Рішення № 74363297, 18.04.2018, Миронівський районний суд Київської області

18.04.2018 Єдиний унікальний № 371/1246/16-ц

Провадження № 2/371/10/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2018 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

з секретарем Терновенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду, мотивуючи заявлені вимоги тим, що з відповідачем 08 серпня 2013 року та 24 вересня 2013 року уклав два договора позики. За умовами договору від 08 серпня 2013 року ним було передано відповідачу грошові кошти в розмірі 16000 гривень, які відповідач зобов’язувався повернути в строк до 08 листопада 2013 року. За умовами договору від 24 вересня 2013 року він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 81000 гривень, які відповідач зобов’язувався повернути в строк до 24 січня 2014 року. Відповідач видав йому відповідні розписки про отримання в борг зазначених сум грошових коштів.

Протягом 2014-2016 років він неодноразово в усній формі вимагав від відповідача погасити існуючу перед ним заборгованість, відповідач неодноразово обіцяв повернути кошти, проте своїх зобов’язань не виконав.

Користуючись послугами адвоката, він надсилав відповідачу письмову претензію про повернення коштів, проте до даного часу борг відповідачем не повернуто.

Вважає, що договори позики 08 серпня 2013 року та 24 вересня 2013 року є такими, що укладені належним чином, оскільки за ними відбулося фактичне передання грошових коштів відповідачу. Факт укладення цих договорів підтверджений відповідними письмовими розписками. Форма укладення цих договорів повністю відповідає законодавчо встановленій формі.

Укладеними договорами позики не встановлені розміри процентів, що підлягають сплаті відповідачем за користування отриманими в борг грошовими коштами, тому їх розмір на підставі ст. 1048 ЦК України має визначатися на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зобов’язання відповідача по поверненню грошових коштів разом із нарахованими відповідно до ст. 1048 ЦК України процентами позивачу підлягали виконанню у чітко встановлені строки. Всупереч досягнутим домовленостям у встановлені строки відповідач не повернув взяті у нього в борг грошові кошти, чим порушив взяті на себе зобов’язання та йогой ого права.

Вважає, що для відповідача, який користується взятими в борг грошовими коштами, та який не повертає ці кошти у встановлені строки, мають бути застосовані наступні правові наслідки: сплата процентів за користування грошовими коштами, сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, сплата суми боргу з урахуванням 3-х процентів річних від простроченої суми.

Просив стягнути з відповідача в судовому порядку за розпискою від 08 серпня 2013 року 16000 гривень боргу, 8486 гривень 86 копійок відсотків за користування позикою, 1408 гривень 43 копійки відсотків річних від простроченої суми боргу, 14484 гривні 80 копійок інфляційних втрат згідно встановлених індексів інфляції; за розпискою від 24 вересня 2013 року 81000 гривень боргу, 42296 гривень 49 копійок відсотків за користування позикою, 6617 гривень 58 копійок відсотків річних від простроченої суми боргу, 72260 гривень 10 копійок інфляційних втрат згідно встановлених індексів інфляції та сплачений судовий збір в розмірі 2425 гривень 54 копійки.

Відповідач відзиву на позов не подав.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позивачем позовні вимоги підтримав, в поясненнях послався на обставини, викладені в поданій до суду позовній заяві. Додатково пояснив, що розмір нарахувань на суму боргу на час прийняття рішення є зовсім іншим, проте перерахунків не здійснював, просить стягнути проценти, 3 % річних та інфляційні втрати в межах заявлених позовних вимог у розмірі, зазначеному у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, пояснив, що кошти у позивача у позику не брав, розписки підписані не ним.

До початку розгляду справи по суті представник відповідача заявив клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання: чи виконано рукописний текст та підпис у розписках від 08 серпня 2013 року та 24 вересня 2013 року ОСОБА_3.

Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 28 грудня 2016 року у справі призначена почеркознавча експертиза, на вирішення експертам поставлені питання: чи виконано рукописний текст та підпис у розписках від 08 серпня 2013 року та 24 вересня 2013 року ОСОБА_3.

