Вирок № 74363995, 31.05.2018, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/3993/17

Номер провадження 1-кп/404/149/18

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року Кіровський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого судді Бурко Р.В.,

при секретарі Мороковій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому кримінальне провадження, що зареєстроване в ЄРДР за № 12017120020005482, про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, офіційно не працевлаштованого, ІНФОРМАЦІЯ_3, на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не маючого, не одруженого, не маючого місця реєстрації та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимого:

26.12.1997 року Олександрійським районним судом Кіровоградської області за ст. 140 ч. 2, ст. 81 ч. 3, ст. 81 ч. 4, 44, 42 КК України (в ред. 1960 року) до позбавлення волі на строк 4 роки;

06.04.2001 року Олександрійським районним судом Кіровоградської області за ст. 226-6 ч. 2 КК України (в ред. 1960 року) до позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців;

18.10.2004 року Олександрійським районним судом Кіровоградської області за ст. 185 ч. 3 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці;

17.02.2005 року Знам'янським районним судом Кіровоградської області за ст. 185 ч. 2 КК України до позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці;

11.02.2008 року Ленінським районним судом м. Кіровограда за ст. 185 ч. 2 КК України до позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбувай покарання з іспитовим строком 3 роки;

25.12.2008 року Кіровським районним суд М.Кіровограда за ст. 186 ч. 2 КК України, застосуванням ст. 71 КК України, позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців;

30.09.2009 року Кам'янським районним судом Черкаської області за ст. 186 ч. 2 КК Украй із застосуванням ст. 70 КК України, позбавлення волі на строк 5 років. 23.12.2013 звільненого по відбуттю строку покарання;

03.03.2017 року Ленінським районним судом м. Кіровоград за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 років із застосуванням ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання терміном на 3 роки, 15.08.2017 року ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області вирок Ленінським районним судом м. Кіровоград 03.03.2017 року скасовано в частині призначеного покарання, а саме ОСОБА_1 визнано винуватим за ч. 2 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. В іншій частині вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 березня 2017 року стосовно ОСОБА_1 – залишено без змін,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурора Федотової М.О.,

потерпілої ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_1,

ВСТАНОВИВ:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1, обвинувачується за ч. 2 ст. 186 КК України, а саме у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого повторно, скоєного ним на думку обвинувачення за таких обставин.

11.05.2017 року близько 12.00 години ОСОБА_1, перебуваючи на зупинці громадської транспорту «Ринок Муніципальний», що розташована за адресою: м. Кропивницький, вул. Є.Тельного, 2, де побачив раніше невідому йому жінку ОСОБА_2, у якої в куртці, в яку вона була одягнута знаходився належний їй мобільний телефон. В цей момент у ОСОБА_1 виник умисел на таємне викрадення чужого майна, належного ОСОБА_2

Реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на заволодію належним ОСОБА_2 мобільним телефоном «Prestigio Muze A5», діючи умисно, цілеспрямовано, з корисливих спонукань, повторно, переслідуючи мету власної наживи, перебуваючи на зупинці громадського транспорту за вище вказаною адресою, ОСОБА_4 побачив, як ОСОБА_2 почала рухатися в бік маршрутного автобусу. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел ОСОБА_1 почав рухатись до ОСОБА_2 та усвідомлюючи, що його дії не будуть помічені, таємно, шляхом вільного доступу, викрав із кишені куртки ОСОБА_2, належний останній мобільний телефон марки «Prestigio Muze A5» ІМЕІ-1: 359112071199012, ІМЕІ-2: 359112071199020 чорного кольору, вартість якого, згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №177 від 26.06.2017 р. складає 1766 грн. 39 коп.

Однак, в цей час злочинні дії ОСОБА_1 були помічені потерпілої ОСОБА_2, яка в свою чергу помітила протиправні дії та почала кричати і просити зупинитися, на що ОСОБА_1 розуміючи, що його дії поміченими, тримаючи при собі мобільний телефон втік у невідомому напрямку В подальшому, потерпіла намагалася наздогнати ОСОБА_1, проте останній не реагуючи на потерпілу та продовжуючи реалізацію свого умислу направленого на відкрите викрадення чужого майна, повторно, та цілеспрямовано, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, побіг у невідомому напрямку.

Після чого, ОСОБА_1 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, викраденим мобільним телефоном розпорядилися на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди на загальну суму 1766 грн. 39 коп.

Вказані дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 2 ст.186 КК України – як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

За правилами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на прокурора.

