Постанова № 74379952, 24.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/8985/14 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М. Провадження № 22-ц/773/471/18 Категорія: 43 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів – Русинчука М.М., Здрилюк О.І.,

секретар Галицька І. П.

з участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради, ОСОБА_5 комітету Луцької міської ради, Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_6, про визнання права на відселення із непридатного для проживання приміщення з наданням іншого житла, зобов’язання надати інше житло за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 комітету Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2018 року,

в с т а н о в и в:

У червні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, посилаючись на те, що з жовтня 1984 року вона разом з членами сімї проживає і зареєстрована у гуртожитку, який розташований на території публічного акціонерного товариства “Гнідавський цукровий завод” (далі ПАТ “Гнідавський цукровий завод”) за адресою: м. Луцьк, вул. Агрономічна, 2/1, і перебуває на квартирному обліку у загальній черзі за місцем проживання. Підставою взяття на чергу є невідповідність житла санітарним і технічним умовам. Зазначає, що вона та її сім’я підлягає негайному відселенню, оскільки будинок гуртожитку не належить ні до державного ні до громадського житлового фонду, є нежилим приміщенням, перебуває на балансі ПАТ “Гнідавський цукровий завод” як склад готової продукції, за даними бухгалтерського обліку заводу рахується як склад-гуртожиток. Луцька міська рада Волинської області відмовила в задоволенні заяви про включення до списків на позачергове забезпечення житлом та відселення з наданням іншого благоустроєного житла. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги й визнати приміщення, що розташоване за адресою: м. Луцьк,вул. Агрономічна, 2/1, непридатним для проживання та зобов’язати Луцьку міську раду Волинської області надати благоустроєне житло для відселення її й членів її сім’ї із непридатного житла.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року скасовано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2014 року про відмову у позові та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 листопада 2014 року, якою це рішення залишене без змін, а справу передано на новий судовий розгляд.

19.05.2015 року позивач подала суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просила суд постановити рішення про визнання за нею право на відселення з непридатного для проживання приміщення по вул. Агрономічна, 2/1 в м. Луцьку з наданням іншого благоустроєного житла; зобов’язати відповідачів ВАТ «Гнідавський цукровий завод» , Виконком Луцької міської ради та Луцьку міську раду надати її сім’ї у складі двох осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 інше благоустроєне житло в м. Луцьку (т.1 а.с. 223-228 ).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 12 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Постановлено позовні вимоги ОСОБА_1 до Луцької міської ради, ОСОБА_5 комітету Луцької міської ради, Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» про визнання права на відселення із непридатного для проживання приміщення з наданням іншого житла, зобов’язання надати інше житло – задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_5 комітет Луцької міської ради надати ОСОБА_1 на склад сім’ї з двох осіб (ОСОБА_1 та ОСОБА_6) благоустроєне жиле приміщення в м. Луцьку у межах норми жилої площі, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з ОСОБА_5 комітету Луцької міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 комітет Луцької міської ради просить скасувати ухвалене у справі судове рішення, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права і ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі. Зазначає, що спірна будівля знаходиться на території села Рованці Луцького району поза межами існуючої межі міста, за своїм статусом є нежитловим приміщенням, йому не надавався статус гуртожитку. Міська рада не заперечує права позивача на отримання житла, однак, у порядку черговості у визначеному законом порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що даний спір підлягає вирішенню на підставі положень статті 110-111,113 Житлового Кодексу України шляхом надання їй разом з сім’єю іншого благоустроєного житла.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що приміщення, у якому проживає позивач, має ознаки житлового, є неприданим для проживання, а тому позивач та члени її сім»ї підлягають відселенню з наданням іншого благоустроєного житла в межах міста Луцька виконавчим комітетом Луцької міської ради, до компетенції якого віднесено питання надання жилих приміщень. Вимоги про визнання права на відселення з наданням іншого майна суд вважав необґрунтованими.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна у зв’язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстровані ІНФОРМАЦІЯ_5.

