Рішення № 74392986, 31.05.2018, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4037/14-ц

провадження №2/619/73/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2018 року Дергачівський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді - Жорняк О.М.

за участі секретаря судового засідання - Герасименко А.С..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 таМоторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди, суд,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом про відшкодування шкодизавданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 01 травня 2014 року сталася ДТП, в ході якої водій ОСОБА_3, який знаходився з відповідачем ОСОБА_2 у трудових відносинах, керуючи автомобілем НОМЕР_1 , з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 на 489 км автомобільного шляху Київ-Харків-Довжанський не услідкував за технічним станом колесу прицепу, спричинив механічні пошкодження автомобілю «Toyota Prado», державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1, який рухався в зустрічному напрямку. Власнику автомобілю «Toyota Prado», державний номерний знак НОМЕР_3 ОСОБА_1І . завдані матеріальні збитки.

Відповідно до постанови Дергачівського районного суду Харківської області від 29 травня 2014 року водія ОСОБА_3, який знаходився в трудових відносинах з власником автомобіля НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2, визнано винним у вчиненні указаної вище ДТП.

На час скоєння ДТП страхувальником автомобіля НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 була ПрАТ «Страхова компанія «Україна» на підставі укладеного 01 лютого 2014 року(поліс № АС/3969273).

Позивач просив стягнути на його користь солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 майнову шкоду у розмірі 58299 гривень 62 копійки, стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Україна» на його користь 54116 гривень 44 копійки.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 58 299 грн. 62 коп., з ПрАТ «Страхова компанія «Україна» 49 500 грн., а також 2819 грн. судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 листопада 2016 року рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 30 червня 2016 року залишено без змін.

Відповідно вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в Ухвалі від 29 березня 2017 року, необхідно встановити, чи здійснював ОСОБА_3, під час скоєння ДТП, свої трудові (службові) обов’язки, що має значення для правильного вирішення справи. Крім того в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначено, що згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 25 квітня 2016 року вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу «Toyota Prado», державний номерний знак НОМЕР_3, внаслідок ДТП склала 173 750 грн. 14 коп., вартість матеріального збитку від пошкодження вказаного транспортного засобу склала 137 350 грн. 10 коп.

Відповідно розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (нова редакція ) частина 1 пункт 9, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Як встановлено нормами статті 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Відповідно положень статті 31 Цивільного процесуального кодексу України(в редакції, що діяла до 15.12.2017), яка кореспондується з нормами, що визначені в п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України, позивачем були збільшені позовні вимоги, відповідно яких позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь майнову шкоду в розмірі 137.350,00 грн., моральну шкоду в розмірі 10.000,00 грн., судові витрати (3456 грн.00 коп.- витрати на проведення судової експертизи та судовий збір – 583 грн.00коп)., та на користь держави судовий збір -891, 00 грн.

Представник позивача збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

В судові засідання відповідач ОСОБА_2 не з`являвся, у відзиві, надісланому до суду поштовим відправленням, визнав факт дорожньо-транспортної пригоди, що відбулася 01 травня 2014 р. на 489 км автомобільного шляху Київ-Харків-Довжанський, за участю автомобілів «Toyota Prado», державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1І, який є власником вказаного автомобіля та «Mercedes Benz» реєстраційний номер НОМЕР_4 , з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить відповідачу ОСОБА_2, яким керував ОСОБА_3, що на час ДТП мав трудові відносини з власником автомобіля ОСОБА_2 В. На думку, відповідача, під час скоєння ДТП, в наслідок якого автомобіль позивача отримав механічні пошкодження, водій ОСОБА_3 не виконував трудові обов’язки, а лише використовував автомобіль, що є власністю відповідача, на власний розсуд. Відповідач не згоден з розміром матеріального збитку, який встановлений судовою автотоварознавчою експертизою № 8483 від 25.04.2016 року. В позові просив відмовити.

До суду, поштовим відправленням надійшло клопотання відповідача про виклик в судове засідання експерта Харківського науково-дослідного інституту експертиз імені заслуженого професора ОСОБА_4 – ОСОБА_5.

За клопотанням відповідача, що також надійшло до суду поштовим відправленням, до участі у справі, в якості третьої особи, було залучено Моторне(транспортне) страхове бюро України, від якого надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника МТСБУ.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, з заявами в суд про відкладення справи не звертався, письмових пояснень щодо позову та відзиву не надав.