Тобто, обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Так, на обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України сторона обвинувачення, посилається на наступні докази, а саме:

показами потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6;

витягом з ЄРДР, згідно якого вбачається, що 12.05.2017 року було внесено відомості відносно ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України (Т.1 а.п. 1);

заявою ОСОБА_2 про вчинення відносно неї кримінального правопорушення від 11.05.2017 року, згідно якої вона просить притягнути до відповідальності невідому особу, яка близько 12 год. 45 хв. 11.05.2017 року викрали у неї на зупинці громадського транспорту біля муніципального рикну мобільний телефон (Т.1 а.п. 9);

протоколом проведення слідчого експерименту від 15.06.2017 року, в ході проведення якого потерпіла ОСОБА_2 пояснила та показала при яких обставинах невідомий їй чоловік викрав у неї мобільний телефон (Т. 1 а.с. 16-18);

протоколом пред’явлення особи для впізнання від 15.06.2017 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_2 в присутності понятих серед пред’явлених їй чотирьох чоловіків впізнала першого з лівого боку чоловіка - ОСОБА_1, як особу, яка 11.05.2017 року викрала в неї мобільний телефон (Т.1 а.п. 19-20);

протоколом пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.06.2017 року, згідно якого свідок ОСОБА_5 в присутності понятих серед пред’явлених йому чотирьох фотознімків впізнав – чоловіка під № 1 - ОСОБА_1, як особу, який приблизно 11-12.05.2017 року продала йому мобільний телефон (Т.1 а.п. 27-28);

протоколом огляду предмету від 09.06.2017 р., в ході якого було оглянуто мобільний телефон марки «Prestigio Muze A5». (Т.1 а.п. 31);

постановою про визнання речовими доками від 09.06.2017 р., згідно якою визнано речовим доказом мобільний телефон марки «Prestigio Muze A5» та приєднано до матеріалів кримінального провадження (Т.1 а.п. 32);

висновком експерта № 177 від 26.06.2017 р., згідно якого ринкова вартість з урахуванням зносу наданого на експертизу мобільного телефону марки «Prestigio Muze A5» в корпусі чорного кольору у технічно-справному стані, який був придбаний новим 06.11.2016 р. в магазині «Технополюс», станом цін на 11.05.2017 може складати 1766 грн. 39 коп. (Т. 1 а.п. 38-43);

розпискою, згідної якої мобільний телефон марки «Prestigio Muze A5» передано на зберігання потерпілій ОСОБА_2 (Т. 1 а.п. 44).

Згідно вимог ст. 370 КПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.

Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Суд, безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення докази у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину в пред'явленому обвинуваченні не визнав та пояснив суду, що злочину він не вчиняв.

Потерпіла ОСОБА_2, пояснила суду, що 11.05.2017 року близько 12.00 години, вона перебувала на зупинці громадської транспорту «Ринок Муніципальний», що розташована за адресою: м. Кропивницький, вул. Є.Тельного, 2, де відчула, як до неї ззаду хтось притиснувся, у зв’язку з чим вона повернулась та побачила серед прохожих чоловіка, який швидко йшов. Виявивши відсутність телефону, вона побігла за вказаним чоловік, при цьому вона кричала йому вслід, щоб останній зупинився та повернув їй телефон, однак він повернувшись на мить сказав, щоб вона відчепилась від нього та пішов швидко далі. Потім вказаний чоловік перейшов через дорогу на іншу сторону вулиці до Дендропарку, в результаті чого вона не змогла його наздогнати, оскільки їй завадив рух автомобілів по проїзній частині. Під час скоєння злочину відносно неї вона не бачила обличчя вказаного чоловіка, однак потім в приміщенні Кропивницького ВП вона його спочатку впізнала на фотокартці за вказівкою слідчого, а потім серед інших чоловіків за зовнішніми ознаками та одягом, а саме по зросту, штанах та кросівках.

Однак покази потерпілої в цій частині викликають у суду сумніви у їх достовірності щодо причетності до скоєного злочину саме ОСОБА_1 Оскільки ОСОБА_2 фактично не бачила моменту викрадення у неї мобільного телефону. Крім того, ОСОБА_2 не бачила навіть обличчя особи, яка з її міркувань нібито викрала в неї мобільний телефон та яку вона намагалась наздогнати, при цьому зазначивши, що ця особа йшла швидко, однак не пришвидшуючи ходу при її викриках. В ході судового слідства ОСОБА_2 також не змогла підтвердити, що саме обвинувачений ОСОБА_1 викрав у неї мобільний телефон. Крім того, в ході судового слідства прокурор також не довів тої обставин, що саме обвинувачений ОСОБА_1, а не інша особа викрала у ОСОБА_2 мобільний телефон.

