Постанова № 74374156, 30.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17394/16 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2018 року (повний текст виготовлено 07 березня 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 19 жовтня 2016 року № 3523 в частині реалізації дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби ОСОБА_3;

визнати незаконним та скасувати наказ Департаменту патрульної поліції від 20 жовтня 2016 року №270 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 зі служби в поліції;

поновити ОСОБА_3 на посаді інспектора роти № 10 батальйону № 3 Управління патрульної поліції в місті Києві з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано п. 1 наказу Департаменту патрульної поліції № 3523 від 19 жовтня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» в частині накладення на ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби у поліції;

визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції №270 о/с від 20 жовтня 2016 року у частині звільнення ОСОБА_3 зі служби в поліції;

поновлено ОСОБА_3 на службі в Департаменті патрульної поліції Управлінні патрульної поліції у місті Києві на посаді інспектора роти № 10 батальйону № 3;

стягнено з Департамент патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 жовтня 2016 року по день фактичного поновлення на службі;

у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн. - відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, відповідач посилається на те, що порядок звільнення позивача дотримано, а вчинення останнім порушень - доведено.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач перебував на службі Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції в місті Києві з 07 листопада 2015 року на посаді інспектора роти №10 батальйону №3.

Висновком службового розслідування, проведеного на підставі наказу Департаменту патрульної поліції від 05 вересня 2016 року № 2676, встановлено порушення ОСОБА_3 під час виконання службових обов'язків Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, що призвело до пошкодження патрульного автомобіля «Toyota Prius», номерний знак 11 0591.

Відповідно до п. 1 наказу Департаменту патрульної поліції № 3523 від 19 жовтня 2016 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог Присяги працівника поліції, п. 1, 2 ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про національну поліцію»; п. 1, 4 ч. 1 ст. 7 та п. 8 ч. 1 ст. 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», інспектора роти № 10 батальйону № 3 Управління патрульної поліції у місті Києва ДПП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби у поліції.

Наказом Департаменту патрульної поліції від 20 жовтня 2016 року №270 о/с ОСОБА_3 звільнено за служби у Національній поліції.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернуся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги (крім стягнення моральної шкоди) задовольнив та вказав, що відповідачем при проведенні службового розслідування належним чином не встановлено факт скоєння позивачем дорожньо-транспортної пригоди, а процедура проведення такого розслідування не дотримана.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 9 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» від 23 грудня 2015 року № 901-VIII (набрав чинності 28 грудня 2015 року), до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» вирішено поширити на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Статут).

Згідно преамбули статуту, він визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Статтею 2 Статуту передбачено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Відповідно до ст. 5 Статуту, за вчинення дисциплінарного проступку особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Згідно з ст.. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на осіб рядового і начальницького складу врегульовано статтею 14 Статуту, зокрема, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування в органах внутрішніх справ - це комплекс заходів, які здійснюються в межах відомчої компетенції з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, встановлення ступеня вини особи, яка його вчинила.

Мета службового розслідування полягає в тому, щоб повністю, об'єктивно та всебічно встановити: обставини (час, місце) і наслідки правопорушення, з приводу якого було призначено розслідування; осіб, винних у правопорушенні, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли негативним наслідкам або створювали загрозу їх спричинення; наявність причинного зв'язку між неправомірним діянням особи, щодо якої призначено службове розслідування, та його наслідками; причини правопорушення та умови, що сприяли правопорушенню; вимоги законів чи інших нормативно - правових актів, розпорядчих документів або службових обов'язків, що були порушені; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення, та мотиви протиправної поведінки працівника органів внутрішніх справ і його ставлення до вчиненого.

Сторонами не заперечується, що наказом Департаменту патрульної поліції від 05 вересня 2016 року № 2676 призначено проведення службового розслідування та доручено його проведення комісії у складі трьох осіб під головуванням начальника Управління патрульної поліції у місті Києві ДПП капрала поліції Зозулі Ю.Г..

Підставою для призначення службового розслідування визначено: «скоєння особою РНС адміністративного правопорушення» та «отримання інформації про скоєння інших, не визначених підпунктами 2.2.1-2.2.19 цього пункту, дисциплінарних проступків, які уповноважена на призначення службового розслідування особа вважатиме достатнім для його проведення».

23 вересня 2016 року затверджено висновок службового розслідування, яким встановлено факт порушення службової дисципліни позивачем, що виразився у недотриманні вимог пунктів 10.1, 12, 3 Правил дорожнього руху під час керування патрульним автомобілем, що призвело до наїзду на перешкоду та пошкодження транспортного засобу.

Проте, у матеріалах справи відсутні належні докази порушення позивачем пунктів 10.1, 12, 3 Правил дорожнього руху, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення.

