Постанова № 74377882, 24.05.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2018 р. Справа № 926/3824/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання: Фака С.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство», № 142 від 15.03.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-05/902/18 від 19.03.2018 р.),

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 22 лютого 2018 року

у справі № 926/3824/17 (суддя Швець М.В.),

порушеній за позовом

позивача: Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області, м. Чернівці,

до відповідача: Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство», с. Валя Кузьмина, Глибоцького району, Чернівецької області,

про стягнення шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 2387238,50 грн., шляхом перерахування: - 50 відсотків до спеціального фонду місцевого бюджету м. Чернівці в сумі 1193619,25 грн.; - 20 відсотків до спеціального фонду Чернівецького обласного бюджету в сумі 477447,70 грн.; - 30 відсотків до Державного бюджету України в сумі 716171,55 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача 35808,59 грн. судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Державною екологічною інспекцією у Чернівецькій області 27.11.2017 р. за вх. № 3841 до місцевого господарського суду подано позовну заяву до Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» про стягнення шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 2387238,50 грн., шляхом перерахування: - 50 відсотків до спеціального фонду місцевого бюджету м. Чернівці в сумі 1193619,25 грн.; - 20 відсотків до спеціального фонду Чернівецького обласного бюджету в сумі 477447,70 грн.; - 30 відсотків до Державного бюджету України в сумі 716171,55 грн. та стягнення з відповідача на користь позивача 35808,59 грн. судових витрат (том І, а. с. 4-13).

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 22 лютого 2018 року у справі № 926/3824/17 позов задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області шкоду в сумі 2387238,50 грн., шляхом перерахування коштів: - 50 відсотків до спеціального фонду місцевого бюджету м. Чернівці в сумі 1193619,25 грн.; - 20 відсотків до спеціального фонду Чернівецького обласного бюджету в сумі 477447,70 грн.; - 30 відсотків до Державного бюджету України в сумі 716171,55 грн. Стягнуто з Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» на користь Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області 35808,59 грн. судового збору (пункти 1, 2 та 3 резолютивної частини судового рішення) (том І, а. с. 242, 242-248).

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, апелянт/відповідач (Державне підприємство «Чернівецьке лісове господарство») подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу № 142 від 15.03.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-05/902/18 від 19.03.2018 р.)(том ІІ, а. с. 5-17), просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.02.2018 р. у справі № 926/3824/17 за позовом Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області до Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» про стягнення шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 2 387 238,50 грн. та 35 808,59 грн. судового збору повністю і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки місцевим судом не повно досліджено обставин справи та не правильно зроблено висновки, які призвели до прийняття незаконного рішення.

Так скаржник в апеляційній сказі зазначає, що Державною екологічною інспекцією у Чернівецькій області, в термін з 05.09.2017 року по 29.09.2017 року проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство», за наслідками якої складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство». На даний акт своєчасно були подані заперечення, які, на думку скаржника, залишились поза увагою Позивача.

Яв зазначає апелянт, позивачем були нараховані збитки в сумі 2387238,50 грн. та заявлений позов до місцевого суду.

Як стверджує скаржник, що ДЕІ у Чернівецькій області ділянки, де проводились лісогосподарські заходи, а саме в кв. 21-25 Ревнянського лісництва ДП «Чернівецьке лісове господарство», перевірялись в 2016 році при плановій перевірці, про що було складено відповідний акт та було заперечення до акту, при цьому лісорубні квитки не анульовувалися та шкода не нараховувалася.

Заявник в апеляційній скарзі покликається на те, що місцевий суд, застосовуючи ст. 38, 39, 61, 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановив, що ландшафтний заповідник «Цецино» є об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, то суд прийшов до висновку, що правові основи його організації, охорони, ефективного використання, відтворення його природних комплексів та об’єктів визначаються спеціальним законом, а саме Законом України «Про природно-заповідний фонд України», відтак, що в силу ст. 9-1 Законом України «Про природно-заповідний фонд України», спеціальне використання природних ресурсів у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів.

Апелянт зазначає, що на думку суду, необхідність отримання лімітів на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення визначена також статтею 11 Закону України «Про рослинний світ», згідно якої, ліміти на спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються на підставі науково обгрунтованих нормативів центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Однак, як зазначає скаржник, суд першої інстанції не прийняв до уваги та не дав належної правової оцінки тим обставинам, що у акті перевірки зазначено, що рубка (ліквідація захаращеності) здійснювалась без ліміту, не відомо якого та без відповідно дозволу, також не відомо якого, при цьому не зазначаючи (в акті перевірки також не вказано), що це є незаконна рубка, а вже в розрахунках заподіяної шкоди позивач трактує, що це незаконна порубка дерев, як рубка дерев без відповідного ліміту та дозволу, що не відповідає додатку № 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 р. № 541 «Про встановлення такс для обчислення розміру шкоди заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд», оскільки, як стверджує заявник, визначення «незаконна порубка» носить інше визначення та термінологію відповідно до ст. 65 Кодексу України про адміністративні правопорушення (до адміністративної відповідальності не притягнуто жодної посадової особи).

Тому апелянт вважає, що суд першої інстанції посилаючись на акт перевірки не прийняв до уваги відсутність в акті будь-яких обгрунтувань наявності так званих «незаконних порубок», здійснення яких призвело до завдання шкоди.

Так апелянт зазначає, що місцевим судом не враховані положення ст. 19 ОСОБА_3 України, рішення Конституційного Суду України від 26.06.2008 р. по справі № 13-рп/2008, що органи державної влади мають діяти за принципом 2дозволено все у встановлених ОСОБА_3 межах, відповідно до законів України».

Крім того, апелянт зазначає, що санітарними правилами в лісах України, затверджених постановою КМ України від 27.07.1995 р. № 555 чітко передбачені санітарно-охоронні заходи, в т.ч. ліквідація захаращеності.

Скаржник зазначає, що місцевим судом не враховано, що згідно положень постанови КМ України від 23.05.2007 р. № 761 «Про порядок спеціального використання лісових ресурсів» санітарні рубки не відносяться до спеціального використання природних ресурсів і відповідно не потребують оформлення лімітів, що відповідно до розділу 1 п. 1.2. «Інструкції про застосування порядку установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 24.01.2008 р. № 27 (ліквідація захаращеності) не входить в перелік природних ресурсів, на які передбачено установлення лімітів на використання природних ресурсів. Як стверджує апелянт, дані лісогосподарські заходи були проведені на підставі спеціальних дозволів, тобто лісорубних квитків № 17 від 14.01.2016 р. та № 51 від 15.03.2016 р., виданих на підставі плану санітарно-оздоровчих заходів на 2016 рік, погоджених Департаментом екології та туризму Чернівецької ОДА та затверджених Чернівецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

Скаржник в апеляційній скарзі покликається на те, що деревина, заготовлена від рубок формування і оздоровлення лісів, не є використанням лісових ресурсів, і встановлення лімітів на заготівлю такої деревини законодавством не передбачено, покликаючись на п. 1 Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою КМ України від 12.05.2007 р. № 724, роз’яснення Державного агентства лісових ресурсів України від 29.09.2017 р. за № 02-27/7300-17, надане на звернення одного з державних лісогосподарських підприємств області, висновки науково-правової експертизи щодо правого регулювання виконання заходів, пов’язаних з веденням лісового господарства в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, проведеного Радою науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 27.08.2013 р. № 126/74-е та науково-правового висновку науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України від 18.04.2017 року.

Заявник в апеляційній скарзі стверджує, що в частині 7 ст. 9-1 Законом України «Про природно-заповідний фонд України» зазначено, що порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України, відповідно до п. 2 діючого Положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою КМ України від 10.08.1992 р. № 459, ліміти спеціального використання лісових ресурсів встановлюються у порядку, визначеним Лісовим Кодексом України, ст. 71 якого, передбачає встановлення лімітів в порядку рубок головного користування, а тому вважає вимоги щодо наявності або встановлення лімітів на заготівлю деревини під час проведення рубок поліпшення якісного складу лісів, неправомірною.

Далі скаржник в апеляційній скарзі, покликаючись на ст. 9-1 Закону України від 21.01.2010 р. № 1826-VІ “Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», чинною постановою КМ України від 10.08.1992 р. № 459 «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах території та об’єктів ПЗФ і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення», п. 2 діючого Положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою КМ України від 10.08.1992 р. № 459, зазначає, що ст. 67 Лісового Кодексу України, яка визначає можливі види спеціального використання лісових ресурсів, а так як ДП «Чернівецьке лісове господарство», проводячи рубки (ліквідацію захаращеності) керувався не тільки нормами Лісового Кодексу України, а й положеннями ст. 10 Закону України «Про рослинний світ», яка чітко регламентує, що відноситься до спеціального використання природних рослинних ресурсів, зокрема, до спеціального використання природних рослинних ресурсів відносяться – рубки головного користування і не як, не рубки з формування та оздоровлення лісів.

