Постанова № 74368784, 31.05.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

30 травня 2018 року

м. Харків

справа № 645/5302/16-ц

провадження № 22ц/790/2746/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Сащенка І.С

імена (найменування сторін):

позивач – Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 «ПриватБанк»,

відповідач – ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 – представника ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2018 року в складі судді Уьяніч І.В.,

у с т а н о в и в:

В листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») в особі свого представника ОСОБА_4 звернулося у суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2016 року між банком та ОСОБА_2 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н (далі – Генеральна угода), відповідно до умов якої останній отримав кредит в розмірі 55 739 грн. 87 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення не пізніше 31 січня 2018 року.

ОСОБА_2 зобов’язався щомісяця сплачувати грошові кошти у розмірі 2 789 грн. 22 коп. на погашення заборгованості за кредитом.

Однак умови Генеральної угоди відповідач не виконав, допустив заборгованість, яка станом на 20 жовтня 2016 року склала суму в загальному розмірі 75 337 грн. 91 коп. (заборгованість за кредитом – 51 248 грн. 35 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом – 5 904 грн. 91 коп., заборгованість за пенею та комісією –10 249 грн. 65 коп., штраф відповідно до пункту 2.2. Генеральної угоди).

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість в указаному розмірі, а також 1 378 коп. судового збору.

19 січня 2017 року ОСОБА_3 – представник ОСОБА_2 подав письмові заперечення на позов.

Заперечення, з урахуванням уточнень, мотивовані тим, що Генеральна угода була підписана у зв’язку з заборгованістю за Договором № SAMDN51000113823621 від 15 жовтня 2013 року, який відповідачем не підписувався та в матеріалах справи відсутній. Умови та Правила надання банківських послуг не містять дату та підпис ОСОБА_2, а тому не є складовою кредитного договору. Оскільки Анкета-заява останнього від 21 серпня 2012 року не містить обов’язкових істотних умов для споживчого кредиту, Договір № SAMDN51000113823621 від 15 жовтня 2013 року є недійсним (нікчемним). Зважаючи на те, що кредитний договір є недійсним (нікчемним), то застосовуючи наслідки недійсності (нікчемності) зазначеного договору, Генеральна угода не є підставою для стягнення коштів з відповідача. Жодного документу первинної бухгалтерської документації матеріали справи не містять, у тому числі відсутні первинні документи, які б підтверджували отримання відповідачем кредиту в розмірі 59 639 грн. 88 коп. При цьому посилався на правову позицію, що міститься в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-757цс15, а також на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року (справа № 6-29843ск15), від 15 червня 2011 року (справа № 6-4882св11), та постанову Вищого господарського суду України від 28 вересня 2011 року (справа 10/52пд). В заяві просив застосувати строк позовної давності, оскільки Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг підписана відповідачем 21 серпня 2012 року.

Рішенням Фрунзенського районного суду районного суду м. Харкова від 23 лютого 2018 року позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

З ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за Генеральною угодою в загальному розмірі 65 088 грн. 26 коп. (заборгованість за кредитом – 51 248 грн. 35 коп., заборгованість за відсотками за користування кредитом – 5 904 грн. 91 коп., штраф – 7 935 грн. 00 коп.) та 1 378 грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач надав свою згоду на те, що Генеральна угода із пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_2 особистим підписом підтвердив, що ознайомлений і згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами ПАТ КБ «ПриватБанк». З урахуванням правової позиції, що міститься в постанові Верховного Суу України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, підстав для стягнення штрафу в розмірі 10 249 грн. 65 коп. немає.

