Рішення № 74376485, 25.05.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" травня 2018 р. Cправа № 902/471/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ»

(Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ»

(пров. К. Широцького, 24, м. Вінниця, 21012)

про стягнення 11 991 446,23 грн.

при секретарі судового засідання Незамай Д.Д..

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 за довіреністю № 36 від 09.01.2018 р;

відповідача : ОСОБА_2 за довіреністю № 007Др-19-1217 від 19.12.2017р.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» заборгованості за послуги з транспортування природного газу в загальному розмірі 11 991 446,23грн., з яких: 9 513 199,36 грн. - сума основного боргу, 1 158 457,73 грн. - пеня, 82 437,55 грн. - 3% річних, 972 575,66 грн. - штраф та 264 775,93 грн. - інфляційні збитки.

Ухвалою суду 07.06.2016 р за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/471/16 з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 23.06.2016 р.

При розгляді справи 23.06.2016 р судом оголошено перерву до 30.06.2016 р.

Ухвалою суду від 30.06.2016р у справі призначено судову економічну експертизу проведення експертизи доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено до закінчення проведення судової економічної експертизи і отримання висновку цієї експертизи судом.

Ухвалою суду від 15.01.2018р провадження у справі поновити. Прийнято рішення про розгляд справи у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 14.02.2018р.

В підготовчому засіданні 14.02.2018р. оголошено перерву до 01.03.2018р.

Ухвалою суду від 01.03.2018р, за клопотанням представника відповідача, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 27.03.2018р.

В підготовчому засіданні 27.03.2018р. оголошено перерву до 13.04.2018р.

Протокольною ухвалою суду від 13.04.2018р. закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 13.04.2018р.

При розгляді справи 13.04.2018р судом оголошено перерву до 14.05.2018р, про що винесено відповідну ухвалу.

Однак, розгляд справи 14.05.2018р не відбувся у зв'язку з перебуванням судді Матвійчука В.В. у відрядженні, згідно наказу №19 від 07.05.18р. (складання іспиту в межах оцінювання на відповідність займані посаді судді). З метою забезпечення процесуальних прав учасників справи, враховуючи необхідність належного повідомлення сторін, ухвалою суду від 15.05.2018р розгляду справи по суті призначено на 25.05.2015р.

На визначену судом дату з'явились представники сторін. Представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача заперечував проти позову.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 25.05.2018р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, в тому рахунку висновок судової економічної експертизи № 1861/16-21 від 10.11.2017р., заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач в позовній заяві № 7851/6 від 30.05.2016р, відповіді на відзив б/н. від 28.02.2018р посилається на те, що 01.07.2015р між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» (Відповідач) укладено договір № 1506000158/Н001 на транспортування природного газу магістральними трубопроводами за умовами якого Позивач зобов'язався надати Відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення – газорозподільних станцій, а Відповідач зобов'язався сплатити за надані послуги. На виконання зобов'язань за договором Позивачем протягом липня-грудня 2015 року та січня-квітня 2016 року протранспортовано природного газу для Відповідача загальним обсягом 461 874,069 тис.куб.м. газу, що підтверджується актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за відповідні місяці, на загальну суму 26 164 532,24 грн.

Відповідач, в свою чергу, грошове зобов'язання по оплаті наданих послуг, не виконав належним чином, чим порушив розділ 5 договору, та на момент пред'явлення позовної заяви до суду сума основного боргу складає 9 513 199,36 грн.

Неналежне виконання Відповідачем зобов'язань за договором слугувало підставою звернення за даним позовом до суду та нарахуванням штрафних санкцій, обумовлених договором та передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідач у відзиві № 1/03-690 від 21.06.2016р., поясненнях № 1/03-701 від 23.06.2016р., відзиві № Vs007/2-CК-272-0118 від 31.01.2018р. заперечує проти позову, посилаючись на наступне.

Договір №1506000158/Н001 від 01.07.2015 року, який було укладено між Позивачем та Відповідачем, керуючись чинним на той час Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» від 08.07.2010 року № 2467-VI (далі – Закон №2467), є типовим, текст якого було затверджено постановою Національною комісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) від 22.09.2011 року №1597.

Відповідно до п. 5. ст. 10 Закону № 2467, реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

А відтак, враховуючи, що ТОВ «Вінницягаз Збут» на момент укладення договору мав статус гарантованого постачальника, умови проведення розрахунків між сторонами регулюються п. 5.6. Договору.