Як стверджується у скарзі, ст. 70 Лісового Кодексу України конкретизує види заготівлі деревини, які пов’язані як з використанням лісових ресурсів, так і які не пов’язані з використанням лісових ресурсів, ст. 71 Лісового Кодексу України передбачає встановлення лімітів в порядку рубок головного користування, та жодним чином не передбачає наявності або встановлення лімітів на заготівлю деревини під час проведення заходів з поліпшення якісного складу лісів та інших заходів (розчищення лісових ділянок вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо) у т.ч. на територіях та об’єктах природно-заповідного фонду.

Апелянт також звертає увагу на те, що місцевим судом не звернуто увагу на відсутність будь-якого обгрунтування в акті перевірки порушення відповідачем вимог ст. 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд», оскільки до введення в дію Закону України № 2063-VІІІ від 23.05.2017 р. , яким внесені зміни в ст. 26 цього Закону, на територіях заказників не заборонялось проведення видалення захаращеності, а саме, проведення санітарно-оздоровчих заходів.

Скаржник, як на одну із підстав скасування судового рішення від 22.02.2018 р. у справі № 926/3824/17 покликається на роздрукований ним Аналіз регуляторного впливу проекту постанови КМУ «Про затвердження Порядку встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та порядку видачі, переоформлення, видачі дублікатів та анулювання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення», та вважає, що відповідні Положення, які затверджено постановою КМ України від 10.08.1992 р. № 459, суперечать та не відповідають вимогам ст. 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд»,

Апелянт, серед іншого, зазначає, що так як судове рішення є таким, що не відповідає нормам ч. 4 ст. 70 Лісового Кодексу України, наявності суперечностей в законодавстві, місцевий суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про залучення до участі у справі в порядку ст. 50 ГПК України про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне агентство лісових ресурсів України, оскільки відповідач у своїй діяльності керувався листом зазначеного агентства за вих. № 02-27/7300-17 від 27.09.2017 р. «Щодо встановлення лімітів на територіях ПЗФ», як структурний підрозділ Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства, яке в свою чергу є регіональним структурним підрозділом Державного агентства лісових ресурсів України, про будь-яку ухвалу щодо закінчення підготовчого провадження та призначення судового розгляду по суті відповідачу відомо не було, відповідачу таку ухвалу скеровано не було і відповідно не було отримано, вважає, що судом безпідставно відхилено його клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державне агентство лісових ресурсів України, чим порушено основні засади господарського судочинства, передбачені ст. 2, 7, 11 ГПК України.

На думку скаржника, враховуючи складність та суперечливість нормативно-правової бази документів, якими керується і Позивач, і Відповідач, для винесення обгрунтованого рішення очевидна була необхідність залучення до участі у справі не тільки Державного агентства лісових ресурсів України, центрального органу виконавчої влади, а й Міністерства екології України.

Скаржник, зокрема, зазначає, що «додатковим свідченням упередженого розглядав дану справу в інтересах суто Позивача, є той факт, що з метою задоволення інтересів Позивача, використовуючи не передбачену в ГПК України можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про закінчення підготовчого провадження, суд умисно виніс це рішення поза судового засідання, не ставлячи до відома про це Відповідача в тому числі шляхом скеровування її відповідачу для ознайомлення в установленому законом порядку, що порушило принцип верховенства права, рівність учасників судового процесу перед законом, змагальність сторін тощо».

Апелянт, 25.04.2018 р за вх. №ЛАГС 01-04/2695/18 подав пояснення на відзив на апеляційну скаргу № 214 від 24.04.2018 р. (том ІІ, а. с. 108-116), вважає відзив на апеляційну скаргу необгрунтованим, до пояснення на відзив долучив: постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.11.17 р. № 824/540/17-а та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 р. № 824/540/17-а (том ІІ, а. с. 117-140), за позовом ДП «Берегометське лісомисливське господарство» до ДЕІ в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування припису, з покликанням на те, що суди у цих справах прийшли до абсолютно протилежних висновків, ніж суд першої інстанції у даній справі, просить у задоволенні клопотання позивача про закриття апеляційного провадження – відмовити, апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

14.05.2018 р. скаржник за вх. № 01-04/2994/18 подав доповнення до вже поданого пояснення на відзив (том ІІ, а. с. 179-181) та просить суд апеляційної інстанції звернути увагу на те, що 04.05.2016 р. Прем’єр Міністром України до Верховної ради України був внесений законопроект (реєстраційний № 4551) «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд», яким запропоновано доповнити частину 15 статті 9-1 цього Закону про те, що «Проведення рубок формування і оздоровлення лісів, інших видів рубок здійснюється в межах затверджених планів та на підставі рішень науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду згідно з лімітом на використання природних ресурсів на підставі дозволів», при цьому скаржник покликається на пояснювальну записку до цього Закону Міністра екології та природних ресурсів України від 16.10.2012 р. № 5456, і у зазначеній редакції ці доповнення прийнято рішенням Верховної ради України від 22 березня 2018 р., та стверджує, що дане доповнення до ст. 9-1 свідчить про те, що місцевий суд, приймаючи рішення у даній справі прийшов до хибного висновку , що на проведення рубок формування і оздоровлення лісів в заповіднику загальнодержавного значення «Цецино» в 2016 році, відповідачу необхідно було їх проводити згідно з лімітом на використання природних ресурсів на підставі дозволів, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

В процесі розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу № 08/872 від 06.04.2018 р. (вх. № ЛАГС 01-04/2361/18 від 10.04.2018 р.)(том ІІ, а. с. 97-101), у якому останній заперечує доводи апелянта наведені в апеляційній скарзі, та зазначає, що апеляційна скарга, в свою чергу, підписана та подана не уповноваженою особою, директором цього підприємства ОСОБА_4, на думку позивача, апеляційну скаргу мав підписувати виключно адвокат, відтак просить відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 264 ГПК України закрити апеляційне провадження, а у разі відмови у закритті апеляційного провадження; 14.05.2018 р. за вх. №ЛАГС 01-04/2963/18 подав пояснення за № 08/1185 від 08.05.2018 р. (том ІІ, а. с. 165-166), яким спростовує викладене апелянтом у поясненні за № 214 від 24.04.2018 р. з покликанням на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 лютого у справі № 824/1014/17-а за позовом Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство», до ДЕІ у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування припису, яким позивачу в задоволенні адміністративного позову відмовлено, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення місцевого суду залишити без змін; 14.05.2018 р. за вхідним №ЛАГС 01-04/2963/18 подав пояснення за № 08/1185 від 08.05.2018 р. (том ІІ, а. с. 165-166), яким спростовує викладене апелянтом у поясненні за № 214 від 24.04.2018 р., які аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивач вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

26.03.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 926/3824/17 (том ІІ, а. с. 3); ухвалою суду від 10.04.2018 р. призначено вищезазначену справу до розгляду у судовому засіданні на 25 квітня 2018 року з повідомленням сторін (том ІІ, а. с. 96/зворот), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (том ІІ, а. с. 93, 94, 95).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 25.04.2018 р. за участю у даній справі представників апелянта (ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7М.) та позивача (ОСОБА_8, ОСОБА_2О.), у судовому засіданні оголошено перерву на 16.05.2018 р., про що представники сторін були належним чином повідомлені.

За клопотанням позивача (том ІІ, а. с. 153) судове засідання 16.05.2018 р. ухвалено проводити в режимі відеоконференції, про що сторони теж були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (том ІІ, а. с. 158/зворот), що підтверджується оригіналами повідомлень про вручення поштового повідомлення: позивача – 03.05.2018 р. та 07.05.2018 р. (том ІІ, а. с. 159, 164), апелянта/відповідача – 02.05.2018 р., 04.05.2018 р., 07.05.2018 р., 10.05.2018 р. (том ІІ, а. с. 160, 161, 162, 163).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 16.05.2018 р. за участю представників: від апелянта (ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7М.) та позивача (ОСОБА_2О.), у судовому засіданні оголошено перерву на 24.05.2018 р., яке ухвалено проводити в режимі відеоконференції, про що представники обох сторін були повідомлені.

В судове засідання, яке відбулося 24.05.2018 р., представник апелянта/відповідача не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи та про дату, на яку було оголошено перерву, особисто, під розписку, ОСОБА_7 (том ІІ, а. с. 185) та підтверджується матеріалами даної справи. Представники апелянта приймали участь у попередніх судових засіданнях, надавали письмові та усні пояснення по даній справі, наводили свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході розгляду даної справи, що підтверджується Протоколами судових засідань від 25.04.2018 р. (том ІІ, а. с. 148-150), від 16.05.2018 р. (том ІІ, а. с. 186-188), в процесі розгляду справи апелянт, крім апеляційної скарги, 25.04.2018 р за вх. №ЛАГС 01-04/2695/18 подав пояснення на відзив на апеляційну скаргу № 214 від 24.04.2018 р. (том ІІ, а. с. 108-116), 14.05.2018 р. за вх. № 01-04/2994/18 доповнення до вже поданого пояснення на відзив (том ІІ, а. с. 179-181).

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 22.02.2018 р. у справі № 926/3824/17 за позовом Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області до Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» про стягнення шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 2387238,50 грн. та 35808,59 грн. судового збору повністю і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання - прибув, надав усні пояснення на подане апелянтом 14.05.2018 р. за вх. № 01-04/2994/18 доповнення до вже поданого пояснення на відзив, проти апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу, вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Як зазначено вище у цій постанові, 26.03.2018 р. ухвалою Львівського апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у справі № 926/3824/17 (том ІІ, а. с. 3); ухвалою суду від 10.04.2018 р. призначено вищезазначену справу до розгляду у судовому засіданні на 25 квітня 2018 року з повідомленням сторін (том ІІ, а. с. 96/зворот), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (том ІІ, а. с. 93, 94, 95). З підстав зазначених в ухвалі суду від 25.04.2018 р. за участю у даній справі представників апелянта у судовому засіданні оголошено перерву на 16.05.2018 р., про що представники сторін були належним чином повідомлені, під розписку (том ІІ, а. с. 147) та підтверджується оригіналами повідомлень про вручення поштового повідомлення: позивача – 03.05.2018 р. та 07.05.2018 р. (том ІІ, а. с. 159, 164), апелянта/відповідача – 02.05.2018 р., 04.05.2018 р., 07.05.2018 р., 10.05.2018 р. (том ІІ, а. с. 160, 161, 162, 163) та про оголошення перерви на 24.05.2018 р. (том ІІ, а. с. 185).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 р. у справі № 926/3824/17 про призначення даної справи до розгляду у судовому засіданні на 25.04.2018 р. та ухвалами, якими у судових засіданнях оголошувалася перерва (том ІІ, а. с. 151-152, 157-158, 189-190), участь уповноважених учасників по справі обов’язковою не визнавалась.

Відповідно до ст. 216 ГПК України відкласти розгляд справи суд може у випадку настання обставин, що визначені ст. 202 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків визначених цією статтею.

У частині 2 ст. 202 ГПК України визначено перелік підстав відкладення розгляду справи в межах встановленого цим Кодексом строку, які є вичерпними і не підлягає поширеному тлумаченню:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнані поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Вищенаведені обставини у даній справі станом на 24.05.2018 р. – відсутні.

Частиною 3 статті 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з’явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з’явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов’язковою.

Як зазначено вище у цій постанові, ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2018 р. у справі № 926/3824/17, та ухвалами про оголошення перерви у судовому засіданні, участь уповноважених учасників по справі обов’язковою не визнавалась.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, розглядати дану справу за наявними у ній матеріалами, без участі представника апелянта/відповідача, який були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду даної справи, про що зазначено вище у цій постанові, та про день та годину, на яку було оголошено перерви, зокрема, представник апелянта, 16.05.2018 р. під розписку (том ІІ, а. с. 185), і нез’явлення у судове засідання представника (ів) апелянта - не перешкоджає вирішенню спору.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Буланов та Купчик проти України” заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., “Чуйкіна проти України” № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Статтею 269 ГПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ визначено «Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції».

За приписами вказаної статті, перш за все суд апеляційної інстанції обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги. Саме тому суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції суто у цих межах.

Так, частиною 1 статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 цієї статті визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 3 ст. 269 ГПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Подані апелянтом та позивачем докази у справу, в т.ч. судові рішення, не є додатковими в розумінні частини ст. 269 ГПК України, тому колегія суддів приходить до висновку, долучити їх до матеріалів справи.

Відповідно до ста. 45 ГПК України сторонами у судовому процесі – позивачем і відповідачами – можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 2 ст. 45).

Відповідачами є особи, яким пред’явлено позовну вимогу (ч. 3 ст. 45 ГПК України).

У справі № 26/3824/17 позивачем є Державна екологічна інспекція у Чернівецькій області, яке, в свою чергу, є юридичною особою, ідентифікаційний код: 37978289, місцезнаходження юридичної особи: 58003, м. Чернівці, вул. Шевченка, 71А, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач/апелянт: Державне підприємство «Чернівецьке лісове господарство» (скорочене найменування ДП «Чернівецьке лісове господарство») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 00274453, місцезнаходження: п. і. 60411, Чернівецької обл., Глибоцького району, с. Валя Кузьмина, вул. Головна, буд. 25, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Керівник підприємства (директор): ОСОБА_4. Поштовою адресою апелянта є: вул. Руська, 203а, м. Чернівці, 58023.

Колегією суддів встановлено, що і позивач, і апелянт/відповідач є юридичними особами, які зареєстровані у встановленому законом порядку, відтак з дати їх державної реєстрації як юридичних осіб, вони наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, можуть бути позивачами та відповідачами у суді, що відповідає приписам ОСОБА_9 7 Цивільного кодексу України.

В матеріалах справи відсутні докази про внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи відповідача, а також суду не надано доказів, що відповідач позбавлений статусу юридичної особи, є в розумінні статті 95 ЦК України структурним підрозділом (філією) Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства без права юридичної особи.

Відповідно до приписів чинного законодавства, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями (ч. 1 ст. 96 ЦК України) усім належним їй майном (ч. 2 зазначеної статті). Відповідно до ч. 3 ст. 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Відповідно до ст. 62 ГК України, підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентними органами державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом (ч. 4 ст. 62 ГК України).

Станом на 22.05.2018 р. у апелянта/відповідача відбулася зміна власника. Власником є Державне агенство лісових ресурсів України. Зміна власника не суть тотожне зміні юридичного статусу підприємства, з юридичної особи на структурний підрозділ (філію), без права юридичної особи.

Власник відповідно до ст. 65 ГПК України, здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Останні вправі делегувати це право органу управління – раді підприємства (правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу. Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляє його керівник.

З огляду на наведене покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що він є структурним підрозділом Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства (рядки 12-15 зверху сторінки 10-ї тексту описової частини апеляційної скарги)(том ІІ, а. с. 14) до уваги не приймається, оскільки таке твердження скаржника не доведено належними та допустимими доказами.

Колегія суддів розглянула клопотання Позивача викладене у відзиві на апеляційну скаргу вх. № 01-04/2361/18 від 10.04.2018 р. (том ІІ, а. с. 97-101) в частині про закриття апеляційного провадження у зв’язку з тим, що апеляційна скарга підписана не уповноваженою особою, так як апеляційна скарга від імені ДП «Чернівецьке лісове господарство» підписана директором цього підприємства ОСОБА_10, а мав, на думку позивача, підписувати тільки адвокат, при цьому позивач покликається на правову позицію викладену в ухвалах касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 29.01.2018 р. № 910/5790/17, від 26.01.2018 р. № 910/14335/17 та інші (том ІІ, а. с. 100/зворот) та приходить до висновку, що зазначене клопотання не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Як зазначено вище у цій постанові, Державне підприємство «Чернівецьке лісове господарство» є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 00274453, місцезнаходження: п. і. 60411, Чернівецької обл., Глибоцького району, с. Валя Кузьмина, вул. Головна, буд. 25, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том І, а. с. 76). Керівник підприємства (директор): ОСОБА_4.

Відповідно до приписів ОСОБА_9 7 Господарського кодексу України, зокрема, статті 62 ГК України, підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентними органами державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом (ч. 4 ст. 62 ГК України).

Згідно із ст. 64, 65 ГК України, для керівництва ведення господарської діяльності підприємства відповідно до закону, а також і статуту підприємства призначається (обирається) керівник підприємства, який є підзвітний власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Власник майна не вправі втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляє його керівник.

Приписами глав 7 - 9 ЦК України, передбачено, що управління товариством, установою, державним підприємством, та іншими юридичними особами здійснює його керівник (обраний, призначений, найнятий), незалежно від найменування цієї посади (директор, генеральний директор, начальник, голова, тощо), в межах компетенції визначеної для нього правлінням, наказом, загальними зборами товариства, установчими актами.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на день винесення ухвали), апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

За приписами статті 56 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на день подання апеляційної скарги) сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Самопредставництво юридичної особи має наступне значення – участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичною особою, як в порядку самопредставництва, так і іншими особами, як представниками юридичної особи за довіреністю.

В порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законодавством чи установчими документами.

Разом з тим у пункті 6 рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України зазначається, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Відповідно особи, які представляють юридичну особу за довіреністю і виконують процесуальні дії на підставі наданих їм довіреністю повноважень, виступають від імені цієї особи як довірителя, а не в порядку самопредставництва.

