Постанова № 74374663, 30.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/9075/16 Суддя (судді) першої інстанції: Костенко Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.

ОСОБА_2,

секретар судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Київський метрополітен» про стягнення 12728713,24 грн, -

В С Т А Н О В И В :

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з КП «Київський метрополітен» 12728713,24 грн., у т.ч.: 12279466,54 грн. несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 року, та 449213,70 грн. нарахованої пені.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове про задоволення позову.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з КП «Київський метрополітен» 12728713,24 грн., у т.ч.: 12279466,54 грн. несплачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 року, та 449213,70 грн. нарахованої пені.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи своєчасне створення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2015 року і регулярне протягом цього року інформування про наявні вакансії, зважаючи на відсутність у відповідача, як роботодавця, обов'язку здійснювати пошук інвалідів та вини в тому, що вільні вакансії не були заповнені, суд дійшов висновку про відсутність підстав для сплати відповідачем заявлених до стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ на підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, покладено зобов'язання виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у т.ч. спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ для роботодавців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця.

Частинами 2, 3 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 №2694-ХІІ роботодавці, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ роботодавці, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у т.ч. підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, а підприємства на яких працює від 8 до 15 осіб - у розмірі половини середньої річної заробітної плати (ч. 1). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються особами, зазначеними в ч. 1 цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адмініс-тративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 ГК (ч. 4). Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2).

Так, колегією суддів встановлено, що згідно копії Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 року (Форма №10-ПІ) поданого відповідачем 26.02.2016 до Фонду, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875, у 2015 року становить 295 осіб, водночас середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, у 2015 року склала 141 особа.

Передбачений у ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875 обов'язок роботодавця з виділення і створення робочих місць для працевлаштування інвалідів не супроводжується його обов'язком безпосередньо здійснювати пошук і працевлаштувати інвалідів (відповідає правовим позиціям Верховного Суду України по даній категорії справ від 26.06.2012 №21-105а12, від 16.04.2013 №21-81а13), а тому формальна відсутність працевлаштованого інваліда на виробництві може не розглядатись як достатня підстава для сплати роботодавцем санкцій, якщо роботодавець доведе, що вжив всіх необхідних і залежних від нього заходів, спрямованих на виконання вимог ст.ст. 18, 19 Закону №875, але неможливість такого працевлаштування сталася не з вини роботодавця.

Відповідач вказує про створення відкритих вакансій для осіб з інвалідністю і звітування про вказані вакансії протягом 2015 року до територіальних органів Державної служби зайнятості, а також вжиття інших заходів, спрямованих на працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема приймав участь у ярмарках вакансій, розміщував оголошення і транслював повідомлення у метро про прийом на роботу.

Вказані відповідачем обставини підтверджуються наданими до суду копіями:

звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (форма №3-ПН), яка подавалася структурними підрозділами відповідача на протязі 2015 року територіальним органам Державної служби зайнятості України (т. 1 а.с.138-241, т. 2 а.с.1-251, т. 3 а.с.1-24);

листування щодо сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з Київським міським центром соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів, Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, ВГО «Українська спілка інвалідів - УСІ» (т. 1 а.с.127-133);

внутрішнього листування щодо транслювання по Центральній підсилювальній станції оповіщення пасажирів (ЦПСОП) оголошення про працевлаштування осіб з обмеженими можливостями (т. 1 а.с.93-95, 97);

листа-запрошення Солом'янського районного центру зайнятості від 01.12.2015 №6228 про участь в міні-ярмарці вакансій 04.12.2015 для громадян з обмеженими можливостями, доповідної записки старшого інспектора з кадрів СП «Служба руху» КП «Київський метрополітен» ОСОБА_3 від 07.12.2015 про участь у міні-ярмарці 04.12.2015 (т.1 а.с.50, 51).

Відповідно до поданих звітів (форма №3-ПН) на протязі 2015 року відповідачем зазначалося 291 вакантне місце для працевлаштування інвалідів, про що вказано також у довідці начальника управління кадрової роботи ОСОБА_4 від 05.07.2016 року №22/301 (т. 1 а.с.46-49).

Також відповідач звернувся до Солом'янського районного центру зайнятості з листом від 06.07.2016 року №22/302, копія якого наявна у справі, в якому просив повідомити про те, чи мав він можливість направити у 2015 року для працевлаштування в КП «Київський метрополітен» осіб з інвалідністю на 291 вакансію, які зазначалися у звітах форми 3-ПН, поданих протягом 2015 року (т. 1 а.с. 40).

Листом від 08.07.2016 №2387, Солом'янський районний центр зайнятості підтвердив подання звітів форми 3-ПН з 291 вакансіями та зазначив, що професійно-кваліфікаційний склад осіб з інвалідністю, які перебували на обліку в центрах зайнятості м. Києва не відповідав заявленим вакансіям (т. 1 а.с. 39).

Позивач вказує на те, що відповідачем не в повній мірі виконано свій обов'язок із створення місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки в поданих відповідачем звітах кількість вакансій, яка зазначалася, була призначена не лише для працевлаштування осіб з інвалідністю, а й інших категорій громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

Крім того, позивач наголошує на тому, що у звітах зазначено 291 вакансія, у той час, коли норматив становить 295 робочих місць. Однак, суд першої інстанції вірно зазначив, що із вказаного нормативу 295 робочих місць середньооблікова чисельність працевлаштованих осіб з інвалідністю склала 141 особу, тобто фактична потреба у працевлаштуванні залишалася на рівні 154 осіб з інвалідністю.

Не беруться до уваги і посилання позивача на те, що повідомлення і оголошення про прийом на роботу стосувалися 3, 20, 21 вакансій, що є меншим ніж встановлений норматив, а також на те, що листування розпочалося з вересня 2015 року, оскільки вжиття відповідачем таких чи інших подібних (участь у міні-ярмарці, надіслання листів-прохань у направленні осіб з інвалідністю на роботу тощо) заходів залежить від волевиявлення останнього і прямо не передбачено Законом №875.

З огляду на вищевикладене вбачається, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення про відмову в задоволені позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Я.Б.Глущенко

О.Є.Пилипенко

Повний текст постанови виготовлено 31 травня 2018 року.