Постанова № 74374565, 30.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11630/16 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю..

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року (повний текст виготовлено 28 березня 2018 року) у справ за адміністративним позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни, управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, Вінницької міської ради Вінницької області, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор-Плюс», Служба у справах дітей Вінницької міської ради про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року позивач, ОСОБА_3 (яка діє в інтересах неповнолітніх - ОСОБА_5 та ОСОБА_6), звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгенівни №20757630 від 17 квітня 2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»;

визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 2-го міського відділу у м. Вінниця від 19 січня 2016 року про зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3;

зобов'язати Вінницьку міську раду в особі її виконавчого органу внести до карток реєстрації особи, адресних карток відомості про скасування зняття з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та вжити заходів для поновлення реєстрації їх місяця проживання за вказаною адресою.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області подало апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року у частині задоволених позовних вимог до управління та ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні таких позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, вказує, що у разі встановлення судом протиправності дій та рішень приватного нотаріуса, позивач не позбавлена права звернутись до управління з метою її реєстрації у такому житлі. Натомість, оскаржувані дії управління вчинені у спосіб та у межах, що встановлені чинним законодавством України.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що 01 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_3 укладено кредитний договір №0101/1107/71-078, згідно з яким, банк надав позивачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 56 700 доларів США з 01 листопада 2007 року по 20 листопада 2037 року включно.

01 листопада 2007 року ОСОБА_3 з Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» з метою забезпечення належного виконання кредитного договору №0101/1107/71-078 укладено іпотечний договір №0101/1107/71-078-Z-01. На забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1.

17 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгенівною прийнято рішення №20757630 про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

19 січня 2016 року, за наслідком звернення представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, на підставі витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 за управлінням Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 2-го міського відділу у м. Вінниця прийнято рішення про зняття з реєстрації місяця проживання ОСОБА_3 та неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 за вказаною адресою.

Вважаючи, що її права та законні інтереси порушено, позивач звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Системний аналіз тексту рішення суду першої інстанції та доводів апеляційної скарги дає підстави для висновку про те, що предметом перегляду у апеляційному порядку є виключно позовні вимоги, що заявлені позивачем до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

Суд першої інстанції такі позовні вимоги задовольнив та зазначив, що з метою повного та ефективного правого захисту прав та охоронюваних законом інтересів необхідно скасувати рішення управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі 2 - го міського відділу у м. Вінниця від 19 січня 2016 року про зняттю з реєстрації місяця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та неповнолітніх ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції виходив з того, що такий спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Даючи правову оцінку викладеним фактичним обставинам, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання позову), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання позову), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, де суди перевіряють, чи прийнятті вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Зі змісту адміністративного позову вбачається, що спірні правовідносини стосуються права користування та розпорядження майном, а саме квартирою за АДРЕСА_1. Позивач оскаржує рішення, спрямоване на надання права реєстрації місця проживання та права користування зазначеною квартирою Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру АДРЕСА_1, вимоги до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області є похідними від них.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній станом на дату подання адміністративного позову), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, спір має приватноправовий характер та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017.

Відповідно до ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Так, адміністративні суди не є «судом, встановленим законом» для розгляду такої категорії справ.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково: постанову суду першої інстанції необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.

На виконання вимог ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату розгляду апеляційної скарги), суд роз'яснює позивачеві, що даний спір предметно підсудний суду загальної юрисдикції та повинен розглядатись у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. 243, 315, 319, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України у Вінницькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року скасувати у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.

Провадження у справі у частині позовних вимог ОСОБА_3 до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - закрити.

У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 31.05.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма