Рішення № 74365625, 22.05.2018, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/555/17

Провадження № 2/553/72/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22.05.2018м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючої судді - Крючко Н.І.

при секретарі - Заяц А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» в особі представника за довіреністю ОСОБА_2звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 26.05.2006 року, посилаючись на те, що 26.05.2006 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 14 000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Представник позивача в судовому засіданні 12 лютого 2018 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та надав на адресу суду підтверджуючі документи отримання відповідачем кредитної картки на отримання кредитних коштів. В ході судового розгляду справи представником позивача надано заяву про розгляд справи у відсутність їх представника, позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в ході судового розгляду справи позовні вимоги визнав частково, посилаючись на те, що надані позивачем докази на підтвердження отримання останнім кредитних карток є неналежним доказом, що не підтверджує факт перевипуску йому кредитної картки, факти отримання та користування кредитною карткою не заперечував. В судове засідання призначене на 22 травня 2018 року відповідач ОСОБА_3 не з’явився, але надав на адресу суду заяву, в якій просив проводити судовий розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги визнає частково.

Суд, вислухавши сторін по справі, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає до часткового задоволення за наступних обставин.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК Україхни, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що 26.05.2006 року між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 був укладений 26.05.2006 року, кредитний договір № б/н, відповідно до якого ОСОБА_3 було надано кредитний ліміт у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на залишок заборгованості за кредитом.

Таким чином, відповідач ОСОБА_3, підписавши заяву позивальника, підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанк та погодження з Умовами та Правилами надання банківських послуг, при цьому даний факт не оспорювався стороною відповідача по справі.

Згідно п.3.2, п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і банк має право в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Таким чином, підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг.

Судом встановлено, що при укладанні договору сторони керувалися ч.1 ст. 634 ЦК України, якою визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором кредитодавець зобов’язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Так, відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг – позичальник зобов’язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

В порушення умов договору відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконав, в зв’язку з чим станом на 31.01.2017 року утворилась заборгованість в сумі 43895,36 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 3424,67 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом – 34704,24 грн.; 3200,00 грн. – заборгованості за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована сума); 2066,45 грн. - штраф (процентна складова).

Як вбачається з кредитного договору та п. 2.1.1.12.6 «Умов та правил надання банківських послуг» банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті.

Статтею 536 ЦПК України визначено, що за користування чужими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 546 ЦК України передбачена можливість забезпечення виконання зобов’язання неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, а згідно п. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового стягнення за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

На підставі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положення ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним свого зобов’язання.

З огляду на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, вбачається, що відповідач за кредитним договором взяв на себе зобов’язання сплачувати заборгованість за відсотками по користуванню кредитом та заборгованості по пені. При цьому, заявлений позивачем розмір заборгованості за відсотками, пенею та комісією узгоджується з періодом невиконання відповідачем взятих на себе зобов’язань.

При цьому, в ході судового розгляду справи судом у порядку ст. 84 ЦПК України витребувано інформацію з банку, в якій вказано, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був підписаний кредитний договір б/н та були надані наступні кредитні картки: 4149625313032706- дата відкриття 26.05.2006 року з терміном дії до 05/09; 4149625313054197 - дата відкриття 08.10.2008 року з терміном дії 05/12; 5168742324255425. Дата відкриття 03.06.2014 року, з терміном дії до 11/17.

Більше того, банком надано заяву відповідача ОСОБА_3 на зміну персональних даних клієнта Приватбанку та фотокартки з фіксацією отримання ОСОБА_3 вказаних вище карток.

В ході судового розгляду дані встановлені вище факти заперечувались відповідачем, але відповідачем не були спростовані у встановленому законом порядку шляхом подання належних та допустимих доказів. При цьому, твердження відповідача про те, що фотокартки є на його дімку сфальшовані не підтверджені належними та допустимими доказами, судом достеменно встановлено, що відповідач з даного приводу не звертався до органів поліції.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за кредитом – 3424,67грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом – 34704,24 грн.; 3200,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією є законними та обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.

Проте, суд не може погодитися з розміром нарахованого штрафу відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг у розмірі 500,00 грн. – штраф (фіксована сума) та штраф у розмірі 2066,45 грн. (процентна складова), оскільки даний вид штрафних санкцій не може подвійно застосуватись до боржника у відповідності до правил та вимог ст. 549 ЦК України.

Таку правову позиції зазначено у Постанові від 21 жовтня 23015 року у справі № 6-2003цс15 Верховного Суду України, згідно якої відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно – правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно – правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» в частині стягнення штрафу у фіксованій та процентній складовій відповідно до Умов та правил надання банківських послугу є такими, що накладають на відповідача ОСОБА_3. подвійну цивільно – правову відповідальність, яка є прямо забороненою Конституцією України, тому є необгрутованими в даній частині позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.258 551, 625, 629, 651, 1050 ЦК України, ст.ст. 4, 12,13,141 206, 264-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» в особі представника за довіреністю в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 41 328 грн. 91 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом – 3424,67грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом – 34704,24 грн.; 3200,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК».

В іншій частині позовних вимог ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» - відмовити за безпідставністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_1 «ПРИВАТБАНК» судовий збір в сумі 1600,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області шляхом подачі апеляційної скарги у 30- денний термін. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиОСОБА_4