Рішення № 74389558, 25.05.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/606/18&gС;

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Юрківа О.Р.,

за участі:

секретаря судового засідання Кузьми Д.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Міра і К», ПАТ «Львівське АТП-14630», ТОВ «Успіх БМ», ТОВ «Фіакр-Львів» про скасування плати за проїзд в маршрутних таксі львівського міського та приміського сполучення, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів. Свої вимоги мотивував тим, що із засобів масової інформації у 2018 році йому стало відомо, що з 20.01.2018 року приватні перевізники, які працюють на міських та міжміським маршрутах в межах міста Львова, ПАТ «Міра і К», ПАТ «Львівське АТП-14630», ТОВ «Успіх БМ», ТОВ «Фіакр-Львів» вимагають плату за проїзд в автобусах з пільгових категорій громадян, зокрема пенсіонерів. Вважає такі дії перевізників грубим порушенням конституційних прав, постанов КМУ від 17.05.1993 року № 354 та від 16.08.1994 року № 555, та його прав як пільговика. Просить суд зобов’язати відповідачів скасувати плату за проїзд в автобусах львівського міського пасажирського транспорту для пенсіонерів за віком.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача ТОВ «Фіакр-Львів» ОСОБА_2 під час розгляду справи проти задоволення позову ОСОБА_3 заперечив, зазначивши, що позивачем не доведене порушення законодавства з боку перевізників, позов пред’явлений до неналежних відповідачів. У задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив, що позивачем на підтвердження підставності своїх позовних вимог надано суду копії квитків на проїзд в автобусі (без зазначення міста), копію пенсійного посвідчення, скріншот з Інтернет-сайту dyvys.info із заголовком «Після 20 січня пенсіонери платитимуть за проїзд у львівських маршрутках».

Статтею 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05 квітня 2001 року визначені засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах.

Так, автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про автомобільний транспорт» пасажир зобов’язаний: мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення.

Частиною 2 статті 42 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.

Статтею 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Позивач пред’явив позов про зобов’язання приватних перевізників скасувати плату за проїзд.

Стаття 19 Конституції України зазначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Закріплюючи заборону примушення одними суб'єктами інших робити те, що не передбачено законодавством, законодавець виходить з верховенства права над державою. Держава, її органи, органи місцевого самоврядування, посадові особи не можуть примушувати інші органи, суспільні утворення громадян поступати, діяти іншим чином, ніж це передбачено Конституцією та законами України.

Заборона примушення робити те, що не передбачено законодавством, має широкий сенс і повинна тлумачитися як заборона будь-яких незаконних дій одного суб'єкта права щодо іншого у відносинах між громадянами, самими органами держави, органами держави і органами місцевого самоврядування, тощо.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Укладаючи договір на перевезення пасажирів перевізник покладає на себе обов'язок надавати безкоштовний проїзд певним категоріям громадян, в той же час, органи, із якими укладається договір беруть на себе обов'язок компенсувати такі витрати.

Згідно з ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету (далі Порядок), яким визначено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів, зокрема, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Згідно з пунктом 3 зазначеного Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. У місті Львові цими функціями наділено Управління транспорту Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради.

Таким чином, державою гарантоване право певних категорій громадян, які визначені законами на безоплатний проїзд, однак держава покладає на себе обов'язок здійснювати компенсаційні виплати перевізникам за рахунок коштів Державного бюджету України.

В той же час, законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.

Згідно ст. 19 зазначеного Закону: виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Постанова Кабінету Міністрів України №354, якою введено безплатний проїзд для пенсіонерів за віком була прийнята 17 травня 1993 року. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», в якому закріплено, що пільги на оплату транспортних послуг встановлюється виключно законами було прийнято в 2000 році. Після прийняття закону інші нормативно-правові акти не було приведено у відповідність.

Згідно ст. 40 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 18 лютого 1997 p. N 176. за договором перевезення пасажира автобусом перевізник зобов'язується безпечно перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання ним багажу - доставити до пункту призначення багаж та видати його пасажиру або уповноваженій ним особі. Пасажир зобов'язується внести установлену плату за проїзд, а в разі здавання багажу до багажного відділення - плату за його перевезення.

Згідно ст. 148 Правил водій автобуса має право: 4) не допускати до поїздки пасажира, якщо в салоні відсутні вільні місця (крім випадків, коли в пасажира є квиток на місце в салоні); 6) не допускати до поїздки пасажирів, які не мають квитків або не пред'являють посвідчення встановленого зразка, що підтверджує право на пільги щодо оплати проїзду, перебувають у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, порушують громадський порядок, мають при собі небезпечні вантажі, зокрема легкозаймисті, вибухонебезпечні і такі, що можуть забруднити транспортний засіб чи одяг пасажирів.

Згідно ст. 158 Правил пасажир автобуса зобов'язаний мати при собі квиток на проїзд, квиток (квитанцію) на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток.

Відповідно до ст. ст. 12, 13, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Законом.

Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З досліджених судом матеріалів справи вбачається відсутність належних та допустимих доказів порушення прав позивача, відмови йому у пільговому перевезенні конкретним перевізником чи водієм міського автобусного транспорту.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Між TOB «Фіакр-Львів» було укладено з адвокатом ОСОБА_4 договір про надання правничої допомоги від 19 березня 2018 року. Згідно із зазначеним договором сторони погодили орієнтовний розмір судових витрат пов'язаних із розглядом справи, які будуть складатися з: правового аналізу позовної заяви, консультування та формування стратегії 2000 грн.; складання відзиву на позовну заяву 3000 грн.; представництво інтересів в суді адвокатом: підготовче провадження 3000 грн. за одне засідання; розгляд справи по суті 4000 грн. за одне засідання; представництво інтересів в суді помічником адвоката: підготовче провадження 1500 грн. за одне засідання; інші необхідні дії, пов'язаної із наданням правничої допомоги пов'язаної із захистом інтересів TOB «Фіакр-Львів» у справі №461/606/18 оплачуються з розрахунку 881 грн. (але не менше 50% прожиткового мінімуму для працездатної особи)/1 год. У відзиві на позов ТОВ «Фіакр-Львів» зазначило, що загальний орієнтовний розмір судових витрат становить 26000 грн. та просило суд вирішити питання про їх відшкодування.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 47, 48 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано ст.ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі ІІІ Закону України «Про безоплатну правову допомогу», положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У наданих суду матеріалах відсутні будь-які документи (квитанції), які б свідчили про фактичне здійснення оплати ТОВ «Фіакр-Львів» адвокату ОСОБА_4 гонорару. Відсутній перелік робіт, які виконані адвокатом, його помічником, розрахунок вартості кожної з послуг.

Відтак, з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження суми понесених судових витрат ТОВ «Фіакр-Львів», суд вважає, що наведені у відзиві судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 22 «Про захист прав споживачів», ст. 915 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд –

ВИРІШИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Міра і К», ПАТ «Львівське АТП-14630», ТОВ «Успіх БМ», ТОВ «Фіакр-Львів» про скасування плати за проїзд в маршрутних таксі львівського міського та приміського сполучення відмовити повністю за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його оголошення безпосередньо до Апеляційного суду Львівської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.Р. Юрків