Ухвала суду № 74373272, 30.05.2018, Луганський окружний адміністративний суд

6

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

30 травня 2018 року СєвєродонецькСправа № 414/2522/17

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Шляхтун М.М.

та

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 28.05.2018 реєстр. № 455)

від відповідача - не прибув

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом

ОСОБА_2

до Кремінської міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення від 17 травня 2017 року № 22/4 та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_2 (далі – позивач) до Кремінської міської ради (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Кремінської міської ради від 17 травня 2017 року № 22/4;

- стягнути з Кремінської міської ради на свою користь вартість зроблених невід’ємних поліпшень орендованого майна в сумі 36290,00 грн, інфляційні нарахування в сумі 21931,00 грн та 3 % річних в сумі 2699,00 грн, а всього 60920,00 грн.

Ухвалою суду від 10 квітня 2018 року, з урахуванням ухвали від 23 квітня 2018 року про виправлення описок у судовому рішенні, адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Кремінської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 17 травня 2017 року № 22/4 та стягнення коштів прийнято до провадження, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено справу розглядати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 25 квітня 2018 року о 13 год. 30 хв. (арк. спр. 109-110, 121).

У підготовче засідання 25 квітня 2018 року сторони не прибули, про дату, час і місце проведення підготовчого засідання повідомлені належним чином (арк. спр. 113, 114).

Позивач подав клопотання від 19 квітня 2018 року б/н про відкладення підготовчого засідання у зв’язку з перебуванням його представника за межами України, відповідач у клопотанні від 20 квітня 2018 року за № 01-07-18/03-16 про приєднання письмових доказів до матеріалів справи просив розглянути справу за його відсутності (арк. спр. 116, 122-123).

За клопотанням позивача підготовче засідання відкладено до 30 травня 2018 року до 13 год. 15 хв. (арк. спр. 141).

У підготовчому засіданні суддя дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?а;…&gп; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої).

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Зазначені правові висновки неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду при розгляді справ з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, зокрема, в постановах від 21 березня 2018 року у справі № 802/1792/17-а (номер рішення в ЄДРСР 73054799), від 18 квітня 2018 року у справі № 607/10615/15-а (номер рішення в ЄДРСР 73657864), від 25 квітня 2018 року у справі № 825/519/17 (номер рішення в ЄДРСР 73727765), від 08 травня 2018 року у справі № 820/4089/16 (номер рішення в ЄДРСР 74022189).

Оскільки у даній справі спір виник із договірних відносин по оренді комунального майна, власником якого є територіальна громада м. Кремінна в особі Кремінської міської ради, за договором оренди будівлі від 17 липня 2007 року (арк. спр. 20-23, 107-108), яким передбачено у випадку припинення або розірвання цього договору компенсація орендареві понесених ним витрат на здійснення невід’ємних поліпшень, здійснених з дозволу орендодавця, і зазначене право засновано на положеннях статті 778 Цивільного кодексу України та частини другої статті 27 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна», спірні правовідносини не є публічно-правовими, що виключає можливість їх розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, вимоги позивача про стягнення з Кремінської міської ради інфляційних нарахувань в сумі 21931,00 грн та 3 % річних в сумі 2699,00 грн є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання, передбаченою частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, а не вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, що також виключає можливість їх розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Внаслідок того, що 17 квітня 2015 року проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем ОСОБА_2 за його рішенням (арк. спр. 102-103), який був стороною за договором оренди будівлі від 17 липня 2007 року як підприємець, зазначена справа підлягає розгляду загальними судами у порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки зазначену справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а належить розглядати у порядку цивільного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Також суд вважає за необхідне роз’яснити позивачу таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (частина друга статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»).

Відповідно до частини шостої статті 143 КАС України у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв’язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.

З урахуванням наведеного, суд роз’яснює позивачу право звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з врахуванням вимог частини шостої статті 143 КАС України не пізніше десяти днів з дня постановлення даної ухвали.

Керуючись статтями 180, 183, 238, 239, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі 414/2522/17 за позовом ОСОБА_2 до Кремінської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 17 травня 2017 року № 22/4 та стягнення коштів, роз’яснивши позивачеві право звернутися з даними позовними вимогами до загального суду у порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження у справі, не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повний текст ухвали складено 31 травня 2018 року.

СуддяОСОБА_3