Представник третьої особи: Моторне(транспортне) страхове бюро України в судові засідання не з`являвся, у відзиві, надісланому до суду поштовим відправленням, проти позову не заперечував.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно положень ст. 76 ЦПК України, Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Як встановлено статтею 77 ЦПК , Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Стаття 79 ЦПК України, визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Стаття 80 ЦПК вказує на те, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 травня 2014 року сталася ДТП, в ході якої водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем НОМЕР_1 , з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 на 489 км автомобільного шляху Київ-Харків-Довжанський не услідкував за технічним станом колесу прицепу, спричинив механічні пошкодження автомобілю «Toyota Prado», державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1, який рухався в зустрічному напрямку. Власнику автомобілю «Toyota Prado», державний номерний знак НОМЕР_3 ОСОБА_1І . завдані матеріальні збитки.

На час скоєння ДТП страхувальником автомобіля НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2 була ПрАТ «Страхова компанія «Україна» на підставі укладеного 01 лютого 2014 року(поліс № АС/3969273).

27 червня 2014 року ОСОБА_1 звернувся з заявою на виплату страхового відшкодування до ПрАТ «Страхова компанія «Україна».

Відповідно до постанови Дергачівського районного суду Харківської області від 29 травня 2014 року водія ОСОБА_3, який знаходився в трудових відносинах з власником автомобіля НОМЕР_1, з причепом, реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2, визнано винним у вчиненні указаної вище ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення і застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 гривень.

В зазначеній Постанові, яка набула чинності, зазначено, що ОСОБА_3, працює водієм СПД «Постол», що визначено відповідно протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідач ОСОБА_2 не заперечує наявність укладеного трудового договору з ОСОБА_3, який був зареєстрований 05.08.2011 року, відповідно законодавства України та був чинний до 20.11.2014 року.

Відповідно стаття 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи від 25 квітня 2016 року вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу «Toyota Prado», державний номерний знак НОМЕР_3, що належить позивачу, внаслідок ДТП склала 173.750 грн. 14 коп., вартість матеріального збитку від пошкодження вказаного транспортного засобу склала 137.350 грн. 10 коп.

Відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм процесуальним правом запропонувати суду питання для постановки їх експерту, в судові засідання жодного разу не з`явився, хоча був належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, з заявами в суд про відкладення справи не звертався, тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про виклик експерта у судове засідання. Клопотання про проведення додаткової чи повторної експертизи відповідачем не заявлялось. Належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки експерта, відповідачем не надано.

Відповідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року, «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків) та витрати з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Частиною 2 ст. 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Власником транспортного засобу «Mercedes Benz» державний номер НОМЕР_5 є відповідач ОСОБА_2.

Стаття 316 Цивільного кодексу України, визначає поняття власності, а саме: « Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб».

Виходячи з письмових пояснень відповідача ОСОБА_2, які є в матеріалах справи, він за своєї волі, на власний розсуд надав (без письмового підтвердження) автомобіль в користування на вихідні дні водію з яким мав трудові відносини.

Відповідно норм статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В матеріалах справи є трудовий договір між водієм та власником автомобіля де передбачений змінний характер роботи та відрядження, що пояснює знаходження водія ОСОБА_3 на автомобілі власника ОСОБА_2 в Харківській області під час скоєння ДТП, яке стало причиною майнової шкоди позивачу.

Зазначений трудовий договір зареєстрований у державній службі зайнятості.

Відповідно до ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір, це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбаченні законодавством про працю.

Згідно до вимог ст. 24-1 КЗпП України, у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Таким чином, обов`язковою умовою для виникнення трудових правовідносин, між працівником та фізичною особою-підприємцем, є підпорядкування виконавця робіт внутрішньому трудовому розпорядку та реєстрація трудового договору у державній службі зайнятості.

З метою з’ясування правової підстави володіння автомобілем водієм ОСОБА_3під час скоєння ДТП, судом, відповідно клопотання позивача, у власника автомобілю НОМЕР_1, та водія були витребувані документи, які мали довести твердження відповідача ОСОБА_2, що водій під час скоєння ДТП 01.05.2014 не виконував трудові обов’язки, а використовував автомобіль, власником якого є відповідач в особистих цілях.

Водій ОСОБА_3 не надав суду витребуваних доказів.

Відповідач ОСОБА_2 письмово повідомив суду, що документи на підтвердження того, що 01.05.2014 водій, керуючи автомобілем, що належав відповідачу, на 489 км автомобільного шляху Київ-Харків-Довжанський, не виконував трудових обов`язків, а керував автомобілем відповідача у власних інтересах відсутні.