30 вересня 2016 року набрав чинності ОСОБА_11 України «Про внесення змін до ОСОБА_3 України (щодо правосуддя)», яким внесено зміни до ОСОБА_3 України та доповнено ОСОБА_11 окремими статтями.

За статтею 59 ОСОБА_3 України (в редакції цього Закону) кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Також ОСОБА_3 України було доповнено статтею 131-2, за частинами першою, третьою та четвертою якої для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура та виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення; законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Підпунктом 11 пункту 161 розділу ХV «Перехідні положення» ОСОБА_3 України, передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї ОСОБА_3 виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до ОСОБА_3 України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.

Відповідно до статті 3 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття апеляційної скарги) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до ОСОБА_3 України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 8 ОСОБА_3 України ОСОБА_3 має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії.

Судові рішення мають ґрунтуватися на ОСОБА_3 України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує ОСОБА_3 України, якщо зі змісту норм ОСОБА_3 не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію ОСОБА_3 чи прийнятий після цього, суперечить їй. Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на ОСОБА_3 і не суперечить їй.

За змістом статті 131-2 ОСОБА_3 України необхідність її додаткової регламентації законом передбачена частиною четвертою цієї статті щодо встановлення винятків представництва в суді адвокатами, зокрема, визначення поняття малозначних спорів.

Згідно пункту 2 частини статті 264 ГПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що апеляційна скарга № 142 від 15.03.2018 р. від імені юридичної особи: Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» (том ІІ, а. с. 5-17), підписана керівником цього підприємства - директором Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» ОСОБА_4, його підпис посвідчено печаткою цієї юридичної особи, який в силу своїх повноважень, як керівник підприємства, має право без довіреності вчиняти певні дії від імені юридичної особи, в т.ч. підписувати апеляційні скарги та представляти юридичну особу в порядку самопредставництва, тому твердження позивача, що апеляційна скарга підписана керівником юридичної особи – відповідача ОСОБА_4, як неуповноваженою особою, не заслуговують на увагу суду.

Аналогічну правову позицію відображено у Постанові ОСОБА_12 Верховного Суду від 14.03.2018 р. по справі № 910/22324/16.

Щодо представництва інтересів апелянта в суді апеляційної інстанції, то інтереси ДП «Чернівецьке лісове господарство» представляє, зокрема, адвокат ОСОБА_5, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 502 видане на підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 29.12.11 р. № 36/4 (том ІІ, а. с. 145), діє в межах повноважень визначених юридичною особою довіреністю № 499 від 20.10.2017 р. (том ІІ, а. с. 144), ордеру серії ЧЦ № 06056 (том ІІ, а. с. 146) та представники: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 за довіреностями № 210 від 24.04.2018 р. та № 211 від 23.04.2018 р., № 68 від 29.01.2018 р. (том ІІ, а. с. 142, 143, 184).

Апеляційний господарський суд, обговоривши доводи апеляційної скарги, здійснивши аналіз наявних у справі письмових доказів, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Чернівецької області від 22 лютого 2018 року у справі № 926/3824/17, виходячи з наступного.

Як зазначено вище у цій постанові, Державна екологічна інспекція у Чернівецькій області звернулась із позовною заявою до Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу в сумі 2387238,50 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що працівниками Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» без відповідного ліміту на проведення рубок на території природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, який видається центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також без відповідного дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, проведено рубку 21 шт. сироростучих та 56 сухостійних дерев породи бук, клен у кварталі 25 виділ 6 Ревнянського лісництва; рубку 73 шт. сироростучих та 125 шт. сухостійних дерев породи бук, граб, клен у кварталі 24 виділ 2 Ревнянського лісництва; рубку 27 шт. сироростучих та 18 шт. сухостійних дерев породи бук, граб, дуб, клен у кварталі 21 виділ 7 Ревнянського лісництва; рубку 2 шт. сухостійних дерев породи бук, дуб у кварталі 25 виділ 1 Ревнянського лісництва; рубку 9 шт. сироростучих та 5 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 25 виділ 8 Ревнянського лісництва; рубку 46 шт. сироростучих та 3 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 23 виділ 3-4 Ревнянського лісництва; рубку 18 шт. сироростучих та 31 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 23 виділ 1 Ревнянського лісництва; рубку 1 шт. сироростучого та 7 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 21 виділ 1 Ревнянського лісництва; рубку 3 шт. сироростучих та 15 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 21 виділ 6 Ревнянського лісництва; рубку 9 шт. сироростучих дерев породи бук у кварталі 21 виділ 2 Ревнянського лісництва, що підтверджується Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, початок перевірки 05.09.2017 р. завершення 28.09.2017 р., чим заподіяно навколишньому природному середовищу шкоду в розмірі 2387238,50 грн.

Як встановив місцевий суд, вказана обставина підтверджується розрахунком розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на території заказника загальнодержавного значення “Цецино” здійснено на підставі додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 № 541 “Про затвердження такс для обчислення розміру шкоду, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд”.

На підставі наведеного вище, позивач просить стягнути з Державного підприємства “Чернівецьке лісове господарство” шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу в сумі 2387238,50 грн.

В частині, що стосуються тверджень апелянта про те, що він не був повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду даної справи, не отримував ухвали місцевого суду від 23.01.2018 р. та не знав про її зміст.

Як вбачається з матеріалів даної справи, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2017 р. справу призначено судді Швець М.В.

Ухвалою місцевого суду від 28.11.2017 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 10:30 год. 08.12.2017 р., за правилами ГПК України у редакції, які діяли до 15.12.2017 р. (том І, а. с. 2).

Про порушення провадження у даній справі та призначення справи до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2017 р., сторони, в т.ч. апелянт/відповідач були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, зокрема, апелянт – 04.12.2017 р. (том І, а. с. 3).

Ухвалою місцевого суду від 08.12.2017 р. розгляд справи було відкладено на 10:30 год. 14.12.2017 р. (в зв’язку з неявкою представників відповідача)(том І, а. с. 83), про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, зокрема, відповідач - за двома (2-а) адресами – 11.12.2017 р. та 12.12.2007 р. (том І, а. с. 84).

Як вбачається з матеріалів даної справи, 13.12.2017 р. адвокат відповідача ОСОБА_5 (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 502 видане на підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 29.12.11 р. № 36/4)(том І, а. с. 80), діяв в межах повноважень визначених за довіреністю № 499 від 20.10.2017 р. (том І, а. с. 79), знайомився, особисто, з матеріалами справи № 926/3824/17, що підтверджується його власноручним написом на клопотанні № 12 від 08.12.2017 р. про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення розгляду даної справи (том І. а. с. 78).

14.12.2017 р. представники сторін (від позивача: ОСОБА_2О.), від відповідача – адвокат ОСОБА_5, прибули у судове засідання, представник відповідача ОСОБА_5 (вх. № 4144) подав місцевому господарському суду письмове клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні (том І, а. с. 86).

14.12.2017 в судовому засіданні місцевого суду у відповідності до ч. 3 ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 10:30 год. 20.12.2017 р.

19.12.2017 р. через канцелярію суду відповідач направив відзив на позов (вх. № 4210), в якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (том І, а. с. 89-93).

Ухвалою місцевого суду від 20.12.2017 р. (том І, а. с. 137) вирішено справу № 926/3824/17, призначену на 10:30 год. 20.12.2017, розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання (15.12.2017 набрав чинності ОСОБА_11 України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладений в новій редакції).

20.12.2017 р. в судовому засіданні у відповідності до ч. 5 ст. 183 ГПК України, місцевим судом було оголошено перерву до 10:30 год. 27.12.2017 р., про що представники сторін були належним чином повідомлені, особисто, під розписку, зокрема відповідач через свого представника, адвоката ОСОБА_5 (том І, а. с. 136), що підтверджується його підписом на розписці про повідомлення про перерву у судовому засіданні.

20.12.2017 р. відповідач через канцелярію місцевого суду подав клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 4216)(том І, а. с. 131), в якому просить зупинити провадження у даній справі до набрання законної силі судового рішення у адміністративній справі № 824/1014/17-а за позовом ДП “Чернівецьке лісове господарство” до Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування припису № 34 від 29.09.2017 у зв’язку із необґрунтованістю та протиправністю.

27.12.2017 р. позивач через канцелярію суду подав відповідь на відзив ДП “Чернівецьке лісове господарство” № 627 від 19.12.2017 р. (том І, а. с. 141-145), в якій вважає доводи, викладені відповідачем у відзиві безпідставними та необґрунтованими. Також позивач подав заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі (вх. №4216 від 20.12.2017)(том І, а. с. 138), в якому просить суд відмовити у задоволенні даного клопотання.

У судовому засіданні місцевого господарського суду, яке відбулося 27.12.2017 р. були присутніми представники відповідача: ОСОБА_5І,, ОСОБА_13, ОСОБА_7М.), подали письмове пояснення (вх. № 4281 від 27.12.2017)(том І, а. с. 157-158).