28 березня 2018 року ОСОБА_3 – представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Генеральна угода була підписана у зв’язку з заборгованістю за Договором № SAMDN51000113823621 від 15 жовтня 2013 року, однак Договір № SAMDN51000113823621 від 15 жовтня 2013 року, який відсутній в матеріалах справи, відповідач не укладав та не підписував; розміру заборгованості судом встановлено не було; зважаючи, що в матеріалах справи відсутні підписані ОСОБА_2 Анкета-заява від 21 січня 2016 року, пам’ятка, тарифи, а наявні в матеріалах справи Правила надання банківських послуг не містять ні дату, ні підпис відповідача, то вони не регулюють відносини між сторонами і не є частиною Генеральної угоди; Анкета-заява від 21 серпня 2012 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг не містить згоду на приєднання до Генеральної угоди від 21 січня 2016 року та відомостей про встановлений кредитний ліміт, про видачу картки тощо; оригінал Генеральної угоди суду надано не було; оскільки оригінал Договору № SAMDN51000113823621 від 15 жовтня 2013 року на вимогу суду надано не було, відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за Генеральною угодою як угодою, яка укладена на підставі нікчемного договору; відповідь ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі свого представника ОСОБА_5, подана до суду 26 лютого 2018 року, відповідачу для ознайомлення направлена не була.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України – в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавец) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином і в термін, передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за виконання грошового зобов’язання.

Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК України та частини другої статті 1050 ЦК України наслідком порушення позичальником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Матеріали справи свідчать, що 21 січня 2016 року між банком та ОСОБА_2 укладено Генеральну угоду, відповідно до умов якої останній отримав кредит в розмірі 55 739 грн. 87 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення не пізніше 31 січня 2018 року.

Генеральною угодою сторони погодили новий строк погашення заборгованості, а саме – з 21 січня 2016 року по 31 січня 2018 року. При цьому ОСОБА_2 зобов’язався щомісяця сплачувати грошові кошти у розмірі 2 789 грн. 22 коп. на погашення заборгованості за кредитом.

Генеральна угода особисто підписана ОСОБА_2

Однак умови Генеральної угоди відповідач не виконав, допустив заборгованість, яка станом на 20 жовтня 2016 року склала суму в загальному розмірі 75 337 грн. 91 коп. (заборгованість за кредитом – 51 248 грн. 35 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом – 5 904 грн. 91 коп., заборгованість за пенею та комісією –10 249 грн. 65 коп., штраф відповідно до пункту 2.2. Генеральної угоди).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку та використовував їх на свій розсуд, однак в порушення вимог статті 1054 ЦК України та пункту 1.1.5.32 і пункту 1.1.5.25 Умов та правил надання банківських послуг не сплачував визначені кредитним договором платежі за користування кредитним коштами, а тому стягнув з відповідача суму основного боргу, проценти, а також штраф відповідно до пункту 2.2. Генеральної угоди, оскільки зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Посилання на відсутність в матеріалах справи оригіналу Договору № SAMDN51000113823621 від 15 жовтня 2013 року на висновки суду не впливають, оскільки із тексту Генеральної угоди вбачається, що вона була підписана у зв’язку з заборгованістю за Договором № SAMDN51000113823621 від 15 жовтня 2013 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір заборгованості судом встановлено не було, є безпідставними. Згідно з розрахунком, наданим банком, заборгованість відповідача за Генеральною угодою станом на 20 жовтня 2016 року становить суму в загальному розмірі 75 337 грн. 91 коп., яка складається з заборгованості за кредитом – 51 248 грн. 35 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом – 5 904 грн. 91 коп., заборгованості за пенею та комісією –10 249 грн. 65 коп., а також штрафу відповідно до пункту 2.2. Генеральної угоди.

Посилання на те, що Анкета-заява від 21 серпня 2012 року про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг не є кредитним договором та доводи щодо відсутності доказів укладення Договору № SAMDN51000113823621 від 15 жовтня 2013 року спростовуються матеріалами справи з огляду на таке.

ОСОБА_6 по картковому рахунку за період з 01 січня 1999 року по 08 липня 2017 року, наданого банком, вбачається, що ОСОБА_2 частково здійснювалось погашення кредиту. Отже, фактично відповідач підтвердив своїми діями укладення кредитного договору.

Посилання на нікчемність договору не грунтується на законі, оскільки за правилами частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

За правилами частин 1, 5, 6 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п.1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 31 травня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.В.Бурлака

ОСОБА_7