Відповідно частини 2 статті 43 ЦПК України, учасники справи зобов’язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Частина 4 цієї ж статті зазначає, що за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

За вимогами статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно вимог частини 6 статті 84 ЦПК України, будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Таким чином відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх заперечень стосовно того, що водій не виконував трудові обов’язки та мав вихідний день.

Водій ОСОБА_3 правомірно керував автомобілем ОСОБА_2, а саме на підставі трудового договору, інше не доведено, а посилання ОСОБА_2М.(власника автомобіля) на те, що водій «попросив автомобіль на вихідні» - не підтверджено належними та допустимими доказами, а є лише припущенням.

Як визначено в Ухвалі ВССУ від 2.12.2015 , водій, що працює за трудовим договором, на відміну від цивільно-правового договору, не має відповідати за наслідками ДТП за шкоду спричинену третій особі, як що ДТП відбулося під час виконання трудових обов`язків водієм.

Відповідно Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 , на особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК України). З відомостей, які надав відповідач ОСОБА_2, очевидно, що водій ОСОБА_3 володів автомобілем відповідача ОСОБА_2 01.05 2014 правомірно та зі згоди власника.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно правої позиції Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, 01.квітня, 2014 року, 28 січня 2015 року, аналіз норм статей 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. За змістом ч. 2 ст. 1188 ЦК України обов'язок відшкодувати шкоду, завдану іншим особам покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб’єктного складу відповідальних осіб (коли обов’язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу – власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача. Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб’єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб’єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Не є таким суб’єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом .

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України. Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). В такому випадку обов’язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія. Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідно до вимог п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової та моральної шкоди. Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір , повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим до участі у справі може бути залучений страховик.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 27 травня 2014 року звернувся до ПрАТ «СК Україна» з заявою на виплату страхового відшкодування, в 2014 році ОСОБА_1 звертався до Моторного(транспортного)страхового бюро України зі зверненням стосовно зволікань ПрАТ «СК Україна» у здійсненні страхового відшкодування, про що свідчить відповідь юридичного департамента Моторного(транспортного)страхового бюро України № 4/4-10/31910 від 20 листопада 2014 року; в матеріалах справи наявна копія відповіді на ім`я позивача ОСОБА_6 № 12354/13-12 від 19 грудня 2014 року про розгляд скарги ОСОБА_1 на бездіяльність ПрАТ «СК Україна». Позивача було повідомлено про порушення провадження в зв`язку з порушенням страховиком законодавства України.

Відповідно постанови головного державного виконавця Дарницького РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві про повернення виконавчого документа стягувачу, стягнення з ПрАТ «СК Україна» неможливо.

08 червня 2016 року позивач повторно звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з метою отримання страхового відшкодування, але жодної відповіді не отримав( копії матеріалів на підтвердження звернення додаються).

Відповідно зазначеного позивач скористався своїм правом на отримання всієї суми завданої шкоди з відповідача ОСОБА_2

Відповідно правової позиції Верховного Суду України, що викладена в Постанові від 20 січня 2016 року, навіть якщо автомобіль був застрахований шкода заподіяна при ДТП може бути відшкодована судом у загальному порядку без звернення потерпілого до страховика.

Відповідно Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2016 року: «Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Згідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства України моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим з урахуванням відсутності сплати судового збору в частині відшкодування моральної шкоди, суд в цій частині не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідачем ОСОБА_7 не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження своїх заперечень та спростування доводів позивача.

За таких таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст.16, 22, 23,1167,1172, 1187,1188 ЦК України та керуючись ст.ст.12,13, 76-80, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 та Моторне (транспортне) страхове бюро України про відшкодування шкоди задовольнити - частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, П.І.Н.2673511973, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1ІНФОРМАЦІЯ_3, П.І.Н. НОМЕР_6, проживаючого за адресою : м.Харків- 61183, АДРЕСА_1, майнову шкоду в розмірі 137350 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2ІНФОРМАЦІЯ_1, П.І.Н.2673511973, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1ІНФОРМАЦІЯ_3, П.І.Н. НОМЕР_6,проживаючого за адресою : м.Харків- 61183, АДРЕСА_1, судові витрати в розмірі 4039 гривень 00 копійок.( із них:3456,00 гривень за проведення експертизи та 583,00 гривень за сплату судового збору).

В частині стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 гривень в задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Жорняк