У зв’язку з чим суд не приймає в якості належного доказу показання ОСОБА_2, як доказ, який підтверджує вчинення ОСОБА_1 відносної неї злочину.

З показань свідка ОСОБА_5 вбачається, що він працює на «Центральному ринку м. Кропивницького», де здійснює продаж мобільних телефонів. 12.05.2017 року до його робочого місця прийшов чоловік, який запропонував йому купити мобільний телефон марки «Prestigio Muze A5», у зв’язку з чим він запитав у останнього чи є в нього документи до вказаного телефону. Однак чоловік повідомив йому, що документи він загубив. Після чого він оцінив телефон, вони домовились про суму та він купив у чоловіка вказаний телефон за 150 грн., який в подальшому продав молодій парі. Через деякий час до нього прийшли працівники поліції та показали фотокартки чоловіків, на одній з яких він впізнав чоловіка, який йому продав зазначений телефон, а саме можливо схожого на обвинуваченого ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що 12.05.2017 р. на Центральному ринку м. Кропивницького він купив сенсорний мобільний телефон «Prestigio», чорного кольору разом із зарядним пристроєм. В подальшому, приблизно через місяць, до нього приїхали працівники поліції та повідомили, що вказаний телефон викрадений, у зв’язку з чим він добровільно його віддав останнім.

Показами допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_7, згідно з якими навесні, приблизно у квітні чи травні 2017 року його затримали працівники поліції та доставили до Кропивницького ВП, що розташований по вул. Вокзальна у м. Кропивницькому, де поміж різного його запитали чи скоював він крадіжку мобільного телефону на території автостанції № 2 у м. Кропивницькому. В цей час в одному з кабінетів Кропивницького ВП, на другому поверсі, перебувала потерпіла ОСОБА_2, якій його пред’явили для впізнання, однак вона, побачивши його, повідомила працівникам поліції, що це не він. Після чого оперуповажений показав йому фото ОСОБА_1 та запит його чи міг останній скоїти злочин, на що він відповів, що йому не відомо нічого про нього. Потім оперативний співробітник дістав телефон, на якому знайшов телефон ОСОБА_1 та показав його ОСОБА_2, однак вона повідомила, що вона не може впізнати особу, яка скоїла відносно неї кримінальне правопорушення оскільки вона не бачила його обличчя. Проте оперуповажений сказав ОСОБА_2, що це саме він ОСОБА_1 викрав у неї телефон та щоб остання при проведенні впізнання вказала саме на нього, як на особу, яка скоїла відносної неї злочин. Про те, що сталось він згодом при зустрічі розповів ОСОБА_1

Таким чином під час судового слідства було встановлено, що підставою для притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 186 КК України стала заява потерпілої ОСОБА_2 про вчинення крадіжки її майна, але потерпіла в своїй заяві про вчинення злочину не вказала на особу, яка його вчинила. В судовому засіданні вона також не надала достовірних та достатніх доказів того, що саме обвинувачений ОСОБА_1 вчинив крадіжку її майна. У зв»язку з чим згадана заява та протокол є лише підтвердженням факту звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Крім того прокурором в якості основного доказу винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України приєднано до справи протокол пред’явлення особи для впізнання від 15.06.2017 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_2 в присутності понятих серед пред’явлених їй чотирьох чоловіків впізнала першого з лівого боку чоловіка - ОСОБА_1, як особу, яка 11.05.2017 року викрала в неї мобільний телефон (Т.1 а.п. 19-20), а також протокол пред’явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.06.2017 року, згідно якого свідок ОСОБА_5 в присутності понятих серед пред’явлених йому чотирьох фотознімків впізнав – чоловіка під № 1 - ОСОБА_1, як особу, яка приблизно 11-12.05.2017 року продала йому мобільний телефон (Т.1 а.п. 27-28).

Однак суд вважає, що згадані слідчі дії проведено з істотними порушеннями вимог ст.228 КПК України, так як потерпіла ОСОБА_2, яка нібито впізнала обвинуваченого в наданих суду показах зазначила, що вона не бачили ні моменту викрадення у неї мобільного телефону, ні обличчя особи, яка скоїла відносно неї злочин. А свідку ОСОБА_5, який впізнавав обвинуваченого, безпідставно не було пред’явлено особу, яку він впізнавав, а лише його фотознімки. Крім того під час допиту в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_5 не надали достовірних та достатніх доказів того, що саме обвинувачений ОСОБА_1 вчинив крадіжку мобільного телефону ОСОБА_2 та в подальшому продав його ОСОБА_5О .

Разом з тим в ході судового розгляду встановлено, що ще до проведення впізнання працівники поліції, замість того, щоб допитати ОСОБА_2 про зовнішній вигляд і прикмети зловмисника, як цього вимагає ч.1 ст.228 КПК України, показали ОСОБА_2 фото ОСОБА_1, якого органи досудового розслідування підозрювали у вчиненні згаданого злочину та повідомили останній, що саме він здійснив відносно неї злочин, що підвереджується наданими суду поясненням потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_7

Так, із змісту частини другої та четвертої ст.228 КПК України вбачається, що особа, яка підлягає впізнанню, пред’являється особі, яка впізнає, разом із іншими особами тієї ж статі.

Виходячи із змісту ст.335 та ч.1 ст.228 КПК України забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи. Як встановлено судом, під час досудового розслідування ОСОБА_2 надавалися відомості про прикмети обвинуваченого шляхом ознайомлення її з фотознімками ОСОБА_1, що підтверджується самою потерпілою ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_7

Також, суд звертає увагу на те, що в порушення вимог ч.7 ст.228 КПК України чорно білі фотознімки особи, яка підлягає впізнанню, мають різкі відмінності від інших знімків по якості їх виготовлення та фону, на якому зображено цю особу і статистів. Вік статистів в протоколі не зазначено, джерело походження цих знімків та їх давність невідома. По згаданим знімкам не можна встановить зріст особи, її статуру тощо.

З огляду на викладене, суд вважає, що докази, отримані в результаті впізнання є недопустимими і тому не враховує їх при ухваленні вироку.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що показання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в частині підтвердження факту причетності до вчинення злочину саме ОСОБА_1, отримані з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону і тому визнаються судом недопустимими доказами.

З наданого протоколу проведення слідчого експерименту від 15.06.2017 року встановлено місце та обставини вчинення кримінального правопорушення, однак доказів, що вказують на причетність ОСОБА_1 до вчиненого не знайдено.

Аналізуючи досліджені та прийняті судом докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 органами державного обвинувачення підтверджується лише показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка впізнала обвинуваченого за зростом, штанами та кросівками.

Згаданих доказів не достатньо для переконливого висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення проти потерпілої ОСОБА_2

Представлені стороною обвинувачення докази – витяг з ЄРДР, заява про злочин, висновок експерта, протокол огляду та постанова про визнання речовими доказами самі по собі не можуть бути доказами наявності вини обвинуваченого ОСОБА_1 Будь-яких інших доказів, що вказують на вину ОСОБА_1 досудовим слідством не надано.

Проаналізувавши в сукупності всі докази, які досліджені в судовому засіданні, виходячи з положення презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Такий обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на свободу та особисту недоторканість», та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 року передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Так, у справі Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Відповідно ч.2 ст. 86 КПК України недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За наведених обставин, докази, на які посилається сторона обвинувачення, не були підтверджені безпосередньо у суді, в зв'язку з чим вони не можуть бути визнані достатніми для доведення обвинувачення, інкримінованого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено таке: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, якийвстановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

У відповідності до вимог ст. 337 КПК України розглянувши матеріали кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд вважає, що підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті в частині зміни кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, не вбачається, а тому ОСОБА_1 необхідно виправдати через недоведеності вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

З урахуванням викладеного, отриманих безпосередньо в суді показань свідків, кожен з яких не надав об'єктивних, конкретних і неоспорюваних показів про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, оцінюючи в сукупності досліджені під час судового розгляду докази, з точки зору достатності та взаємозв'язку і приймаючи до уваги, що інших доказів, які б беззаперечно доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, надано не було, суд вважає, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення не доведене в судовому засіданні, а тому його необхідно виправдати у зв'язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Судові витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи вартістю 593 грн. 22 коп. - віднести на рахунок держави.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ :

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв’язку з недоведеністю його вини та виправдати.

Судові витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи вартістю 593 грн. 22 коп. - віднести на рахунок держави.

Речові докази: мобільний телефон марки «Prestigio Muze A5» ІМЕІ-1: 359112071199012, ІМЕІ-2: 359112071199020, чорного кольору, який переданий на зберігання потерпілій ОСОБА_2, залишити останній, як власниці.

На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Кіровоградської області протягом 30 днів з дня його проголошення через Кіровський районний суд м. Кіровограда, а обвинуваченим, який тримається під вартою, у той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а іншим учасникам судового провадження роз’яснити, що вони мають право отримати його копію в суді.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі її подання, якщо його не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда ОСОБА_8