Ухвалою місцевого господарського суду від 27.12.2017 р. (том І, а. с. 169-170) відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та оголошено перерву в судовому засіданні до 23.01.2018 - 11:30 год., про що представники сторін були належним чином, особисто, під розписку, повідомлені, зокрема, відповідач через своїх представників: ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_13 (том І, а. с. 168), що підтверджується їх підписами на розписці про повідомлення про перерву у судовому засіданні.

23.01.2018 р. відповідач через канцелярію суду подав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 213)(том І, а. с. 173-176), згідно якого позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у запереченні.

23.01.2018 р. позивач надав клопотання (том І, а. с. 185) про долучення в якості додаткових доказів копію листа Мінекоресурсів України від 12.10.2016 №5/3-8/9646-16 про відкликання листа Мінприроди від 16.10.2015 №5/1-8/12845-15, копію листа Мінекоресурсів України від 24.12.2015 №9-02/1340-15 та копію Інформації щодо реалізації заготовленої деревини від ліквідації захаращеності за 2016 рік.

Місцевий господарський суд, 23.01.2018 р. в судовому засіданні, яке проводилось в режимі технічної фіксації, заслухавши думку сторін (від відповідача участь в судовому засіданні приймали: ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_7, від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_8Д.), у відповідності до ч. 5 ст. 185 ГПК України, закрив підготовче провадження та призначив справу № 926/3824/17 до судового розгляду по суті на 12:00 год. 08.02.2018 р., що підтверджується Протоколом судового засідання від 23.01.2018 р. (том І, а. с. 190-192), ухвалою місцевого суду від 23.01.2018 р.)(том І, а. с. 194-195), розпискою про повідомлення представників сторін (том І, а. с. 193).

З оцінки вищезазначених доказів вбачається, що представники обох сторін по справі, які приймали участь у судовому засіданні, 23.01.2018 р., були належним чином, особисто, під розписку, повідомлені, зокрема, відповідач - через представників: ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_7 (том І, а. с. 193) про наслідки розгляду даної справи 23.01.2018 р. та про оголошення перерви у розгляді справи на 08.02.2018 р., що підтверджується їх підписами на розписці.

З огляду на все вищенаведене, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта в апеляційній скарзі на те, що він не був належним чином повідомлений 23.01.2018 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 926/3824/17 до судового розгляду по суті на 12:00 год. 08.02.2018 р., оскільки представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_7 брали участь у судовому засіданні 23.01.2018 р., були належним чином повідомлені про ухвалення місцевим судом рішення про закриття підготовчого провадження і призначення даної справи до розгляду по суті, що підтверджується матеріалами справи, розпискою про повідомлення (том І, а. с. 193), Протоколом судового засідання від 23.01.2018 р. (том І, а. с. 190-192) та ухвалою місцевого суду від 23.01.2018 р. у даній справі.

До Протоколу судового засідання від 23.01.2018 р. у справі № 926/3824/17 представники відповідача/апелянта жодних зауважень не пред’являли, такі докази у даній справі - відсутні.

Як вбачається з матеріалів даної справи, керівником апарату суду повідомлено учасників судового процесу про те, що судове засідання 08.02.2018 не відбудеться у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю судді Швеця М.В. та повідомлено учасників судового процесу про дату судового засідання – 15.02.2018 на 10:30 год.

Відповідач, 08.02.2018 р., подав місцевому господарському суду два (2) клопотання про відкладення розгляду даної справи (том І, а. с. 202, 203), одне, за підписом адвоката ОСОБА_5, друге, за підписом директора ОСОБА_4, що спростовує твердження апелянта про те, що він не був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду по суті даної справи.

14.02.2018 р. Відповідач подав місцевому суду клопотання про відкладення розгляду даної справи (том І, а. с. 207).

Ухвалою місцевого суду від 15.02.2018 р., відкрито розгляд справи по суті та у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України - відкладено розгляд справи по суті на 10:30 год. 22.02.2018 р. (том І, а. с. 213-214), про що відповідач був повідомлений рекомендованою поштою (том І, а. с. 215).

Як вбачається з матеріалів даної справи, у судовому засіданні 22.02.2018 р. були присутніми представники позивача та представники відповідача (ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_7М.). В судовому засіданні 22.02.2018 р. від відповідача надійшло клопотання (вх. № 593)(том І, а. с. 217-218) про залучення до участі у даній справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державного агентства лісових ресурсів України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-А).

Відповідно до ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Пунктом 4 частини 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб у підготовчому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.

Статтею 194 ГПК України встановлено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно п.2 ст. 207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Також, ч.2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Місцевий господарський суд, розглянувши клопотання відповідача про залучення до участі у даній справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державного агентства лісових ресурсів України, заслухавши думку представників позивача (проти залучення третьої особи в зв'язку із безпідставністю та пропуском строку щодо даної процесуальної дії), прийшов до правомірного висновку, залишити дане клопотання без розгляду з тієї підстави, що відповідачем пропущено строк для пред'явлення такого клопотання, оскільки його подано в на стадії розгляду справи по суті.

Крім того, місцевий суд звернув увагу на те, що Державне підприємство «Чернівецьке лісове господарство» є окремою юридичною особою, яка може самостійно нести відповідальність згідно чинного законодавства, та відповідачем не наведено належних обґрунтувань щодо того, як рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Державного агентства лісових ресурсів України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що твердження апелянта в апеляційній скарзі на те, що місцевий суд неправомірно не залучив до участі у даній справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору: Державне агентство лісових ресурсів України, є безпідставним.

З зазначених вище обставин, колегія суддів вважає надуманим твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що місцевий суд зобов’язаний був залучити до участі у даній справі «й Міністерство екології України», тим більше, що відповідач, до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, не клопотав перед судом про залучення до участі у справі - Міністерства екології України.

Не грунтуються на обставинах справи і покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що місцевий суд упереджено розглядав дату справу та поза судовим засіданням виніс ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначення даної справи до розгляду по суті, оскільки зазначене твердження спростовується матеріалами даної справи, оцінку яким надано вище у цій постанові, представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_13 та ОСОБА_7 брали участь у судовому засіданні 23.01.2018 р., були належним чином повідомлені про ухвалення місцевим судом рішення про закриття підготовчого провадження і призначення даної справи до розгляду по суті на 08.02.2018 р., що підтверджується їх підписами на розписці про повідомлення, Протоколом судового засідання від 23.01.2018 р. та ухвалою місцевого суду від 23.01.2018 р. (том І. а. с. 194-195/зворот) у даній справі, тому покликання апелянта на неотримання цієї ухвали колегія суддів оцінює критично.

Наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (із змінами та доповненнями) затверджена Інструкція з діловодства в господарських судах України (далі за текстом – Інструкція).

Відповідно до зазначеної Інструкції, перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам або іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.08р. № 01-8/482).

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 23.01.2018 р. містить штамп суду з відміткою про відправку документа (том І, а. с. 195/зворот).

Відтак, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що сторони по даній справі були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи та про наступні судові засідання.

Тим більше, що відповідач не був позбавлений права на ознайомлення з матеріалами даної справи, подавав клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши в сукупності надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини у справі, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, колегія суддів встановила наступне.

В період з 05 по 28 вересня 2017 року спеціалістами Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів ДП “Чернівецьке лісове господарство”. За наслідками вказаної перевірки було складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, початок перевірки 05.09.2017 р., завершення перевірки 28.09.2017 р. (том І, а. с. 17-38)

Як зазначено в акті перевірки, в ході проведення перевірки на території Ревнянського лісництва ДП “Чернівецьке лісове господарство” спеціалістами Держекоінспекції у Чернівецькій області виявлено рубку 21 шт. сироростучих та 56 сухостійних дерев породи бук, клен у кварталі 25 виділ 6 Ревнянського лісництва; рубку 73 шт. сироростучих та 125 шт. сухостійних дерев породи бук, граб, клен у кварталі 24 виділ 2 Ревнянського лісництва; рубку 27 шт. сироростучих та 18 шт. сухостійних дерев породи бук, граб, дуб, клен у кварталі 21 виділ 7 Ревнянського лісництва; рубку 2 шт. сухостійних дерев породи бук, дуб у кварталі 25 виділ 1 Ревнянського лісництва; рубку 9 шт. сироростучих та 5 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 25 виділ 8 Ревнянського лісництва; рубку 46 шт. сироростучих та 3 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 23 виділ 3-4 Ревнянського лісництва; рубку 18 шт. сироростучих та 31 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 23 виділ 1 Ревнянського лісництва; рубку 1 шт. сироростучого та 7 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 21 виділ 1 Ревнянського лісництва; рубку 3 шт. сироростучих та 15 шт. сухостійних дерев породи бук у кварталі 21 виділ 6 Ревнянського лісництва; рубку 9 шт. сироростучих дерев породи бук у кварталі 21 виділ 2 Ревнянського лісництва, які проводились в період 2016 року. На вказані рубки виписано лісорубні квитки №17 від 04.01.2016 р., №51 від 15.03.2016р. Територія, на якій проводились зазначені рубки, відноситься до ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Цецино”.