Згідно п. 5.6. Договору, у випадку, якщо Замовник (Відповідач) є гарантованим постачальником, Замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу у місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок Газотранспортного підприємства (Позивач) у порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

При цьому сторонами не було визначено порядку проведення розрахунків інакшого ніж через поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

Посилаючись на положення Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» та постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 247 «Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ» Відповідач зазначає, що Державою визначено спеціальний режим проведення взаєморозрахунків, що по суті, усуває Відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматизованому перерахунку зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки Позивача за визначеними нормативами.

Отже, у Відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з Позивачем за послуги транспортування природного газу, гарантований постачальник отримує грошовий ресурс для розрахунку з газотранспортним підприємством за послуги з транспортування лише після здійснення споживачами природного газу (населенням) повних розрахунків за весь обсяг спожитого газу.

Крім того Відповідач зазначає, що природний газ, який про транспортував Позивач за договором № 1506000158/Н001 від 01.07.2015 р був призначений для потреб населення.

Відтак, з метою реалізації закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено засади формування та застосування соціальних стандартів та нормативів. Зокрема, ст. 9 цього Закону встановлено, що державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадян на житло.

Тобто, держава гарантує населенню, яке є користувачем житлово-комунальних послуг (до числа яких відноситься і газопостачання) забезпечення цими житлово-комунальними послугами виконавцями цих послуг, а виконавців цих послуг зобов’язує надавати житлово-комунальні послуги малозабезпеченим громадянам за рахунок відшкодування останнім наданих окремим категоріям громадян пільг та встановлених субсидій.

Так, п.6 ч.1 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875 (зі змінами), чітко встановлено, що виконавець житлово-комунальних послуг має право отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і повертати їх у разі ненадання таких послуг чи пільг.

Таким чином, ТОВ «Вінницягаз Збут», на якого були покладені обов’язки здійснювати постачання природного газу населенню не мав права вимагати сплати вартості природного газу (у тому числі і його транспортування магістральними газопроводами Позивачем) у споживачів, яким держава надала пільги та нарахувала субсидії, що, в свою чергу, позбавило Товариство можливості своєчасного отримання коштів за надані послуги з газопостачання і як наслідок – проведення розрахунків із Позивачем як Газотранспортною організацією, оскільки, як вже зазначалось вище, саме у вартість природного газу, який споживається населенням включено і вартість послуги Позивача з транспортування газу.

Разом із тим, єдиним механізмом отримання Відповідачем компенсації від держави за задані окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг був чинний на час отримання послуг з транспортування природного газу «Порядок перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 року (далі – Постанова КМУ № 20, втрата чинності 01.01.2018 р.) та «Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію», який затвердженим наказом Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та Міністерством фінансів України № 493/688 від 03.08.2015 року (далі – Наказ Міненерго №493/688).

Так, на виконання зазначених вище Порядків за участю як Позивача так і Відповідача укладались протягом 2015-2016 років спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету.

Тобто, підписання сторонами у 2015-2016 роках спільних протокольних рішень і виконання їх положень, а також положень Постанови КМУ №20 і Наказу Міненерго № 493/688, враховуючи зміст протокольних рішень і первинних документів, складених на їх виконання, а також виконання умов договору №1506000158/Н001 від 01.07.2015 року засвідчує, що сторони фактично погодились, що залишок оплати за послуги з транспортування газу по договору, підлягає погашенню шляхом здійснення взаєморозрахунків на підставі кожного спільного протокольного рішення, а день проведення таких розрахунків був одночасно і днем погашення заборгованості за про транспортований Позивачем природний газ Відповідачу у відповідному місяці за договором № 1506000158/Н001 від 01.07.2015 року.

З урахуванням наведеного Відповідач вважає, що у Позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, оскільки уклавши спільні протокольні рішення, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за договором.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що 01 липня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (за договором Газотранспортне підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз Збут» (за договором Замовник) укладено на транспортування природного газу магістральними трубопроводами за № 1506000158/Н001.

Відповідно до предмету Договору Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а Замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченими умовами Договору. (п. 1.1 Договору).

