Рішення № 74374131, 25.05.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2018 року м.Чернігів Справа № 825/1612/18

Чернігівський окружний адміністративний суд

під головуванням судді Соломко І.І.,

за участю секретаря Пархомчука Д.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А 4583 про визнання бездіяльність протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

У С Т А Н О В И В:

В провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Військової частини А 4583 про визнання бездіяльність протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Військовою частиною А 4583 при звільненні позивача не проведено повний розрахунок, тому просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 67348,50 грн. за період з 26.06.2017 по 20.12.2017 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

04.04.2018 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження ( у письмовому провадженні).

17.04.2018 на адресу суд надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволені позовних вимог, з огляду на те, що з позивачем при звільненні проведений повний розрахунок виплат грошового забезпечення, а грошова компенсація за неотримане речове майно перерахована позивачу на його рахунок в банку 20.12.2017 після надходження коштів на вказані виплати. Крім того, стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку в зв’язку з затримкою розрахунку вказує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах і не є найманими працівниками, тому грошове забезпечення, яке вони отримують, не відповідає визначенню заробітної плати, а тому положення Кодексу законів про працю України не поширюються на спірні правовідносини.

19.04.2018 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

03.05.2018 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду витребувано від учасників справи додаткові докази та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, надав суду заперечення, в яких зазначив, що грошова компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення, тому положення статей 116,177 КЗпП України, у зв’язку з затримкою її виплати, не поширюються.

Вислухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_3 проходив військову службу в Збройних Силах України та наказом командувача військ оперативного командування “Північ” від 23.06.2017 № 88 звільнений з військової служби у запас за підпунктом “а” частини шостої статті 26 з урахуванням підпункту “і” пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”, в подальшому наказом командира Військової частини А 4583 № 178 від 26.06.2017 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.06.2017. Крім того, наказано виплатити, серед іншого, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 60323,33 грн. (а.с. 73).

Згідно платіжного доручення № 640 від 26.06.2017 позивачу перераховано суму 84248,34 грн, що підтверджується відомостями розподілу заробітної плати за червень 2017 року № 6/19 про виплату позивачу грошового забезпечення (а.с. 64,65), та не заперечується позивачем.

Відповідно до довідки Військової частини А 1624 № 1, вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, складає 60323,33 грн. (а.с. 15).

Виплата позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 59418,48 грн. проведена 20.12.2017, що підтверджується довідкою ПАТ Комерційного банку “Приватбанк” від 21.12.2017 (а.с. 22).

Вважаючи дії (бездіяльність) відповідача щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі – Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовця та виключення зі списків особового складу військової частини з ним має бути проведений розрахунок.

Як вже встановив суд, позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини 26.06.2017.

Разом з тим, повний розрахунок з позивачем при звільненні проведений 20.12.2017.

Отже, існує затримка у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно.

Посилання представника відповідача як на причину несвоєчасної виплати позивачу грошової компенсації на відсутність коштів, суд вважає безпідставними, оскільки відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Суд також вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на те, що Військова частина А 4583 перебуває на речовому забезпеченні у Військовій частині А 1624, оскільки заявка на виділення кошторисних призначень та асигнувань виплату грошової компенсації за неотримане речове майно датована 20.09.2017 (а.с.75-76), тобто після звільнення позивача, а будь-яких інших обґрунтованих причин щодо несвоєчасного звернення за такими виплатами представником відповідача наведено не було.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день звільнення 27.06.2017 та застосування щодо нього наслідків, передбачених статтями 116,117 КЗпП України.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні, яка не є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника врегульовані Кодексом законів про працю України.

Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України “Про міліцію” вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова від 17.07.2015 у справі № 21-8а15).

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

З матеріалів справи видно, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків військової частини 26.06.2017, тоді як фактичних розрахунок, а саме виплату грошової компенсацій за неотримане речове майно проведено 20.12.2017.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок № 100).

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” визначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно абзаців першого та третього пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно довідки-витягу з розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення, нарахованого позивачу, від 19.03.2018 № 502/2/9/276 (а.с.19), грошове забезпечення позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню (квітень-травень 2017 року), складало 29886,15 грн., отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 489,94 грн. (29886,15 грн./ 61 (кількість днів)).

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку складає 86719,38 грн. (489,94 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 177 (кількість днів затримки)).

Посилання представника відповідача на те, що для військовослужбовців Військової частини А 4583 установлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними, суд вважає недоведеними, оскільки розпорядок роботи управління оперативного командування виданий на 2018 рік (а.с.82), тобто після звільнення позивача, а будь-яких інших аргументів відповідачем не наведено.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, однак, не правильно визначена сума, яка підлягає стягненню з відповідача, замість суми 86719,38 грн. зазначена сума 67348,50грн., тому з урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає необхідним допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за один місяць.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (проспект Перемоги, буд. 120, оф. 1, м. Чернігів, 14000) до Військової частини А 4583 (вул. Шевченка, 57, м. Чернігів, 14000) про визнання бездіяльність протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 4583 щодо не проведення з ОСОБА_3 повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини А 4583 (код ЄДРПОУ 26616313) на користь ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 86719 (вісімдесят шість тисяч сімсот дев’ятнадцять) грн. 38 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 27.06.2017 року по 20.12.2017 року без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

В частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за один місяць допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 31.05.2018

Суддя І.І. Соломко