Рішення № 74376876, 31.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2018Справа № 910/4574/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, м.Київ, вул.Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673)

до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, м.Київ, вул.Артема, 37-41, код ЄДРПОУ 25201716)

про відшкодування шкоди в розмірі 24434,00 грн.

Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (далі - ПрАТ "ПРОСТО-страхування") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (далі - ПрАТ "Київський страховий дім") про стягнення страхового відшкодування в розмірі 24434,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачем на підставі Договору добровільного страхування наземного транспорту PKS №1601154, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "FORD FIESTA", державний номер НОМЕР_1, а тому у нього відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями Позивача, відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "VOLKSWAGEN", державний номер НОМЕР_2, водієм якого скоєно ДТП, застрахована Приватним акціонерним товариством "Київський страховий дім" відповідно до полісу №АК 5388586, а тому Позивач вказує, що обов'язок з відшкодування затрат по виплаті страхового відшкодування в розмірі 24434,00грн покладається на Відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 відкрито провадження у справі №910/4574/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

03.05.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Відповідач просить відмовити у задоволені позовних вимог. В основу заперечень покладено факт порушення підпункту 33.1.2 пункту 3.1 ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до яких, ОСОБА_1 - власник автомобіля "VOLKSWAGEN", державний номер НОМЕР_2 або ОСОБА_2, який знаходився за кермом вказаного автомобіля під час ДТП, не повідомили ПрАТ "Київський страховий дім" про настання страхового випадку.

15.05.2018 через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій останній вважає доводи Відповідача, викладені у відзиві безпідставними, необґрунтованими та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Крім того, через канцелярією суду, 23.05.2012 були отримані заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, направлені Відповідачем відповідно до строків, встановлених в ухвалі про відкриття провадження по справі. Згідно яких, Відповідач вважає доводи Позивача, викладені у відповіді на відзив необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного страхового законодавства, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

21.06.2017 о 19 годині 45 хвилин по вул. Вовчинецькій, у місті Івано-Франківську сталася дорожньо-транспортна пригода (далі за текстом ДТП) за участю транспортного засобу "FORD FIESTA", державний номер НОМЕР_1, що належить Страхувальнику, під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу автомобіля "VOLKSWAGEN", державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2.

Внаслідок вказаної ДТП пошкоджено автомобіль "FORD FIESTA", державний номерний знак НОМЕР_1 ( далі- застрахований автомобіль), який відповідно до долученої до матеріалів справи копії Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить приватному акціонерному товариству "Українська страхова компанії "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" на праві власності та на час ДТП перебував під керуванням ОСОБА_3 Вказаний транспортний засіб застрахований Позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту від 14 липня 2016 № PKS №1601154 (програма "ПРОСТО-КАСКО ПЛЮС").

З матеріалів справи вбачається, що ДТП, оформлено повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол), від 21.06.2017, який визнаний судом як належний та допустимий доказ у справі, виходячи з наступного.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" від 17.02.2011 були внесені зміни та доповнення до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які дозволили учасникам дорожнього руху, при скоєні ДТП, за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин, спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ("Європротокол") без інформування відповідних підрозділів Національної поліції про її настання.

Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що кореспондується з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

У такому разі, водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов'язку інформувати відповідний підрозділ МВС України про її настання.

На виконання умов Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплат страхового відшкодування", Моторним (транспортним) страховим бюро України було встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МСТБУ від 11.08.2011 №274/2011 Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Відповідно до зазначеної Інструкції, у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.

Як вбачається з Європротоколу від 21.06.2017, останній складений обома учасниками ДТП у частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А та транспортний засіб Б, не містить виправлень, у відповідних пунктах зазначено дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема ДТП, визначені обставини ДТП для пояснення цієї схеми, а також відсутні будь-які відмітки про наявність з боку сторін зауважень стосовно відомостей, які зазначені у даному Європротоколі.

Крім того, сам лише факт складання та підписання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.

Водій автомобіля "VOLKSWAGEN", державний номерний знак НОМЕР_2, - ОСОБА_2 визнав свою вину у вчиненні ДТП, яке відбулось 21.06.2017, про що міститься відмітка в пункті 14 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Суд зазначає, що відповідно до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У зв'язку з тим, що між учасниками ДТП спільно складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, водій, винний у вчиненні ДТП, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

Отже, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, складене учасниками ДТП відповідно до норм чинного законодавства, і є належним доказом вини особи, що скоїла ДТП, у зв'язку з чим завдана шкода підлягає відшкодуванню.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2, як особи, яка експлуатує автомобіль "VOLKSWAGEN", державний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_1, застрахована Відповідачем на підставі договору (полісу) №АК/005388586 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб-100 000,00грн, франшиза - 1000,00грн, діючий станом на 21.06.2017).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

14.07.2017 представник Страхувальника звернувся з заявою на виплату страхового відшкодування.

