Рішення № 74369469, 31.05.2018, Кам'янський районний суд Черкаської області

31.05.2018 Справа № 696/1009/17

№ 2/696/47/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року Кам”янський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого судді Шкреби В.В,

за участю секретаря Зачепи Л.О.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Кам”янка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживачів та визнання договорів фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та просив визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 3008, укладений 28 липня 2017 року між ним та відповідачем, а також стягнути з відповідача на його користь 17 555 грн.50 коп.

Свій позов мотивує тим, що 28 липня 2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу № 3008.За попередньою домовленістю відповідач зобов”язувався передати позивачу автомобіль марки ВАЗ-2110, вартість якого мала складати 83 750 грн..Після підписання договору позивач сплатив аванс у розмірі 17 555 грн.50 коп. та мав за попередньою домовленістю отримати на третій день транспортний засіб, а саме автомобіль марки ВАЗ-2110 .На обумовлену раніше сторонами дату та на сьогоднішній день автомобіль позивачу так переданий і не був. Крім того при детальному вивченні договору позивач дізнався, що в угоді зазначено зовсім інший автомобіль, а саме ЗАЗ Sens, вартість якого була значно вищою та складала 177 055 грн..

Вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несприятливими, несправедливими та порушують його права як споживача. Зокрема, в укладеному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом, звужені обовязки лізингодавця , що передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу , одночасно всупереч норм чинного законодавства розширені права лізингодавця. У договорі лізингу відсутні будь які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Крім того посилається на те, що договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи , підлягає нотаріальному посвідченню, чого в даному випадку здійснено не було, відтак цей договір є нікчемним.

В судове засідання позивач не з”явився, попередньо подав до суду заяву, в якій просив позов задовольнити, також зазначив, що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, відзив на позовну заяву та докази на спростування доводів позивача суду не представив.

Зважаючи на те, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судових засідань, свого представника повторно до суду не направив, відзив на позов не подав, тому суд, виходячи з обставин справи ухвалює рішення при заочному розгляді справи , що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Дослідивши в повній мірі представлені до справи докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 28.07.2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» (згідно договору- лізингодавець) та ОСОБА_1 (згідно договору - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №3008.

Відповідно до умов вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу- автомобіль ЗАЗ Sens та передати його в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.

Правовідносини, які виникають з договору лізингу, регулюються положеннями параграфу 6 глави 58 ЦК України, а загальні правові та економічні засади фінансового лізингу - Законом України «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон № 723/97-ВР).

Згідно з частиною 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до положень частини 2 статті 1 Закону № 723/97-ВР за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (частина 1 статті 2 Закону № 723/97-ВР).

28.07.2017 року, відповідно до умов договору позивач сплатив відповідачу перший внесок у сумі 17 555 грн.50коп. Проте, уважно ознайомившись с договором ОСОБА_1 виявив, що Відповідач, під час укладання договору, ввів його в оману. За викладених обставин, позивач звернуся до ТОВ «Єврокар Україна» з заявою. В заяві позивач зазначив про розірвання договору, та просив повернути сплачені кошти у сумі 17555 грн.50 коп..

11.09.2017 року відповідач надав відповідь, у якій зазначив, що відповідно до заяви ОСОБА_1 договір буде розірвано, але оскільки кошти сплачені останнім зараховані як комісія за організацію договору, то вони поверненню не підлягають.

Як на одну з підстав позовних вимог позивач посилається на положення ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник), не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Так, п.4 ст. 3 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що несправедливими є, зокрема умови договору про надання можливості продавцю, виконавцю, виробнику не повертати кошти, здійснені споживачем, у разі умови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця, виконавця, виробника у зв`язку з виконанням або не виконанням ним договору.

Даючи оцінку доводам позивача щодо невідповідності умов договору Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII), суд враховує, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (стаття 1-1).

З огляду на суб'єктний склад сторін оспорюваного договору та об'єкта зафіксованих у ньому зобов'язань, суд дійшов висновку, що Закон № 1023-XII поширюється на спірні правовідносини.

Відповідно до статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно із частиною 3 зазначеної статті Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідно компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 230 ЦК України зазначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається недійсним.

Відповідно до умов оспорюваного договору вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 6829 дол. США, що за обмінним курсом долара США до гривні складало 177 055 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 723/97-ВР істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів.

Наведене свідчить про те, що на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Відповідно до статті 16 Закону № 723/97-ВР сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З пункту 12.1 договору вбачається, що у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача лізингодавець повертає йому лише 80% сплаченого авансового внеску.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить низку несправедливих умов, які порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до частини 5 статті 18 Закону № 1023-XII, якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За положеннями частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на встановлену судом несправедливість низки умов договору фінансового лізингу, що є порушенням вимог статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", та враховуючи, що відповідачем не надано доказів, що ним вчинялися будь-які дії на виконання зобов'язань за цим договором, суд відповідно до вимог частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 ЦК України вбачає підстави для визнання цього договору недійсним в цілому.

Викладені обставини узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України у справах № 6-330цс-16 від 08.06.2016 та у справі № 6-3020цс-15 від 11.05.2016.

Вирішуючи питання про те, які правові наслідки слід застосувати до даного договору, суд враховує, що за загальним наслідком визнання правочину недійсним, встановленим частиною 1 статті 216 ЦК України, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи, що договір фінансового лізингу від 28.07.2017 року №3008 частково виконаний лише позивачем, з відповідача на його користь підлягають стягненню всі кошти, сплачені за недійсним правочином.

Як вже було зазначено, ОСОБА_1, виявивши, що його було введено в оману, 09.08.2017 року звернувся до ТОВ «Єврокар Україна» з заявою про розірвання договору та про повернення коштів у сумі 17 555 грн. 50 коп., які були ним перераховані під час укладання договору 28.07.2017 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів", споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити.

Крім того частиною 1, 3 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов”язаних з розглядом справи, зокрема, витрати на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.37 ЦПК України витрати, пов”язані з оплатою правничої допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правничої допомоги.Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений законом.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах”, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення,іншою стороною, а в адміністративних справах суб”єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надала правову допомогу, у судовому засідання, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до Закону України “ Про державний бюджет на 2018 рік” розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2018 становить 1762 грн..

В матеріалах справи знаходиться угода укладена з однієї сторони позивачем по справі ОСОБА_1 з іншого боку ТОВ “Дефенсор” про надання правової допомоги.Також є квитанція про її оплату ( а.с.9).

З огляду на викладене вище, зважаючи на ціну позову, документи, складені ТОВ “Дефенсор” та роботу, проведену ним на виконання умов договору, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягають документально підтверджені витрати на оплату юридичних послуг у розмірі 2000 грн..

Судові витрати з підстав положень ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141,198,200, 258, 263, 264, 265, 268, 280, 282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” м.Київ про захист прав споживачів та визнання договорів фінансового лізингу недійсними, стягнення коштів - задовольнити.

Договір фінансового лізингу № 3008, укладений 28 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_1, 05.10.1978 року народження- визнати недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»м.Київ на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, грошові кошти в розмірі 17 555 грн. 50 коп.(сімнадцять тисяч п”ятсот п”ятдеся п”ять гривень 50 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» м.Київ на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 2000 (дві тисячі) грн. понесених витрат останнього на правову допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» м.Київ на користь Державної судової адміністрації України (отримував коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; р/р 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири ) грн.. 80 коп..

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354,355,ЦПК України). Особи , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення .

До дня початку функцінування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаютьсясудами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII “Перехідні положення “ ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача поданою протягом 30 днів з дня його проголошення .

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд- якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ст.284 ЦПК України) .

Суддя :