Постанова № 74363658, 29.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 355/1674/14-ц Головуючий у І інстанції Лисюк О. Д.Провадження № 22-ц/780/2214/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 42 29.05.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 травня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Журби С.О., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Баришівського районного суду Київської області у складі судді Лисюка О.Д., ухвалене в смт. Баришівка 20 лютого 2018 року, у справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», головний державний виконавець Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області ОСОБА_3,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця, просив визнати дії головного державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області (далі Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області) ОСОБА_3 щодо передачі на реалізацію житлової квартири загальною площею 44,7 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_1, неправомірними, зупинити реалізацію житлової квартири в рамках проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 46384329.

Скаргу мотивував тим, що на виконанні Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області знаходиться виконавче провадження № 46384329 щодо стягнення з нього на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» боргу у розмірі 21549,04 швейцарських франків та 1734,17 грн. 26 січня 2018 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження йому стало відомо, що відповідно до заявки на реалізацію арештованого майна від 19 січня 2018 року № 886, складеної головним державним виконавцем Качур Т.М., житлову квартиру за вказаною адресою, яка належить йому на праві приватної власності, було передано на примусову реалізацію до ДП «Сетам».

Вважає дії головного державного виконавця щодо передачі на реалізацію вищевказаного майна незаконним в силу вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки зазначена квартира має загальну площу 44,7 кв.м., виступає в якості забезпечення виконання ним зобов’язань за кредитним договором, валютою виконання за яким є швейцарський франк. Крім того, дана квартира є єдиним нерухомим майном, яким він володіє на праві власності, та є його постійним місцем проживання.

22 червня 2016 року в рамках цього ж виконавчого провадження було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, підставою винесення даної постанови зазначено ОСОБА_4 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та відсутність в нього іншого майна, на яке можливо звернути стягнення. Однак 04 серпня 2016 року вказана постанова була скасована начальником Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області. Дана обставина підтверджує факт обізнаності працівників державної виконавчої служби про наявність законодавчої заборони на реалізацію вказаного майна.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року скаргу задоволено, визнано дії головного державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області щодо передачі на реалізацію житлової квартири пл. 44,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 неправомірними та зупинено реалізацію житлової квартири в рамках проведення виконавчих дій по виконавчому провадженню № 46384329.

Заінтересована особа (стягувач) ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», не погоджуючись із рішення суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги і відновити реалізацію житлової квартири за адресою АДРЕСА_2.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що майно боржника не підпадає під дію норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки згідно з матеріалами виконавчого провадження та відповіді начальника Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області від 10 травня 2016 року № 5578, боржник за вказаною адресою не проживає і державним виконавцем вживаються заходи щодо направлення відповідного подання до суду щодо оголошення розшуку боржника. 19 липня 2016 року представником стягувача було направлено скаргу до Управління ДВС ГТУЮ у Київській області на рішення державного виконавця, що в подальшому стало підставою для скасування постанови № 49384329 від 22 червня 2016 року про повернення виконавчого документа стягувачу та відновлення виконавчого провадження.

Вказує, що факт невикористання боржником як місця постійного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується не тільки матеріалами виконавчого провадження, а й отриманою державним виконавцем довідкою від 12 лютого 2018 року № 21, наданою Садівською сільською радою, якою повідомлено, що боржник за вказаною адресою зареєстрований, але фактично не проживає. Довідка видана у межах повноважень органу місцевого самоврядування, а тому у суду не було підстав вважати її недопустимим доказом.

Від Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київської області надійшов лист, в якому відділ просив розглянути апеляційну скаргу у відсутності їх представника та направити копію прийнятого рішення. Апеляційну скаргу підтримав.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 01 листопада 2007 року ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» укладено із ОСОБА_2 кредитний договір № 28807С217, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у швейцарських франках у сумі 30600 швейцарських франків, що еквівалентно 25489,74 доларів США з кінцевою датою погашення 15 серпня 2026 року для придбання нерухомого майна, а саме трикімнатної квартири № 6 за адресою Київська область, Баришівський район, с. Садове вул. Комсомольська 26, а також договір іпотеки в забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, за яким предметом іпотеки є зазначене нерухоме майно, що стане власністю іпотекодавця в майбутньому (а. с. 10 – 23).

16 січня 2015 року Баришівським районним судом Київської області видано виконавчий лист у справі № 355/1674/14-ц р. на виконання рішення від 12 грудня 2014 року за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яким стягнуто із ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 21549,04 швейцарських франків та 1734,17 грн. (а. с. 62).

05 лютого 2015 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Баришівського РУЮ відкрито виконавче провадження ВП № 46384329 на виконання виконавчого листа № 355/1674/14-ц від 16 січня 2015 року на виконання рішення Баришівського районного суду Київської області про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» боргу в розмірі 23283,21 грн. (а. с. 6 – 7).

19 лютого 2015 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Баришівського РУЮ накладено арешт на квартиру за адресою Київська область, Баришівський район, с. Садове вул. Комсомольська 26 у межах звернення суми стягнення (а. с. 63).

В матеріалах справи на а. с. 64 міститься заява від імені ОСОБА_2 на ім’я начальника Баришівського ВДВС від 26 лютого 2015 року про те, що він тимчасово проживає у м. Києві за адресою АДРЕСА_3.

24 березня 2015 року державним виконавцем ВДВС Баришівського районного управління юстиції складено акт опису й арешту майна, а саме квартири за адресою АДРЕСА_4 у відсутності власника ОСОБА_2 (а. с. 65 – 66).