На виконання умов договору та враховуючи рахунок на оплату від 06.07.2017 №075, було складено страховий акт №121639 від 21.07.2017, відповідно до якого Позивач здійснив виплату страхового відшкодування застрахованого транспортного засобу "FORD FIESTA", державний номер НОМЕР_1 у розмірі 25434,00 грн на користь ПрАТ "УСК "Княжа Вієнна Іншуранс груп" (Страхувальник), що підтверджується платіжним дорученням від 21.07.2017 №13312.

Відповідно до Звіту №121639 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу, вартість матеріального збитку, заподіяного власникові автомобіля "FORD FIESTA", державний номер НОМЕР_1, становить 51395,53 грн. При цьому, коефіцієнт фізичного зносу дорівнює 0, як то вказано у звіті.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач посилається на те, що Відповідач, як Страховик, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, розмір якої становить 24434,00 грн. відповідно до встановлених Полісом №АК5388586 лімітів відшкодування по майну та франшизи.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року №3-50гс15.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відтак, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого транспортного засобу, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Відповідач є особою, на яку вказаним Полісом №АК/005388586 покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля "Volkswagen", державний номер НОМЕР_2, на час ДТП.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги ПрАТ "ПРОСТО-страхування" підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку, страховик, відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

За таких обставин, до Позивача, у зв'язку зі здійсненою страховою виплатою за вищеописаною ДТП, перейшло право вимоги на суму відшкодування в розмірі 25 434,00 грн.

Відповідачем не надано суду доказів спростування встановленої Позивачем вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля внаслідок його пошкодження в ДТП. Також Відповідач не спростував розраховану Позивачем суму страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічну позицію викладено в статті 9 Закону України "Про страхування".

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу №АК/005388586 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1192 ЦК України, у Відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати Позивачу шкоду в розмірі суми, право на вимогу якої перейшло до Позивача. Отже, до стягнення з Відповідача підлягає сума грошових коштів, яка не перевищує фактичну вартість відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, у межах ліміту відповідальності відповідача, за вирахуванням суми франшизи (1000,00 грн.), тобто в розмірі 24 434,00 грн.

Суд також зауважує, що Позивач отримав право вимоги потерпілої особі після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Однак, з матеріалів справи вбачається, що 07.08.2017 Позивач звернулось до Відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування, яка залишена Страховиком без задоволення, що зумовило звернення із даним позовом до суду.

Суд не приймає до уваги твердження Відповідача, зазначені у відзиві №667 від 02.05.2018, оскільки вважає їх необґрунтованими з огляду на наступне:

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як було зазначено раніше, водій автомобіля "VOLKSWAGEN", державний номерний знак НОМЕР_2, - ОСОБА_2 визнав свою вину у вчиненні ДТП 21.06.2017, про що міститься відмітка в пункті 14 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Суд зауважує, що Позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, в якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України) та не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до підпункту "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Із внесенням змін Законом України від 17 лютого 2011 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" у статтю 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку із чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП було викладено вже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Проте, вказані зміни щодо нумерації зазначеного підпункту до підпункту "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 цього Закону, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Відповідно до підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначеного обов'язку, він має підтвердити це документально.

Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити Страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання Страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

За змістом викладеного вище можно зробити висновок, що в разі якщо Страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки Страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування Страховик має підстави для регресного позову до Страхувальника.

Разом з тим за наявності у Страхувальника або водія документально підтверджених поважних причин невиконання свого обов'язку щодо повідомлення Страховика про ДТП підстав для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу немає.

Таким чином, з'ясовування обставин чи було повідомлено Страховика про ДТП, а в разі відсутності такого повідомлення - встановлення з яких причин, чи можна вважати такі причини поважними та чи є документальне підтвердження цих причин має бути покладено в основу рішення про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу безпосередньо з винної особи або Страхувальника Відповідача.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах міститься у постанові Верховного Суду України від 31 травня 2017 року в справі № 6-1613цс16 (753/16740/15-ц).

Пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, передбачає відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Судом встановлено, що 07.08.2017 Позивач звертався до Відповідача із заявою №04-1976 про страхове відшкодування із зазначенням про відшкодування Позивачем 25434,00 грн. відшкодування шкоди заподіяної внаслідок ДТП власнику транспортного засобу "FORD FIESTA", державний номер НОМЕР_1, тобто у строки визначені законодавством.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в розмірі 24434,00 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а Відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати Позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, Суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог Позивача до Відповідача щодо стягнення затрат по виплаті страхового відшкодування в розмірі 24 434,00 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 24434,00 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, м.Київ, вул.Артема, 37-41, код ЄДРПОУ 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" (04050, м.Київ, вул.Герцена, 10, код ЄДРПОУ 24745673) 24434,00 (двадцять чотири тисячі чотириста тридцять чотири) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 31.05.2018.

СУДДЯ В.В.ДЖАРТИ