Підставою для транспортування газу магістральними трубопроводами є підтвердження в установленому порядку оператором Єдиної газотранспортної системи України (далі - Оператор) відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу, наявності у Замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби (далі - підтверджені обсяги). (п. 2.1 Договору)

Замовник передає Газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи Газотранспортного підприємства. (п. 2.2 Договору)

Транспортування підтвердженого обсягу газу протягом місяця здійснюється, як правило, рівномірно, виходячи з середньодобової норми, яка визначається шляхом ділення місячного підтвердженого обсягу газу на кількість днів протягом цього місяця. (п. 2.6 Договору)

Послуги з транспортування газу оформлюються Газотранспортним підприємством і Замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами. (п. 3.1 Договору)

Газотранспортне підприємство до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за завітним, надсилає Замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства. (п 3.2 Договору)

Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути Газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою Замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються відповідно до даних Газотранспортного підприємства. (п. 3.3 Договору)

Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Замовника з Газотранспортним підприємством. (п. 3.4 Договору)

Розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Газотранспортне підприємство зобов'язується розміщати інформацію про чинні тарифи на своєму офіційному веб-сайті та в засобах масової інформації. (п. 5.1 Договору)

Розрахунковий період за Договором становить один місяць з 9 год. 00 хв. першого дня місяця до 9 год. 00 хв. першого дня наступного місяця включно. (п. 5.3 Договору)

Вартість фактично наданих Газотранспортним підприємством Замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг. (п. 5.4 Договору)

Оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником (крім газотранспортного постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100% попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. (п. 5.5 Договору)

У випадку, якщо Замовник є гарантованим постачальником, то Замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок Газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газотранспортних підприємств, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Остаточний розрахунок Замовником за виконані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснюється після отримання замовником повних (100%) розрахунків за використаний газ підприємствами, що надають населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. (п. 5.6 Договору)

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє в частині транспортування газу з 01 липня 2015 року до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за надані Газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання Замовником своїх зобов'язань за цим Договором (п. 11.1 Договору).

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначає Позивач, останній на виконання умов Договору надав Відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 26 164 532,24 грн. в період липня-грудня 2015 року та січня-квітня 2016 року, про що складено та підписано акти наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 07-15-1506000158/Н001 від 31.07.2015р, № 08-15-1506000158/Н001 від 31.08.2015р, № 09-15-1506000158/Н001 від 30.09.2015р, № 10-15-1506000158/Н001 від 31.10.2015р, № 11-15-1506000158/Н001 від 30.11.2015р, № 12-15-1506000158/Н001 від 31.12.2015р, № 01-16-1506000158/Н001 від 31.01.2016р, № 02-16-1506000158/Н001 від 29.02.2016р, № 03-16-1506000158/Н001 від 31.03.2016р, № 04-16-1506000158/Н001 від 30.04.2016р.

Водночас, за твердженням Позивача, Відповідач в порушення умов Договору здійснив лише часткову оплату послуг на загальну суму 16 651 332,88 грн., не оплатив послуги з транспортування газу на суму 9 513 199,36 грн. Зазначена сума визнається відповідачем та підтверджується висновком судової економічної експертизи № 1861/16-21 від 10.11.2017р.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, за змістом частин другою та восьмою статті 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (в редакції, чинній на момент укладення Договору) для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; поточний рахунок газотранспортного підприємства; поточний рахунок газорозподільного підприємства; поточний рахунок гарантованого постачальника.

Отже, гарантований постачальник отримує кошти за весь обсяг природного газу, спожитого підприємствами, що здійснюють виробництво теплової енергії, шляхом перерахування вказаними підприємствами цих коштів на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкритих гарантованим постачальником. Після надходження коштів гарантованому постачальнику на його поточні рахунки із спеціальним режимом використання здійснюється розподіл цих коштів згідно з відповідним алгоритмом виключно й на поточний рахунок газотранспортного підприємства.

Таким чином, законодавством встановлено, що гарантований постачальник отримує грошовий ресурс для розрахунку з газотранспортним підприємством за послуги транспортування лише після здійснення підприємствами, що надають послуги з опалення та гарячого водопостачання, повних розрахунків за весь обсяг використаного газу.

Судом встановлено, що Відповідач відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2012 №705 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» є Замовником послуг транспортування, який має статус гарантованого постачальника.

При цьому, зазначена Постанова КМУ є чинною, а втрата з 01 жовтня 2015 року Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» чинності не означає, що Відповідач втратив статус гарантованого постачальника. Таким чином Відповідач мав статус гарантованого постачальника станом на дату укладення з Позивачем договору на транспортування природного газу та не втратив цього статусу.