Згідно з ордером від 15.10.1984 року, виданим Гнідавським цукровим заводом, ОСОБА_7, який працював на підприємстві, надано право як одинокому громадянину зайняти площу в гуртожитку №2 Гнідавського цукрового заводу. Члени сім’ї не були включені до ордера.

В справі відсутні докази, які б підтверджували, що зазначене приміщення надавалось для проживання сім’ї ОСОБА_7

Відповідно до довідок ВАТ “Гнідавський цукровий завод”, Головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської обласної державної адміністрації, будинок за адресою м.Луцьк, вул.Агрономічна,2 не має статусу житлового за проектом будівництва, рахується на балансі акціонерного товариства “Гнідавський цукровий завод” з 1965 року як склад-гуртожиток, окремі приміщення призначались для проживання сезонних працівників, передано у власність товариства на підставі Наказу Фонду державного майна України від 19.07.1999 року. Дане приміщення не було зареєстроване у виконкомі Луцької міської ради як гуртожиток. Поселення у приміщення в 1984 році здійснене без створення житлово-побутових умов (т. 1 а.с. 16, 34).

З висновку судової будівельно-технічної експертизи № О-120 від 09.11.2015 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 за своїми об»ємно-планувальними та конструктивними рішеннями не відповідає вимогам ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», в тому числі за санітарно-гігієнічними вимогами та інженерному обладнанню, а також вимогам ЖБН 360-92** «Планування і забудова міських і сільських поселень» та Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і не придатне до постійного проживання (т.1 а.с.22-30).

Зазначеними доказами спростовується висновок суду першої інстанції про те, що за своїми ознаками спірне приміщення є житловим.

З наведеного слідує, що це приміщення з моменту вселення у нього позивача було непридатним для проживання з наведених у висновку експерта причин, однак, не у зв’язку з тим, що будучи житловим, стало непридатним для проживання.

Згідно з положеннями ст.127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Статтею 6 ЖК України передбачено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (ч.3 ст.4 ЖК України).

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів встановлено, що спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ВАТ “Гнідавський цукровий завод” надано право ОСОБА_7 на проживання в приміщенні будинку в м. Луцьку по вул.Агрономічна,2, який не зареєстрований як гуртожиток і не відноситься до житлового фонду.

Відповідно до ст.11 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, та відповідно до положень статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи позивача про її право на відселення з приміщення, яке не є придатним для проживання з наданням міською радою іншого благоустроєного жилого приміщення відповідно до положень ст. ст. 110-113 ЖК України ґрунтуються на помилковому тлумаченні зазначених норм права та обставин справи.

Зокрема, ч.2 ст. 111 ЖК України передбачено, якщо будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, у зв'язку з непридатністю для проживання підлягає знесенню або будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий, інше благоустроєне жиле приміщення надається виселюваним державною, кооперативною або іншою громадською організацією, якій належить будинок, що підлягає знесенню, або якій призначається підлягаючий переобладнанню будинок (жиле приміщення), а в разі відсутності цієї організації чи неможливості надання нею жилого приміщення - виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до ст. 110 ЖК України громадяни підлягають виселенню з жилих будинків державного і громадського житлового фонду якщо будинок, в якому знаходиться жиле приміщення підлягає знесенню, загрожує обвалом, підлягає переобладнанню в нежитлове.

Статтею 113 цього Кодексу передбачені вимоги, що пред’являються до жилого приміщення, яке надається у зв’язку з виселенням.

Згідно із ч.2 ст.7 ЖК України непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів.

Системний аналіз зазначених норм ЖК України указує на те, що обов'язок виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення державною, кооперативною або іншою громадською організацією, якій належить будинок або виконавчим комітетом місцевої ради виникає у разі, якщо жилий будинок державного і громадського житлового фонду, у якому знаходиться жиле приміщення, у зв’язку з непридатністю підлягає знесенню, загрожує обвалом, підлягає переобладнанню в нежитлове приміщення.

