Ухвала суду № 74393281, 31.05.2018, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 480/674/18

Провадження № 2-з/480/3/18

Ухвала

31 травня 2018 року м.Миколаїв

Суддя Миколаївського районного суду Миколаївської області Войнарівський М.М., перевіривши заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2; адреса: м.Миколаїв; НОМЕР_1; РНОКПП НОМЕР_2) про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 (далі — позивач) звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 (далі — відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 10231185 грн 00 коп.

В обґрунтування позовних вимог, позивач ОСОБА_1 зазначив, що 17 травня 2016 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого позивач надав відповідачу позику у розмірі 320000,00 Євро, що по курсу НБУ станом на 17 травня 2016 року (28,6 грн зі 1 Євро) склало 9152000 грн 00 коп.

Станом на 24 квітня 2018 року день звернення позивачем ОСОБА_1 до суду відповідачем ОСОБА_2 позика не відшкодована. Вартість 1 Євро (станом на 24 квітня 2018 року) становила 31,972453 грн, а тому сума боргу відповідача перед позивачем у розмірі 320000,00 Євро, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку договору позики, становить 10231185 грн 00 коп,

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2018 року позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості прийнята до розгляду та у вказаній цивільній справі відкрито провадження.

30 травня 2018 року на адресу Миколаївського районного суду Миколаївської області від представника позивача ОСОБА_1 — ОСОБА_3, надійшла заява про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом накладення арешту на частку ОСОБА_2 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “ТАЧАНКА” у розмірі 25% і в Товаристві з обмеженою відповідальністю “ВАТ-РОСТОК” у розмірі 25% та заборони здійснення будь-яких реєстраційних дій, що пов'язані зі зміною учасника в Товаристві з обмеженою відповідальністю “ТАЧАНКА” і в Товаристві з обмеженою відповідальністю “ВАТ-РОСТОК”.

У заяві про забезпечення позову позивач посилається на те, що оскільки впродовж тривалого часу, який сплинув з дати отримання позики, відповідач ОСОБА_2 не здійснив повний розрахунок з позивачем ОСОБА_1, у нього є підстави стверджувати, що виконання можливого рішення суду про стягнення заборгованості за договором позики буде можливе лише за рахунок примусової реалізації майна, належного відповідачу.

Разом із цим, до набрання можливим рішенням суду про стягнення заборгованості за договором позики законної сили, в разі невжиття заходів забезпечення позову, відповідач матиме можливість здійснити відчуження (перереєстрацію) належного йому майна, що свідчить про існування реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Крім того, позивач зазначив, що він вважає за необхідне, крім накладення арешту на майно відповідача, забезпечити позов шляхом заборони вчиняти реєстраційні дії з цим майном. Оскільки відповідач може в іншому судовому процесі (наприклад: про розподіл майна подружжя) бути позбавленим належного йому майна на користь іншої особи (наприклад: дружини), яка, в свою чергу, на підставі рішення суду здійснить дії щодо реєстрації майна у свою власність.

Щодо зустрічного забезпечення позову позивач вважає, що оскільки обов'язкові умови для застосування зустрічного забезпечення, передбачені ст.154 ЦПК — відсутні, то підстав для зустрічного забезпечення не вбачається.

Перевіривши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст.5 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК - України), здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.149 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до предявлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених або оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до положень п.1, п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, у тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Згідно з наданою копією договору позики від 17 травня 2016 року, неможливо встановити термін позики, визначений п.4.1. У зв'язку з неякісним копіюванням, у вказаному пункі зазначено, що термін позики визначається з моменту її надання і до 22 травня 201 року. Крім того, пунктом 4.2. договору позики визначено таке: сторони домовилися, що позичальник зобовязаний повернути позику до 17 травня 2016 року. Вказана дата фактично є датою укладення договору позики.

Крім того, жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві про забезпечення позову, позивач у заяві не зазначає і до заяви не додає. Необхідність забезпечення позову будується лише на припущеннях позивача, які не є достатніми підставами для прийняття рішення щодо забезпечення позову.

Будь - яких доказів, що свідчили б про те, що неприйняття заходів щодо забезпечення позову, унеможливить в подальшому виконання рішення суду, позивачем до заяви також не додано.

Окрім того, згідно з п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Відповідно до ч.1 ст.154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Згідно з положеннями п.1, 2 ч.3 ст.154 ЦПК України суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Посилання позивача у заяві про забезпечення позову на те, що умови для застосування зустрічного забезпечення, передбачені ст.154 ЦПК — відсутні, а, отже, підстав для зустрічного забезпечення не вбачається, не можуть братися до уваги, оскільки побудовані лише на припущеннях позивача. Будь-яких доказів на підтвердження того, що необхідність зустрічного забезпечення відсутня, позивачем у заяві про забезпечення позову не вказана та до заяви не додана.

Крім того, у відповідності до ч.5 ст.151 ЦПК України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

При цьому, до заяви про забезпечення позову позивачем не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до Закону України “Про судовий збір”, за подання до суду заяви про забезпечення позову фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 352 грн 40 коп.

Відповідно до ч.9 ст.153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Враховуючи вищевикладене суд вважає за доцільне повернути заявнику вказану заяву про забезпечення позову.

Керуючись ст.149, ст.151, ч.9 ст.153, ч. 1 ст. 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалив:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості — повернути заявнику.

Роз'яснити, що повернення заяви про забезпечення позову не позбавляє заявника повторно подати заяву про забезпечення позову, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Згідно з ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду ; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.М.Войнарівський

31.05.2018