Ландшафтний заказник “Цецино” є заказником загальнодержавного значення, має загальну площу 430,0 га., розташований в адміністративних межах м. Чернівці і перебуває у користуванні ДП “Чернівецький лісгосп”, кв. 21-25 Ревнянського лісництва, що підтверджується Положенням про вказаний заповвідник (заказник), затвердженим наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 05.01.2016 № 2.

Як випливає із змісту розділу 1 вказаного Положення, територія заказника “Цецино” не вилучається з користування ДП “Чернівецький лісгосп”, який здійснює у його межах діяльність у відповідності з цим Положенням та іншими нормативними документами, несе відповідальність за належний стан та додержання встановленого режиму Заказника.

Підпунктом 3.3. пункту 3 даного Положення передбачено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах території Заказника здійснюються на підставі дозволів, виданих уповноваженими на те органами у сфері охорони навколишнього природного середовища у межах лімітів, установлених Мінприроди.

При цьому, вищевказані незаконні рубки проведені працівниками ДП “Чернівецьке лісове господарство” з порушенням ст. 9-1 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” та “Інструкції про застосування порядку установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення”, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 24.01.2008 р. № 27, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2008 р. за №117/14808, а саме без відповідного ліміту на проведення рубок на території природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, який видається центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також без відповідного дозволу що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, що є порушенням ст. 19 Лісового кодексу України, ст. ст.9-1, 21 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”.

Розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев на території заказника загальнодержавного значення “Цецино” здійснено на підстав додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 № 541 “Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд” та становить 2387238,50 грн. (том І, а. с. 39-49).

Статтею 100 Лісового кодексу України передбачено, що порядок охорона захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України", цього Кодексу та інших актів законодавства.

Частиною 3 статті 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає і використанню за цільовим призначенням.

Статтею 9-1 вищевказаного Закону передбачено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природі заповідного фонду здійснюється в межах ліміту та на підставі дозволу спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Перелік встановлених цим Законом ви, використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природі заповідного фонду і порядок їх використання визначаються режимом територій об'єктів природно-заповідного фонду. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів. Спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природного заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється на підставі дозволів, що видаються органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та територіальними органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища. Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України. Видача дозволів на спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на безоплатній основі. Здійснення господарської та іншої діяльності за декларативним принципом заборонено.

Відповідно до статті 26 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Згідно зі ст. 15 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” забезпечення реалізації екологічної політики України, контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища належить до повноважень екологічних інспекцій.

Відповідно до статті 16 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях згідно зі ст. 20 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” належить, зокрема, право звертатися до суду із позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Станом на момент розгляду спору, нараховані і заявлені до стягнення в матеріалах справи збитки заподіяні в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища не сплачені.

Частиною 1 статті 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (пункт “з” частини 2 та частина 4 статті 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”).

В частині 1 статті 69 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Відповідно до пункту 1.6 роз’яснення президії Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища” № 02-5/744 від 27.06.2001 року, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення 2387238,50 грн. шкоди за порушення природоохоронного законодавства доведеними, обґрунтованими, не спростованими відповідачем та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, вказані вимоги підлягають задоволенню.

Дана позиція суду узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України викладеною у постанові від 26 червня 2017 року у справі № 926/2188/16 (за позовом Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області до державного підприємства “Чернівецьке лісове господарство” про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у сумі 2874390,26 грн.

Так, Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову ЛАГС та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду, у постанові від 26 червня 2017 року у справі № 926/2188/16 за позовом Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області до Державного підприємства “Чернівецьке лісове господарство” про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у сумі 2874390,26 грн., прийшов до висновку про помилковість висновків апеляційного суду, виходячи з наступного.

«Відповідно до ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Статтею 63 Лісового Кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Згідно п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані, зокрема, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень. За змістом статей 86, 89, 90 Лісового кодексу України організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Як зазначив ВГСУ у вказаній вище постанові, «Беручи до уваги викладене, взявши до уваги акт перевірки та розрахунок розміру шкоди, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від рубок з дотриманням вимог ст.19 Лісового кодексу України, ст.ст.9-1, 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", відповідач діяв неправомірно, тому за вимогами чинного законодавства повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, тобто має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної вирубки дерев, у зв'язку з чим суд першої інстанцій правомірно задовольнив позовні вимоги у частині стягнення 2 560 845,00грн. шкоди на підставі ст.ст.1166, 1172 ЦК України, виходячи з презумпції вини правопорушника».

Як зазначив ВГСУ у постанові від 26 червня 2017 року у справі № 926/2188/16, що «Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо спірних правовідносин сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, і прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його скасування».

Посилання апелянта/відповідача на те, що санітарні рубки, які проводились на території ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Цецино”, згідно Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 №555, та Постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761 “Про затвердження порядку спеціального використання лісових ресурсів” не відносяться до спеціального використання природних ресурсів і, відповідно, не потребують отримання лімітів та дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно - заповідного фонду, спростовується тим, що статтею 38 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” передбачено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 39 наведеного Закону визначено 9 видів ресурсів загальнодержавного значення, в тому числі пунктом є) - природні ресурси в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Згідно із ст. 61 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” до складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Оскільки, ландшафтний заповідник (заказник) “Цецино” є об’єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, то правові основи його організації, охорони, ефективного використання, відтворення його природних комплексів та об'єктів визначаються спеціальним законом, а саме Законом України “Про природно-заповідний фонд України”.

Статтею 9 наведеного Закону поряд з основними видами використання природних ресурсів визначено також інші види використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно - заповідного фонду, в тому числі заготівля деревини.

Таким чином, згідно з наведеним Законом, заготівля деревини є видом використання природних ресурсів територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

В силу вимог ст. 9-1 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” - спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення здійснюється в межах ліміту на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, затвердженого центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, а також на підставі дозволів.

Необхідність отримання лімітів на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення визначена також статтею 11 Закону України “Про рослинний світ”, згідно якої ліміти спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення встановлюються на підставі науково обґрунтованих нормативів центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Порядок встановлення лімітів спеціального використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення затверджується Кабінетом Міністрів України.

В апеляційній скарзі апелянт/відповідач посилається на Положення про порядок встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 № 459, згідно п. 2 якого передбачено, що ліміти спеціального використання лісових ресурсів встановлюються у порядку, визначеному Лісовим кодексом України. Однак, відповідно до п.1 Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, затвердженого тією ж постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 № 459, це Положення визначає порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, крім лісових та водних ресурсів, підприємствам, установам, організаціям і громадянам.

Пунктами 2 та 3 вищезгаданого Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду до природних ресурсів, на які видається дозвіл на спеціальне використання, належать природні ресурси в межах території та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів - це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

А видача дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється відповідно до Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів.

Тобто, чинне законодавство окремо розрізняє Порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду та окремо лісових ресурсів в межах лісового фонду.

Крім того, посилання апелянта/відповідача на пункт 2 Положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 № 459, є невірним, оскільки у межах природно-заповідного фонду діє пункт 7 Положення, згідно з яким ліміти на використання природних ресурсів в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення затверджуються Мінекоресурсів. При цьому, слід брати до уваги пункт є) статті 39 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який не розділяє природні ресурси в межах територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення на види і не вилучає з них лісові ресурси.

Слід звернути увагу, що Законом України “Про Перелік документів дозвільного характеру” від 19.05.2011 № 3392-VІ визначено, що документом дозвільного характеру у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду є дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду (п.36 Переліку документів дозвільного характеру).

Також, згідно абз.6 п.1 Положення про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1992 №459 та п.1.3 Інструкції про застосування порядку установлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 24.01.2008 №27, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2008 року за №117/14808, ліміти визначають обсяги використання природних ресурсів, у межах яких видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Отже, чинним законодавством визначено необхідність отримання лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду перед видачею дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Апелянтом/відповідачем було надано План санітарно-оздоровчих заходів на території природно-заповідного фонду у лісах ДП “Чернівецький лісгосп” на 2016 р., який погоджений Департаментом екології та туризму Чернівецької обласної державної адміністрації. Зазначений План, складений у відповідності до Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 №555 (в редакції станом на момент складання Плану).

Як визначено вказаними Правилами, плани проведення санітарно-оздоровчих заходів складаються щорічно постійними лісокористувачами за участю спеціалістів лісозахисту на основі матеріалів лісовпорядкування, санітарних та лісопатологічних обстежень, з урахуванням специфіки, ступеня і періоду пошкодження насаджень, біології деревних порід, шкідників та забрудників інфекційних хвороб. При цьому, слід звернути увагу, що план санітарно-оздоровчих заходів не являється дозволом на спеціальне використання природних ресурсів в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення згідно ст. 9-1 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”.

На думку апелянта/відповідача необґрунтованим є посилання в акті перевірки на порушення ним статті 26 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, оскільки до введення в дію ЗУ №2063-VIII від 23.05.2017, яким внесені зміни в статтю 26 цього Закону, на територіях заказників не заборонялось проведення видалення захаращеності, а саме проведення санітарно-оздоровчих заходів.

Як встановлено місцевим господарським судом, перевірено судом апеляційної інстанції, позивач, ні в акті перевірки, ні в позовній заяві, не посилався на редакцію статті 26 ЗУ “Про природно-заповідний фонд України” із змінами внесеними згідно ЗУ № 2063-VIII від 23.05.2017 р.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що Відповідачем порушено вимоги ст.26 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, яка діяла в попередній її редакції.

Так, згідно статті 26 Закону, в редакції, яка діяла до введення в дію ЗУ № 2063-VIII від 23.05.2017 р. на території заповідника (заказника) обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Частинами другою, третьою вказаної статті закріплено, що господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Пунктом 1 Положення про ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Цецино” передбачено, що територія заказника не вилучається з користування ДП “Чернівецький лісгосп” (з 27.07.2016р. змінив найменування на Державне підприємство «Чернівецьке лісове господарство»), який здійснює у його межах діяльність у відповідності з цим Положенням та іншими нормативними документами, несе відповідальність за належний стан та додержання встановленого режиму заказника. Підпунктом 3.3. пункту 3 Положення визначено, що спеціальне використання природних ресурсів у межах території заказника здійснюються на підставі дозволів, виданих уповноваженими на те органами у сфері охорони навколишнього природного середовища у межах лімітів, установлених Мінприроди.

Згідно листа Міністерства екології та природних ресурсів України від 31.10.2017 №5/4.1-8/9603-17, надісланого на адресу Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області, Мінприроди не затверджувало ліміти на використання природних ресурсів в 2016 році у межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Цецино” на території ДП “Чернівецький лісгосп”.

Крім того, апелянт/відповідач посилається на лист Міністерства екології та природних ресурсів України №5/1-8/12845-15 від 16.10.2015 р. про розгляд листа Держлісагенства України №02-01/5936-15 від 12.08.2015 про те, що нормативи та ліміти на заготівлю деревини при проведенні лісогосподарських заходів (рубки формування та оздоровлення лісів) не розглядаються і не встановлюються.

Проте, згідно листа Міністерства екології та природних ресурсів України №5/3-8/9646-16 від 12.10.2016 р., Мінприроди відкликає свій лист №5/1-8/12845-15 від 16.10.2015, просить вважати його нечинним та керуватися листом Мінприроди №5/1-9/13678-15 від 06.11.2015, відповідно до якого заготівля деревини під час санітарних рубок в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, яка передбачає її подальшу реалізацію, є спеціальним використанням природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, яке відповідно до статті 9-1 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” здійснюється в межах ліміту, а також на підставі дозволів.

Обґрунтовуючи свою позицію стосовно заявлених до нього позовних вимог, апелянт/відповідач, також посилається на Висновок науково-правової експертиз щодо правового регулювання виконання заходів, пов’язаних з веденням лісового господарства в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, проведеного Радою науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 27.08.2013 №126/74-е.

Слід відмітити, що на стор. 8 Висновку вірно зазначається, що у ч. 1 ст. 9 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” зазначено види використання територій та об’єктів ПЗФ проте, у ній не зазначено, що це види спеціального використання, як стверджується у Висновку. У Висновку також перераховуються інші види використання, в тому числі заготівля деревини, зазначені у частині другій згаданої статті, і разом з тим стверджується, що це не види використання, а вимоги щодо додержання режиму, тоді як у цій частині зазначено: “Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання”. Отже, частиною першою статті 9 визначено основні види використання, а у частині другій зазначено інші види використання, і мова вже йде про використання природних ресурсів (деревини, рослин, плодів тощо), а стаття 9-1 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, якою він був доповнений у 2010 році стосується саме спеціального використання природних ресурсів територій та об’єктів.

Крім того, варто зазначити, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 р. № 32, Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди) є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки, до основних завдань якого, віднесено забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та зокрема формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду. В свою чергу, Мінприроди листом від 06.11.2015 №5/1-9/13678-15 “Щодо встановлення лімітів” на адресу Державного агенства лісових ресурсів України, роз’яснило, що заготівля деревини під час проведення санітарних рубок в межах територій та об’єктів ПЗФ загальнодержавного значення, яка передбачає її подальшу реалізацію, є спеціальним використанням природних ресурсів у межах територій та об’єктів ПЗФ, яке відповідно до статті 9-1 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” здійснюється в межах ліміту, а також на підставі дозволів.

Правова позиція щодо необхідності обов’язкового отримання лімітів на використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду, в тому числі на рубки, пов'язані з веденням лісового господарства, до яких відносяться рубки догляду, санітарні, лісовідновні та інші міститься в постановах Вищого господарського суду України у справі № 926/2188/16 від 26.06.2017 р. та у справі № 912/4794/16 від 04.10.2017 р.

Не може слугувати підставою для скасування судового рішення у даній справі покликання апелянта на те, 04.05.2016 р. Прем’єр Міністром України до Верховної ради України був внесений законопроект (реєстраційний № 4551) «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд», яким запропоновано доповнити частину 15 статті 9-1 цього Закону про те, що «Проведення рубок формування і оздоровлення лісів, інших видів рубок здійснюється в межах затверджених планів та на підставі рішень науково-технічних рад установ природно-заповідного фонду згідно з лімітом на використання природних ресурсів на підставі дозволів»; покликання скаржника на пояснювальну записку до цього Закону Міністра екології та природних ресурсів України від 16.10.2012 р. № 5456 та те, що рішенням Верховної Ради України від 22 березня 2018 р. у зазначеній редакції ці доповнення прийнято, оскільки рішення Верховної ради України від 22 березня 2018 р., не було прийнято, ні на дату перевірки позивачем відповідача, ні на дату постановлення місцевим господарським судом судового рішення у даній справі.

Відповідно до статті 58 ОСОБА_3 України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Колегією суддів не беруться до уваги посилання апелянта, як на підставу для скасування судового рішення у даній справі, постанова Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.11.17 р. № 824/540/17-а та постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.02.2018 р. № 824/540/17-а (том ІІ, а. с. 117-140), оскільки вони стосуються інших сторін: ДП «Берегометське лісомисливське господарство» та ДЕІ в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування припису, тим більше, що ухвалою Верховного Суду від 20.04.2018 р. відкрито касаційне провадження по даній справі за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції в Чернівецькій області та витребувано з Чернівецького окружного адміністративного суду справу № 824/540/17-а, що підтверджується Ухвалою Верховного Суду від 20.04.2018 р. (том ІІ, а. с. 167).

Разом з тим, апелянт/відповідач не звернув увагу на те, що в матеріалах справи є рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.02.2018 р. у справі № 824/1014/17-а за позовом ДП «Чернівецьке лісове господарство» до Державної екологічної інспекції в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування припису, яке набрало законної сили (станом на дату ухвалення постанови по даній справі доказів про його оскарження сторонами не надано)(том ІІ, а. с. 168-175) та безпосередньо стосується апелянта: ДП «Чернівецьке лісове господарство» та проведення рубок внаслідок ліквідації захаращеності у відповідних кварталах та виділах Ревнянського лісництва на території заказника загальнодержавного значення «Цецино».

Так, Чернівецький окружний адміністративний суд в даному судовому рішенні прийшов до висновку, що «під час проведення заходів з поліпшення якісного складу лісу лісокористувачі та власники лісів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду повинні отримувати ліміти на використання природних ресурсів в межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення на підставі яких отримувати дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Отже, позивач при проведенні заходів із поліпшення якісного складу лісів у Ревнянському лісництві, територія якого входить до Ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Цецино» повинен був отримати ліміти на використання природних ресурсів на підставі яких отримати дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Слід також зазначити, що є помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, твердження апелянта про те, що у Акт перевірки ДЕІ у Чернівецькій області, яка проводилась з 05.09.2017 р. по 28.09.2017 р., включено ділянки Ревнянського лісництва , які перевірялись в 2016 р. та були предметом розгляду у справі № 926/2188/16, оскільки як вбачається з судового рішення у справі № 926/2188/16, предметом дослідження у справі № 926/2188/16 була планова перевірка була проведена відповідно до наказу № 107-п від 19.10.2015 р. та направленням на перевірку від 02.11.2015 р. № 04/140 лист УПЗСЕ УМВС України в Чернівецькій області від 04.11.2015 р. № 2/3550, лист УСБУ України в Чернівецькій області від 04.11.2015 р. № 75/8/1340, листів УЗЕ в Чернівецькій області ДЗЕ Національної поліції України від 18.11.2015 р. № 2/10 та від 23.11.2015 р. № 2/33 та оформлена Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів на території Державного підприємства «Чернівецьке лісове господарство» від 26.11.2015 р., і жодним чином не в 2016 р., як стверджує апелянт.