Після проведення експертного дослідження ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 вересня 2017 року провадження у цивільній справі відновлено.

Вимоги про стягнення позики представник позивача обгрунтував, в тому числі, посиланням на фактичні дані, які містяться у висновках експертних досліджень.

За клопотанням відповідача та його представника у справі оголошувалася перерва для надання можливості додатково ознайомитися з висновками експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Після оголошення перерви відповідач та його представник в судове засідання не з’явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належно, причини неявки суду не повідомили.

Зважаючи на ті обставини, що будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового засідання, відповідач та його представник не з’явилася до суду, причин неявки в судове засідання не повідомили, доказів поважності причини неявки в судове засідання не надали, враховуючи правила статті 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість вирішення справи у відсутності відповідача і його представника.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, дійшов висновку, що позов належить задовольнити.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Судом встановлені такі обставин і визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до положень статті 1046 ЦК України договором позики є угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або рівну кількість речей того ж роду і якості.

Договір позики належить до реальних договорів і вважається укладеним з моменту передання грошей або речей.

За змістом частин 1, 2 статті 207 і частини 2 статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов’язанням її повернення), так і дати її отримання.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

В судовому засіданні встановлено, що 08 серпня 2013 року сторонами укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу кошти, а останній зобов’язувався повернути борг до 08 листопада 2013 року. Предметом договору були кошти в сумі 16000 гривень, які відповідач отримав при написанні розписки 08 серпня 2013 року.

24 вересня 2013 року сторонами укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу кошти, а останній зобов’язувався повернути борг до 24 січня 2014 року. Предметом договору були кошти в сумі 81000 гривень, які відповідач отримав при написанні розписки 24 вересня 2013 року.

Форми договору позики сторони не дотримались. Борговими документами, що підтверджують укладання договорів позики, являються складені відповідачем розписки, які посвідчили отримання відповідачем коштів в сумі 16000 гривень та 81000 гривень, що відповідає положенням частини 2 статті 1047 ЦК України.

Вказаними документами позивач підтверджує своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов’язання за договорами позики.

Згідно висновку експертів за результатами проведення почеркознавчої експертизи № 848/849/17-32 від 11 серпня 2017 року підписи від імені ОСОБА_3 під рукописними текстами боргових розписок від 08 серпня 2013 року та 24 вересня 2013 року виконані рукописним способом, без попередньої технічної підготовки та технічних засобів. Рукописні тексти розписок від імені ОСОБА_3 від 08 серпня 2013 року та 24 вересня 2013 року виконані ОСОБА_3 Підписи від імені ОСОБА_3 під рукописними текстами боргових розписок від 08 серпня 2013 року та 24 вересня 2013 року виконані ОСОБА_3

Вказаним висновком експертизи спростовуються посилання відповідача та його представника на ті обставини, що рукописні тексти у розписках та підписи під ними виконані не відповідачем.

З огляду на положення статей 1046, 1047 ЦК України, зміст документів, на підставі яких доказується факт укладення договорів позики, висновку судової почеркознавчої експертизи, суд дійшов висновку про наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики.

Частина 1 статті 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Останнім днем повернення позики за розпискою від 08 серпня 2013 року є 08 листопада 2013 року, за розпискою від 24 вересня 2013 року - 24 січня 2014 року.

У встановлені строки та до даного часу відповідачем борг не повернуто. Суд дійшов висновку, що відповідач протиправно користується чужими коштами, права позивача є порушеними, його вимоги про примусове стягнення позичених коштів являються обґрунтованими.

За загальним правилом договір позики є оплатним. Оплата по договору позики встановлюється у вигляді відсотків, які будуть нараховуватись в залежності від строку користування майном або грошовими коштами.

Згідно правил статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договором позики, укладеним між сторонами, не встановлений розмір процентів, тому їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За період часу з 08 серпня 2013 року по 26 вересня 2016 року розмір процентів річних від суми позики 16000 гривень розрахований представником позивача в сумі 8486,86 гривень.

За період часу з 24 вересня 2013 року по 26 вересня 2016 року розмір процентів річних від суми позики 81000 гривень розрахований представником позивача в сумі 42296,49 гривень. Розрахунок процентів доданий до позовної заяви. Він є вірним.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

При розгляді справи № 6-113цс14 Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого будь-яке зобов’язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов’язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 1050 ЦК України встановлено, що в разі. якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Оскільки судом встановлено факт порушення цивільного права позивача за договорами позики, наявні підстави для застосування правових наслідків, що настають у разі невиконання зобов’язання з повернення предмета позики.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи заявлені вимоги про застосування вказаної норми відповідач має нести відповідальність за порушення грошового зобов’язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від суми позики. Інший розмір процентів не встановлений укладеними договорами позики.

За період часу з 09 листопада 2013 року по 26 вересня 2016 року розмір 3 % річних від простроченої суми в розмірі 16000 гривень представником позивача розрахований в сумі 1408,43 гривень, за період з 25 січня 2014 року по 26 вересня 2016 року від простроченої суми в розмірі 81000 гривень розрахований в сумі 6617,58 гривень.

Розрахунок 3 % річних розрахований судом за формулою: сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С – сума заборгованості, Д – кількість днів прострочення.

Позовна вимога про стягнення 3 % річних від суми позики у вказаному розмірі підлягає задоволенню з огляду на ті обставини, що розмір відсотків річних, які просить стягнути позивач, не перевищує розмір 3 % річних, які підлягають стягненню на час прийняття рішення.

Вимоги про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення підлягають задоволенню.

За договором позики від 08 серпня 2013 року за період з 09 листопада 2013 року по 26 вересня 2016 року розмір інфляційних втрат склав 30484,80 гривень. Інфляційні втрати за період прострочення складають 14484, 80 грвень.

За договором позики від 24 вересня 2013 року за період з 25 січня 2014 року по 26 вересня 2016 року розмір інфляційних втрат склав 153260,10 гривень. Інфляційні втрати за період прострочення складають 72260,10 грвень.

Загальний розмір боргу за договарими позики від 08 серпня 2013 року та від 24 вересня 2013 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, та 3 % річних від простроченої суми склав 242554 гривні 26 копійок.

Згідно правил статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до наведеного правила розмір нарахувань на суму боргу суд стягує в межах заявлених вимог.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, мали місце.

Відповідач, заперечуючи проти позову, не довів того факту, що позика не мала місця.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2425,51 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст. ст. 16, 207, 220, 546, 547, 572, 610, 611, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 264, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2,паспорт серії ВМ 796564, виданий Корольовським РВ УМВС України в Житомирській області 25 грудня 1999 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання : квартира під номером 335 будинку під номером 66 по вулиці Генерала Наумова міста Києва, до ОСОБА_3, паспорт серії СО 946833, виданий Оболонським РУ ГУ МВС України в місті Києві 20 червня 2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання : будинок під номером 11 по вулиці Шевченка села Ходорів Миронівського району Київської області, про стягнення боргу за договорами позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 16000 гривень боргу, 8486 гривень 86 копійок відсотків за користування позикою, 1408 гривень 43 копійки відсотків річних від простроченої суми боргу, 14484 гривні 80 копійок інфляційних втрат згідно встановлених індексів інфляції за розпискою від 08 серпня 2013 року; 81000 гривень боргу, 42296 гривень 49 копійок відсотків за користування позикою, 6617 гривень 58 копійок відсотків річних від простроченої суми боргу, 72260 гривень 10 копійок інфляційних втрат згідно встановлених індексів інфляції за розпискою від 24 вересня 2013 року, сплачений судовий збір в розмірі 2425 гривень 54 копійки, всього 244979 (двісті сорок чотри тисячі дев’ятсот сімдесят дев’ять) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ «Перехідні положення» ЦПК України в новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного тексту судового рішення 27 квітня 2018 року.

Суддя підпис ОСОБА_4

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук