Постанова № 74387992, 29.05.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2018 року м. Кропивницький

справа № 394/492/17

провадження № 22-ц/781/750/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:головуючої судді Авраменко Т.М.

суддів Чельник О.І., Черненка В.В.

за участю секретаря Бодопрост М.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

представник позивача – адвокат ОСОБА_2

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій»

представник відповідача за довіреністю – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року у складі судді Запорожець О.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» про визнання додаткового договору до договору оренди землі недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» (далі – ТОВ) про визнання додаткового договору до договору оренди землі недійсним.

Зазначала, що на підставі державного акту РІ № 321015 від 30 серпня 2002 року є власником земельної ділянки загальною площею 5,05 га, розташованої на території Кальниболотської сільської ради Новоархунгельського району Кіровоградської області. 05 грудня 2005 року між нею та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки терміном на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У березні 2017 року їй стало відомо, що 10 вересня 2007 року нібито нею та відповідачем укладено додатковий договір до договору оренди земельної ділянки № 381 від 20 грудня 2005 року, в якому збільшено строк дії основного договору терміном на 15 років.

26 вересня 2017 року закінчується термін дії договору оренди земельної ділянки, який був укладений на 10 років. На початку квітня вона звернулась до відповідача та виявила бажання в подальшому самостійно обробляти належну їй земельну ділянку. Однак відповідач ніяких дій щодо повернення земельної ділянки не вчинив та продовжує її обробляти, посилаючись на укладену додаткову угоду.

Відповідач її належним чином не поінформував і письмову пропозицію укласти додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки з нею не укладав. Додаток до договору оренди був укладений і оформлений без її відома, про існування цього договору їй не було відомо. Отримавши копію додаткового договору вона виявила, що договір підписаний іншою особою, оскільки вона його не підписувала.

Просила визнати додатковий договір № 1 до договору оренди земельної ділянки № 381 від 20 грудня 2005 року, укладений 10 вересня 2007 року між нею та відповідачем недійсним, стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним додатковий договір № 1 від 10 вересня 2007 року до договору оренди земельної ділянки № 381 від 20 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Агрофірма «Кочубій». Суд встановив, що оспорюваний договір позивач не підписувала, повноваження на це іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника земельної ділянки і є підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладення. Строк на звернення з позовом до суду позивач не пропустила, оскільки не знала і не могла знати про наявність додаткової угоди, яку вона не підписувала.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначає, що судом не було враховано, що позивач не погоджується лише з одним пунктом додаткового договору, а саме що стосується строку дії правочину, при цьому приймає виконання інших змін до додаткового договору, в тому числі отримання орендної плати в збільшеному розмірі. Позовні вимоги не містять заперечень та факту того, що позивачу не було відомо про ці зміни. Враховуючи обставину отримання позивачем орендної плати, а отже обізнаності про укладений правочин, висновок суду щодо відмови в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності є невірним. Висновок судової почеркознавчої експертизи не є однозначним та повним, оскільки експертиза була проведена на підставі лише одного оригіналу додаткового договору. В задоволенні клопотання представника товариства про призначення додаткової почеркознавчої експертизи судом було відмовлено.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки вона особисто додатковий договір не підписувала і про його наявність дізналася лише в квітні 2016 року при закінченні строку дії основного договору. Під час вирішення питання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідач, маючи оригінал додаткової угоди суду його не надав за її клопотанням та не долучив його до матеріалів справи для проведення експертизи, тобто сам ухилився від надання доказів до справи (а.с.160-162).

Апеляційне провадження відкрито 26 березня 2018 року (а.с.147). Справа призначена до розгляду в апеляційному суді на 02 травня 2018 року (а.с.156). За клопотанням відповідача в зв’язку з відрядженням директора ТОВ та відпусткою юриста Трач О.В. розгляд справи відкладено на 29 травня 2018 року (а.с.169-170,172).

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області за клопотанням представника позивача строк розгляду справи продовжено на 15 днів (а.с.183).

В засіданні апеляційного суду представник позивача просив відхилити апеляційну скаргу,оскільки в межах доводів апеляційної скарги підстави для скасування рішення суду відсутні.

Відповідач, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи під розписку (а.с.177), в засідання апеляційного суду 29 травня 2018 року не прибув повторно, подав повторне клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з відрядженням директора ТОВ та зайнятістю юриста Трач О.В. в іншому судовому засіданні (а.с.179-181). У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст.372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суду дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України «Про оренду землі»).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України). Істотні умови договору оренди визначені в ст.15 Закону України «Про оренду землі» і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч.3 ст.203 ЦК України.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач на підставі Державного акту є власником земельної ділянки площею 5,05 га, розташованої на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області ( а.с.10).

20 грудня 2005 року укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, за умовами якого позивач передав її в оренду відповідачу, договір зареєстровано06 квітня 2006 року ( а.с.6-7). В пункті 43 договору визначено, що він укладений в трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий – в орендаря, третій – в органі, який провів його державну реєстрацію.

10 березня 2007 року підписано додатковий договір № 1 від 10 вересня 2007 року до договору оренди земельної ділянки № 381 від 20 грудня 2005 рокущодо строку дії договору та зазначено, що договір укладено на 15 років, а також щодо розміру орендної плати та її виплати , зміни до договору зареєстровано у встановленому законом порядку 26 вересня 2007 року (а.с.8).

Висновком № 454/455/17-27 судово-почеркознавчої експертизи від 03 листопада 2017 року, яка проведена Кропивницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «орендодавець» в оригіналі додаткового договору № 1 від 10 вересня 2007 року до договору оренди земельної ділянки № 381 від 20 грудня 2005 рокувиконаний не самою ОСОБА_1, а іншою особою, без наслідування її підпису ( а.с.55-61).

Висновок експерта оцінено судом за правилами, встановленими ст.89 ЦПК України. Підпис позивача в оригіналі додаткового договору, який на вимогу суду від 21 серпня 2017 року наданий відділом у Новоархангельському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (а.с.19,20) був предметом дослідження експертизи. Як порівняльний матеріал, експертом досліджено вільні та експериментальні зразки підпису та почерку позивача, виконані нею стоячи та сидячи (а.с. 31-48).

При дослідженні підписів експертом встановлені розбіжні ознаки, які є стійкі, суттєві, виходять за межі варіантів ознак підписного почерку ОСОБА_1 та у своїй сукупності достатні для категоричного висновку, що досліджуваний підпис в договорі виконано не нею, а іншою особою, без наслідування її підпису.

Матеріалами справи підтверджується, що представник відповідача на клопотання позивача про витребування оригіналу договору оренди та призначення почеркознавчої експерти (а.с.23-24), подав письмове заперечення, в якому просив відмовити в задоволенні клопотання по причині відсутності необхідності проведення такої експертизи, зазначив, що її призначення є способом процесуального затягування часу, який немає істотного значення для вирішення спору (а.с.25). Оригінал додаткового договору, який зберігається у відповідача, не було надано відповідачем для проведення судово-почеркознавчої експертизи, тому предметом дослідження експерта був оригінал додаткового договору, який зберігався у відділі у Новоархангельському районі Головного управління Держгеокадастру .

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи з підстав не дослідження експертом оригіналу додаткового договору, який зберігається у ТОВ (а.с.106-107,110-111). Доводи апеляційної скарги правильності ухвали суду не спростовують.

Слід зазначити, що при поданні клопотання про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи відповідач не надав оригінал додаткового договору, який зберігається у ОСОБА_4 при поданні апеляційної скарги не заявлялося клопотання про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи та не надався оригінал додаткового договору, який зберігається у відповідача.

Апеляційна скарга не містить інших доводів, щодо неправильності проведення експертизи, а також неправильності висновку судово-почеркознавчої експертизи, крім не дослідження експертом оригіналу додаткового договору, який зберігається у ТОВ.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).

Враховуючи те, що додатковий договір власник земельної ділянки особисто не підписував, повноваження на це іншій особі не надавав, що свідчить про відсутність волі орендодавця на його укладення, суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про визнання його недійсним.

Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують.

Спірний договір оренди за формою і змістом відповідає вимогам закону, є зареєстрованим у встановленому законом порядку, але експертизою підтверджено, що власник земельної ділянки його не підписував. Підписання договору особою, яка не має на це повноважень та відсутність волевиявлення власника, є підставою для визнання договору недійсним (ст.ст. 203,215 ЦПК України).

Щодо доводів апеляційної скарги про сплив позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

За положеннями ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Відповідач заявив в суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності (а. с. 26, 27-28), посилаючись на те, що спірний додатковий договір укладено у вересні 2007 року і з часу його укладення пройшло більше трьох років. Крім того, про наявність додаткового договору позивач знала, отримуючи орендну плату в підвищеному розмірі.

З такими доводами відповідача не можна погодитися з таких підстав.

Пунктами 9-10 договору оренди від 07 жовтня 2005 року передбачено, що орендна плата вноситься в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, її обчислення здійснюєтьтся з урахуванням індексу інфляції, додатковим договором визначено орендну плату в розмірі 2,5 %.

В наданих відповідачем відомостях на виплату орендної плати за 2006-2016 роки (а.с.88-101) не зазначено на підставі чого нараховано та видано орендну плату: на підставі договору чи додаткового договору.

Таким чином, із зазначених відомостей позивач не міг дізнатися про наявність оспорюваного додаткового договору та порушення свого права.

Крім того, починаючи з 2010 року щорічно видавалися директором ТОВ накази про виплату орендної плати в поточному році і її розмір в 2016 році збільшився до 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.102-105).

Початок перебігу строку позовної давності не можна обраховувати також з часу підписання оспорюваних змін до договору, оскільки сам власник земельної ділянки їх не підписував, тому не знав і не міг дізнатися про них, примірник змін до договору не отримував. Відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що примірник додаткового договору після державної реєстрації був вручений позивачу. ОСОБА_4 колегія суддів враховує, що для проведення почеркознавчої експертизи було витребувано оригінал додаткового договору, оскільки позивач його не мав.

Позивач правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мав підстав сумніватися у правовому стані своєї земельної ділянки, а отже він не знав і не міг дізнатися про порушення свого права до моменту закінчення строку дії договору оренди від 20 грудня 2005 року у квітні 2016 року. Таким чином перебіг позовної давності для вимог позивача на день подання позову 07 серпня 2017 року не сплинув.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 317, 319 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, власність зобов’язує. На зміст права власності не випливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Враховуючи викладені обставини справи щодо достовірності встановлення факту не підписання позивачем додаткового договору про зміни до договору оренди та збільшення строку оренди з 10 до 15 років, не надання позивачу відповідачем примірника угоди про зміни до договору, що позбавило його можливості дізнатися про порушення свого права на земельну ділянку, колегія суддів приходить до висновку, що саме відповідач діяв недобросовісно в договірних відносинах, тому рішення суду про визнання цієї угоди недійсною є законним та справедливим, направленим на ефективний захист порушеного права позивача.

В межах вимог та доводів апеляційної скарги передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Кочубій» залишити без задоволення, а рішенняНовоархангельського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2018 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України .

Повний текст постанови складено 01 червня 2018 року.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: О.І.Чельник

ОСОБА_5