Як зазначено в акті перевірки від 26.11.2015 р., що був предметом дослідження у справі № 926/2188/16, що в ході проведення перевірки на території Ревнянського лісництва ДП "Чернівецьке лісове господарство" спеціалістами Держекоінспекції у Чернівецькій області встановлені порушення вимог природоохоронного законодавства: пошкодження до ступеня припинення росту 19 сироростучих дерев породи дуб, бук не відведених в рубку у кварталі 13 виділ 7; 1-го сироростучого дерева породи бук не відведеного в рубі у кварталі 13 виділ 1, які допущені в ході проведення лісозаготівельних робіт лісозаготівельною бригадою Ревнянського лісництва; несвоєчасне та незадовільне очищення місць рубок від порубкових залишків на площі 0,3 га. у кварталі 7 вид 13; несвоєчасне та незадовільне очищення місць рубок від порубкових залишків на площі 0.5 га. у кварталі 13 виділ 2; несвоєчасне та незадовільне очищення місць рубок від порубкових залишків на площі 0,5 га. у кварталі 13 виділ 2 д. несвоєчасне та незадовільне очищення місць рубок від порубкових залишків і площі 3,0 га. у кварталі 13 виділ 7; засмічення лісу побутовими відходами у кварталі 25 виділ 6; незаконні рубки 1-го сироростучого дерева породи б; у кварталі 24 виділ 2, 11 шт. сироростучих дерев породи бук, клен та 5 шт. вітровальних дерев породи бук у кварталі 25 виділ 6,1 -го сироростучого дерев породи бук, які скоєні невідомими особами в період 2015 року, та не виявлялись працівниками лісгоспу, про що свідчить відсутність акту про лісопорушення, та реєстрації даних випадків в книзі реєстрації лісопорушень. Перевіркою також встановлені порушення скоєні лісозаготівельними бригадами ДП «Чернівецьке лісове господарство» в результаті проведених лісозаготівельних робіт в період 2015 року, а саме: пошкодження до ступеня припинення росту 3-х сиростучих дерев породи граб не відведених в рубку кварталі 16 виділ 12 Кіцманського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 1 -го сироростучого дерева породи клен не відведеного в рубку у кварталі 54 виділ 9 д.2 Садгірського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 2-х сироростучих дерев породи бук, клен не відведених в рубку у кварталі 5 виділ 6 Чорнівського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 3-х сироростучих дерев породи граб, липа не відведених рубку у кварталі 20 виділ 1 Чорнівського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 6 шт. сироростучих дерев породи бук не відведених в рубку в кварталі 53 виділ 2 Чорнівського лісництва; незаконну рубку 2 шт. дерев породи бук не відведених в рубку у кварталі 54 виділ 1 Чорнівського лісництва; незаконну рубку 1-го сироростучого дерева породи граб та пошкодження до ступеня припинення росту 1-го сироростучого дерева породи граб не відведених в рубку у кварталі 62 виділ 4 Чорнівського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 2-х сироростучих дерев породи бук та незаконну рубку 1 вітровального дерева породи граб не відведених в рубку у кварталі 65 виділ 4 Чорнівського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 3-х сироростучих дерев породи бук не відведених в рубку у кварталі 64 виділ 6 Чорнівського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 2-х сироростучих дерев породи граб не відведених в рубку у кварталі 11 виділ 7 Турятського лісництва; незаконна рубка 4 шт. сироростучих дерев породи граб за межами лісосіки у кварталі 21 виділ 2 Турятського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 3-х сироростучих дерев породи граб, дуб не відведених в рубку у кварталі 3 виділ 10 Турятського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 4-х сироростучих дерев породи ясен, бук, черешня не відведених в рубку у кварталі 2 виділ 15 Турятського лісництва; пошкодження до ступеня припинення росту 2-х сироростучих дерев породи клен не відведених в рубку у кварталі 14 виділ 12 д. 1 Кучурівського лісництва; а також засмічення лісу побутовими відходами у кварталі 29 виділ 6 Кучурівського лісництва та кварталі 54 виділ 9-1 Садгірського лісництва. Крім того, спеціалістами держекоінспекції у Чернівецькій області в ході проведення перевірки встановлені факти незаконних рубок дерев, скоєних невстановленими особами в період 2015 року, а саме: незаконної рубки 1-го вітровального дерева породи бук у кварталі 30 виділ 3 Чорнівського лісництва; незаконної рубки 2-х вітровальних дерев породи бук у кварталі 60 виділ 5 Чорнівського лісництва; незаконної рубки 1-го сироростучого та 4-х вітровальних дерев породи бук, граб у кварталі 64 виділ 7,6 Чорнівського лісництва; незаконної рубки 3-х сироростучих дерев породи бук, граб у кварталі 9 виділ 12 Турятського лісництва; 1 -го вітровального дерева породи бук у кварталі 9 виділ 3 Турятського лісництва; незаконної рубки 1-го сироростучого дерева породи дуб у кварталі 3 виділ 10 Турятського лісництва; незаконної рубки 1-го вітровального дерева породи дуб за межами візиру лісосіки у кварталі 4 виділ 6 Турятського лісництва. Вказані порушення не виявлялись працівниками ДП «Чернівецьке лісове господарство», про що свідчить відсутність актів про лісопорушення, відсутність клейм на кореневих лапах та відсутність реєстрації даних випадків в книзі реєстрації лісопорушень. Крім того, під час планової перевірки у період з 03.11.2015 по 26.11.2015 на території ДП '"Чернівецьке лісове господарство" спеціалістами Держекоінспекції у Чернівецькій області виявлено рубку 218 шт. сироростучих та 59 вітровальних і сухостійних дерев породи бук. граб у кварталі 23 виділ 5 Ревнянського лісництва; рубку 8 шт. сироростучих та 9 шт вітровальних дерев породи бук у кварталі 24 виділ 2 Ревнянського лісництва; рубку 16 шт сироростучих та 33 шт. сухостійних дерева породи ялина у кварталі 25 виділ 11 Ревнянського лісництва; рубку 5 шт. вітровальних дерев породи бук у кварталі 22 виділ 1 Ревнянського лісництва; рубку 15 шт. вітровальних дерев породи бук у кварталі 25 виділ 6 Ревнянського лісництва; рубку 15 шт. сироростучих та 9 шт. сухостійних дерев породи дуб. бук. ялина у кварталі 21 виділ 5 Ревнянського лісництва; рубку 17 шт. сироростучих та 40 шт. сухостійних дерев породи ялина у кварталі 25 виділ 20 Ревнянського лісництва. На вказані рубки виписано лісорубні квитки № 156 від 08.08.2014р., № 53 від 20.03.2014р. № 54 від 21.03.2014 р., № 135 від 24.06.2014 р. Територія, на якій проводились зазначені рубки, відноситься до ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Цецино».

Вищенаведені обставини, які досліджувалися у справі № 926/2188/16 стосуються іншого періоду в часі, рубки проводились на підставі інших лісорубних квитків за 2014 р. (№ 156 від 08.08.2014р., № 53 від 20.03.2014р. № 54 від 21.03.2014 р., № 135 від 24.06.2014 р.), виявлено інші порушення, в т.ч., які стосуються Ревнянського лісництва, ніж у справі № 926/3824/17, що підтверджується Актом перевірки ДЕІ у Чернівецькій області, яка проводилась з 05.09.2017 р. по 28.09.2017 р. (том І, а. с. 17-38), який досліджувався місцевим господарським судом у даній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовна заява Державної екологічної інспекції у Чернівецькій області є повністю обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 7 ч. 3 ст.29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Пунктом 4 ч. 1 ст.69-1 Бюджетного кодексу України визначено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Пунктом 9.1. Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України у процесі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державної казначейської служби України 09.08.2013 № 128 визначено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в Головних управліннях Казначейства на ім'я органу Казначейства за балансовим рахунком 3311 “Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами” Плану рахунків (далі - рахунок 3311) в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету.

Інші твердження апелянта/відповідача викладені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях, доповненнях до уваги не приймаються, оскільки вони спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 76, 77, 78, 79, 80, 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи все вищенаведене у їх сукупності, дослідивши наявні у справі докази та всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернівецької області від 22 лютого 2018 року у справі № 926/3824/17 - без змін.

Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 22 лютого 2018 року у справі № 926/3824/17 залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

2.Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4.Матеріали справи повернути Господарському суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

24.05.2018 р. в судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 30.05.2018 р.