Врахувавши наведе, порядок і строки оплати мають визначатися за умовами положень пункту 5.6. Договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у Відповідача не настав строк здійснення остаточного розрахунку із Позивачем, встановлений пунктом 5.6 Договору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 28.11.2017р у справі № 910/244/17.

Разом з тим, як встановлено судом, та підтверджується представниками сторін, станом на день прийняття рішення в даній справі, Відповідачем проведено розрахунки за надані Позивачем послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за Договором за період липня-грудня 2015 року та січня-квітня 2016 року в повному обсязі, і відповідно до розрахунку суми основного боргу ТОВ «Вінницягаз Збут» перед ПАТ «Укртрансгаз» по Договору № 1506000158/Н001 від 01.07.2015р за надані послуги з транспортування природного газу, поданого до суду представником Позивача заявою б/н. від 13.04.2018р., боргу не існує.

Враховуючи, що Відповідачем проведено розрахунки за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на суму 9 513 199,36 грн., яка є предметом розгляду в даній справі, суд дійшов висновку про відсутність на момент розгляду справи предмету спору в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки проведення розрахунків з боку Відповідача відбулася під час розгляду справи, таке усунення існування предмету спору у зв'язку із його врегулюванням сторонами зумовлює закриття провадження у справі в частині погашених вимог відповідно до п. 2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 9 513 199,36 грн. підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Поряд з цим, за порушення зобов'язань за Договором позивачем заявлено до стягнення 1 158 457,73 грн. пені, 82 437,55 грн. три відсотки річних, 972 575,66 грн. штрафу та 264 775,93 грн. інфляційних збитків.

Розглядаючи зазначені вимоги суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Посилаючись на п. 7.3. Договору, яким визначено, що у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, Позивач нараховує та заявляє до стягнення 1 158 457,73 грн. пені.

Відповідно до ст. 625 ЦК України Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 82 437,55 грн. три відсотки річних та 264 775,93 грн. інфляційних збитків.

Виходячи з того, що суд дійшов висновку, що у Відповідача не настав строк здійснення остаточного розрахунку із Позивачем, встановлений пунктом 5.6 Договору, а вимоги щодо до стягнення з Відповідача 1 158 457,73 грн. пені, 82 437,55 грн. три відсотки річних та 264 775,93 грн. інфляційних збитків є похідними від первинної вимоги про стягнення основного боргу, то такі вимоги задоволенню не підлягають.

Розглядаючи вимогу Позивача про стягнення з відповідача 972 575,66 грн. штрафу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставне застосування до даних правовідносин, а саме, як до грошових зобов'язань положень абз.3 ч.2 ст.231 ГК України.

Господарський суд вважає, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкцій, передбачених абз.3 ч.2 ст.231 ГК України, можливе, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Зазначена правова позиція суду ґрунтується на висновку Верховного Суду України викладеного у постанові від 04.02.2014р. у справі № 903/610/13.

Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на наведене вище, в його сукупності та виходячи з принципів законності, розумності і справедливості, суд дійшов висновку про відмову в позові в частині стягнення 1 158 457,73 грн. пені, 82 437,55 грн. трьох відсотків річних, 972 575,66 грн. штрафу та 264 775,93 грн. інфляційних збитків. Провадження у справі в частині стягнення 9 513 199,36 грн. основного боргу підлягає закриттю по п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

При цьому суд зважає, що відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Із змісту п. 2.1, ч.2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» (в редакції чинній станом на подання позовної заяви) вбачається, що за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” прожитковий мінімум для працездатних осіб станом 01.01.2016р встановлено у розмірі 1378,00 грн.

Враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення 9 513 199,36 грн. основного боргу по п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету сплачений судовий збір в сумі 142 697,99 грн.

Разом з тим, положеннями до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Судові витрати у складі судового збору в розмірі 37 173,71 грн судового збору та 88 972,80 грн. витрат за проведення судової експерти покладаються на позивача за правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 191, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі в частині стягнення 9 513 199,36 грн. основного боргу закрити.

2. В позові в частині стягнення 1 158 457,73 грн. пені, 82 437,55 грн. трьох відсотків річних, 972 575,66 грн. штрафу та 264 775,93 грн. інфляційних збитків відмовити.

3. Копію рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 01 червня 2018 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (Кловський узвіз, 9/1, м. Київ, 01021)

3 - відповідачу (пров. К. Широцького, 24, м. Вінниця, 21012)