Рішення № 74376852, 24.05.2018, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.05.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/292/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Грици Ю.І.,

секретар судового засідання Максимів Н.Б.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 3 від 25.01.2018),

від відповідача представники не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" (вул. Замость, 4, м. Бережани, Тернопільська область, 47501)

до відповідача: приватного підприємства "Віес Груп" (вул. Пекарська, буд. 2, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300)

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Христина" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом

до ПП "Віес Груп" про стягнення коштів в сумі 1115960,02 грн., з яких 924908,71 грн. - основний борг за поставлений товар, 10580,46 грн. - інфляційні втрати, 12677,55 грн. - 10 відсотків річних, 40699,24 грн. - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 127094,06 грн. - штраф в розмірі 50% від суми боргу. Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору поставки №386 від 11.03.2016 в частині оплати за поставлену продукцію виникла вказана вище заборгованість, а тому просив позов задоволити.

Ухвалою суду від 12.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.05.2018.

Ухвалою суду від 03.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.05.2018.

В судовому засіданні 24.05.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві, просив суд позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 24.05.2018 повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, вимог ухвали не виконав.

Відповідно до ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Слід зазначити те, що ухвалу суду від 03.05.2018 відповідачу вручено 16.05.2018, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Таким чином, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання по розгляду справи, а також йому було надано термін та можливість для забезпечення участі у судовому засіданні свого уповноваженого представника.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом, а також те, що суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом та запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Враховуючи те, що позивач своїм законним правом не скористався, не забезпечив явку свого уповноваженого представника в судове засідання, причин про неможливість його неприбуття суду не повідомив, відзиву на позов не подав, тому судом розглянуто справу без його участі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне:

11.03.2016 між ТОВ "Христина" (позивач, продавець) та ПП "Віес Груп" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки №386 (далі - договір).

Пунктом 1.1 договору передбачено, що продавець зобов'язується відповідно до умов цього договору передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар: продукцію виробництва ТзОВ "Христина" (гофровироби, гофроящики) та інші витратні матеріали, необхідні для виготовлення такої продукції, далі по тексту договору "товар".

Згідно пункту 1.2 договору найменування, кількість, ціна та загальна сума товару остаточно визначаються та вказуються у видаткових накладних продавця на кожну партію товару окремо в момент передачі товару.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами у справі виникли зобов'язальні відносини.

Розділом 3 договору встановлено умови поставки товару.

На виконання умов договору позивачем здійснювалось виготовлення та поставка на користь відповідача продукції виробництва ТОВ "Христина".

Пунктом 4.1 договору встановлено, що оплата товару здійснюється покупцем за кожну поставлену партію протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту поставки продавцем такої партії товару покупцю.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 11.03.2016 по 13.03.2018 позивачем було поставлено на користь відповідача продукцію на суму 10396440,59 грн.

З тексту позовної заяви випливає, що оплату за поставлену продукцію відповідач здійснив частково, а тому станом на 01.01.2018 заборгованість відповідача становила 706864,95 грн.

Однак, враховуючи те, що між сторонами склалися договірні господарські відносини, не зважаючи на наявну заборгованість позивач продовжував господарські відносини з відповідачем та поставляв йому товар на умовах вищевказаного договору.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 03.01.2018 по 13.03.2018 позивачем поставлено продукцію на користь відповідача на суму 1000957,83 грн., що підтверджується видатковими накладними: №0401/2 від 04.01.2018, №1601/3 від 16.01.2018, №2601/4 від 26.01.2018, №3001/5 від 30.01.2018, №0202/2 від 02.02.2018, №0202/3 від 02.02.2018, №0602/1 від 06.02.2018, №1102/1 від 11.02.2018, №1602/7 від 16.02.2018, №2205/5 від 22.02.2018, №0403/4 від 04.03.2018, №1103/1 від 11.03.2018, №1303/2 від 13.03.2018. Згідно даних накладних товар — гофролоток. При цьому, згідно накладної №2212/1 від 22.12.2017 відповідачем отримано товару (штанц форма та фотополімерне кліше) на суму 22368,00 грн. З видаткових накладних вбачається, що відповідачем отримано товар, оскільки видаткові накладні скріплено підписами представників сторін та печатками. Копії вказаних видаткових накладених належним чином завірені та містяться в матеріалах справи. Крім того, на деяких з даних накладних проставлену печатку зі змістом: "товар прийнято без зауважень".

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт поставки товару на користь відповідача та прийняття такого товару відповідачем.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно з ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Однак, з пояснень представника позивача в судовому засіданні випливає, що відповідачем оплата за отриманий товар здійснювалась неналежним чином, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було складено акт звірки взаєморозрахунків станом на 27.03.2018, однак, даний акт відповідачем не підписано.

Крім того, з матеріалів справи випливає, що 23.03.2018 позивач звертався до відповідача з претензією про сплату боргу, однак, відповідач на вказану претензію не відреагував та кошти не сплатив.

Таким чином, в порушення пункту 4.1 договору оплату відповідачем не здійснено належним чином, в зв'язку з чим станом на день звернення з позовом розмір суми основного боргу становить 924908,71 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Боржник вважається таким, що прострочив своє зобов'язання по поверненню заборгованості, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 5.3 договору у разі прострочення покупцем строків оплати товару покупець зобов'язується сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла під час такого прострочення суми за кожен день прострочення платежу, а також 10% річних від простроченої суми.

Пунктом 5.5 договору встановлено, що при простроченні оплати більше одного місяця, продавець має право, крім стягнень, передбачених п.5.3, п.5.4, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 50% від суми заборгованості.

При цьому, слід вказати, що одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Слід зазначити, що, при укладенні договору, сторони по справі добровільно погодили всі істотні умови правочину, скріпили договір підписами та печатками. А статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, законодавець допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені.

На підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат, процентів річних, пені та штрафу є обґрунтованими, та приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню.

Судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 13, 43, 123, 202, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задоволити.

Стягнути з приватного підприємства "Віес Груп" (вул. Пекарська, буд. 2, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300, код 34519542) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Христина" (вул. Замость, 4, м. Бережани, Тернопільська область, 47501, код 14049168) кошти в сумі 1 115 960,02 грн. (один мільйон сто п'ятнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят гривень дві копійки), що становлять основний борг, інфляційні втрати, пеню, проценти річних та штраф, а також судовий збір в розмірі 16739,41 грн. (шістнадцять тисяч сімсот тридцять дев'ять гривень сорок одна копійка).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Грица Ю.І.

Повне судове рішення складено 01.06.2018.