Натомість, відповідно до протоколу огляду від 24 липня 2016 року, патрульний автомобіль «Toyota Prius», номерний знак 11 0591 має пошкодження правої частини переднього бамперу у вигляді подряпин, а також порізу довжиною приблизно 7 см. Також було виявлено пошкодження заднього бампера у вигляді вм'ятини та подряпин.

Як вбачається з пояснень, наданих позивачем та ОСОБА_5, 24 липня 2016 року приблизно о 03 годині 30 хв. у складі патруля, зазначені особи, залишили службовий автомобіль та пішли у двір по вулиці Софіївській, де група осіб розпивала спиртні напої. Почувши «гуркіт» та повернувшись до автомобіля, побачили осіб, які втікали, а потому виявили пошкодження переднього бамперу та прийняли рішення оформити вказані пошкодження слідчо-оперативною групою. Вказаний рапорт зареєстровано Шевченківським управлінням поліції 23 липня 2016 року за № 17225.

Відповідачем у висновку службового розслідування не надано оцінку зазначеним фактам та поясненням.

Тобто, висновок службового розслідування складений без об'єктивного та всебічного дослідження усіх обставин події та за відсутності належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Крім зазначеного, згідно з пп. 6.2.1 п. 6 Інструкції № 230 обов'язки виконавця (голови, членів комісії) є, зокрема дотримуватися вимог законодавства при проведенні службового розслідування, уживати необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів учасників службового розслідування; після затвердження висновку службового розслідування за письмово оформленим бажанням особи РНС, стосовно якої проводилося службове розслідування, знайомити її із затвердженим висновком службового розслідування, а також з окремими матеріалами, зібраними в процесі його проведення в частині, яка її стосується, з дотриманням вимог законодавства; у разі відмови опитуваної особи надати пояснення в обов'язковому порядку документально засвідчити таку відмову складанням акта.

Факт відмови від надання пояснень відображається у висновку, що складається за результатами проведеного службового розслідування.

Відповідно до пп. 6.3 п. 6 Інструкції № 230 особа РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування, зокрема має право брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка (і) його проводить (ять); за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України.

Забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення.

Згідно з п. 5.1., 5.2. Інструкції, початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення. Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку за результатами службового розслідування.

Як вбачається з матеріалів справи, службове розслідування розпочато 05 вересня 2016 року, а пояснення у ОСОБА_3 відібрано 18 серпня 2016 року.

Тобто, відомості щодо обставин пошкодження службового автомобіля, надані позивачем 18 серпня 2016 року, не є поясненнями, відібраними під час проведення службового розслідування, оскільки отримані до призначення такого розслідування.

Відповідно до ч. 6 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Статтею 12 Закону України «Про національну поліцію» визначено види дисциплінарних стягнень, до яких належать: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися: тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про національну поліцію» про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Зміст наказу доводиться до відома особи рядового або начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі звільнення з посади або звільнення з органів внутрішніх справ особі рядового або начальницького складу видається витяг з наказу.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ, як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Проте, жодних імперативних обмежень щодо встановлення того чи іншого виду дисциплінарної відповідальності законодавцем не встановлено, окрім того, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Визначення виду дисциплінарного стягнення належить безпосередньо до дискреційних повноважень органу, який вільний у виборі останнього.

Сторонами не заперечується, що фактичною підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення визначено порушення останнім під час виконання службових обов'язків Правил дорожнього руху, що призвело до пошкодження патрульного автомобіля.

Проте, відповідачем не доведено наявності у діянні позивача складу безпосередньо дисциплінарного проступку, а також не доведено врахування всіх пом'якшуючих та обтяжуючих обставин при визначенні позивачу заходу дисциплінарного впливу та його спів розмірності з вчиненим діянням.

В той же час, суд звертає увагу на те, що підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни.

Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

Відповідач, на думку суду апеляційної інстанції, обмежився застосуванням крайнього і найтяжчого виду дисциплінарного стягнення, не дослідивши в повній мірі всі обставини та докази, а також особу працівника.

Приходячи до такого висновку апеляційний суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Колегія суддів окремо звертає увагу на те, що передумовою звільнення за вчинення дисциплінарного проступку, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення служби за порушення Присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, порядок проведення якого регулюється Інструкцією.

При цьому необхідно враховувати, що наслідком вчинення дисциплінарного проступку можуть бути припинення служби за порушення Присяги або звільнення з інших підстав, які є санкціями різних рівнів відповідальності і не можуть застосовуватись як альтернативні.

Звільнення за порушення Присяги може мати місце лише тоді, коли вчинено проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Особа, яка вчинила дисциплінарний проступок, не може бути звільнена за порушення Присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення Присяги.

Натомість, відповідачем не доведено, що у діях позивача наявні ознаки правопорушення, вчиненого проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд першої інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції щодо протиправності та наявності підстав для скасування п. 1 наказу Департаменту патрульної поліції № 3523 від 19 жовтня 2016 року в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби у поліції та задоволення похідних позовних вимог.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 31.05.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма