Постанова № 74396152, 15.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/475/18

Номер справи місцевого суду: 495/2270/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2018 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г.,

за участю секретаря - Сідлецької Ю.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_2

відповідачі: Адамівська сільська рада, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 липня 2017 року в складі судді Боярського О.О.,

в с т а н о в и л а:

В березні 2016 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Адамівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним та визнання права власності на спадкове нерухоме майно. Уточнив вимоги, просила визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 13.01.2000, видане на ім’я ОСОБА_4 на земельну частку (пай) на землях колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка с. Адамівка Білгород-Дністровського району Одеської області розміром 7,01 га, що належало спадкодавцю на підставі сертифікату серії ОД № 023687, виданого ОСОБА_5 районною державною адміністрацією 27.05.1996; визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 2/3 частки земельної ділянки, яка розташована на території Адамівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив № 1, ділянка № 140 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що є донькою ОСОБА_6, який помер 13.06.1999 року і на час його смері вона була неповнолітньою. На час відкриття спадщини позивач разом з матір'ю проживали окремо від ОСОБА_6, шлюб між батьками було розірвано. Про наявність спадкового майна, що залишилося після смерті батька вона дізналася лише наприкінці січня 2016 року, звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_5 районної державної нотаріальної контори від 25.03.2016 року позивачу було повідомлено, що у ОСОБА_5 районній державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу №10/2000 до майна померлого ОСОБА_6 та все спадкове майно вже оформлено (видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом) іншим спадкоємцем - ОСОБА_4 на підставі заповіту, складеного на її ім'я спадкодавцем.

28.01.2014 року ОСОБА_4 померла та зазначене майно було успадковане її сином- Пекар ОСОБА_7, який є відповідачем у вказаній справі.

Позивач вважає, що її права, законні інтереси порушено та її протиправно позбавлено права на належну їй у відповідності до цивільного законодавства обов'язкову частку у спадщині, яка залишилася після смерті батька. На момент смерті батька позивач була неповнолітньою та незалежно від змісту заповіту мала право на отримання спадщини не менше двох третин частки, яка належала б їй при спадкоємстві за законом, що є підставою для задоволення її позовних вимог.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, 31.07.2017 року ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, подала апеляційну скаргу, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є донькою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії ІІІ-ЖД №480984 від 15.06.1985 року (а.с. 6).

ОСОБА_6 помер 13.06.1999 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД №439782, виданим 17.02.2016 року (а.с. 5).

Шлюб між батьками позивача було розірвано 10.11.1986 року (а.с. 7).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Спадковою справою №10/2000 до майна померлого 13.06.1999 року ОСОБА_6 підтверджено, що ОСОБА_6 за життя 17.02.1999 року було складено заповіт, відповідно до якого на випадок своєї смерті належну йому земельну частку розміром 7,01 га та майновий пай, що знаходиться на території Адамівської сільської ради в колективному сільськогосподарському підприємстві імені Шевченка Білгород-Дністровського району Одеської області сертифікат ОД №023687 від 27.05.1996 року він заповів ОСОБА_4.

ОСОБА_4 своєчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, відомості про інших спадкоємців у справі відсутні.

13.01.2000 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Свідоцтво видано на наступне спадкове майно:

право на земельну частку (пай) у землі Колективного сільськогосподарського підприємства ім. Шевченка, с. Адамівка, Білгород-Дністровського району Одеської області, розміром 7,01 га в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належало спадкодавцю на підставі сертифікату ОД №023687, виданого ОСОБА_5 районною державною адміністрацією 27 травня 1996 року.

04.11.2006 року додатково до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.01.2000 року за реєстровим №3-51 видано свідоцтво на ім'я ОСОБА_4 про право на спадщину за заповітом на майновий пай в структурі вартості майна колективного сільськогосподарського підприємства КСП ім. Шевченка, в селі Адамівка Білгород-Дністровського району Одеської області, вартістю 1058 грн. або 0,0262978 відсотків загальної вартості майна пайового фонду вищезазначеного підприємства та належало померлому згідно Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії АД №445, виданого Адамівською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області, 12.06.2002 року.

28.01.2014 року ОСОБА_4 померла, а зазначене майно перейшло у спадщину її сину відповідачу по справі - ОСОБА_3.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів на підтвердження факту прийняття спадщини: волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій, а саме доказів того, що позивач фактично вступила в управління або володіння спадковим майном або подала до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на законі.

Оскільки спадкодавець помер в 1999 році, спадщина відкрилася до 01 січня 2004 р., то до виниклих правовідносин застосовуються правила Цивільного кодексу України 1963 року.

Відповідно до вимог ст.548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

За правилами ст.549 ЦК України ЦК України 1963 р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

На момент смерті ОСОБА_6 ОСОБА_2 виповнилося 14 років, а її законний представник – мати, із заявою про прийняття спадщини не зверталась.

Пропуск строку на прийняття спадщини є підставою для відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину, а також визнання права власності на частину спадкового майна.

Зважаючи на такі обставини, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому скарга задоволенню не підлягає.

Відсутність у цій справі позовних вимог ОСОБА_2 щодо вирішення питання про строк прийняття спадщини позбавляє процесуальної можливості надавати оцінку доводам поважності причин своєчасного незвернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, поведінки іншого спадкоємця, який про неї не зазначив у заяві, тому останні підставою для скасування рішення суду бути не можуть. В свою чергу, ОСОБА_2 не позбавлена права звернення з такими вимогами в порядку іншого провадження.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови суду.

Головуючий:

Судді: