Постанова № 74391869, 21.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/74/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/783/163/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цапа П.М.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а:

в січні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором №06/16/07-НВ від 19.06.2007 року, укладеним між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2, а саме коштів в розмірі 1 296 028,4 грн.

В обгрунтування позову зазначав, що 19 червня 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 06/16/07-НВ, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 6 565 000,00 грн. з розрахунку 17,00 % річних, на строк з 19.06.2007 року по 16.06.2023 року. 27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, зокрема щодо спірного договору. Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору. Виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором забезпечується поруками: відповідно до укладеного Договору поруки № 06/16/П01/07-НВ від 19.06.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанку» та ОСОБА_4, і відповідно до укладеного Договору поруки № 06/16/П02/07-НВ від 19.06.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПП «ТРАНСГАЛ» згідно з якими поручителі поручається перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором № 06/16/07-НВ від 19.06.2007 року. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, про що неодноразово повідомлявся, в тому числі й шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов’язань згідно умов кредитного договору. У зв’язку із наведеним за кредитним договором № 06/16/07-НВ утворилась заборгованість в розмірі 4 457 052,45 грн., з яких: тіло кредиту - 2 122 539,65 грн.; відсотки - 2 334 512,80 грн. Просив стягнути солідарно заборгованість із відповідачів.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено за недоведеністю.

Дане рішення оскаржив позивач ПАТ «Дельта Банк».

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у позові прийшов до помилкового висновку, оскільки відповідно до п.4.3. кредитного договору, Позичальник зобов’язується сплачувати Банку нараховані проценти за користування кредитами щомісяця до 10-ого числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитами шляхом внесення готівкою або шляхом безготівкового перерахування грошових коштів зі свого поточного/карткового рахунку на рахунок, вказаний в п.2.5 даного кредитного договору, або на умовах передбачених п.2.9. даного договору. Датою сплати заборгованості за процентами є день зарахування коштів на рахунок вказаний у пункті 2.5. даного кредитного договору. Відповідно до п.5.3 кредитного договору, при розрахунку процентів враховується фактична кількість днів в розрахунковому періоді та році, якщо кредити надані у національній валюті України, або фактична кількість днів в розрахунковому періоді та 360 днів у році, якщо кредити надані у доларах США або євро. При розрахунку процентів враховується перший день та не враховується останній день користування кредитами. Згідно п.6.2. кредитного договору, у разі недотримання Позичальником умов відповідного кредитного договору, Банк має право вимагати дострокового його розірвання, припинення надання кредитів в рамках кредитної лінії, повернення одержаних кредитів,сплати нарахованих процентів за користування ними, відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов відповідного кредитного договору.

Виконання Позичальником зобов’язань за кредитним договором забезпечується поруками: відповідно до укладеного Договору поруки № 06/16/П01/07-НВ від 19.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанку» та ОСОБА_4 (Поручитель), відповідно до укладеного Договору поруки № 06/16/П02/07-НВ від 19.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанку» та Приватним підприємством «ТРАНСГАЛ» (Поручитель) ОСОБА_2 (Боржник), згідно з яким Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником зобов’язань за кредитним договором № 06/16/07-НВ від 19.06.2007 року. Відповідальність Поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) Боржником зобов’язань за Договором. Поручитель і Боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність, а Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник. Враховуючи наведене просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задовольнити повністю.

В судове засідання сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи від сторін не поступило, поважності причин неявки в судове засідання ними не надано, а тому в силу вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін.

У зв’язку з неявкою осіб в судове засідання, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості зазначеної позивачем суми заборгованості, відсутності доказів на підтвердження зазначеної позивачем суми заборгованості, відсутності розрахунку заборгованості її розміру, способу та строків нарахування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Загальні умови виконання зобов'язання зазначені у ст. 526 цього Кодексу.

Відповідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок як позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 19 червня 2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 06/16/07-НВ, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 6 565 000,00 грн. з розрахунку 17,00 % річних, на строк з 19.06.2007 року по 16.06.2023 року.

Виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором забезпечується поруками: відповідно до укладеного Договору поруки № 06/16/П01/07-НВ від 19.06.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанку» та ОСОБА_4, відповідно до укладеного Договору поруки № 06/16/П02/07-НВ від 19.06.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПП «ТРАНСГАЛ» згідно з якими поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором № 06/16/07-НВ від 19.06.2007 року.

27 вересня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, зокрема щодо спірного договору. Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору.

Відповідно до довідки від 10.10.2014 року, долученого ПАТ «Дельта Банк» до позовної заяви, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 06/16/07-НВ від 19.06.2007 року станом на 10.10.2014 року становила 4 457 052 грн. 45 коп., з яких: 883 444 грн. 65 коп. - тіло кредиту; 2 295 958 грн. 18 коп. заборгованість по відсотках.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, який відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості не видається можливим перевірити правильність нарахування заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Дельта Банк», яка склалася у нього за кредитним договором, у розрахунку заборгованості не зазначено суми коштів, які сплачені боржником на погашення кредиту, а також не зазначено, коли такі кошти відповідачем сплачувалися.

Крім того, як встановлено судом, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11.09.2012 року задоволено позов ПАТ «Кредитпромбанк» про стягнення заборгованість за кредитним договором №06/16/07-НВ від 19.06.2007 року, укладеним між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 в розмірі 3 556 550,41 грн., що складається із заборгованості за кредитом 1 771 695 грн., простроченої заборгованості за кредитом 350 844,65 грн., простроченої заборгованості за нарахованими відсотками 1 038 484,4 грн., пені 395 526,36 грн.

Оскільки частина заявлених позивачем вимог, а саме тіло кредиту в розмірі 2 122 539,65 грн. та відсотків в розмірі 1 038 484,4 грн. були задоволенні рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11.09.2012 року в іншій справі, відтак у відповідності до положень п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України, судом першої інстанції ухвалою від 25.04.2017 року було закрито провадження в цій частині.

За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який прийшов до вірного висновку про те, що зазначивши у позовній заяві розмір заборгованості, ПАТ «Дельта Банк», всупереч вимогам ст. ст. 77,78,79 ЦПК України, не підтвердило належними та допустимими доказами правильність нарахування зазначеної суми заборгованості, оскільки позивач не надав суду першої інстанції, на його вимогу, розрахунку заборгованості із детальним зазначенням розміру щомісячних платежів, які підлягали до сплати відповідачем, розмір внесених відповідачем платежів на погашення кредиту, а також дату їх внесення, що викликало сумнів щодо належності вказаного доказу.

Без з’ясування зазначених обставин, суд першої інстанції був позбавлений можливості перевірити правильність нарахування заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, перевірити наявність чи відсутність прострочених платежів, їх розмір, перевірити позовну давність.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позову розрахунок заборгованості не представлено. Даних про спосіб нарахування та розрахунку суду не надано. В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було представлено розрахунок (том.1 а.с.153-154). Проте, з врахуванням закриття в подальшому провадження щодо частини розміру заборгованості, судом вірно не взято до уваги вказаний розрахунок, оскільки він належним чином не доводить наявність заборгованості та його розмір. Крім того, з розрахунку вбачається, що таким не взято до уваги стягнення заборгованості рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11.09.2012 року.

З вищенаведених підстав, суд першої інстанції вірно вважав, що долучений позивачем розрахунок заборгованості є неналежним доказом, а сума заборгованості ОСОБА_2, про стягнення якої звернувся позивач, є необґрунтованою, і з врахуванням цих підстав правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість:

керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України передбачено, що докази мають бути належними та допустимими. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Враховуючи те, що позивач, всупереч вимогам ст. ст. 2,76,77,78 ЦПК України, не надав суду першої інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеної ним суми заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №06/16/07-НВ від 19.06.2007 року, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необґрунтованість суми заборгованості, про стягнення якої звернувся позивач.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а позивачем, всупереч вимогам ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами розміру заборгованості боржника ОСОБА_2 перед ПАТ «Дельта Банк», зазначена у позові сума заборгованості, а саме 4 457 052 грн. 45 коп., з яких: 883 444 грн. 65 коп. - тіло кредиту; 2 295 958 грн. 18 коп. заборгованість по відсотках, не підлягає стягненню з боржника у зв’язку з її недоведеністю.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором, 19.06.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанку» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 06/16/П01/07-НВ, а також 19.06.2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПП «ТРАНСГАЛ» відповідно було укладено договір поруки № 06/16/П02/07-НВ згідно з якими поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором № 06/16/07-НВ від 19.06.2007 року.

Тобто, відповідальність боржника та окремо кожного з поручителів, за невиконання зобов’язань за кредитним договором, є солідарною.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватись виконання зобов’язання частково або в повному обсязі.

Стаття 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто, ст. 554 ЦК України передбачає, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, а відтак поручитель не може нести відповідальності самостійно, окремо від боржника, оскільки їх відповідальність є солідарною.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість та недоведеність суми заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № 06/16/07-НВ, укладеним 19.06.2007 року, а відтак і про відсутність підстав для стягнення зазначеної суми заборгованості з ОСОБА_2, як з боржника, позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 4 457 052,45 грн., з яких: тіло кредиту - 2 122 539,65 грн.; відсотки - 2 334 512,80 грн.,як з боржника та поручителя, не підлягають до задоволення.

Висновок суду першої інстанції про безпідставність позову ґрунтується на досліджених судом доказах, колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на вищенаведене колегія суддів вважає, що позивачами не доведено про порушення, невизнання або оспорювання їх суб'єктивного права, що стало підставою для звернення із захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, а відтак не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦКП України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1.ч.1 ст.374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 21.05.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_5