Рішення № 74377572, 30.05.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/66/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Курмило В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Магістр-Д", вул. Острозького, 47 а, м. Тернопіль, 46006

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 ОСОБА_3", вул. С.Крушельницької, буд. 18, офіс 510, м. Тернопіль, 46000

про стягнення заборгованості в сумі 112 037,14 грн., з яких: 82 847,04 грн. - боргу, 1 782,32 грн. - 3% річних, 7 174,18 - інфляційних втрат, 20 233,60 грн. - пені.

за участі представників:

позивача - ОСОБА_2

відповідача - не прибув

Суть справи:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Магістр-Д" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до ТОВ "ОСОБА_2 ОСОБА_3" про стягнення заборгованості в сумі 112 037,14 грн., з яких: 82 847,04 грн. - боргу, 1 782,32 грн. - 3% річних, 7 174,18 - інфляційних втрат, 20 233,60 грн. - пені.

Ухвалою від 13.03.2018, після усунення недоліків позовної заяви, суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття останньої і, як наслідок, відкрив провадження по справі та призначив підготовче засідання.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору купівлі-продажу нафтопродуктів №69 від 01.02.2017, в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, зважаючи на що у відповідача виникла заборгованість, сума якої, з урахуванням штрафних санкцій, заявлена до стягнення у судовому порядку.

Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позові.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, витребуваних судом документів, у тому числі відзиву на позов, не подав, хоча про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в порядку, визначеному процесуальним законодавством та п.3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Зокрема, рекомендовані повідомлення про вручення суб'єкту господарювання поштових відправлень повернулись на адресу суду із зазначенням причини повернення "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення - "за не запитом". Крім того, спроба повідомити відповідача про розгляд даного спору за номером телефону, що зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, також була невдалою. За таких обставин даний спір вирішується за правилами ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Розгляд даного спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.

Ухвалою суду від 10.05.2018, відповідно до ст.185 ГПК України, справу призначено до судового розгляду по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як слідує із матеріалів справи, 01 лютого 2017 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Магістр-Д" (Продавець) та ТОВ "ОСОБА_2 ОСОБА_3" (Покупець) було укладено договір №69 купівлі-продажу нафтопродуктів, відповідно до п.1.1. якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця нафтопродукти (бензин, дизельне паливо та інші нафтопродукти), мастила, а Покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату згідно з умовами цього Договору.

Поставка нафтопродукту здійснюється партіями на умовах EXW або CPT згідно з домовленістю з Покупцем, на конкретну партію товару (п.4.1. Договору).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2, 5.3, 5.5 цієї угоди, загальна сума договору дорівнює сумарній вартості товару отриманого Покупцем згідно накладних. Покупець перераховує грошові кошти, що підлягають оплаті на розрахунковий рахунок Продавця, а у випадку готівкового розрахунку - шляхом внесення готівки через касу на АЗС підприємства сторони погодили, що оплата здійснюється з відстроченням платежу, на підставі видаткової накладної протягом семи банківських днів з дати отримання товару. Датою здійснення оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок або в касу Продавця.

Ціна товару є договірною й вказується з урахуванням ПДВ в рахунках чи накладних, виписаних Продавцем (п.5.5. Договору).

Відповідно до п.10.1. Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині взаєморозрахунків – до повного їх виконання.

На виконання своїх договірних зобов'язань, товариством поставлено товар Покупцю на загальну суму 326 290,36 грн., що підтверджується:

- видатковими накладними №236 від 13.02.2017 на суму 81 391 грн., №1146 від 12.05.2017 на суму 85 318, 32 грн., №1567 від 19.06.2017 на суму 76 734 грн., №2540 від 30.08.2017;

- товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів №170213/1 від 13.02.2017, №170512/13 від 12.05.2017, №170619/6 від 19.06.2017, №170830/8 від 30.08.2017;

- податковою накладною №498 від 30.08.2017;

- рахунками на оплату №102 від 13.02.2017, №438 від 03.05.2017, №719 від 19.06.2017, №1123 від 30.08.2017.

Вищезазначені первинні документи бухгалтерського обігу, а саме видаткові накладні, підписані представниками сторін без будь-яких зауважень та заперечень. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу матеріальних цінностей на загальну суму 326 290,36 грн.

В свою чергу, за поставлений товар ТОВ "ОСОБА_2 ОСОБА_3" було здійснено лише часткову оплату в сумі 243 443,32 грн. (копії банківських виписок, що підтверджують перерахування зазначених коштів знаходяться в матеріалах справи), а тому заборгованість по спірних поставках станом на 22.02.2018 становить 82 847,04 грн.

