Постанова № 74374622, 30.05.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року справа № 428/1436/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня 2018 року в справі № 428/1436/17 (головуючий І інстанції Юзефович І.О.) за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2, Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним і скасування розпорядження міського голови від 20.09.2016 № 310-К; поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним і скасувати розпорядження міського голови м. Сєвєродонецька Луганської області «Про звільнення ОСОБА_1М.» від 20.09.2016 № 310-К, поновити позивача на посаді начальника відділу внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю з дати звільнення, допустивши в цій частині рішення до негайного виконання, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що звільнення позивача із займаної посади відбулося шляхом прийняття незаконного розпорядження міського голови, оскільки фактично було видано два розпорядження під одним номером, але із різними підставами звільнення. На підтвердження цього апелянт звертає увагу на записи в трудовій книжці.

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

Розпорядженням Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2 № 47/1-К від 28.03.2013 «Про переведення на посади працівників відділу внутрішньої політики міської ради» з 01.04.2013 переведено начальника відділу внутрішньої політики міської ради ОСОБА_3 на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради.

Розпорядженням Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2 № 16-В від 08.02.2016 «Про надання ОСОБА_3 соціальної відпустки» ОСОБА_3, начальнику відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради, надано соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 08.02.2016 по 17.12.2018.

Розпорядженням Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2 № 117-К від 04.05.2016 «Про призначення на посаду ОСОБА_1М.» позивача прийнято на роботу за підсумками конкурсу з 05.05.2016 на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради на період соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_3 до дня її фактичного виходу на роботу.

ОСОБА_3 звернулась до Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2 із заявою від 19.09.2016, в якій просила вважати її такою, що приступила до своїх посадових обов'язків з 26.09.2016, у зв'язку з достроковим виходом з соціальної відпустки.

Розпорядженням Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2 № 309-К від 20.09.2016 «Про вихід на роботу із соціальної відпустки ОСОБА_3 і встановлення їй не повного робочого дня» встановлено: «…вважати ОСОБА_3, начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради, як таку, що вийшла із соціальної відпустки – відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і приступила до виконання своїх службових обов'язків з 26.09.2016.»

Розпорядженням Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2 № 310-К від 20.09.2016 «Про звільнення ОСОБА_1М.» позивача звільнено з займаної посади 23.09.2016 у зв'язку з припиненням строку трудового договору за п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), який був укладений на строк соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_3 до дня її фактичного виходу на роботу з виплатою грошової компенсації за 3 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 05.05.2016 по 23.09.2016.

Трудовою книжкою серії АТ-VIII підтверджено наступне:

- п. 21 - 05.05.2016 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради за підсумками конкурсу (розпорядження міського голови від 04.05.2016 № 117-К);

- п. 22 - 23.09.2016 позивача звільнено з займаної посади у зв'язку з поновленням на роботі основного працівника, який раніше виконував цю роботу, п. 6 ст. 40 КЗпП України (розпорядження міського голови від 20.09.2016 № 310-К);

- п. 23 Запис № 22 вважати недійсним. ОСОБА_1 23.09.2016 звільнено з займаної посади у зв'язку з припиненням строку трудового договору п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (розпорядження міського голови від 20.09.2016 № 310-К);

- п. 24 - ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради за контрактом (розпорядження міського голови від 21.10.2016 № 351-К, контракт від 21.10.2016).

Вважаючи, що його незаконно було звільнено з займаної посади, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. При цьому, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Під час вступу на посаду ОСОБА_1 був обізнаний, що його прийнято на посаду на час перебування в соціальній відпустці (по догляду за дитиною) іншого працівника. Тобто, в розумінні наведених норм у разі укладення трудового договору саме на час соціальної відпустки працівника, її закінчення є підставою для припинення цього договору в зв'язку з закінченням строку.

Апелянт звертає увагу, що його звільнення відбулось під час перебування на лікарняному, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами. Суд спростовує цей довід з огляду на наступне.

Положеннями ч. 3 ст. 40 КЗпП України регламентовано, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав передбачених ст. 41 КЗпП України (ч. 3 цієї норми).

Разом з тим, дослідивши ч. 1 ст. 40 КЗпП України суд дійшов висновку, що ця стаття регламентує питання розірвання договору, укладеного на невизначений строк. Також роз’яснення щодо застосування ч. 3 ст. 40 КЗпП України викладені в Пленумі Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Зокрема в Пленумі зазначено, що зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена у ст.ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Тобто, у разі укладення трудового договору на певний строк (у спірних правовідносинах – на період перебування в соціальній відпустці іншого працівника) його закінчення обумовлюється саме закінченням строку (настанням певної дати або події) і не може ставитися в залежність від інших обставин, у тому числі перебування працівника на лікарняному.

Що стосується доводів ОСОБА_1 з приводу незаконності розпорядження від 20.09.2016 № 310-К, яка підтверджена записами в трудовій книжці, суд зазначає, що внесення виправлень у трудову книжку не свідчить про наявність двох розпоряджень під одним номером, але з різними підставами звільнення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 незаконності розпорядження Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2 № 310-К, тому погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 139, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня 2018 року в справі № 428/1436/17 за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецького міського голови ОСОБА_2, Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним і скасування розпорядження міського голови від 20.09.2016 № 310-К; поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди – залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 14 березня 2018 року в справі № 428/1436/17 – залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту її складення в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

ОСОБА_4

ОСОБА_5