Постанова № 74369917, 13.05.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року м. Чернівці

справа № 718/663/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І. Б.

секретар Тодоряк Г. Д.

з участю позивачки ОСОБА_1, прокурора Герегова В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області про визнання права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою виконувача обов’язків керівника Кіцманської місцевої прокуратури ОСОБА_2 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року (головуючий у суді першої інстанції – суддя Олексюк Т. І.),

встановив:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до територіальної громади с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області про визнання права власності на будівлю.

Зазначала, що вона є власником магазину по вул. І. Гешка, 16 у с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області, розташованого на належній їй на праві приватної власності земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0624 га.

До приміщення магазину нею самочинно добудовано кафе-бар, будівництво здійснено без порушень санітарних та протипожежних норм.

Посилаючись на указані обставини, а також на те, що сільська рада не заперечує проти визнання за нею права власності на прибудови, просила визнати за нею право власності на будівлю кафе-бару з магазином (літ. А-І) загальною внутрішньою площею 534,6 кв. м, яка знаходиться по вул. І. Гешка, 16 у с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю кафе-бару з магазином (літ. А-І), загальною площею 534,6 кв. м, яка знаходиться по вул. І. Гешка, 16 в с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області.

В апеляційній скарзі керівник Кіцманської місцевої прокуратури ОСОБА_2, який діє в інтересах держави самостійно та в особі Кліводинської сільської ради, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Посилається на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу учасники справи не подавали.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України 2004 року під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.

У справі встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є власником магазину по вул. І. Гешка, 16 в с. Кліводин Кіцманського району Чернівецької області, розташованого на належній їй на праві приватної власності земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0624 га.

До приміщення магазину нею без дозвільних документів добудовано кафе-бар.

Позивачка вважає, що указане будівництво нею здійснено без порушень санітарних та протипожежних норм, а оскільки місцева сільська рада не заперечує проти визнання за нею права власності на майно, що утворилося внаслідок реконструкції магазину та здійснення до нього прибудови, то є підстави для визнання за нею права власності на указане нерухоме майно в судовому порядку.

Колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та недоведеними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

За нормами ч. 4 ст. 26, ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених ст. 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт.

Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами (ст. 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Поняття «будівництво» включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Отже, законом встановлена презумпція порушення прав інших осіб та наявність істотних порушень будівельних норм при самочинному будівництві, які мають бути спростовані при судовому розгляді в разі визнання права власності на самочинну забудову.

За нормою ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 3 ЦПК України 2004 року).

У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Будівництво будь-якого об'єкта має відповідати вимогам законодавства, містобудівної документації, а також містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки (Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Контроль же за додержанням законодавства та містобудівної документації при забудові територій здійснюють виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Ці повноваження виконавчих комітетів місцевих рад передбачені ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 14 Закону України «Про основи містобудування».

Судовий розгляд щодо визнання права власності є правовим способом визначення відповідності самочинно збудованого об'єкта вимогам законодавства, а також тієї містобудівної документації, умовам і обмеженням забудови, які діють на відповідній території, та допускається лише з залученням органу, який, здійснюючи контроль, визначить відповідність об'єкта самочинного будівництва вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що реконструкція зазначеного позивачкою нерухомого майна виконано без дозволу на виконання будівельних робіт і позивач у передбаченому законом порядку не звертався до відповідного уповноваженого органу.

Повідомлення (реєстрація декларації) про початок виконання будівельних робіт щодо вказаного об’єкта до органу державного архітектурно-будівельного контролю не подавалось.

Це визнається позивачкою.

Також, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України 2004 року, позивачкою до матеріалів справи не долучено документ, який давав право на виконання будівельних робіт, проект будівництва (реконструкції) нежитлової будівлі (бару), затверджений у встановленому законом порядку уповноваженими органами, висновок уповноваженого органу про дотримання при будівництві та відповідність будівництва санітарним, архітектурним, екологічним, природоохоронним, будівельним нормам і правилам.

Посилання позивачки, з чим погодився суд першої інстанції, на те, що спірна нежитлова будівля (кафе-бару) зведена з додержанням вимог правил пожежної безпеки та санітарним нормам є недостатнім для визнання у судовому порядку права власності на нерухоме майно.

Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що самочинне будівництво відповідає будівельним нормам та правилам, як і відсутні відомості про звернення позивачки до органів державного архітектурно-будівельного контролю про прийняття об’єкта до експлуатації.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України 2004 року у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, задовольняючи позов, на порушення вимог указаної норми не звернув уваги, що визнання відповідачем позову ОСОБА_1 суперечить вимогам закону та порушує інтереси держави.

Самочинне будівництво є порушенням встановлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об'єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об'єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію України», затвердженого постановою КМУ № 294 від 9 липня 2014 року, Порядку здійснення державного архітектурно - будівельного контролю, затвердженого постановою КМУ №553 від 23 травня 2011 року, Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 13 квітня 2011 року №461, у редакції постанови №750 від 08 вересня 2015 року, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю.

Прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до I-III категорії складності, та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації (далі - декларація).

Прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до IV і V категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об’єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Рішення такого органу про повернення декларації чи про відмову у видачі сертифіката може бути оскаржено до суду.

Встановлено, що позивачка до органу державного архітектурно-будівельного контролю в порядку визначеному законодавством не зверталася.

Отже, суд першої інстанції вирішив справу внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

З урахування наведених встановлених обставин та норм права підстави для задоволення позову про визнання права власності на спірне нерухоме майно відсутні.

Тому, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки заявником в особі прокуратури Чернівецької області сплачено 3420 грн судового збору за подання апеляційної скарги, то указані витрати за наслідками апеляційного розгляду підлягають стягненню з позивачки саме на користь прокуратури Чернівецької області.

На підставі наведеного та керуючись п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу виконувача обов’язків керівника Кіцманської місцевої прокуратури ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 квітня 2017 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади села Кліводин Кіцманського району Чернівецької області про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернівецької області 3420 (три тисячі чотириста двадцять) гривень 66 коп. - витрати зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови – 30 травня 2018 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: І. М. Литвинюк

ОСОБА_3