Вирок № 74363624, 30.05.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/846/16-к Головуючий у І інстанції Гришко О.М.Провадження № 11-кп/780/516/18 Доповідач у 2 інстанції Ященко І. Ю.Категорія 18 30.05.2018

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 30 » травня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Ященко І.Ю.

суддів - Сливи Ю.М., Капічон О.М.

секретаря - Коломиченко О.С.

з участю прокурора - Стаховської Н.О.

захисника - Винокурова О.В.

обвинуваченого -ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області Грабця І.Н. на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2016 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, гр.України, уродженця, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1, раніше судимого:

20.06.2013р. Києво-Святошинським райсудом Київської області за ч.3 ст.15, ч.1 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;

18.09.2013р. Києво-Святошинським райсудом Київської області за ч.3 ст. 185, 69 КК України до штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700грн.;

28.02.2014р. Києво-Святошинським райсудом Київської області за ч. 1 ст. 309, 71 КК України на 1 рік 1 місяць позбавлення волі,

звільненого 25.07.2014р. від відбування покарання на підставі ЗУ «Про амністію» від 19.04.2014 р.-

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та засуджено на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього обов'язків періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

в с т а н о в и в:

За вироком суду І інстанції ОСОБА_3 визнаний винним та засуджений за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

25.12.2015 р. близько 3 год. ОСОБА_3, за попередньою змовою з невстановленою особою, маючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи в м. Вишневе по вул. Піонерській Києво-Святошинського р-ну Київської обл., неподалік житлового будинку АДРЕСА_2, скориставшись відсутністю власника та інших осіб, за допомогою заздалегідь приготовленого та принесеного із собою домкрату та двох металевих ключів, повторно таємно викрав заднє праве колесо та шину до автомобіля НОМЕР_1» загальною вартістю 2542 грн., що належить ОСОБА_4, заподіявши останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій, просив вирок скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 за ч.2 ст. 185 КК України призначити покарання у виді 2 років 2 місяців позбавлення волі, визнавши обставиною, яка обтяжує покарання - рецидив злочину.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу прокурор послався на те, що судом І інстанції при призначенні покарання повною мірою не враховано особу обвинуваченого, який негативно характеризується за місцем проживання, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів у сфері обігу наркотичних засобів та проти власності, упродовж нетривалого проміжку часу вчинив новий умисний злочин проти власності та у співучасті з іншою невстановленою особою, що підвищує суспільну небезпечність вчиненого злочину, а також свідчить про антисоціальну спрямованість дій обвинуваченого та неможливість його виправлення та запобігання вчиненню інших злочинів без ізоляції від суспільства, а тому призначене судом покарання із застосуванням положень ст.75 КК України є таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого.

Також прокурор зазначив, що в обвинувальному акті стосовно ОСОБА_3 обґрунтовано вказано, що обставиною, яка обтяжує покарання є рецидив злочину, однак судом, в порушення вимог п.1 ч.1 ст. 67 КК України безпідставно не врахована вказана обставина як обтяжуюча покарання і не врахована судимість ОСОБА_3 за вироком Києво-Святошинського районного суду від 28.02.2014р. за ч.1 ст. 309 КК України, що свідчить про те, що суд І інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та як наслідок призначив покарання і застосуванням ст.75 КК України, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого та призвело до уникнення обвинуваченим реального покарання.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 12.07.2016р. вирок Києво-Святошинського райсуду Київської області від 11.03.2016р. щодо ОСОБА_3 змінений, визнаний рецидив злочину обставиною, що обтяжує покарання.

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8.12.2016р. вказана ухвала апеляційного суду за касаційною скаргою прокурора скасована, призначений новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 31.01.2017р. вирок Києво-Святошинського райсуду Київської області від 11.03.2016р. щодо ОСОБА_3 змінений, визнаний рецидив злочину обставиною, що обтяжує покарання.

Постановою Верховного Суду від 29.03.2018р. вказана ухвала апеляційного суду за касаційною скаргою прокурора скасована, призначений новий розгляд в суді апеляційної інстанції з посиланням на те, що змінивши вирок місцевого суду та визнавши обставину, що обтяжує покарання-рецидив злочину ухвалою, апеляційний суд погіршив становище обвинуваченого, а залишивши ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 75 КК України та звільненням обвинуваченого від відбування покарання з іспитовим строком, апеляційний суд не в повній мірі врахував тяжкість злочину та дані про особу обвинуваченого.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Стаховської Н.О., яка підтримала апеляційну скаргу прокурора, думку обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника Винокурова О.В., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, просили вирок залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_3 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і є обґрунтованим.

Суд правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до ст. 349 КПК України суд, оскільки проти цього не заперечували учасники судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, а тому колегія суддів не проводить детальний їх аналіз та, відповідно до ст. 404 КПК України, перевіряє вирок суду лише в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим , тобто, його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Частиною 1 статті 421 КПК України передбачено, що обвинувальний вирок суду першої інстанції може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора стосовно неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Відповідно до ст. 34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Як вбачається з даних про судимості ОСОБА_3, він раніше засуджений за умисні злочини у сфері обігу наркотичних засобів та проти власності, останній раз 28.02.2014 р. вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області за ч. 1 ст. 309 КК України.

Вказана судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку.

За таких обставин, необхідно визнати обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 - рецидив злочинів.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченому покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі яка вчинила злочин має бути призначене покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Апеляційний суд вважає, що призначаючи ОСОБА_3 покарання, суд 1 інстанції повною мірою не дотримався вказаних вимог закону, оскільки не в повній мірі врахував особу обвинуваченого, обставини, які впливають на покарання.

Так, призначаючи ОСОБА_3 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, суд з достатньою повнотою не врахував те, що обвинувачений вчинив злочин середньої тяжкості, посередньо характеризується за місцем проживання, раніше неодноразово судимий, перебуває на обліку у лікаря-нарколога, протягом нетривалого проміжку часу скоїв новий умисний злочин, будучи звільненим від відбування покарання, призначеного за останнім вироком на підставі Закону України »Про амністію у 2014 році» таке звільнення не перевиховало його та не попередило вчинення ним нового умисного злочину, що свідчить про неможливість виправлення ОСОБА_3 без ізоляції від суспільства.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_3 покарання із застосовуванням ст. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м»якості.

За таких обставин вирок суду І інстанції в частині призначеного ОСОБА_3 покарання підлягає скасуванню з постановленням вироку апеляційного суду.

Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з доводами прокурора щодо необхідності збільшення ОСОБА_3 строку покарання, оскільки вважає їх недостатньо обґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 405, 407, 420, 439 КПК України, апеляційний суд,-

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області Грабця І.Н. - задовольнити частково.

Вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2016 року щодо ОСОБА_3 в частині призначеного покарання - скасувати.

Постановити в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання 2 роки позбавлення волі.

Визнати обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 - рецидив злочину.

Строк покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту затримання.

В решті вирок залишити без зміни.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з дня отримання копії вироку.

Судді