платежів починався з моменту несплати відповідачем чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – зі спливом останнього дня місяця дії картки, тобто з 01 серпня 2015 року.

Як вбачається з даних реєстру № 8860173 (а.с. 116), до суду з даним позовом позивач звернувся 28 вересня 2017 року, тобто до спливу позовної давності, загальний строк якої дорівнює три роки.

При цьому колегія суддів не може визнати обґрунтованими доводи представника відповідача відносно того, що в постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі № 623/4578/15-ц, яку ним було долучено до матеріалів справи (а.с. 107-112), викладено правову позицію по справі, тотожній даній, з наступних підстав.

Як вбачається з вказаної постанови, Верховний Суд дійшов висновку щодо пропуску банком позовної давності за обставин, коли кредитний договір укладено 14 квітня 2006 року, строк дії картки закінчився 14 квітня 2007 року, останній платіж за картрахунком відповідача був проведений 23 лютого 2010 року, а з позовом банк звернувся до суду в жовтні 2015 року.

Таким чином, у вказаній справі, що переглядалась Верховним Судом, банк звернуся до суду з позовом після спливу трьох років як з дати останнього платежу, так і з дати закінчення строку дії картки.

Між тим в даній справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, банк звернувся до суду з позовом до спливу трьох років з моменту закінчення останнього дня місяця дії картки, та саме з цього моменту починається перебіг позовної давності згідно вказаних вище правових позицій Верховного Суду України.

При цьому дата внесення відповідачем останнього платежу в рахунок погашення заборгованості, виходячи з положень чинного законодавства України, має значення для вирішення питання щодо переривання перебігу позовної давності, а не для вирішення питання щодо моменту його спливу, оскільки сплив позовної давності пов’язується із визначенням строку виконання зобов’язання.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку щодо помилковості висновків суду першої інстанції відносно пропуску позивачем строків позовної давності щодо всієї заборгованості, нарахованої банком.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Частиною першою статі 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 549 ЦК України передбачено обов’язок боржника сплатити кредитору неустойку (штраф, пеню) в разі порушення ним зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог банку про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 510,00 грн. Також колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог банку про стягнення заборгованості за процентами в розмірі 4605,02 грн. та заборгованості з комісії за користування кредитом в розмірі 3300,00 грн., яка утворилась в межах загального строку позовної давності щодо кожного з цих несплачених чергових платежів.

Відповідно, колегія суддів відмовляє в позовних вимогах щодо стягнення заборгованості за процентами та комісією, яка утворилась поза межами строку позовної давності, у зв’язку із спливом останньої.

При цьому, оцінюючи положення п. 1.1.7.31. «Умов та правил надання банківських послуг», відповідно до якого строк позовної давності стосовно вимог банку щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів та витрат банку, становить 50 років, колегія суддів керується наступним.

Зважаючи на той факт, що п. 1.1.7.31 «Умов та правил надання банківських послуг» не містять підпису відповідача, а в анкеті-заяві про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг», що підписана відповідачем, не міститься домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності до 50 років, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами не досягнуто згоди щодо збільшення строку позовної давності, зважаючи на що підлягає застосуванню загальний строк позовної давності.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1926цс15.

Суд не може визнати обґрунтованими доводи представника відповідача, викладені в запереченнях проти позову, щодо безпідставного збільшення банком процентної ставки за кредитом, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склались на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як вбачається з роз’яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641–642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір. При підвищенні процентної ставки з’ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Згідно п. 1.1.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, банк має право проводити зміни Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк зобов’язаний не менше ніж за 7 днів до введення змін, проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримає повідомлення від клієнта щодо незгоди із змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови.

Відповідно до п. 1.1.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, клієнт зобов’язаний в тому числі отримувати виписки про стан картрахунків та о проведених операціях по картрахункам.

Також, згідно п. 1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг, при незгоді із змінами Правил та/або Тарифів, клієнт зобов’язаний звернутись в банк для розірвання даного договору та сплатити заборгованість, що виникла перед банком.

Як вбачається з наданих банком доказів, останній інформував відповідача про зміну процентної ставки в тому числі шляхом надсилання йому смс-повідомлень (а.с. 78, 80).

Всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України, відповідачем та її представником не надано суду доказів звернення відповідача до банку з пропозицією щодо розірвання кредитного договору після інформування банком про зміну процентної ставки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що банком було дотримано погоджену сторонами кредитного договору процедуру зміни процентної ставки за кредитним договором.

Оцінюючи доводи представника відповідача, викладені в запереченнях проти позову, щодо самостійної зміни банком кредитного ліміту з 300,00 грн. до 510,00 грн, колегія суддів враховує наступне.

Як вбачається з довідки про умови кредитування, підписаної відповідачем, сторони узгодили розмір кредитної лінії в сумі до 15000,00 грн. (а.с. 7).

Пунктом 2.2.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що підписання даного договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Також згідно п. 1.1.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, зміни розміру кредиту, що надається на платіжну карту (кредитного ліміту), банк залишає за собою в односторонньому порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.

Отже, зміна розміру кредитного ліміту відбулась згідно Умов та правил надання банківських послуг, та в межах його розміру, погодженого відповідачем в довідці про умови кредитування.

Крім того, колегія суддів враховує, що в разі незгоди відповідача із збільшенням розміру кредитного ліміту, вона мала можливість не використовувати зазначений кредитний ліміт в більшому розмірі, проте скористалась збільшеним кредитним лімітом, тим самим фактично висловивши свою згоду на таке збільшення.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості зі штрафів, то вказані вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 2 Закону України «При тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов’язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов’язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, зазначений в додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р.

До вказаного переліку віднесено місто Ізюм Харківської області, а також с. Вірнопілля Ізюмського району Харківської області.

Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, зокрема даних адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України (а.с. 42), довіреності, виданої відповідачем на ім’я представника відповідача ОСОБА_3 (а.с. 48), відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за місцем проживання та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на території, яка згідно чинного законодавства України віднесена до території, на якій здійснювалась антитерористична операція.

За таких обставин відсутні підстави для нарахування відповідачу пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов’язань за вказаним вище кредитним договором.

Враховуючи наведене, колегія суддів відмовляє в позовних вимогах щодо стягнення з відповідача штрафів на користь банку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 1, 4 ч.1 ст. 376, ст. 381, ст.ст. 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 банку «Приватбанк» ОСОБА_5 – задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року – скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 14 вересня 2011 року в розмірі 8 415,02 грн., де заборгованість за кредитом 510,00 грн., заборгованість по відсотках за користування кредитом 4 605,02 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом 3 300,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 996,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Постанову складено "01" червня 2018 року.

Головуючий суддя: Судді:ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8