На час звернення із позовом до суду даний борг відповідачем залишається неоплаченим.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем і відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі - продажу, згідно якого та в силу ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, умовами укладеного учасниками спору Договору передбачено відстроченням платежу, на підставі видаткової накладної протягом семи банківських днів з дати отримання товару, тобто (з врахуванням дати поставки по кожній видатковій накладній) до 22.02.2017, 23.05.2017, 29.06.2017, 07.09.2017 включно.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин, сума основної заборгованості перед позивачем станом на час звернення із позовом та вирішення даного спору становить 82 847,04 грн., яка відповідачем не спростована, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого позивачем розрахунку за неналежне виконання умов договору відповідачу за період з 13.02.201 по 22.02.2018 нараховані 3 % річних в сумі 1 782,32 грн. та за період з 13.02.2017 по 31.01.2018 інфляційні нарахування в сумі 7 174,18 грн.

Пунктом 1.12. постанови Пленуму ВГСУ № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення зобов'язання та в межах періодів існування заборгованості, суд вважає, що до стягнення підлягають 3% річних у розмірі 1 775,79 грн. та інфляційні нарахування в сумі 5 922, 04 грн. В решті позовних вимог у цій частині суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Умовами укладеного правочину, зокрема пунктом 7.3., учасники правовідносин погодили, що при порушенні Покупцем своїх зобов'язань у частині проведення належних платежів, він сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла на час виникнення прострочення платежу, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день такого прострочення.

Згідно поданого розрахунку, позивачем за неналежне виконання умов договору за період з 13.02.2017 по 22.02.2018, нарахована пеня в сумі 20 233,60 грн.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення зобов'язання та в межах періодів існування заборгованості по кожній видатковій накладній окремо, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає пеня у розмірі 16 060, 17 коп. В решті позовних вимог у цій частині суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Разом з тим, щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 480 грн. витрат, пов'язаних з підготовкою, написанням та поданням позову, очікуваних витрат, що складаються з 2 000 грн. - вартість послуг адвоката, пов'язаних з представництвом позивача в суді та 11 203, 71 грн. - гонорар адвоката після задоволення позову по даній справі, суд зазначає наступне.

За змістом приписів ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Крім того, частинами 4,5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування вимог щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, позивач надав договір про надання правової допомоги від 19.02.2018, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльності №511 від 20.06.2008, Ордер серії ТР №039660 на надання правової допомоги від 22.02.018, Акт приймання-передачі наданих послуг від 22.02.2018, розрахунок вартості правової допомоги від 22.02.018 а також квитанцію до прибуткового касового ордера №22 від 22.02.2018.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи, надані позивачем докази на підтвердження наданої правничої допомоги, факт часткового задоволення позову (наявні підстави, передбачені нормою п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, для покладення на сторін витрат на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог), а також те, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідачем не заявлено, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у розмірі 7 117, 33 грн.

У стягненні 2 000 грн. - вартості послуг адвоката, пов'язаних з представництвом позивача в суді та 11 203, 71 грн. - гонорар адвоката після задоволення позову по даній справі, суд відмовляє, за відсутності у справі доказів, які б підтверджували, що ці витрати позивачем були фактично понесені.

Як наслідок, судом задовольняються вимоги про стягнення з відповідача 82 847, 04 грн. - боргу, 1 775,79 грн. - 3% річних, 5 922,04 грн. - інфляційних втрат, 16 060,17 грн. - пені, 7 117,33 грн. - правничої допомоги як таких, що підтверджені матеріалами справи та законодавчими актами, які регламентують спірні правовідносини.

Судовий збір, в силу ст.129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 126, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 ОСОБА_3" (вул. С.Крушельницької, буд. 18, офіс 510, м. Тернопіль, 46000, іден. код 37943994) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Магістр-Д" (вул. Острозького, 47 а, м. Тернопіль, 46006, іден. код 21141124) 82 847 (вісімдесят дві тисячі вісімсот сорок сім) грн. 04 коп. - боргу, 1 775 (одну тисячу сімсот сімдесят п'ять) грн. 79 коп. - 3% річних, 5 922 (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять дві) грн. 04 коп. - інфляційних втрат, 16 060 (шістнадцять тисяч шістдесят) грн. 17 коп. - пені., 7 117 (сім тисяч сто сімнадцять) грн.33 коп. - правової допомоги та сплачений судовий збір в сумі 1676 (одну тисячу шістсот сімдесят шість) грн. 57 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 01.06.2018

Суддя О.В. Руденко