22 червня 2016 року державним виконавцем складено акт, згідно якого при виїзді до боржника ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_4 встановлено, що боржник за даною адресою не проживає, іншого належного на праві власності майна немає згідно відповідей на запити з реєстраційних органів (а. с. 67).

22 червня 2016 року постановою старшого державного виконавця ВДВС Баришівського районного управління юстиції виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у боржника ОСОБА_2 на праві власності зареєстрована квартира ІНФОРМАЦІЯ_2, яка надана в іпотеку в іноземній валюті. Інше майно на праві власності у боржника відсутнє (а. с. 29).

04 серпня 2016 року постановою за підписом начальника ВДВС Баришівського районного управління юстиції ОСОБА_5 на підставі ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 22 червня 2016 року, що видав ОСОБА_6 при примусовому виконанні виконавчого листа № 355/1674/14-ц, виданий 16 січня 2015 року Баришівським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» боргу у розмірі 21594,04 швейцарських франків та 1734,17 грн. (а. с. 30).

05 грудня 2017 року головним державним виконавцем ВДВС Баришівського РУЮ ОСОБА_3 направлено повідомлення в тому числі на адресу ОСОБА_2, яке останній одержав 07 грудня 2017 року, про вартість нерухомого майна квартири АДРЕСА_5 в розмірі 310260 грн. згідно висновку експерта і право оскарження результатів визначення вартості майна в судовому порядку (а. с. 70 – 71).

25 січня 2018 року головним державним виконавцем ВДВС Баришівського районного управління юстиції ОСОБА_3 за погодженням із начальником Баришівського ВДВС направлено заявку до ДП «Сетам» на реалізацію майна боржника ОСОБА_2, а саме квартиру АДРЕСА_6 (Комсомольська) в с. Садове загальною площею 44,7 кв.м., вартість майна – 310260 грн. (а. с. 8 – 9).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна від 25 січня 2018 року, ОСОБА_2 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1, відомості щодо інших об’єктів нерухомого майна відсутні (а. с. 24 – 27).

Згідно довідки Садівської сільської ради Баришівського району Київської області від 12 лютого 2018 року № 21, ОСОБА_2 зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3, але за вказаною адресою не проживає (а. с. 76).

Наведені обставини підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Разом із тим, дані вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції, яким всупереч ч. 1 ст. 451 ЦПК України ухвалено рішення за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця замість постановлення ухвали.

За таких обставин рішення суду не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця, апеляційний суд виходить із наступного.

Пунктами 2, 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз’яснено, що при розгляді справ за скаргами сторін виконавчого провадження на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні керуватися положеннями Конституції України, пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), законами України: від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі - ОСОБА_4 про виконавче провадження), іншими нормативно-правовими актами, які регулюють примусове виконання судових рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, тощо.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов’язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз’яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов’язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого ст. 3 цього Закону.

Крім того, згідно з п. 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

ОСОБА_4 є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Так, із матеріалів справи вбачається, що належна ОСОБА_2 квартира за адресою Київська область Баришівський район с. Садове вул. Центральна (Комсомольська) 26 кв. 6 придбана за кошти, надані за кредитним договором, має площу 44,7 кв.м. та є предметом договору іпотеки, яким забезпечено виконання зобов’язань ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором, валютою за яким є швейцарський франк. Доказів наявності у боржника іншого нерухомого житлового майна матеріали справи не містять.

Крім того, ОСОБА_2 посилався на те, що вказана квартира використовується ним як місце постійного проживання.

Стягувач ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» під час розгляду справи та в апеляційній скарзі заперечував проти цих обставин, вказуючи, що факт невикористання боржником як місця постійного проживання спірної квартири підтверджується не тільки матеріалами виконавчого провадження, а й отриманою державним виконавцем довідкою від 12 лютого 2018 року за № 21, наданою Садівською сільської радою, якою повідомлено, що боржник за вказаною адресою зареєстрований, але фактично не проживає.

Згідно із ч. ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Водночас згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

За змістом положень ст. 29 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

За цих обставин доводи апеляційної скарги, що закон пов’язує місце проживання фізичної особи саме із фактом проживання у такому житлі, а не з правом власності чи реєстрацією, не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом.

Виходячи із наведених вимог закону та враховуючи, що ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі, що не заперечується доводами апеляційної скарги, а отже квартира за вказаною адресою використовується як місце постійного проживання позичальника, а тому на неї розповсюджуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій головного державного виконавця Баришівського відділу державної виконавчої служби щодо передачі на реалізацію даної квартири.

Разом із тим, не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_2 щодо зупинення реалізації спірної квартири, оскільки відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України зупинення продажу арештованого майна судом є лише видом забезпечення позову, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, а не окремим способом захисту права.

Будь-яких правових підстав, які б надавали можливість зупинення продажу арештованого майна судом за результатами розгляду скарги на дії державного виконавця заявником зазначено не було.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України – скасуванню, оскільки постановлена із порушенням норм процесуального права, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року скасувати і прийняти нову постанову, якою скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», головний державний виконавець Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати дії головного державного виконавця Баришівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області ОСОБА_3 щодо передачі на реалізацію житлової квартири загальною площею 44,7 кв.м., що розташована за адресою Київська область, Баришівський район, с. Садове вул. Центральна (Комсомольська), 26 кв. 6 неправомірними.

В задоволенні іншої частини скарги відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлений 31 травня 2018 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Журба С.О.

ОСОБА_7