Постанова № 74385530, 31.05.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/1622/17

Провадження № 22-ц/779/689/2018

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)

суддів: Девляшевського В.А., Малєєва А.Ю. секретаря Петріва Д.Б.

з участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради про зобов’язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час затримки фактичного розрахунку та проходження строкової військової служби, за апеляційною скаргою начальника комунального підприємства «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду від 14 березня 2018 року, ухвалене суддею Грещуком Р.П., повний текст якого складено 23.03.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 9 розд. XIIІ «Перехідні положення» Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 3 жовтня 2017 року.

14 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до комунального підприємства «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради про зобов’язання нарахувати та виплатити середню заробітну плату за час затримки фактичного розрахунку та проходження строкової військової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 15 вересня 2014 року перебував у трудових відносинах з комунальним підприємством«Теплокомуненерго», працював підсобним працівником. 05 жовтня 2014 року звільнений з роботи на підставі п.3 ч.1 ст 36 Кодексу законів про працю України – у зв’язку з призовом на військову службу. 06 жовтня 2016 року призваний на строкову військову службу. Управлінням держпраці в Івано-Франківській області від 21 березня 2017 повідомлення № Н-188 встановлено, що порушено порядок звільнення його з роботи, а саме наказ про звільнення сформульовано неправильно: необхідно було увільнити, а не звільнити з роботи на час проходження військової служби. Посилаючись на те, що працівникам, призваним на строкову військову службу на особливий період зберігається середній заробіток на підприємстві, просив зобов'язати КП «Теплокомуненерго» нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку з 05.10.2016 року по 16.11 2016 року, зобов'язати КП «Теплокомуненерго» виплачувати ОСОБА_1 середню заробітну плату на час проходження строкової військової служби в особливий період.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 14 березня 2018 року зобов’язано КП «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку з 05.10.2016 року по 16.11.2016 року. Зобов’язано КП «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради виплачувати ОСОБА_1 середню заробітну плату на час проходження строкової військової служби в особливий період. Стягнуто з КП «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради на користь держави 704,80 грн судового збору.

На дане рішення начальник комунального підприємства «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову у задоволені позову, вказуючи на допущення судом порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що Управлінням держпраці в Івано-Франківській області роз’яснено позивачу, що працівники, які були призвані нас строкову військову службу у 2016 році користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст. 119 КЗпП України – а саме за ними зберігається місце роботи та середній заробіток на підприємстві. Однак наказ про звільнення ОСОБА_1 від 05 жовтня 2016 року не скасовано на час прийняття рішення, а тому правових підстав виплачувати середній заробіток, як увільненому від роботи на час проходження військової служби не було.

Представник комунального підприємства «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради у судове засідання не з’явився, зіслався на зайнятість у розгляді іншої судової справи. Крім цього, подав заяву про відкладення розгляду справи і призначити розгляд справи після 21 червня 2018 року, оскільки буде перебувати у відпустці.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що представником КП «Теплокомуненерго» наведені причини відкладення розгляду справи не є поважними з огляду на те, що відповідно п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України провадження у цій справі відкрито з приводу трудових відносин, які розглядаються у порядку спрощеного провадження, та згідно ст. 369 цього Кодексу можуть бути розглянуті без повідомлення учасників процесу. Крім цього, КП «Теплокомуненерго» як юридична особа не було позбавлено права самостійно представляти інтереси у суді.

ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, вважає рішення суду законним та обгрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що за змістом ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, на особливий період зберігаються середній заробіток на підприємстві, однак позивачу середній заробіток не виплачується. В порушення вимог ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні позивача з КП «Теплокомуненерго» виплата всіх належних сум проведена не в день звільнення 05.10.2016 року, а 16.11.2016 року, при цьому позивачу не нараховано і не виплачено середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином КП "Теплокомуненерго" було неправомірно відмовлено ОСОБА_1 у виплаті середнього заробітку за період з 05.10.2016 року по 16.11.2016 року та у виплаті середнього заробітку за час проходження військової служби в особливий період, як передбачено ч.3ст.119 КЗпП України.

Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Судом встановлено, що наказом директора КП «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради від 15.09.2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу підсобним працівником, наказом від 05.10.2016 року звільнений з роботи за п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України - у зв'язку з призивом на строкову військову службу.

06.10.2016 року ОСОБА_1 призваний на строкову військову службу, про що свідчить довідка № 2393 від 22.12.2016 року, видана військовим комісаром Надвірнянського РВК, яку він проходить у в/ч А2372.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім призову працівника на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року N 113-VII, який набрав законної сили 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, в тому числі й на території Київської області. Доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року "Про часткову мобілізацію").

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, підприємств, організацій, установ на функціонування в умовах особливого періоду. Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, яка діяла на час звільнення позивача) було встановлено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, яка була чинною на час звільнення позивача) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що роботодавець має право звільнити працівника у зв'язку з його призовом на військову службу, крім випадку призову під час мобілізації, на особливий період, коли за таким працівником зберігається місце роботи, посада, компенсується середній заробіток на підприємстві, в якому він працював на час призову. Застереження, закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 КЗпП та у частині третій статті 119 цього Кодексу (в редакції, чинній на час звільнення позивача) щодо неможливості звільнення працівника, призваного під час мобілізації, на особливий період, не залежить від того, на строкову чи на інший вид військової служби призваний працівник.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що наказ від 03 жовтня 2016 про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 05 жовтня 2016 року не скасовано, тому немає правових підстав виплачувати йому середній заробіток, як увільненому від роботи на час проходження військової служби, оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивач був призваний на військову службу під час проведення мобілізації, а тому його звільнення з роботи відбулося з порушенням норм пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України. Крім цього, виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає оскаржуване рішення суду таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування цього рішення суду за доводами апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384,391,392 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу начальника комунального підприємства «Теплокомуненерго» Надвірнянської районної ради ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Надвірнянського районного суду від 14 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 01 червня 2018 року.

Головуючий В.Д.Фединяк

Судді: В.А.Девляшевський

ОСОБА_3