Ураховуючи те, що позивач проживає у приміщенні, яке знаходиться у нежилому будинку, який до житлового фонду не відноситься, не відповідало і не відповідає статусу «житлового», і з цієї причини є непридатним для проживання, доказів того, що це приміщення підлягає знесенню або ж загрожує обвалом чи підлягає переобладнанню в нежитлове приміщення позивач не подавала і посиланням на ці обставини позову не обґрунтовувала, посилалась лише на «непридатність приміщення» для проживання, також компетентними органами не приймалось рішення про знесення, або необхідність переобладнання приміщення в нежитлове, оскільки воно є таким, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі, тому до задоволення не підлягають.

Крім цього слід зазначити, що Луцькою міською радою та її виконавчим комітетом , а також ПАТ «Гнідавський цукровий завод» не заперечується право позивача та членів її сім»ї на забезпечення житлом у місті Луцьку в порядку черговості, як такої, що перебуває на квартирному обліку у загальній черзі.Також ПАТ "Гнідавський цукровий завод" не несе зобов"язань по забезпеченню позивача житлом з тих підстав, що остання ніколи не перебувала з товариством у трудових віддносинах.

Разом з тим колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги про те, що вулиця Агрономічна, на якій розташоване спірне приміщення, знаходиться поза межами міста Луцька у зв’язку з таким.

З паспорта громадянина України, виданого на ім’я ОСОБА_9 вбачається, що остання є прописаною (зареєстрованою) за адресою: АДРЕСА_2. ( т.1 а.с. 70). Реєстрація позивачки проведена Луцьким міським відділом УМВС України у Волинській області.

Відповідно до листа Луцької міської ради № 1.1-8/5668 від 19.10.2014 року будівля по вул. Агрономічній, 2 знаходиться на території селища Вересневе ( т.1 а.с. 52 ).

Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про розширення меж міста Луцька Волинської області» № 5207-ІХ від 12.10.1979 року в межі міста Луцька Волинської області було включене селище міського типу Вересневе Луцької міськради загальною площею 104 гектари ( т.3 а.с. 20).

Як вбачається з листа Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області № 437/2-17 від 11.12.2017 року ПАТ «Гнідавський цукровий завод» розміщений на землях Боратинської сільської ради. Проте, вулиця Агрономічна до території села Рованці Боратинської сільської ради не відноситься, ОСОБА_1, ОСОБА_6 на території сільської ради не зареєстровані (т. 3 а.с. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської ради.

На день розгляду даної справи судом рішення Верховною радою України про зміну меж міста Луцька Волинської області шляхом виключення селища Вересневе, або його частини, не приймалося.

Викладене в апеляційній скарзі прохання про закриття провадження у справі не грунтується на положеннях статті 377 ЦПК України , згідно з приписами якої, судове рішення першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 277 цього Кодексу.

Апеляційним судом не встановлено обставин, які передбачені нормами статті 255 ЦПК України як підстава для закриття провадження у справі.

Викладені позивачем ОСОБА_1 у відповіді на відзив доводи про те, що спірне приміщення є житловим суперечать положенням статті 4 ЖК України, згідно з нормапми якої житловий фонд утворюють жилі будинки та жилі приміщення в інших будівлях. Приміщення, у якому вона проживає, не відповідає вимогам житлового, що стверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи № О-120 від 09.11.2015 року, довідкою ПАТ "Гнідавський цукровий завод" № 660 від 27.08.2014 року, листом Головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства від 23.08.2012 року № 0-58 (т.1 а.с.16, 34).

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, суд неправильно витлумачив норми Житлового Кодексу України, які передбачають підстави виселення з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, тому оскаржене рішення підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 376, 381,382,383,384,389,390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 комітету Луцької міської ради задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2018 року в даній справі скасувати та постановити нове судове рішення.

Відмовити у позові ОСОБА_1 до Луцької міської ради, ОСОБА_5 комітету Луцької міської ради, Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_6, про визнання права на відселення з непридатного для проживання приміщення з наданням іншого житла, зобов’язати надати інше житло.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: