Постанова № 74379559, 31.05.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 147/388/17

Провадження № 22-ц/772/1105/2018

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 рокуСправа № 147/388/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М.,

суддів: Зайцева А. Ю., Якименко М. М.,

секретар судового засідання Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач (особа яка подала апеляційну скаргу) - ОСОБА_3,

відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) - ДП «Тростянецький спиртовий завод»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 Апеляційного суду Вінницької області справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та за апеляційною скаргою державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 7 листопада 2017 року, ухвалене у складі головуючого судді Волошина І. А., в смт. Тростянець, дата складення повного судового рішення невідома,-

в с т а н о в и в :

В травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтував тим, що з 01 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року працював за строковим трудовим договором провідним інженером з охорони праці в ДП «Тростянецький спиртовий завод». 01 жовтня 2015 року його було прийнято на цю ж посаду, з якої 05 жовтня 2015 року на підставі наказу №117-к звільнено за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України. На день звільнення з роботи підприємством була нарахована, проте не виплачена заробітна плата в сумі 5 976, 71 грн, у тому числі компенсація за невикористану відпустку 833, 16 грн, за відрядження 455, 15 грн. На день звернення з позовом фактичний розрахунок з ним проведений не був ні за першим строковим договором, ні за другим, а тому позивач вважає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за кожним з трудових договорів.

З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 46 - 49), остаточно висував вимогу стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату в сумі 5 976, 71 грн та середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день виплати, виходячи із середньоденної зарплати за період з 01 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року – 118, 70 грн, та середньоденної заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року по 05 жовтня 2015 року - 196, 70 грн.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року позов задоволено частково: стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 60 509 грн 04 к., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, вирішено питання про судові витрати.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати в сумі 5 976, 71 грн, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем.

Задовольняючи позовні вимоги частково щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при звільненні позивача не було проведено розрахунок за період його роботи з липня 2015 року по жовтень 2015 року у сумі 5 976, 71 грн, що є підставою для виплати середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України. Разом з тим здійснений позивачем розрахунок середнього заробітку за два періоди роботи є невірним та призводить до подвійного стягнення за один і той самий період, оскільки фактично 01.10.2015 року відбулося переукладення раніше укладеного строкового трудового договору, який діяв з 01.07.2015 року по 30.09.2015 року включно. Врахувавши дату фактичного розрахунку з позивачем, яке було здійснено відповідачем під час розгляду справи, суд стягнув суму компенсації за 402 робочих дні: з 06.10.2015 року по 15.05.2017 року (день розрахунку).

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу за результатами розгляду якої просить судове рішення змінити, стягнувши з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за двома договорами в сумі 124 623, 70 грн. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків при вирішенні питання щодо розрахунку розміру компенсації на підставі положень ст. 39-1 КЗпП України взявши один період з 06.10.2015 року по 15.05.2017 року, помилково вважаючи, що 1 жовтня відбулося укладення не нового строкового трудового договору, а переукладення попереднього, який діяв з 01.07.2015 року по 30.09.2015 року. Зазначає, що суд не дав оцінки тому факту, що 30 вересня 2015 року його було звільнено в зв’язку із закінчення дії строкового трудового договору, про що внесено запис трудову книжку, тому прийняття його на роботу 1 жовтня не може вважатись продовженням дії трудового договору на невизначений строк. Також, стверджує, що судом порушено методику обчислення середньої заробітної плати, яка затверджена постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, оскільки розрахунок повинен здійснюватися за останні 2 місяці роботи що передували звільненню, а саме за серпень – вересень, а не за жовтень, у якому він працював лише 5 днів.

Відповідач ДП «Тростянецький спиртовий завод» також подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушено правила підвідомчості даного спору, оскільки в провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа ДП «Тростянецький спиртовий завод» про банкрутство, а майнові спори за вимогами до боржника, в тому числі про стягнення заробітної плати є виключною компетенцією господарського суду. Крім того вина роботодавця у затримці розрахунку при звільненні не доведена позивачем, оскільки з 2008 року щодо відповідача розпочато процедуру відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, а 15 серпня 2016 року державним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника, що унеможливило виконання зобов’язань щодо погашення заборгованості з виплати заробітної плати.

Справа розглядалася Апеляційним судом Вінницької області, проте Постановою Верховного Суду постанова Апеляційного суду Вінницької області від 26.12.2017 року була скасована, а справа передана на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Згідно з п. 8 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Тому справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, з урахуванням нових доказів, отриманих в ході апеляційного розгляду, приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

По справі встановлено наступні обставини, що не оспорюються:

-на підставі наказу № 32 - к від 01 липня 2015 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду провідного інженера з охорони праці ДП «Тростянецький спиртовий завод» за строковим трудовим договором на три місяці з 01 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року (а.с.180-181);

-30 вересня 2015 року на підставі наказу № 112 - к позивач звільнений з цієї посади у зв’язку із закінченням строку дії строкового трудового договору, згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України, бухгалтерії наказано виплатити компенсацію за невикористану відпустку в кількості 04 календарних дні (а.с.33);

-відповідно до наказу № 113 - к від 30.09.2015 року ОСОБА_3 прийнято в ДП «Тростянецький спиртовий завод» на посаду провідного інженера з охорони праці за строковим трудовим договором на один місяць з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2015 року (а.с. 170);

-на підставі наказу ДП «Тростянецький спиртовий завод» № 117 – к 05 жовтня 2015 року позивача звільнено з посади за угодою сторін, згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України, на підставі його заяви (а.с. 11).

-Довідкою від 31.03.2016 року № 41 (а.с. 12) доведено, що станом на день звернення позивача до суду заборгованість ДП «Тростянецький спиртовий завод» перед ним по невиплаченій заробітній платі становить 5 521,56 грн. ( в т.ч. відпускні 833,16 грн.) та невиплачена сума відрядження 455,15 грн., загальна сума заборгованості складає 5 976,71 грн.

Спір між позивачем та відповідачем виник з приводу невиплати ДП «Український спиртовий завод» ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі при звільненні та стягненню в зв’язку з цим з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач не заперечував невиплату позивачу заборгованості по заробітній платі при звільненні та в ході розгляду справи, а саме 15 травня 2017 року, виплатив позивачу суму заборгованості в розмірі 5 976, 71 грн, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень, квитанцією поштового пересилання та повідомленням УДППЗ від 15 травня 2017 року про надходження поштового переказу (а.с. 34, 62) та підтвердив позивач.

Таким чином, суд першої інстанції вірно відмовив в стягненні суми заборгованості по заробітній платі та рішення в цій частині не оскаржується.

У відповідності до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визнання права позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, сума якого має бути визначена за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, а також, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати відповідно до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (частина п’ята статті 19 у редакції Закону від 18 січня 2013 року, яка була чинною на час існування спірних правовідносин) .

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у цивільній справі № 6-76цс14, висловленою у постанові від 2 липня 2014 року, згідно з якою передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 15 серпня 2016 року, не може свідчити про відсутність вини роботодавця у невиплаті в 2015 році працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов’язку сплатити зазначені кошти. Тому доводи апеляційної скарги ДП «Тростянецький спиртовий завод» є безпідставними.

Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про неправильність визначення розрахункового періоду для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, помилкове застосування Порядку обчислення середнього заробітку та невірності висновку суду першої інстанції про те, що прийняття його на роботу 01.10.2015 року дає підстави вважати, що це відбулося продовження дії трудового договору на невизначений строк, слід зазначити наступне:

Частиною другою статті 23 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові догори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Так, ОСОБА_3 було звільнено 30 вересня 2015 року у зв'язку із закінченням строку дії строкового трудового договору, про що був внесений запис до його трудової книжки.

З 1 жовтня 2015 року позивача було прийнято на роботу до ДП «Тростянецький спиртовий завод» на посаду провідного інженера з охорони праці та 5 жовтня 2015 року звільнено за угодою сторін.

У відповідності до статті 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Верховний Суд, скасовуючи постанову Апеляційного суду Вінницької області від 26.12.2017 року та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив наступне: «для визначення трудових правовідносин сторін як таких, що укладені на невизначений строк, а це потягне за собою порядок обчислення стягнутих згідно статті 117 КЗпП України сум, суду слід з'ясувати, як саме оформлялися трудові відносини між сторонами, а саме чи тривали фактичні трудові відносини, чи жодна із сторін не вимагала їх припинення, чи було переукладено договори, чи укладалися незалежно один від одного і, як наслідок, саме так відбулась процедура звільнення позивача з роботи.

У залежності від встановлених фактичних обставин, у тому числі у разі доведення укладання двох окремих договорів, суду слід з'ясувати заборгованість по заробітній платі по кожному трудовому договору і вірно застосувати розрахунки середнього заробітку згідно Порядку обчисленні середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.»

Апеляційний суд на виконання вказівок суду касаційної інстанції встановив наступне:

При прийнятті на роботу ОСОБА_3 01.07.2015 року написав заяву такого змісту: «Прошу прийняти мене на роботу на посаду провідного інженера з охорони праці за строковим трудовим договором на 3 (три) місяці з 1 липня 2015 року по 30 вересня 2015 року (а.с. 183)

На підставі цієї заяви було видано наказ № 32-к від 01.07.2015 року про прийняття позивача на зазначену в заяві посаду за строковим трудовим договором на три місяці з 01.07.2015 року по 30.09.2015 року (пункт 4 наказу, а.с.180-181) та внесений запис у трудову книжку за номером 52 (а.с. 17 на звороті).

30 вересня 2015 року на підставі наказу № 112 - к позивач звільнений з цієї посади у зв’язку із закінченням строку дії строкового трудового договору, згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпуску в кількості 4 календарних дні (а.с.33) та внесений відповідний запис в трудову книжку за № 53 (а.с. 17 на звороті).

З довідки про доходи ОСОБА_3 (а.с. 178) вбачається, що роботодавцем було нараховано заробітну плату за липень 2015 року в розмірі 4 536,25 грн., за серпень 2015 року в розмірі 2 268,13, за вересень 2015 року в розмірі 4 005, 98 грн. (в тому числі компенсація відпустки 833, 16 грн.).

Станом на 01.10.2015 року заборгованість перед ОСОБА_3 по заробітній платі становила 8 695, 86 грн., що підтверджується довідкою ДП «Тростянецький спиртовий завод» (а.с.175).

30.09.2015 року ОСОБА_3 подав заяву про прийняття його на роботу на посаду провідного інженера з охорони праці за строковим трудовим договором на 1 (один) місяць з 1 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2015 року (а. с. 182).

На підставі цієї заяви було видано наказ № 113-к від 30.09.2015 року про прийняття позивача на зазначену в заяві посаду за строковим трудовим договором на один місяць з 01.10.2015 року по 31.10.2015 року (а.с. 179) та внесений запис у трудову книжку за номером 54 (а.с. 17 на звороті).

На підставі наказу ДП «Тростянецький спиртовий завод» № 117 – к 05 жовтня 2015 року позивача звільнено з посади за угодою сторін, згідно з п.1 ст. 36 КЗпП України, на підставі його заяви (а.с. 11).

З довідки про доходи ОСОБА_3 (а.с.177) вбачається, що за жовтень 2015 року роботодавцем було нараховано заробітну плату в розмірі 590,08 грн..

Станом на 06.10.2015 року заборгованість перед ОСОБА_3 по заробітній платі становила 5 521,56 грн., що підтверджується довідкою ДП «Тростянецький спиртовий завод» (а.с.176). Не зважаючи на те, що позивач в наданій довідці не розмежовує заборгованість за строковим трудовим договором з 01.07.2015 року по 30.09.2015 року та за строковим трудовим договором з 01.10.2015 року по 31.10.2015 року, суд, враховуючи те, що довідка про доходи (а.с. 177) підтверджує, що за період жовтня 2015 року позивачеві було нараховано заробітну плату в розмірі 590,08 грн., приходить до висновку, що за строковим трудовим договором з 01.10.2015 року по 31. 10.2015 року на день звільнення рахувалася заборгованість в розмірі 590 грн. 08 коп., наявність якої відповідач не заперечує.

Спір про розмір виплат, які належали працівнику при звільненні, відсутній.

Враховуючи встановлені обставини, те що умова про строковість трудового договору була зазначена в заяві ОСОБА_3 від 01.07.2015 року та наказі про прийняття на роботу, що він був звільнений з роботи в зв’язку із закінченням дії строкового трудового договору, про що було видано відповідний наказ та внесений запис в трудову книжку, здійснено розрахунок компенсації за невикористану відпустку при звільненні, - апеляційний суд приходить до висновку про доведеність того факту, що написання ОСОБА_3 30.09.2015 року заяви про прийняття його на роботу на умовах строковості з 01.10.2015 року та видання відповідного наказу про прийняття на роботу на підставі цієї заяви не можна розцінювати як продовження строку дії трудового договору від 01.07.2015 року на невизначений строк. Строкові трудові договори на період з 01.07.2015 року по 30.09.2015 року та на період з 01.10.2015 року по 31.10.2015 року слід розглядати як окремі строкові трудові договори, які укладалися незалежно один від одного і як наслідок, кожен з них був припинений незалежно один від одного: строковий трудовий договір на період з 01.07.2015 року по 30.09.2015 року – по закінченню строку його дії, а строковий трудовий договір з 01.10.2015 року по 31.10.2015 року – за угодою сторін.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що укладені з позивачем строкові трудові договори не слід розглядати як окремі договори, а як один, який був продовжений 01.10.2015 року, - є невірним та постановлений без повного та всебічного з’ясування обставин справи. Відтак невірним є і розрахунок середнього заробітку, що підлягає до стягнення з вдіповідача.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Заборгованість за обома строковими трудовими договорами була погашена 15.05.2017 року під час розгляду справи в суді (а.с. 34) та цей факт визнав позивач.

Оскільки між позивачем та відповідачем було укладено два окремі строкові трудові договори, по обох договорах не було проведено розрахунок з працівником у день його звільнення, то розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України слід провести за двома строковими договорами окремо.

Отже, період, за який слід розрахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, становить:

-за строковим трудовим договором з терміном дії з 01.07.2015 року по 30.09.2015 року: з 01.10.2015 року (наступний день після звільнення) по 14.05.2017 року (по день фактичного розрахунку);

-за строковим трудовим договором з терміном дії з 01.10.2015 року по 31.10.2015 року: з 06.10.2015 року (наступний день після звільнення) по 14.05.2017 року (по день фактичного розрахунку).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – календарних днів за цей період.

З огляду на викладене при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Такі правові висновки містять с Постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року, в Постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі за № 6-2807цс16.

Апеляційний суд наводить розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні:

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі наказу № 112 – к від 30 вересня 2015 року по закінченню строкового трудового договору, укладеного на період з 01.07.2015 року по 30.09.2015 року (а.с.33):

дата звільнення 30.09.2015 року

день фактичного розрахунку 15.05.2017 року

заробітна плата за два останні місяці що передували звільненню:

серпень 2015 року – 2 268,13 грн., кількість робочих днів у серпні 2015 року – 20

вересень 2015 року – 3 172,82 грн., кількість робочих днів у вересні 2015 року – 22

Середньоденна заробітна плата становить ( 2268,13 + 3 172,82):(20+22)=129,55 грн.

Час затримки розрахунку при звільненні: з 01.10.2015 року (наступний день після звільнення) по 14.05.2017 року включно (розрахунок відбувся 15.05.2017 року) становить 404 робочих дні.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі наказу № 112 – к від 30 вересня 2015 року (а.с.33) становить 52 338, 20 грн. ( 404 х 129,55).

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі наказу № 117 – к від 05 жовтня 2015 року (а.с.11).

дата звільнення 05.10.2015 року

день фактичного розрахунку 15.05.2017 року

заробітна плата за 5 днів жовтня становить 590,08 грн.,

кількість робочих днів за період з 01.10.по 05.10.2015 року становить 3 дні

Середньоденна заробітна плата становить 590,08 : 3 = 196,69 грн.

Час затримки розрахунку при звільненні: з 06.10.2015 року (наступний день після звільнення) по 14.05.2017 року включно (розрахунок відбувся 15.05.2017 року) становить 401 робочий день.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі наказу № 117 – к від 05 жовтня 2015 року (а.с.11) становить 78 872,69 ( 401 х 196,69).

Як роз’яснено в абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача без 52 228, 20 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі наказу № 112-к від 30.09.2015 року та 78 872,69 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі наказу № 117 – к від 05.10.2015 року. Зазначені суми визначені без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов’язкових платежів.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з постановленням нового, а в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, - залишенню без змін.

У відповідності до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд змінює розподіл судових витрат. З урахуванням суми що підлягає стягненню з відповідача та тієї обставини, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача слід стягнути 1 312 грн.18 к. судового збору в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд, - постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» задовольнити частково.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та в цій частині ухвалити нове.

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (смт. Тростянець, вул. Соборна, 14, Тростянецького району Вінницької області, код ЗКПО 05459157, ІПН 054591502206) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,(РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені на підставі наказу № 112 – к від 30 вересня 2015 року в сумі 52 338, 20 (п’ятдесят дві тисячі триста тридцять вісім гривень 20 к.) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (смт. Тростянець, вул. Соборна, 14, Тростянецького району Вінницької області, код ЗКПО 05459157, ІПН 054591502206) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1,(РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені на підставі наказу № 117 – к від 5 жовтня 2015 року в сумі 78 872,69 (сімдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят дві гривні 69 к.) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» (смт. Тростянець, вул. Соборна, 14, Тростянецького району Вінницької області, код ЗКПО 05459157, ІПН 054591502206) в дохід держави 1 312, 18 (одну тисячу триста дванадцять гривень 18 к.) гривень судового збору.

Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 5 521,56 грн., - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча підпис ОСОБА_2

Судді: підпис ОСОБА_4

підпис ОСОБА_5

Згідно з оригіналом

головуючий суддя Т. М. Шемета